МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ. 3.8 Практикум 8 Інструментарій соціологічного опитування

3.8 Практикум 8 Інструментарій соціологічного опитування

У посібниках і словниках анкетою називають перш за все перелік питань, зокрема, упорядкований список, проте він не містить вказівок і абсолютно залишається поза увагою широке коло проблем, пов’язаних із спілкуванням. Тому необхідно спеціально зупинитися на тому, що собою являє анкета.

Запитання звернені до респондентів, не ізольовані — вони ланки однієї шереги, кожне з них пов’язане з попереднім і наступним (цей взаємозв’язок називають вливанням смислу). Анкета — не механічна послідовність питань, які можуть розміщуватись у ній як завгодно або як зручно досліднику, а як особливе ціле. Вона володіє власними властивостями, що не зводяться до простої суми властивостей окремих складових її питань.

Якщо розглядати анкету під кутом зору дослідника, що збирається проводити опитування, то вона - засіб для збирання емпіричних даних. Якщо ж розглянути її в контексті ситуацій спілкування, то вона - засіб спілкування. У першому випадку головне зібрати деякі дані, отримати перші результати. У другому - дати респондентам можливість вільно висловлюватись, забезпечити якість цього результату.

Безперечно ж на будь-який, з точки зору респондентів (і не тільки їх) смішний і безглуздий список запитань можуть бути дані якісь відповіді певною частиною людей. Але що ці відповіді будуть відображати і кого представляти?

Якщо дослідження - а треба вважати, що саме до цього і прагне соціолог - передбачає опитування певних осіб, то необхідно, щоб ці особи по можливості, по-перше, брали участь в опитуванні, а по-друге, відповідали відверто, уважно, самостійно, детально. У цьому зв’язку дехто з соціологів говорить про особливу “драматургію опитування”, яка включає, зокрема, розкриття можливостей соціолога викликати у респондентів приємне враження пробудити в них цікавість, завоювати довіру, підтвердити впевненість респондентів у власних силах, не дати їм заскучати і тим самим змусити відповідати відверто і з задоволенням. Проблема ця не тільки чисто методична, але й етична. Соціологу доводиться думати як про власну дослідницьку програму, так і про те, які теми респонденти будуть обговорювати більш охоче, що може їх більше зацікавити. Тому анкета, за переконанням значної частини соціологів, повинна бути ввічливою, а не егоїстичною. А це означає, що анкета повинна здійснювати не тільки науково-дослідницькі, але й комунікативні функції.

Отже, упорядкованим повинен бути не тільки список питань, розміщених у логічній послідовності поєднаних єдиною тематикою, але перелік, який буде забезпечений преамбулою, інструкцією, зверненням. Крім того, він вмістить не тільки питання пошукових відповідей чи контролюючі їх, але і питання, що дають змогу встановити з респондентами контакт, створити в них кооперативну установку, сприяти зняттю напруги, скуки і втоми, невпевненості тощо. Іншими словами анкета — це перелік питань, запропонований всім респондентам в ідентичній формі й адаптований до умов масового асиметричного цілеспрямованого опосередкованого спілкування.

Процес адаптації звернених до респондентів запитань до необхідного при цьому спілкування і буде називатися конструюванням анкети. До завдань конструювання анкети входить: створити і підтримати кооперативну установку у респондентів; вселити в респондентів упевненість у їх спрямованості відповісти на всі запропоновані запитання; налагодити довірчі стосунки, створити враження і можливості додати будь-які, самі несподівані і відверті відповіді; звільнити відповіді респондентів від впливу попередніх запитань і відповідей на них; підтримувати постійну зацікавленість до роботи з анкетою.

Неважко помітити, що вирішення багатьох завдань досягається також за рахунок спеціальної роботи над інструкцією анкетеру, при корекції окремих важких, тенденційних і делікатних питань, підготовкою місця і вибором часу опитування тощо. Це не відміняє необхідності вирішувати названі завдання при конструюванні анкети, оскільки різноманітні перешкоди на шляху спілкування соціолога з респондентом можуть бути подолані тільки засобами, які дають змогу соціологу активно будувати свої стосунки з респондентами, а не чекати, поки вони якось влаштуються самі собою.

Простежимо, як вирішуються названі завдання при конструюванні анкети, дотримуючись в основному тієї послідовності, яка характеризує протікання цього процесу в соціологічній практиці. Для цього розглянемо розміщення окремих питань в анкеті; постановку функціонально-психологічних питань; подолання в анкеті “стилю респондента”; розміщення комунікативних блоків в анкеті; оформлення анкети.

