Майно та майнові права у господарському товаристві 2 страница

- 148 -

нання можуть бути передбачені винятки з цього правила. Після припинення діяльності об'єднання майно, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між його ко­лишніми учасниками. Порядок розподілу (як правило, відпо­відно до часткової участі) визначається договором або стату­том. Цю ознаку об'єднання можна вважати економіко-юри-дичною ознакою.

Третьою ознакою об'єднання є централізація в руках об'єд­нання як суб'єкта права функцій і повноважень його учасників. Це організаційно-правова ознака. Склад функцій, які централі­зує об'єднання, визначають його засновники у договорі або статуті. Це можуть бути виробничо-господарські, науково-технічні, комерційні, правозастосовчі (захисні) та інші функції. Юридичним вираженням їх централізації є делегування учас­никами об'єднанню у відповідних частинах належних їм пов­новажень з метою централізованого керівництва їхньою діяль­ністю з боку органів об'єднання. Правовою формою делегуван­ня таких повноважень є договір або статут об'єднання.

Четвертою ознакою об'єднання є особлива (складна) пра-восуб'єктність. її особливість обумовлена організаційною струк­турою об'єднання. Учасниками об'єднання можуть бути лише підприємства (організації)—юридичні особи, кожне з яких при входженні до об'єднання зберігає статус юридичної особи не­залежно від організаційно-правової форми об'єднання, і на них поширюються положення ГК та інших законів щодо ре­гулювання діяльності підприємств.

Цим об'єднання відрізняється від підприємства, яке не має в своєму складі інших юридичних осіб. Тобто підприємства як учасники об'єднання залишаються самостійними суб'єкта­ми господарського права. Разом з тим об'єднання підприємств також є самостійним суб'єктом права. Об'єднання створюєть­ся і реєструється як суб'єкт права; діє на основі договору та/ або статуту; володіє майном, яке юридично відособлене від майна учасників об'єднання; має самостійний (власний) і зве­дений (спільний для членів) баланси, поточний та інші рахун­ки в установах банків, печатку зі своєю назвою, і є юридич­ною особою.

Згідно з ч. 2 ст. 121 ГК підприємство—учасник господар­ського об'єднання має право:

- добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи ста­тутом господарського об'єднання;

- 149 -

- бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом,
засновницьким договором чи статутом господарського об'єднан­
ня не встановлено інше;

- одержувати від господарського об'єднання в установлено­
му порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;

- одержувати частину прибутку від діяльності господарського
об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати
також інші права, передбачені засновницьким договором чи ста­
тутом господарського об'єднання відповідно до законодавства.

Дещо вужчі права мають підприємства, які входять до складу державного або комунального господарського об'єднання. Такі підприємства не мають права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності (ч. З ст. 121 ГК).

Отже, з точки зору правосуб'єктності, об'єднання стано­вить собою сукупність самостійних суб'єктів права, спільні майнові права та інтереси яких реалізує об'єднання. В теорії господарського права такі організаційні структури визначаються як господарські системи, в теорії цивільного та адміністратив­ного права — як складні юридичні особи.

§ 2. Види та організаційно-правові форми об'єднань підприємств

Господарський кодекс вперше провів поділ об'єднань підприємств на види та організаційно-правові форми, хоч в практиці господарювання такі об'єднання існували і до прий­няття ГК.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як:

- господарські об'єднання;

- державні господарські об'єднання;

- комунальні господарські об'єднання (ч. 1 ст. 119 ГК).

Господарське об'єднання — це об'єднання підприємств, утво­рене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Господарські об'єднання діють на основі установчого догово­ру та/або статуту, який затверджується їх засновниками. Гос­подарські об'єднання — це договірні об'єднання.

Державне (комунальне) господарське об'єднання — це об'єд­нання підприємств, утворене державними (комунальними)

- 150 -

підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на ос­нові рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Дер­жавні (комунальні) об'єднання — це статутні об'єднання.

Особливості правового становища державних (комунальних) господарських об'єднань полягають у тому, що:

- засновниками їх є власники і уповноважені органи, а не
самі підприємства. Зокрема, це стосується державних концернів
і корпорацій. Так, українські корпорації та концерни держав­
ної власності створюються, реорганізуються та ліквідуються
рішеннями Кабінету Міністрів України (декретами, постано­
вами). Склад учасників і статути цих об'єднань затверджують
відповідні галузеві міністерства і держкомітети (безпосередньо
або за погодженням з Антимонопольним комітетом, Мінеко­
номіки, Мінфіном України). Державні господарські об'єднан­
ня галузевого масштабу створюють безпосередньо галузеві
міністерства і держкомітети (Мінтранс, Мінпаливенерго, Держ-
комзв'язок). Комунальні господарські об'єднання створюють­
ся, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами чи
держадміністраціями;

- державні (комунальні) господарські об'єднання діють на
підставі затверджених засновниками статутів, тобто не мають
установчих (засновницьких) договорів. Отже, предмет і цілі
їхньої діяльності визначають власники (уповноважені орга­
ни), а не самі учасники об'єднань;

- особливістю правового становища державних (комуналь­
них) господарських об'єднань є, як зазначалося вище, обме­
жене право виходу підприємств з них.

Частина 1 ст. 120 ГК встановлює такі організаційно-пра­вові форми об'єднань підприємств:

- асоціації;

- корпорації;

- консорціуми;

- концерни;

- інші форми об'єднання інтересів підприємств, передба­
чені законом (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо).

- 151 -

Асоціація — це договірне об'єднання, створене з метою по­стійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох вироб­ничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і ко­операції виробництва, організації спільних виробництв на ос­нові об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ре­сурсів для задоволення переважно господарських потреб учас­ників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств—учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповно­важена представляти їх інтереси у відносинах з органами вла­ди, іншими підприємствами та організаціями.

На наш погляд, визначення асоціації як об'єднання, ство­реного з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, є не зовсім вда­лим, оскільки в такому вигляді асоціація мало чим відрізняється від корпорації. А якщо асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств—учасників асоціації, то навіщо їй централізувати виробничі та управлінські функції?

Корпорація — це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кож­ного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум — це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-тех­нічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використо­вує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а та­кож кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визна­ченому його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерн — це статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від од­ного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учас­ники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з

- 152 -

органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

§ 3. Функції та компетенція

об'єднання підприємств. Управління об'єднанням підприємств

Функції та компетенція об'єднання підприємств за загаль­ним правилом визначаються в індивідуальному порядку — тими актами, якими створюється об'єднання.

Об'єднанню підприємств, як правило, притаманні такі функції:

- виконання завдань, визначених договором, статутом, ак­
том про створення об'єднання (промислова діяльність, будів­
ництво, транспортна діяльність тощо);

- вирішення спільних для групи підприємств питань, зок­
рема, питань соціально-економічного розвитку;

- проведення спільної для галузі науково-технічної політи­
ки (поліпшення якості продукції, підвищення технічного рівня
виробництва, ефективне використання потужностей, зовніш­
ньоекономічна діяльність тощо);

- виконання за необхідності планових функцій, якщо це
передбачено статутом або засновницьким договором;

- координаційні;

- захист прав та інтересів підприємств об'єднання тощо.

Існує також практика делегування Кабінетом Міністрів Ук­раїни окремим об'єднанням підприємств функцій і повнова­жень центральних органів виконавчої влади. Зокрема, це здійснено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матері­алів»¹. Цим декретом державним корпораціям, створеним у будівництві та промисловості будівельних матеріалів, надано статус центральних органів виконавчої влади, тобто вони є вищестоящими органами щодо підприємств, які входять до об'єднання.

Делегування функцій і відповідних повноважень означає, що об'єднання діють у відносинах з підприємствами, які до

Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 7. — Ст. 188.

- 153 -

них входять, як вищестоящий орган. Це означає, що вони виконують такі функції і реалізують такі повноваження:

- приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквіда­
цію підприємств і організацій;

- затверджують статути цих суб'єктів;

- контролюють дотримання підприємствами статутів;

- вживають заходів до керівників підприємств у випадках
порушення статутів;

- здійснюють контроль за ефективним використанням і збе­
реженням майна, закріпленого за підприємствами;

- укладають і розривають контракти з керівниками під­
приємств;

- дають згоду Фонду державного майна України на ство­
рення спільних підприємств, до статутних фондів яких пере­
дається майно, що є державною власністю, тощо.

Корпораціям як центральним органам державного управ­ління заборонено безпосереднє втручання в господарську діяльність підприємств, вищестоящими органами щодо яких вони є.

Основні положення щодо управління об'єднанням під­приємств встановлені ст. 122 ГК, згідно з якою господарські об'єднання мають вищі органи управління (загальні збори учас­ників) та утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об'єднання.

Вищий орган господарського об'єднання:

- затверджує статут господарського об'єднання та вносить
зміни до нього;

- вирішує питання про прийняття до господарського об'єд­
нання нових учасників та виключення учасників з його складу;

- утворює виконавчий орган господарського об'єднання
відповідно до його статуту чи договору;

- вирішує фінансові та інші питання відповідно до уста­
новчих документів господарського об'єднання.

Виконавчий орган господарського об'єднання (колегіальний чи одноособовий) вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту або договору віднесені до його компе­тенції.

Певні особливості встановлені ГК щодо управління дер­жавним (комунальним) господарським об'єднанням. Управління цими суб'єктами здійснюють правління об'єднання і генераль­ний директор об'єднання, який призначається на посаду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утво-

- 154 -

рення об'єднання. Склад правління визначається статутом об'єднання. Порядок управління державним (комунальним) гос­подарським об'єднанням визначається статутом об'єднання відповідно до закону.

Здійснення управління поточною діяльністю об'єднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об'єднання) на умовах, передбачених установчими документами відповідного об'єднання.

§ 4. Правовий статус промислово-фінансових груп

Специфічним видом об'єднань підприємств є промислово-фінансові групи (ПФГ).

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ГК підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або транснаціональ­ної промислово-фінансової групи, якщо до складу групи вхо­дять українські та іноземні юридичні особи).

Промислово-фінансова група є об'єднанням, яке створюєть­ся за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки Ук­раїни, включаючи програми згідно з міжнародними договора­ми України, а також з метою виробництва кінцевої продукції.

До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові й проектні устано­ви, інші установи і організації усіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприє­мство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин.

Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання.

Порядок утворення та інші питання діяльності промисло­во-фінансових груп визначаються Законом України від 21 ли­стопада 1995 р. «Про промислово-фінансові групи в Україні»¹ та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Положен­ням про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп, затвердженим постановою Ка­бінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 781².

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 23. — Ст.

² ЗПУ України. — 1996. — № 15. — Ст. 398.

- 155 -

Згідно із зазначеним Законом промислово-фінансова група становить собою об'єднання, до якого можуть входити про­мислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, бан­ки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки Ук­раїни, включаючи програми згідно з міждержавними догово­рами, а також виробництва кінцевої продукції.

Особливістю ПФГ є наявність у ній головного підприєм­ства, тобто підприємства, створеного відповідно до законодав­ства України, яке виготовляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні і офіційно представляє інте­реси ПФГ в Україні та за її межами.

Крім головного підприємства, до складу ПФГ входять її учасники. Учасником ПФГ може бути підприємство, банк або інша наукова і проектна установа, організація, створена згідно із законодавством України, чи іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські та інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті отримання прибутку.

Учасники ПФГ, серед яких обов'язковою є наявність банківсь­кої установи, зберігають статус юридичної особи, тоді як ПФГ статусу юридичної особи не має. Право діяти від імені ПФГ має виключно головне підприємство ПФГ.

Ініціаторами створення ПФГ виступають підприємства, бан­ки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності. Ініціатори на добровільних засадах про­водять загальні збори, на яких вони:

- приймають протокольне рішення про намір створення ПФГ;

- приймають Генеральну угоду про сумісну діяльність у
виробництві кінцевої продукції ПФГ;

- розробляють та затверджують техніко-економічний про­
ект обгрунтування створення ПФГ;

- розробляють проекти двосторонніх угод про поставки про­
міжної продукції ПФГ (або надання відповідних послуг);

- визначають уповноважену особу ініціаторів створення ПФГ.

Генеральна угода про сумісну діяльність підписується керів­никами всіх ініціаторів створення ПФГ і засвідчується їхніми печатками.

Генеральна угода включає:

- назву ПФГ;

- перелік затверджених в установленому порядку держав­
них програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ;

- визначення головного підприємства ПФГ;

- місцезнаходження головного підприємства ПФГ;

- кандидатуру президента ПФГ, його права та обов'язки,
порядок звільнення з посади;

- перелік учасників ПФГ;

- перелік кінцевої продукції ПФГ;

- термін дії угоди;

- взаємні зобов'язання учасників ПФГ;

- порядок прийняття рішень;

- порядок виходу зі складу ПФГ;

- інші умови діяльності ПФГ, які визнають необхідними
ініціатори її створення.

Уповноважена особа подає Генеральну угоду та техніко-еко-номічне обгрунтування створення ПФГ відповідному галузево­му міністерству чи відомству, Мінекономіки, Фонду державно­го майна та Антимонопольному комітету, які у двомісячний термін повинні скласти висновки стосовно поданих документів.

З метою визначення можливості монополізації ринків у ре­зультаті створення ПФГ і складання відповідних висновків Антимонопольний комітет відповідно до встановлених зако­нодавством повноважень може запитати також інші докумен­ти, перелік і порядок розгляду яких визначається Комітетом.

Уповноважена особа подає на ім'я Прем'єр-міністра Украї­ни такі документи:

- доручення ініціаторів представляти в Кабінеті Міністрів
України проект створення ПФГ;

- Генеральну угоду про сумісну діяльність у виробництві
кінцевої продукції, підписану всіма ініціаторами створення ПФГ;

- техніко-економічний проект обгрунтування створення ПФГ;

- висновки відповідного галузевого міністерства чи відом­
ства, Мінекономіки, Фонду державного майна та Антимоно­
польного комітету про доцільність створення ПФГ, стосовно
техніко-економічного обгрунтування та Генеральної угоди;

- документ про перерахування до державного бюджету дер­
жавного мита.

Кабінет Міністрів України приймає до розгляду проекти створення ПФГ за умов розрахункового обсягу реалізації кінце­вої продукції ПФГ, еквівалентній сумі в 100 млн дол. США за

- 156 -

- 157 -

рік, починаючи з другого року після створення ПФГ. Цей термін може бути продовжено окремою постановою Кабінету Міністрів України у разі створення ПФГ для виробництва но-воосвоюваних видів кінцевої продукції та з довгостроковим циклом виробництва.

Кабінет Міністрів України в місячний термін приймає рішення про створення ПФГ або відмову в її створенні.

Щодо створення транснаціональної ПФГ рішення прий­мається у двомісячний термін.

Реєстрація ПФГ проводиться Мінекономіки на підставі по­станови Кабінету Міністрів України про створення ПФГ та затвердженої Генеральної угоди про сумісну діяльність у дво­тижневий термін. Після реєстрації ПФГ видається свідоцтво встановленого зразка.

Ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постано­ви Кабінету Міністрів України:

- у зв'язку із закінченням затвердженого терміну її діяль­
ності;

- через неможливість реорганізації ПФГ у випадках, передба­
чених ст. 6 Закону «Про промислово-фінансові групи в Україні»;

- з ініціативи учасників ПФГ.

Пропозиції щодо ліквідації ПФГ надсилаються до Кабінету Міністрів України.

Постанова Кабінету Міністрів України про ліквідацію ПФГ є підставою для виключення ПФГ з Реєстру промислово-фінан­сових груп України.

Слід зазначити, що сьогодні в Україні діє лише одна про­мислово-фінансова група «Титан» з головним підприємством — державною акціонерною компанією «Титан», утворена по­становою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2001 р. терміном на п'ять років. Кінцевою продукцією цієї ПФГ є двоокис титану.

§ 5. Асоційовані підприємства та холдингові компанії

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГК асоційовані підприємства (господарські організації) — це група суб'єктів господарюван­ня — юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами еко­номічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні. Залежність між асоційо­ваними підприємствами може бути простою і вирішальною.

- 158 -

Проста залежність між асоційованими підприємствами ви­никає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прий­няття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочір­нього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлю­ватися за умови отримання згоди відповідних органів Анти­монопольного комітету України.

Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочір­нього) підприємства та опубліковано в органах преси відповідно до ст. 58 ГК.

Суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств), визнається хол­динговою компанією. Між холдинговою компанією та її дочір­німи підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування відповідно до вимог ст. 126 ГК та інших законів.

Якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім підпри­ємством було укладено (здійснено) невигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство повинно компен­сувати завдані дочірньому підприємству збитки.

Якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого підприєм­ства опиниться у стані неплатоспроможності і буде визнано банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірнього підприємства нестиме контролююче підприємство.

ГЛАВА 9

Правовий статус громадянина

як суб'єкта господарювання.

Особливості правового статусу

інших суб'єктів господарювання

§ 1. Правовий статус громадянина-підприємця

Правовому становищу громадянина як суб'єкта господарю­вання присвячена ст. 128 ГК, що називається «Громадянин у сфері господарювання».

Згідно з ч. 1 цієї статті громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяль­ності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 ГК.

Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язан­нями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення (ч. 2 ст. 128 ГК).

Підприємницька діяльність громадянина може здійснюва­тися у різних варіантах:

- безпосередньо як підприємець або через приватне підприєм­
ство, що ним створюється (щоправда, в останньому випадку
виникає питання: а хто ж є суб'єктом підприємництва (госпо­
дарювання) — приватне підприємство, створене громадяни­
ном, чи він сам? На нашу думку, громадянин, який є заснов­
ником створеного ним унітарного приватного підприємства,
не є суб'єктом підприємництва, хоч і є згідно з ч. 1 ст. 2 ГК
учасником відносин у сфері господарювання);

- із залученням або без залучення найманої праці (наприклад,
громадянин може здійснювати управління заснованим ним при­
ватним підприємством безпосередньо або через керівника, який
наймається за контрактом; так само він може залучати найману
працю інших осіб (працівників приватного підприємства);

- самостійно або спільно з іншими особами. У разі здійснення
підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами
або юридичними особами громадянин має права та обов'язки
відповідно:

а) засновника та/або учасника господарського товариства;

б) члена кооперативу тощо;

в) або права і обов'язки, визначені укладеним за його участі
договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на за­садах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у ст. 44 ГК.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, громадянин-під­приємець зобов'язаний:

- у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцен­
зію на здійснення певних видів господарської діяльності;

- повідомляти органи державної реєстрації про зміну його
адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяль­
ності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності,
що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

- додержуватися прав і законних інтересів споживачів, за­
безпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним
виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифі­
кації продукції, встановлених законодавством;

- не допускати недобросовісної конкуренції, інших пору­
шень антимонопольно-конкурентного законодавства;

- вести облік результатів своєї підприємницької діяльності
відповідно до вимог законодавства;

своєчасно надавати податковим органам декларації про до­ходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.

Громадянин-підприємець зобов'язаний також додержува­тися вимог, передбачених статтями 46 (щодо забезпечення со­ціальних гарантій найманих працівників) і 49 (не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права і інтереси громадян тощо) ГК, а також іншими законодавчими актами, і несе май­нову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.

Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банк­рутом відповідно до положень ГК та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

- 160 -

11 — 4-2636

- 161 -

§ 2. Особливості правового статусу кредитних спілок у сфері господарювання

Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГК громадяни, які постійно про­живають на території України, можуть об'єднуватися у кре­дитні спілки. Слід проте мати на увазі, що згідно зі ст. 1 Закону України від 20 грудня 2001 р. (зі змінами від 10 липня 2003 р.) «Про кредитні спілки»¹ кредитна спілка може бути заснована громадянами, професійними спілками, їх об'єднаннями.

Отже, кредитною спілкою є неприбуткова організація, за­снована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єд­наннями на кооперативних засадах з метою задоволення по­треб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансо­вих послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Поиск по сайту: