АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 10 страница

Читайте также:
  1. IX. Карашар — Джунгария 1 страница
  2. IX. Карашар — Джунгария 2 страница
  3. IX. Карашар — Джунгария 3 страница
  4. IX. Карашар — Джунгария 4 страница
  5. IX. Карашар — Джунгария 5 страница
  6. IX. Карашар — Джунгария 6 страница
  7. IX. Карашар — Джунгария 7 страница
  8. IX. Карашар — Джунгария 8 страница
  9. IX. Карашар — Джунгария 9 страница
  10. Августа 1981 года 1 страница
  11. Августа 1981 года 2 страница
  12. Августа 1981 года 3 страница

Поняття підприємства колективної власності вміщене в ч. 1 ст. 93 ГК, згідно з якою підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).

- 118 -


Частина 2 зазначеної статті відносить до підприємств ко­лективної власності:

- виробничі кооперативи;

- підприємства споживчої кооперації;

- підприємства громадських та релігійних організацій;

- інші підприємства, передбачені законом.

1. Одним з найпоширеніших видів підприємств колектив­ної власності є виробничий кооператив.

Виробничий кооператив є одним з типів кооперативів (інши­ми типами кооперативів є обслуговуючі та споживчі коопера­тиви). Його правове становище визначається положеннями Цивільного кодексу (§ 2 Глави 8 ЦК — статті 163—166), стаття­ми 94—110 ГК, а також Законом України від 10 липня 2003 р. «Про кооперацію»1.

Згідно з ч. 1 ст. 95 ГК виробничим кооперативом визнаєть­ся добровільне об'єднання громадян на засадах членства з ме­тою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

Аналогічне визначення містить і ч. 1 ст. 163 ЦК. Обидва ці визначення називають серед ознак виробничого кооперативу таку ознаку, як особиста трудова участь громадян—членів ко­оперативу. Тому не можна погодитися з визначенням поняття виробничого кооперативу, що наведене в Законі «Про коопе­рацію» (статті 2, 6 Закону), за яким кооператив — це юридич­на особа, утворена фізичними та/або юридичними особами. Знехтувавши такою ознакою, як особиста трудова участь членів кооперативу і передбачивши участь у кооперативі юридичних осіб, законодавець, по суті, ототожнив виробничий коопера­тив з господарським товариством.

Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену за­коном (ч. 2 ст. 95 ГК).

Виробничі кооперативи створюються та здійснюють свою діяльність за такими принципами, закріпленими в ст. 96 ГК:

- добровільність членства громадян у кооперативі та вільний
вихід з нього;

1 Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 5. — Ст. 35.

- 119 -


- особиста трудова участь членів кооперативу у діяльності
підприємства;

- відкритість і доступність членства для тих, хто визнає
статут кооперативу, бажає брати участь у його діяльності на
умовах, встановлених статутом кооперативу;

- демократичний характер управління кооперативом, рівні
права членів кооперативу при прийнятті рішень;

- розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до
їх трудової та майнової участі в діяльності кооперативу;

- контроль членів кооперативу за його роботою в порядку,
визначеному статутом.

2. Підприємства споживчої кооперації. Вся господарська
діяльність споживчої кооперації можлива лише завдяки функ­
ціонуванню підприємств і організацій, що входять до її скла­
ду. Саме результати їх діяльності і є тим фінансовим джере­
лом, з якого «черпають воду» всі члени кооперації.

Виходячи з цього, ч. 7 ст. 111 ГК встановлює, що споживчі товариства, їх спілки (об'єднання) можуть утворювати для здійснення своїх статутних цілей підприємства, установи та інші суб'єкти господарювання відповідно до вимог ГК та інших законів.

Згідно з ч. 2 ст. 93 ГК та ч. 8 ст. 111 ГК вони називаються підприємствами споживчої кооперації. Ними визнаються уні­тарні або корпоративні підприємства, утворені споживчим то­вариством (товариствами) або спілкою (об'єднанням) спожив­чих товариств відповідно до вимог ГК та інших законодавчих актів з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об'єднань);

3. Правове становище підприємств об'єднань громадян, ре­
лігійних організацій
визначається ст. 112 ГК, згідно з якою
підприємством об'єднання громадян, релігійної організації є
унітарне підприємство, засноване на власності об'єднання гро­
мадян (громадської організації, політичної партії) або влас­
ності релігійної організації для здійснення господарської діяль­
ності з метою виконання їх статутних завдань.

Право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі ста­тутні органи управління в порядку, передбаченому законом та статутними документами. Право власності релігійних організацій реалізується їх органами управління відповідно до закону.

Засновником підприємства об'єднання громадян є відповід­не об'єднання громадян, що має статус юридичної особи, а та­кож об'єднання (спілка) громадських організацій у разі, якщо

- 120 -


його статутом передбачено право заснування підприємств. Полі­тичним партіям та юридичним особам, що ними створюються, забороняється засновувати підприємства, за винятком засобів масової інформації, підприємств, що здійснюють продаж сус­пільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітацій­них матеріалів, виробів з власною символікою, проведення вис­тавок, лекцій, фестивалів та інших суспільно-політичних заходів.

Релігійні організації мають право засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільсько­господарські та інші підприємства, необхідні для забезпечення діяльності цих організацій.

Підприємство об'єднання громадян, релігійної організації діє на основі статуту і є юридичною особою, здійснюючи свою діяльність на праві оперативного управління або господарсь­кого відання відповідно до вимог ГК.

Обмеження щодо створення та діяльності окремих видів підприємств об'єднання громадян, релігійної організації вста­новлюються законами.

§ 7. Правове становище приватних та інших підприємств

1. Приватне підприємство. Згідно зі ст. 113 ГК приватним
підприємством
визнається підприємство, що діє на основі при­
ватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб
без громадянства та його (їх) праці чи з використанням най­
маної праці. Приватним є також підприємство, що діє на ос­
нові приватної власності суб'єкта господарювання—юридич­
ної особи.

Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається ГК та іншими законами.

2. Селянське (фермерське) господарство. Як встановлено
ст. 114 ГК, селянське (фермерське) господарство є формою
підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та
реалізації товарної сільськогосподарської продукції.

Членами фермерського господарства можуть бути подруж­жя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерсь­кого господарства, визнають і дотримуються положень Стату­ту фермерського господарства. Членами селянського (фермерсь­кого) господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

- 121 -


Відносини, пов'язані із створенням та діяльністю селянсь­ких (фермерських) господарств, регулюються ГК, а також За­коном України від 19 червня 2003 р. «Про фермерське госпо­дарство»1, іншими законами.

Закон «Про фермерське господарство» (з його прийняттям втратив чинність Закон України від 20 грудня 1991 р. «Про селянське (фермерське) господарство») визначає правові, еко­номічні та соціальні засади створення та діяльності фермерсь­ких господарств як прогресивної форми підприємницької діяль­ності громадян у галузі сільського господарства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього закону фермерське господар­ство є формою підприємницької діяльності громадян із ство­ренням юридичної особи, які виявили бажання виробляти то­варну сільськогосподарську продукцію, займатися її перероб­кою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до Закону.

Цей Закон не поширюється на громадян, які ведуть особи­сте селянське господарство або які використовують земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будин­ку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), са­дівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби.

3. Орендне підприємство. Орендним підприємством згідно з ч. 1 ст. 115 ГК визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового ком­плексу виробничого структурного підрозділу (структурної оди­ниці) цього підприємства з метою здійснення підприємниць­кої діяльності.

Орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комп­лекс якого є об'єктом оренди.

Організація членів трудового колективу, зареєстрована як юридична особа, має переважне право на укладення договору оренди майна того підприємства (структурного підрозділу), де створено цю організацію.

Орендодавцями щодо майнових комплексів, які належать до державної або комунальної власності, є Фонд державного майна України і його регіональні відділення, а також органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим,


місцевими радами управляти майном, що належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності.

Законом визначаються об'єкти державної та комунальної власності, на основі яких не можуть створюватися орендні підприємства.

Передача в оренду майнових комплексів не припиняє права власності на це майно. Передавати цілісні майнові комплекси у суборенду забороняється.

Орендар несе відповідальність за забезпечення цілісності й збереження майна, отриманого в оренду, і на вимогу орендо­давця повинен відшкодувати завдані йому збитки.

Орендне підприємство може бути визнане банкрутом в по­рядку, встановленому законом.

Порядок укладання договору оренди майнового комплексу та інші відносини, пов'язані зі створенням та діяльністю оренд­ного підприємства, регулюються ГК, Законом України від 10 квітня 1992 р. «Про оренду державного та комунального майна»1 та іншими нормативно-правовими актами.

4. Підприємство з іноземними інвестиціями — це підприєм­ство, створене відповідно до вимог ГК, у статутному фонді якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвести­ція (ч. 1 ст. 116 ГК). Підприємство набуває статусу підприєм­ства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються інозем­ними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досяг­нення соціального ефекту. Іноземні інвестиції можуть вкладати­ся в об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України.

Підприємства з іноземними інвестиціями мають право бути засновниками дочірніх підприємств, створювати філії і представ­ництва на території України і за її межами з додержанням вимог законодавства України та законодавства відповідних держав.

Законом можуть бути визначені галузі господарювання та/ або території, в яких встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, а також території, на яких діяльність під­приємств з іноземними інвестиціями обмежується або заборо­няється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

Правовий статус і порядок діяльності підприємств з іно­земними інвестиціями визначаються, крім ГК, Законом У краї -


 


1 Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 45. — Ст. 363.

- 122 -


1 Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 30. — Ст. 416.

- 123 -


ни від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інвестуван­ня»2, Законом України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньо­економічну діяльність» та іншими законодавчими актами.

5. Іноземне підприємство. Частина 1 ст. 117 ГК визначає іноземне підприємство як унітарне або корпоративне підприє­мство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб.

Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для без­пеки держави.

Діяльність філій, представництв та інших відокремлених підрозділів підприємств, утворених за законодавством інших держав, здійснюється на території України відповідно до зако­нодавства України.

Умови і порядок створення, вимоги до організації та діяль­ності іноземних підприємств визначаються ГК, Законом Украї­ни «Про режим іноземного інвестування», іншими законами.


ГЛАВА 7

Правовий статус господарських товариств

§ 1. Поняття господарського товариства

Одним із найпоширеніших видів суб'єктів господарювання є господарські товариства. їх правовий статус визначається положеннями § 1 «Господарські товариства» Глави 8 ЦК, Гла­ви 9 «Господарські товариства» ГК та Законом України від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства»1. Незабаром має бути прийнятий окремий закон «Про акціонерні товариства».

Частина 1 ст. 113 ЦК містить досить вузьке визначення поняття господарського товариства, зазначаючи, разом з тим, його головні ознаки: наявність статусу юридичної особи і на­явність статутного (складеного) капіталу, поділеного на частки між учасниками.

З інших статей ЦК випливають такі ознаки господарського товариства, як підприємницький характер його діяльності (ст. 84 ЦК), створення фізичними або юридичними особами.

Узагальнене визначення поняття господарського товариства встановлене ГК. Згідно з ч. 1 ст. 79 ГК господарськими това­риствами визнаються підприємства або інші суб'єкти госпо­дарювання, створені юридичними особами та/або громадяна­ми шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

З наведеного визначення випливають наступні ознаки гос­подарського товариства:

а) це підприємство або інший суб'єкт господарювання;

б) його засновниками є юридичні особи та/або громадяни;

в) товариство утворюється шляхом об'єднання майна за­
сновників;

г) учасники товариства беруть участь у підприємницькій
діяльності товариства;


 


1 Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 19. — Ст. 80.

- 124 -


1 Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст. 682.

- 125 -


д) товариство створюється з метою одержання прибутку.

У випадках, передбачених законом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника. Це положення не поши­рюється на повні та командитні товариства (ч. 2 ст. 114 ЦК).

Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, за­значені у ст. 2 ГК, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. В той же час, учасниками повного товари­ства та повними учасниками (товаришами) командитного то­вариства можуть бути згідно з ч. 7 ст. 80 ГК лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

Обмеження щодо заснування та участі в господарських то­вариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встанов­люються ГК та іншими законами.

Господарські товариства є юридичними особами. Суб'єкти господарювання—юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юри­дичної особи, тобто вони продовжують діяти як суб'єкти права.

Відповідно до ст. 82 ГК установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький до­говір. Установчим документом акціонерного товариства, това­риства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатко­вою відповідальністю є статут.

Установчі документи господарського товариства відповідно до ст. 4 Закону «Про господарські товариства» повинні місти­ти відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяль­ності, склад засновників та учасників, найменування та місце­знаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, вклю­чаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або ква­ліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до уста­новчих документів та порядок ліквідації і реорганізації това­риства.

Статут акціонерного товариства, крім зазначених у ст. 4 Закону «Про господарські товариства» відомостей, повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки неви­конання зобов'язань щодо викупу акцій.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відо­мостей, зазначених у ст. 4 Закону «Про господарські товари-

- 126 -


ства», повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Статутом може бути встановлено порядок визначення роз­міру часток учасників залежно від зміни вартості майна, вне­сеного як вклад, та додаткових внесків учасників.

Засновницький договір повного товариства і командитного товариства, крім відомостей, зазначених у ст. 4 Закону «Про господарські товариства», має визначати розмір частки кожно­го з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказу­ються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Найменування господарського товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних товариств і коман-дитних товариств — прізвища (найменування) учасників това­риства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язання­ми товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відо­мості. Найменування господарського товариства не може вка­зувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

До установчих документів можуть бути включені також відо­мості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вва­жається створеним на невизначений строк.

Установчі документи господарського товариства у передба­чених законом випадках погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Порушення встановлених ст. 82 ГК вимог щодо змісту ус­тановчих документів господарського товариства є підставою для відмови у його державній реєстрації.

§ 2. Види господарських товариств

Види господарських товариств узагальнено названо в ст. 80 ГК (слід зазначити, що в назві ст. 113 ЦК вжито термін «види», а в ч. 2 цієї статті йдеться про «форми» господарських това­риств — такі самі, як і види за ст. 80 ГК).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ГК і ч. 2 ст. 1 Закону «Про господарські товариства» до господарських товариств належать:

- акціонерні товариства;

- 127 -


9— 4-2636

- товариства з обмеженою відповідальністю;

- товариства з додатковою відповідальністю;

- повні товариства;

- командитні товариства.

1. Акціонерне товариство — це так зване товариство капі­талів. Особливості його правового статусу виражає визначен­ня «акціонерне». Ці особливості обумовлені акціонерним спо­собом формування і функціонування статутного фонду това­риства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд (слід зазначити, що в ЦК терміну «статутний фонд» господарського товариства відповідає термін «статут­ний капітал»), поділений на визначену кількість акцій однако­вої номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'я­заннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій (ч. 2 ст. 80 ГК).

З цього визначення випливають особливості акціонерного то­вариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу.

По-перше, статутний фонд акціонерного товариства (AT) має акціонерну природу, формується шляхом емісії та прода­жу акцій фізичним та/або юридичним особам. Мінімальний розмір статутного фонду AT встановлено у розмірі, не менше суми, еквівалентної 625 мінімальним заробітним платам, ви­ходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на мо­мент створення товариства.

По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емі­тента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юри­дичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'я­зується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні това­риства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допуска­ються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу»1, іншими актами про фондовий ринок.

По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників імен­них цінних паперів і набувають статусу акціонерів. Права та

' Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38. — Ст. 508.

- 128 -


обов'язки акціонерів визначені статтями 116, 117 ЦК, ст. 88 ГК, статтями 10, 11 Закону «Про господарські товариства», статтями 4, 5, 8, 9 Закону «Про цінні папери і фондову біржу».

По-четверте, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відпові­дають (точніше — несуть ризик збитків) за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.

Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права шодо створення господарських об'єднань (участі в існу­ючих об'єднаннях). Акціонерне товариство має право створю­вати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізувати інші права власника дочірнього підприємства.

Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України.

За способом функціонування акцій ч. 1 ст. 81 ГК розрізняє відкриті (ВАТ) та закриті (ЗАТ) акціонерні товариства.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсю­джуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства (ч. 2 ст. 81 ГК).

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства (ч. З ст. 81 ГК).

2. Одним з найпоширеніших видів господарських товариств у сфері господарювання України є товариства з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до ч. З ст. 80 ГК товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статут­ний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається ус­тановчими документами, і несе відповідальність за своїми зо­бов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'яза­них з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

- 129 -


Отже, називаючи цей вид товариства товариством «з обме­женою відповідальністю», законодавець не має на увазі обме­ження відповідальності товариства як суб'єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть ризик збитків у межах своїх вкладів до статутного фонду (у разі фінансового краху товари­ства його учасники лише понесуть збитки у розмірі їх вкладів до статутного фонду товариства). Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю може бути передба­чено, що учасники, які не повністю внесли вклади, відповіда­ють за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, ви­ходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на мо­мент створення товариства.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відпові­дальністю його учасники зобов'язані сплатити не менше ніж 50% суми своїх вкладів, що підтверджується документами, ви­даними банківською установою. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першо­го року діяльності товариства (абз. 1 ч. З ст. 144 ЦК).

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному фонді одному або кільком учасникам цього това­риства (ч. 1 ст. 147 ЦК).

Відчуження учасником товариства з обмеженою відпові­дальністю своєї частки (її частини) третім особам допускаєть­ся, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді товариства, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Якщо учасники товариства не скорис­таються своїм переважним правом протягом місяця з дня по­відомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасни­ка може бути відчужена третій особі (ч. 2 ст. 147 ЦК).


У разі передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, що належа­ли учаснику, який відступив її повністю або частково.

Частка учасника товариства може бути придбана самим то­вариством, яке протягом одного року зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам у порядку, встановлено­му статутом і законом, або зменшити свій статутний капітал відповідно до ст. 144 ЦК.

Будь-який з учасників товариства з обмеженою відпові­дальністю має право вийти з товариства із сплатою йому вар­тості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді. За домовленістю між учасником та товари­ством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі (ч. 2 ст. 148 ЦК).

3. Правовий статус, аналогічний статусу товариства з обме­
женою відповідальністю, має товариство з додатковою відпо-
віда.іьністю.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визна­чених установчими документами розмірів і яке несе відпові­дальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додатко­ву солідарну відповідальність у визначеному установчими до­кументами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників (ч. 4 ст. 80 ГК).

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

До товариства з додатковою відповідальністю застосову­ються положення ЦК про товариства з обмеженою відпові­дальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом.

4. Повним товариством згідно з ч. 5 ст. 80 ГК визнається
таке товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного
між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність
від імені товариства і несуть додаткову солідарну відпові­
дальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Повне товариство створюється і діє на підставі засновниць­кого договору (статуту цей вид товариства не має). Заснов­ницький договір повного товариства, крім відомостей, загаль­них для всіх видів товариств, має визначати розмір частки кож­ного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.


 


- 130 -


- 131 -


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.016 сек.)