Насамперед перелік скоректованих питань відтворює логіку дослідника, яка вміщена в програмі. Ця обставина може істотно ускладнювати процес спілкування, оскільки очевидною стає тенденція дослідження. Крім того, виникають і труднощі іншого роду.

Участь у опитуванні являє собою для респондента досить незвичайний вид діяльності. До неї не всі можуть бути готові з різноманітних причин. Якщо зразу звалити на учасників опитування серйозні і важливі питання, більшість може відмовитись, оскільки не будуть готові до відповіді. Тому доводиться ніби вводити людей в курс справи, виробляти в них деякі навики заповнення анкети, для чого на самому початку задаються найпростіші питання, відповідаючи на них, респонденти поступово освоюються з завданням.

Підготовка респондента до найбільш важливих відповідей відбувається за допомогою наступних на початок анкети питань найбільш простих, які поступово ускладнюються. Перехід від простих до складних питань отримав назву правила лійки. Його застосування дає змогу респондентам поступово виробити впевненість у своїх здібностях виступати в такій ролі. Всередині анкети розміщуються найважливіші з точки зору дослідження і складні для респондентів питання. Тут же задаються запитання, які носять найбільш явний тенденційний чи делікатний характер: факт спряженості різних відповідей дає підстави сподіватися, що коли на більш прості попередні запитання респонденти відповідали вільно, без утруднення, то і на ці запитання вони зможуть відповідати так само. Робота з такими питаннями — кульмінаційний момент в анкеті. Після цього, якщо врахувати можливу стомленість респондента і спад зацікавленості ставляться найпростіші запитання, що не вимагають сильної напруги пам’яті, уяви, уваги тощо.

Принцип розміщення питань в міру зростання їх складності, а відтак спрощення не позбавлений і повних недоліків. Він не тільки припускає, що респонденти у своїх розмірковуваннях як про предмет опитування будуть дотримуватись тієї ж системи координат, що і соціолог, але й не враховує, що кожне питання сприймається не саме собою, не ізольовано, а в контексті з іншими. Таким чином, визнати, що відповіді на прості запитання служать не тільки одержанню відповідей і для респондента, виявляються способом розминки, — означає істотно спростити процес роботи з анкетою.

Коли всі питання логічно взаємопов’язані і послідовно звужують тему, у респондента виникає певна установка, згідно з якою він буде відповідати на них. Такий взаємовплив питань називається ефектом випромінювання або ефектом відлуння і проявляється в тому, що попередні питання спрямовують хід думок респондентів у певне русло, створюють якусь міні-систему координат, в межах якої формується чи обирається цілком повна відповідь.

Так, якщо низькооплачуваному робітникові задати запитання “чи маєте Ви намір у найближчий час звільнитися з даного підприємства?” після запитання про зарплату, ймовірність стверджувальної відповіді зростає. А якщо те ж саме запитання поставити після з’ясування, скажімо, перспектив зростання зарплати, зросте ймовірність отримати негативну відповідь. Припускати ж, що дійсні наміри людини зазнали тут зміни, у нас немає підстав. Отже, розходження зумовлені не різними внутрішніми станами, а різною послідовністю питань.

Факт спряженості відповідей на різні запитання враховується при складанні анкети. Для цього, наприклад, вводяться буферні запитання. Кожна відповідь формується в певній “системі координат”, яка створюється не тільки самим запитанням, а й попередніми, всією анкетою опитування загалом. Що ж стосується “ефекту випромінювання”, то якщо міні-система координат що склалася в одному запитанні, може застосовуватись і до послідуючих, то вона закріплюється. Респонденти переносять її на інші питання, що піддає відповіді безконтрольному впливу. Ці відповіді починають стосуватися не тільки (а можливо і не стільки) змісту даного питання, а і попереднього. Так, якщо у респондента запитати, коли він читав художню літературу, а вслід за ним зразу спробувати дізнатися про найулюбленіше заняття у вільний час, то “література” — це перше, що стане предметом роздумів. Така підказка спричинює зміну у відповідях про улюблені заняття в години дозвілля порівняно з відповідями, одержаними в умовах, коли подібне питання не передувало, а слідувало за питанням про дозвілля.

Правило воронки передбачає, що анкета розпочинається з найзагальніших питань і лише поступово вони конкретизують, що дає змогу поступово вводити респондента в ситуацію опитування. Такий шлях повністю виправданий. Однак, обравши його, соціолог повинен мати на увазі такі обставини. Респондент одночасно з навиками роботи набуває і вже міні-систему координат. Так, наприклад, з’ясувалося, що загальне рішення не завжди передбачає конкретне, в той час як останнє сильно впливає на загальне (люди охотніше узагальнюють часткове, ніж займаються дедукцією).

Власне призначення фільтрів у тому і полягає, щоб завдавати цей вплив. Проте такі питання являють собою не чисто механічну перепону для певних груп респондентів. Вони виконують свої функції більш чи менш успішно залежно від того, як респонденти їх осмислюють, як відносяться до наявності тієї характеристики, на виявлення якої фільтри спрямовані. Так, наприклад, у методичному дослідженні питання-фільтр про самооцінку цікавості респондента до виборчої компанії задавалося до і після питання про значення виборів. У другому випадку респондентів, схильних вважати себе “дуже зацікавленими”, виявилося значно більше. Зміна розміщення фільтра вплинула головним чином на відповіді найменш поінформованих респондентів.

Застосування фільтрів призводить до пропусків відповідей. Викликані ці пропуски не тільки свідомим переходом частини респондентів до запитань, на які вони можуть відповісти, минаючи ті, які стосуються їх, але й деякими іншими факторами. Так, наприклад, з’ясувалося, що застосування серії фільтруючих питань (“Якщо у Вас вища освіта, то...?”; ”Якщо у Вас вища гуманітарна освіта і Ви проходили практику в середній школі, то...?”) хоч і є дуже зручним для соціолога засобом розміщення питань, надзвичайно ускладнює сприйняття анкети респондентом. Інколи воно призводить до настільки суттєвого числа пропущених відповідей, що все дослідження виявляється під загрозою.

Питання-таблиці, як відомо, є складними. Коли ж вони повторюються, виникають додаткові труднощі, пов’язані як з втомленістю респондента, розсіюванням уваги, так і з виниканням ефекту випромінювання.

Так, наприклад, в одному дослідженні респондентам тричі пропонувався перелік одних і тих же тем. У першому випадку вимагалося оцінити їх дієвість, у другому — оперативність, у третьому — повноту висвітлення проблем. Подання цього переліку другий, а тим більше третій раз викликало в респондентів відчуття, що повторюється не тільки перелік, а й критерії оцінювання. Значна частина учасників опитування, глянувши на третю таблицю, говорили: ”Я вам вже відповідав”, “Це вже було” тощо, пропускали її, залишали без відповіді.

Одноманітність заповнення таблиць веде до того, що підвищується небезпека одержати механічні запитання, бездумні відповіді. Обравши для відповіді оцінку “3”, респондент може її фіксувати протягом усієї таблиці незалежно від того, яка дійсна оцінка і навіть незалежно від змісту питання.

З ефектом випромінювання пов’язаний загалом і вплив одноманітних питань на відповіді респондентів. Як у випадку з таблицями, так і в багатьох інших, особливо коли респондентам пропонується декілька питань, сформульованих за однією і тією ж синтаксичною схемою, анкета виявляється монотонною. Це призводить до збільшення частки непродуманих відповідей або їх пропуску. Для того щоб подолати монотонність, рекомендуються такі засоби: “розробляти” таблиці і питання, задані в однаковій синтаксичній формі, іншими питаннями; варіювати категорії для відповіді (у першому випадку попросити респондента виразити згоду чи незгоду, у другому – оцінити, в третьому – вирішити, вірне чи не вірне те чи інше твердження, в четвертому сформулювати відповідь самостійно тощо); ширше використовувати різноманітні функціонально–психологічні питання, які “погашають” взаємовплив відповідей; урізноманітнювати оформлення анкети.

З точки зору респондентів, всі питання є завданнями, які потребують вирішення. Вплив різних питань на людей неоднакове, як не однакове і відношення різних людей до одних і тих же питань. Одні з питань потребують значного розумового напруження, інші ні. Від їх співвідношення багато в чому залежить, чи буде респондент працювати з анкетою або відкладе її, тільки розпочавши заповнювати, вирішивши, що вона для нього занадто складна чи, навпаки, проста, нудна і тенденційна.

Для того щоб створити і підготувати зацікавленість до анкети, зняти напругу, нервовість респондента, в анкеті застосовується спеціальні питання, що отримали назву функціонально-психологічних.

На відміну від змістових питань, питань спрямованих на одержання пошукових даних, і питань контрольних, ці функціонально-психологічні питання служать не стільки для збору даних, скільки для забезпечення стосунків спілкування між дослідником і респондентом. Ці запитання служать не тільки спонукачем до відповідей. Вони містять різноманітну інформацію і виправдання висловлювань соціолога, звернені до респондентів, деякі коментарі сприймаються як ознаки більш симетричного спілкування, більш рівноправного обміну інформації.

До функціонально-психологічних відносяться контактні питання і питання буферні (детальніше дивись курс лекцій з нормативного курсу “Соціологія”. Івано-Франківськ. — 1999. — С. 40-47).

Поиск по сайту: