Майно та майнові права у господарському товаристві 13 страница

- у відносинах комерційного посередництва (агентської
діяльності). У разі порушення агентського договору суб'єктом,
якого представляє комерційний агент, останній має право на
одержання винагороди у розмірах, передбачених агентським
договором, а також на відшкодування збитків, понесених ним
внаслідок невиконання або неналежного виконання договору
другою стороною (ч. З ст. 303 ГК);

- за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за
договором підряду на капітальне будівництво винна сторона
сплачує штрафні санкції, а також відшкодовує другій стороні
збитки (зроблені другою стороною витрати, втрату або по­
шкодження її майна, неодержані доходи) в сумі, не покритій

- 288 -

19 — 4-2636

- 289 -

штрафними санкціями, якщо інший порядок не встановлено законом (ч. 1 ст. 322 ГК).

Чинним господарським законодавством передбачаються й інші випадки відшкодування збитків суб'єктами господарювання.

§ 5. Штрафні та оперативно-господарські санкції

ГК розуміє під штрафними санкціями господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушен­ня ним правил здійснення господарської діяльності, невико­нання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Таким чином, штрафні санкції:

а) завжди застосовуються у вигляді грошової суми;

б) підставою застосування штрафних санкцій є:

- порушення учасником господарських відносин правил
здійснення господарської діяльності (на нашу думку, законо­
давець не врахував тут ту обставину, що порушення правил
здійснення господарської діяльності — це самостійний вид гос­
подарського правопорушення, за який згідно з ч. 1 ст. 238 ГК
до порушника застосовуються адміністративно-господарські
санкції. Тим більше, що в подальших статтях, присвячених
штрафним санкціям, про порушення правил здійснення гос­
подарської діяльності як підставу застосування штрафних
санкцій мова не йде);

- невиконання або неналежне виконання господарського
зобов'язання;

в) суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учас­
ники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 ГК;

г) законом щодо окремих видів зобов'язань може бути ви­
значений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погоджен­
ням сторін не допускається.

За загальним правилом розмір штрафних санкцій передба­чається законом чи договором. Пріоритет у визначенні розміру санкцій надається закону. І лише в тих випадках, коли розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовують­ся в розмірі, передбаченому договором (ч. 4 ст. 231 ГК).

ГК передбачає різні способи встановлення розміру санкцій договором:

- у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини
зобов'язання;

- у певній, визначеній грошовій сумі;

- у відсотковому відношенні до суми зобов'язання неза­
лежно від ступеня його виконання;

- у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Певні особливості має встановлення санкцій за порушення

господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сек­тора економіки, або порушення пов'язане з виконанням дер­жавного контракту, або виконання зобов'язання фінансуєть­ся за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту. За такі порушення штрафні санкції засто­совуються (якщо інше не передбачено законом чи договором) у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплект­
ності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двад­
цяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів
(робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується
пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких
допущено прострочення виконання за кожний день простро­
чення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стя­
гується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'я­зань, зазначених вище.

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встанов­лення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язан­ня переддоговірний спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до ви­мог ГК і ГПК.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань вста­новлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користу­вання чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не пе­редбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньо­господарських відносинах за порушення зобов'язань, визначаєть­ся відповідним суб'єктом господарювання — господарською організацією.

Порядок застосування штрафних санкцій (співвідношення між збитками і неустойкою) встановлено ст. 232 ГК. Цей по-

- 290 -

- 291 -

рядок дещо відрізняється від співвідношення стягнення збитків і неустойки, встановленого ст. 624 ЦК.

За загальним правилом господарського законодавства якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання вста­новлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в час­тині, не покритій цими санкціями (залікова неустойка).

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:

- допускається стягнення тільки штрафних санкцій (вик­
лючна неустойка);

- збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні
санкції (штрафна неустойка);

- за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки,
або штрафні санкції (альтернативна неустойка).

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відно­син, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, — уповноважений орган, наділений гос­подарською компетенцією.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконан­ня зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або дого­вором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'я­зання мало бути виконане.

У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за по­рушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави.

ГК (ст. 233) вперше в господарському законодавстві перед­бачив можливість і підстави зменшення розміру штрафних санкцій: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції над­мірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому слід брати до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням

інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штраф­них санкцій.

Одним із видів санкцій, що традиційно застосовуються за порушення господарських зобов'язань, є оперативно-госпо­дарські санкції, правові засади застосування яких значно зміцни­лися з прийняттям ГК.

Як встановлено ч. 1 ст. 235 ГК, за порушення господарсь­ких зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учас­ників господарських відносин можуть застосовуватися опера­тивно-господарські санкції — заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження по­вторення порушень зобов'язання, що використовуються сами­ми сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

Отже, головна особливість застосування оперативно-госпо­дарських санкцій полягає у застосуванні їх самими сторонами без звернення до судових або інших уповноважених органів, і без згоди іншої сторони зобов'язання. Щоправда, слід мати на увазі, що до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язан­ня, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Друга особливість полягає в тому, що оперативно-госпо­дарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ГК сторони можуть передбачати у господарських договорах використання таких видів опера­тивно-господарських санкцій:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання
управненою стороною, із звільненням її від відповідальності
за це — у разі порушення зобов'язання другою стороною. Це
може бути:

- відмова від оплати за зобов'язанням, що виконане нена­
лежним чином або достроково виконане боржником без згоди
другої сторони;

- відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт
внаслідок прострочення виставлення акредитива платником,
припинення видачі банківських позичок тощо;

2) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття
подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою сто­
роною, або повернення в односторонньому порядку виконано­
го кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржни­
ка в безакцентному порядку коштів, сплачених за неякісну
продукцію, тощо);

- 292 -

- 293 -

3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє
додаткових гарантій належного виконання зобов'язань сторо­
ною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати про­
дукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню
оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки
їх якості тощо;

4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відно­
син із стороною, яка порушує зобов'язання.

Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у ч. 1 ст. 236 ГК, не є вичерпним. Сторони можуть передба­чити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання дру­гою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушни­ку зобов'язання.

Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незго­ди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінте­ресована сторона може звернутися до суду з заявою про скасу­вання такої санкції та відшкодування збитків, завданих її за­стосуванням.

Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

§ 6. Адміністративно-господарські санкції

Адміністративно-господарські санкції вперше системно під такою назвою встановлені ГК, хоч вони вже певний час засто­совуються у сфері господарювання.

Особливості застосування цих санкцій, як випливає зі змісту ст. 238 ГК, полягають у тому, що:

а) підставою їх застосування є порушення встановлених
законодавчими актами правил здійснення господарської діяль­
ності;

б) ці санкції застосовуються лише до суб'єктів господарю­
вання (а не до всіх учасників господарських відносин);

в) ці санкції можуть бути застосовані уповноваженими орга­
нами державної влади або органами місцевого самоврядування;

г) ці санкції є заходами організаційно-правового або майно­
вого характеру;

ґ) ці санкції спрямовані на припинення правопорушення суб'єк­та господарювання та ліквідацію його наслідків;

д) ці санкції можуть бути встановлені виключно законами;

є) ці санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господа­рювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення госпо­дарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до законодавства до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані такі адміністративно-господарські санкції:

1) вилучення прибутку (доходу). Прибуток (доход), одержа­
ний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встанов­
лених законодавством правил здійснення господарської діяль­
ності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (до­
ходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт
оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного
бюджету в порядку, встановленому законом.

Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випад­ках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі від вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції — у трикратному розмірі від вилученої суми.

Перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання за­стосовуються зазначені санкції, а також порядок їх застосу­вання визначаються законами;

2) адміністративно-господарський штраф (ст. 241 ГК). Ад­
міністративно-господарський штраф — це грошова сума, що
сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюд­
жету у разі порушення ним встановлених правил здійснення
господарської діяльності.

Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стя­гується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Адміністративно-господарський штраф може застосовувати­ся у визначених законом випадках одночасно з іншими адміні­стративно-господарськими санкціями, передбаченими ст. 239 ГК;

3) стягнення зборів (обов'язкових платежів). Відповідно до
ст. 242 ГК у разі порушення суб'єктом господарювання вста-

- 294 -

- 295 -

новлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обо­в'язкових платежів) або їх несплати чи неповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідного бюджету. Крім того, з суб'єкта господарювання у визначених законом випадках може бути стягнуто штраф у розмірі до п'ятдесяти відсотків на­лежної до сплати суми збору (обов'язкового платежу);

4) зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарюван­
ня, як вид адміністративно-господарських санкцій, застосо­
вується у випадках, встановлених ст. 243 ГК, а саме:

- у разі відмови органів управління або посадових осіб суб'єк­
та господарювання у проведенні документальної перевірки чи
у допуску працівників податкових органів для обстеження при­
міщень, що використовуються для здійснення господарської
діяльності;

- у разі ненадання податковим та іншим органам чи їх
посадовим особам встановленої законом звітності, розрахунків,
декларацій чи інших документів, пов'язаних з обчисленням та
сплатою податків, зборів (обов'язкових платежів);

5) застосування антидемпінгових, компенсаційних чи спе­
ціальних заходів може мати місце у разі здійснення окремими
учасниками господарських відносин зовнішньоекономічної
діяльності, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на
ринку України (здійснення демпінгового імпорту, субсидова­
ного імпорту, а також інших дій, які визначаються законом як
недобросовісна конкуренція), що завдало шкоди економіці Ук­
раїни або спричинило загрозу виникнення такої шкоди;

6) припинення експортно-імпортних операцій (ч. 1 ст. 245
ГК) як санкція застосовується у випадках недобросовісної кон­
куренції, розміщення валютних цінностей з порушенням вста­
новленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за
межами України, а також в інших випадках, якщо дії учас­
ників зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди еко­
номіці України;

7) застосування індивідуального режиму ліцензування — це
санкція, що застосовується за порушення суб'єктами господа­
рювання правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності
щодо антимонопольних заходів, заборони недобросовісної кон­
куренції та інших правил, якими встановлюються певні обме­
ження чи заборони у здійсненні зовнішньоекономічної діяль­
ності;

8) зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом
господарювання певних видів господарської діяльності; анулю-

- 296 -

вання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарю­вання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання. Ці три види санкцій тісно пов'язані між собою підставами застосування.

Як встановлено ст. 246 ГК, здійснення будь-якої госпо­дарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється.

У разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Ра­дою міністрів Автономної Республіки Крим, а також іншими уповноваженими органами в порядку, встановленому законом.

До підприємств торгівлі, громадського харчування і сфери послуг, що неодноразово допустили реалізацію недоброякіс­них товарів або систематично порушують встановлені законо­давством правила торгівлі та надання послуг або умови збері­гання і транспортування товарів, крім господарських та адмі­ністративно-господарських санкцій, передбачених ГК, можуть застосовуватися також спеціально передбачені законом про за­хист прав споживачів адміністративно-господарські санкції, включаючи вилучення недоброякісних товарів та зупинення діяльності зазначених суб'єктів у встановленому законом по­рядку. Органи державної влади з питань захисту прав спожи­вачів мають право у випадках і порядку, передбачених зако­ном, приймати обов'язкові рішення про припинення суб'єктом господарювання виробництва продукції (виконання робіт, по­слуг), відвантаження і реалізації товарів, що не відповідають вимогам нормативних актів;

9) скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання може мати місце у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установ­чим документам. Скасування державної реєстрації суб'єкта гос­подарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації даного суб'єкта господарювання відповідно до ст. 59 ГК. Ліквідація суб'єкта господарювання у зв'язку із скасуванням його державної реєстрації за порушення закону здійснюється в порядку, встановленому статтями 60, 61 ГК.

До суб'єктів господарювання можуть застосовуватися й інші адміністративно-господарські санкції, встановлені ГК та іншими законами.

Суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рішен­ня будь-якого органу державної влади або органу місцевого

- 297 -

самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій (ч. 1 ст. 249 ГК).

У разі прийняття органом державної влади або органом місце­вого самоврядування акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання, останній відповідно до ст. 20 ГК має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Збитки, завдані суб'єкту господарювання у зв'язку з непра­вомірним застосуванням до нього адміністративно-господарсь­ких санкцій, підлягають відшкодуванню в порядку, встанов­леному ГК та іншими законами.

ГЛАВА 16

Правове регулювання банкрутства

§ 1. Поняття банкрутства. Суб'єкти у відносинах банкрутства

Порядок і умови визнання суб'єктів підприємництва банк­рутами з метою задоволення претензій кредиторів врегульо­вані положеннями Глави 23 ГК «Визнання суб'єкта підприєм­ництва банкрутом», а також Законом України від 14 травня 1992 р. (у редакції Закону від ЗО червня 1999 р.) «Про віднов­лення платоспроможності боржника або визнання його банк­рутом»¹. Цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності—борж­ника або визнання його банкрутом та застосування ліквідацій­ної процедури, повного або часткового задоволення вимог кре­диторів.

Положення цього Закону застосовуються також і до юри­дичних осіб, які діють у формі споживчого товариства, благо­дійного чи іншого фонду (тобто не є суб'єктами підприєм­ницької діяльності).

Разом з тим, положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб—казенних підприємств, а також до юри­дичних осіб—підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засі­данні відповідної ради органів місцевого самоврядування прий­няті рішення щодо цього.

Окремі відносини щодо провадження у справах про банк­рутство регулюються також Господарським процесуальним кодексом України, про що в Законі робляться спеціальні за­стереження. Особливості провадження у справах про банкрут-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 42—43. — Ст. 378.

- 299 -

ство банків регулюються ст. 88 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а порядок продажу майна банкрута ре­гулюється також з урахуванням вимог законів України «Про приватизацію державного майна» та «Про приватизацію неве­ликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Такими є основні нормативні акти про банкрутство, понят­тя якого містить ст. 1 Закону «Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно з ч. 2 ст. 209 ГК банкрутством вважається не­здатність боржника відновити свою платоспроможність та за­довольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури. З по­рівняльного аналізу назви ст. 209 ГК — «Неспроможність суб'єкта підприємництва» і змісту цієї статті можна зробити висновок, що законодавець вживає терміни «нездатність» і «не­спроможність» як тотожні (це важливо, оскільки Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» оперує терміном «неспроможність»).

Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон) розуміє під неплато­спроможністю неспроможність суб'єкта підприємницької діяль­ності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі із заро­бітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати по­датків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через віднов­лення платоспроможності. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внас­лідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт підприємництва має стільки боргів перед кредитора­ми і зобов'язань перед бюджетом, що коли їхні вимоги бу­дуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єк­та — активів у ліквідній формі — не вистачить для їх задово­лення.

Юридичний аспект банкрутства полягає, насамперед, у тому, що у суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають підтвер­джені документами майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва.

- 300 -

Особливістю Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є те, що цей Закон регулює дві великі групи суспільних відносин — матеріальні (організаційно-правові та частково процедурні), що пов'язані з відновленням платоспроможності боржника, та процесу­альні — пов'язані з визнанням боржника банкрутом.

Матеріальні відносини складаються, як правило, при здійс­ненні заходів щодо запобігання банкрутству боржника (надан­ня фінансової допомоги, досудова санація). Окремі матеріальні відносини виникають і функціонують також при застосуванні судових процедур (розпорядження майном боржника, вжиття заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, пе­редбачених планом санації тощо).

Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комп­лекс процесуальних правовідносин щодо: порушення прова­дження у справі, забезпечення грошових вимог кредиторів, попереднього засідання господарського суду, судової санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної про­цедури, мирової угоди, припинення провадження у справі про банкрутство тощо.

Суб'єктами банкрутства (банкрутами) чинний Закон ви­знає не лише юридичних осіб, як це було раніше, а й фізич­них осіб, зареєстрованих як суб'єкти підприємницької діяль­ності. Причому, як це випливає зі змісту окремих положень ст. 1 Закону, суб'єктами банкрутства можуть бути лише особи однієї категорії — суб'єкти підприємництва, які називаються в Законі боржниками або банкрутами.

Згідно з ч. З ст. 214 ГК процедури, передбачені кодексом (розпорядження майном боржника, мирова угода, санація борж­ника, ліквідація банкрута — ч. 1 ст. 212 ГК), не застосовують­ся до казенних підприємств. До державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації, вказані про­цедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації.

Щодо окремих категорій суб'єктів підприємництва (наприк­лад, містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогоспо­дарських підприємств; страховиків, професійних учасників ринку цінних паперів; громадян-підприємців тощо) закон визначає особливості регулювання відносин, пов'язаних із бан­крутством.

- 301 -

Відносини, пов'язані з банкрутством, учасниками яких є іноземні кредитори, регулюються законодавством України з урахуванням відповідних положень міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою Украї­ни (ч. 6 ст. 214 ГК).

Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не поширюється на юридичних осіб, які не займаються згідно з їх статутами (положеннями) систе­матичною підприємницькою діяльністю, та на фізичних осіб— непідприємців.

Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, банкрутом — після того, як господарський суд прийме постанову про визнання боржника банкрутом.

З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають креди­тори. Це можуть бути юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати за­боргованості із заробітної плати працівникам боржника, а та­кож органи державної податкової служби та інші державні орга­ни, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). До інших державних органів Закон, зокрема, відносить: органи місцево­го самоврядування або центральні органи виконавчої влади (п. 2 ст. 42; п. 2 ст. 43); державні органи з питань надзвичай­них ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чор­нобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього при­родного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр (п. 2 ст. 43); державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю (п. 1 ст. 45); державний орган з питань регулювання ринку цінних паперів (п. 1 ст. 46).

Відповідно до Закону кредитори поділяються на два види — конкурсні і поточні. Конкурсні кредитори — це кредитори за вимогами до боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство або що визнані як конкурсні згідно з законом і зобов'язання яких не забезпечені заставою майна боржника. Поточні кредитори — це кредитори за вимогами до боржника, що виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

§ 2. Організаційно-правові питання запобігання банкрутству

На відміну від попередньої редакції Закону «Про банкрут­ство», положення якого регулювали головним чином процеду­ру визнання боржника банкрутом, чинний з 1 січня 2000 р. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржни­ка або визнання його банкрутом» містить значну кількість норм, спрямованих на запобігання банкрутству, що свідчить про зміну орієнтирів держави стосовно такого важливого ринкового інстру­менту, яким є банкрутство.

Поиск по сайту: