|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 10 страницаПоняття підприємства колективної власності вміщене в ч. 1 ст. 93 ГК, згідно з якою підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). - 118 - Частина 2 зазначеної статті відносить до підприємств колективної власності: - виробничі кооперативи; - підприємства споживчої кооперації; - підприємства громадських та релігійних організацій; - інші підприємства, передбачені законом. 1. Одним з найпоширеніших видів підприємств колективної власності є виробничий кооператив. Виробничий кооператив є одним з типів кооперативів (іншими типами кооперативів є обслуговуючі та споживчі кооперативи). Його правове становище визначається положеннями Цивільного кодексу (§ 2 Глави 8 ЦК — статті 163—166), статтями 94—110 ГК, а також Законом України від 10 липня 2003 р. «Про кооперацію»1. Згідно з ч. 1 ст. 95 ГК виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності. Аналогічне визначення містить і ч. 1 ст. 163 ЦК. Обидва ці визначення називають серед ознак виробничого кооперативу таку ознаку, як особиста трудова участь громадян—членів кооперативу. Тому не можна погодитися з визначенням поняття виробничого кооперативу, що наведене в Законі «Про кооперацію» (статті 2, 6 Закону), за яким кооператив — це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами. Знехтувавши такою ознакою, як особиста трудова участь членів кооперативу і передбачивши участь у кооперативі юридичних осіб, законодавець, по суті, ототожнив виробничий кооператив з господарським товариством. Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ч. 2 ст. 95 ГК). Виробничі кооперативи створюються та здійснюють свою діяльність за такими принципами, закріпленими в ст. 96 ГК: - добровільність членства громадян у кооперативі та вільний 1 Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 5. — Ст. 35. - 119 - - особиста трудова участь членів кооперативу у діяльності - відкритість і доступність членства для тих, хто визнає - демократичний характер управління кооперативом, рівні - розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до - контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, 2. Підприємства споживчої кооперації. Вся господарська Виходячи з цього, ч. 7 ст. 111 ГК встановлює, що споживчі товариства, їх спілки (об'єднання) можуть утворювати для здійснення своїх статутних цілей підприємства, установи та інші суб'єкти господарювання відповідно до вимог ГК та інших законів. Згідно з ч. 2 ст. 93 ГК та ч. 8 ст. 111 ГК вони називаються підприємствами споживчої кооперації. Ними визнаються унітарні або корпоративні підприємства, утворені споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об'єднанням) споживчих товариств відповідно до вимог ГК та інших законодавчих актів з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об'єднань); 3. Правове становище підприємств об'єднань громадян, ре Право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління в порядку, передбаченому законом та статутними документами. Право власності релігійних організацій реалізується їх органами управління відповідно до закону. Засновником підприємства об'єднання громадян є відповідне об'єднання громадян, що має статус юридичної особи, а також об'єднання (спілка) громадських організацій у разі, якщо - 120 - його статутом передбачено право заснування підприємств. Політичним партіям та юридичним особам, що ними створюються, забороняється засновувати підприємства, за винятком засобів масової інформації, підприємств, що здійснюють продаж суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною символікою, проведення виставок, лекцій, фестивалів та інших суспільно-політичних заходів. Релігійні організації мають право засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, необхідні для забезпечення діяльності цих організацій. Підприємство об'єднання громадян, релігійної організації діє на основі статуту і є юридичною особою, здійснюючи свою діяльність на праві оперативного управління або господарського відання відповідно до вимог ГК. Обмеження щодо створення та діяльності окремих видів підприємств об'єднання громадян, релігійної організації встановлюються законами. § 7. Правове становище приватних та інших підприємств 1. Приватне підприємство. Згідно зі ст. 113 ГК приватним Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається ГК та іншими законами. 2. Селянське (фермерське) господарство. Як встановлено Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). - 121 - Відносини, пов'язані із створенням та діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулюються ГК, а також Законом України від 19 червня 2003 р. «Про фермерське господарство»1, іншими законами. Закон «Про фермерське господарство» (з його прийняттям втратив чинність Закон України від 20 грудня 1991 р. «Про селянське (фермерське) господарство») визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього закону фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до Закону. Цей Закон не поширюється на громадян, які ведуть особисте селянське господарство або які використовують земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби. 3. Орендне підприємство. Орендним підприємством згідно з ч. 1 ст. 115 ГК визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності. Орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди. Організація членів трудового колективу, зареєстрована як юридична особа, має переважне право на укладення договору оренди майна того підприємства (структурного підрозділу), де створено цю організацію. Орендодавцями щодо майнових комплексів, які належать до державної або комунальної власності, є Фонд державного майна України і його регіональні відділення, а також органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами управляти майном, що належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності. Законом визначаються об'єкти державної та комунальної власності, на основі яких не можуть створюватися орендні підприємства. Передача в оренду майнових комплексів не припиняє права власності на це майно. Передавати цілісні майнові комплекси у суборенду забороняється. Орендар несе відповідальність за забезпечення цілісності й збереження майна, отриманого в оренду, і на вимогу орендодавця повинен відшкодувати завдані йому збитки. Орендне підприємство може бути визнане банкрутом в порядку, встановленому законом. Порядок укладання договору оренди майнового комплексу та інші відносини, пов'язані зі створенням та діяльністю орендного підприємства, регулюються ГК, Законом України від 10 квітня 1992 р. «Про оренду державного та комунального майна»1 та іншими нормативно-правовими актами. 4. Підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство, створене відповідно до вимог ГК, у статутному фонді якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція (ч. 1 ст. 116 ГК). Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземні інвестиції можуть вкладатися в об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України. Підприємства з іноземними інвестиціями мають право бути засновниками дочірніх підприємств, створювати філії і представництва на території України і за її межами з додержанням вимог законодавства України та законодавства відповідних держав. Законом можуть бути визначені галузі господарювання та/ або території, в яких встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, а також території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки. Правовий статус і порядок діяльності підприємств з іноземними інвестиціями визначаються, крім ГК, Законом У краї -
1 Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 45. — Ст. 363. - 122 - 1 Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 30. — Ст. 416. - 123 - ни від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інвестування»2, Законом України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншими законодавчими актами. 5. Іноземне підприємство. Частина 1 ст. 117 ГК визначає іноземне підприємство як унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб. Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави. Діяльність філій, представництв та інших відокремлених підрозділів підприємств, утворених за законодавством інших держав, здійснюється на території України відповідно до законодавства України. Умови і порядок створення, вимоги до організації та діяльності іноземних підприємств визначаються ГК, Законом України «Про режим іноземного інвестування», іншими законами. ГЛАВА 7 Правовий статус господарських товариств § 1. Поняття господарського товариства Одним із найпоширеніших видів суб'єктів господарювання є господарські товариства. їх правовий статус визначається положеннями § 1 «Господарські товариства» Глави 8 ЦК, Глави 9 «Господарські товариства» ГК та Законом України від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства»1. Незабаром має бути прийнятий окремий закон «Про акціонерні товариства». Частина 1 ст. 113 ЦК містить досить вузьке визначення поняття господарського товариства, зазначаючи, разом з тим, його головні ознаки: наявність статусу юридичної особи і наявність статутного (складеного) капіталу, поділеного на частки між учасниками. З інших статей ЦК випливають такі ознаки господарського товариства, як підприємницький характер його діяльності (ст. 84 ЦК), створення фізичними або юридичними особами. Узагальнене визначення поняття господарського товариства встановлене ГК. Згідно з ч. 1 ст. 79 ГК господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. З наведеного визначення випливають наступні ознаки господарського товариства: а) це підприємство або інший суб'єкт господарювання; б) його засновниками є юридичні особи та/або громадяни; в) товариство утворюється шляхом об'єднання майна за г) учасники товариства беруть участь у підприємницькій
1 Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 19. — Ст. 80. - 124 - 1 Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст. 682. - 125 - д) товариство створюється з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених законом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника. Це положення не поширюється на повні та командитні товариства (ч. 2 ст. 114 ЦК). Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у ст. 2 ГК, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. В той же час, учасниками повного товариства та повними учасниками (товаришами) командитного товариства можуть бути згідно з ч. 7 ст. 80 ГК лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються ГК та іншими законами. Господарські товариства є юридичними особами. Суб'єкти господарювання—юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи, тобто вони продовжують діяти як суб'єкти права. Відповідно до ст. 82 ГК установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут. Установчі документи господарського товариства відповідно до ст. 4 Закону «Про господарські товариства» повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. Статут акціонерного товариства, крім зазначених у ст. 4 Закону «Про господарські товариства» відомостей, повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань щодо викупу акцій. Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у ст. 4 Закону «Про господарські товари- - 126 - ства», повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників. Засновницький договір повного товариства і командитного товариства, крім відомостей, зазначених у ст. 4 Закону «Про господарські товариства», має визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Найменування господарського товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних товариств і коман-дитних товариств — прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості. Найменування господарського товариства не може вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк. Установчі документи господарського товариства у передбачених законом випадках погоджуються з Антимонопольним комітетом України. Порушення встановлених ст. 82 ГК вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства є підставою для відмови у його державній реєстрації. § 2. Види господарських товариств Види господарських товариств узагальнено названо в ст. 80 ГК (слід зазначити, що в назві ст. 113 ЦК вжито термін «види», а в ч. 2 цієї статті йдеться про «форми» господарських товариств — такі самі, як і види за ст. 80 ГК). Згідно з ч. 1 ст. 80 ГК і ч. 2 ст. 1 Закону «Про господарські товариства» до господарських товариств належать: - акціонерні товариства; - 127 -
- товариства з обмеженою відповідальністю; - товариства з додатковою відповідальністю; - повні товариства; - командитні товариства. 1. Акціонерне товариство — це так зване товариство капіталів. Особливості його правового статусу виражає визначення «акціонерне». Ці особливості обумовлені акціонерним способом формування і функціонування статутного фонду товариства. Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд (слід зазначити, що в ЦК терміну «статутний фонд» господарського товариства відповідає термін «статутний капітал»), поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій (ч. 2 ст. 80 ГК). З цього визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу. По-перше, статутний фонд акціонерного товариства (AT) має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам. Мінімальний розмір статутного фонду AT встановлено у розмірі, не менше суми, еквівалентної 625 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства. По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу»1, іншими актами про фондовий ринок. По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів. Права та ' Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38. — Ст. 508. - 128 - обов'язки акціонерів визначені статтями 116, 117 ЦК, ст. 88 ГК, статтями 10, 11 Закону «Про господарські товариства», статтями 4, 5, 8, 9 Закону «Про цінні папери і фондову біржу». По-четверте, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше — несуть ризик збитків) за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю. Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права шодо створення господарських об'єднань (участі в існуючих об'єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізувати інші права власника дочірнього підприємства. Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України. За способом функціонування акцій ч. 1 ст. 81 ГК розрізняє відкриті (ВАТ) та закриті (ЗАТ) акціонерні товариства. Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства (ч. 2 ст. 81 ГК). Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства (ч. З ст. 81 ГК). 2. Одним з найпоширеніших видів господарських товариств у сфері господарювання України є товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно до ч. З ст. 80 ГК товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. - 129 - Отже, називаючи цей вид товариства товариством «з обмеженою відповідальністю», законодавець не має на увазі обмеження відповідальності товариства як суб'єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть ризик збитків у межах своїх вкладів до статутного фонду (у разі фінансового краху товариства його учасники лише понесуть збитки у розмірі їх вкладів до статутного фонду товариства). Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства. До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники зобов'язані сплатити не менше ніж 50% суми своїх вкладів, що підтверджується документами, виданими банківською установою. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства (абз. 1 ч. З ст. 144 ЦК). Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному фонді одному або кільком учасникам цього товариства (ч. 1 ст. 147 ЦК). Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді товариства, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі (ч. 2 ст. 147 ЦК). У разі передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково. Частка учасника товариства може бути придбана самим товариством, яке протягом одного року зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам у порядку, встановленому статутом і законом, або зменшити свій статутний капітал відповідно до ст. 144 ЦК. Будь-який з учасників товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства із сплатою йому вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі (ч. 2 ст. 148 ЦК). 3. Правовий статус, аналогічний статусу товариства з обме Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників (ч. 4 ст. 80 ГК). Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах. До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення ЦК про товариства з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом. 4. Повним товариством згідно з ч. 5 ст. 80 ГК визнається Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору (статуту цей вид товариства не має). Засновницький договір повного товариства, крім відомостей, загальних для всіх видів товариств, має визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.
- 130 - - 131 - Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.026 сек.) |