Майно та майнові права у господарському товаристві 7 страница

- здійснення комплексу заходів щодо збереження техноло­
гічної єдності виробництва та технологічних циклів;

- збереження та раціонального використання робочих місць;

- виконання вимог антимонопольного законодавства;

- збереження номенклатури та обсягу виробництва продукції
(послуг) відповідно до бізнес-плану;

- завершення будівництва жилих будинків;

- утримання об'єктів соціально-побутового призначення;

- виконання заходів щодо створення безпечних і нешкідли­
вих умов праці та охорони навколишнього середовища;

- внесення інвестицій виключно у грошовій формі, їх роз­
міру та строків;

- виконання встановлених мобілізаційних завдань.

До договору купівлі-продажу об'єкта приватизації включа­ються санкції за порушення його умов.

Включення до договору інших зобов'язань покупця допус­кається за згодою сторін.

Термін дії зазначених зобов'язань, за винятком виконання встановлених мобілізаційних завдань, не повинен перевищу­вати п'яти років, а щодо підприємств-монополістів, підприємств військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії, галузевих науково-дослідних інститутів та проектно-конструк­торських бюро, інших підприємств і установ, приватизація яких здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів Ук­раїни, порядок контролю за їх діяльністю затверджується Ка­бінетом Міністрів України.

Зазначені зобов'язання зберігають свою дію для осіб, які придбають об'єкт у разі його подальшого відчуження протя­гом терміну дії цих зобов'язань.

- 213 -

Згідно з п. 6 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна» договір купівлі-продажу укладається також при прода­жу акцій акціонерних товариств, створених у процесі привати­зації або корпоратизації, пакетом згідно з планом приватизації (планом розміщення акцій). Оскільки зміст договору купівлі-продажу пакету акцій в ст. 27 спеціально не визначається, слід керуватися вимогами п. 2 зазначеної статті, що викликає певні заперечення. Так, практика післяприватизаційної діяльності ряду відкритих акціонерних товариств свідчить про те, що акціоне­ри, які придбали незначні пакети акцій за конкурсом, не завж­ди мають можливість виконати взяті на себе зобов'язання за договорами, оскільки не можуть вплинути на рішення, що прий­маються загальними зборами товариства, наприклад, з питань технічного переозброєння виробництва, збереження номенкла­тури та обсягу виробництва продукції відповідно до бізнес-плану тощо. Виходячи з цього, було б доцільним визначити в законодавстві особливості змісту договорів купівлі-продажу па­кету акцій відкритих акціонерних товариств з урахуванням мож­ливості покупців виконати передбачені такими договорами зо­бов'язання.

Зміст договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації, який укладається не пізніш як у п'ятиденний термін з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону, кон­курсу, визначено пунктами 2, 3 ст. 23 Закону «Про приватиза­цію майна невеликих державних підприємств (малу привати­зацію)». Такий договір включає:

- назву підприємства, його адресу;

- відомості про продавця та покупця;

- остаточну ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом
або розмір викупу;

- взаємні зобов'язання продавця і покупця;

- номери їх розрахункових рахунків;

- назви і адреси банківських установ;

- умови внесення платежів.

До договору включаються зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відпові­дальність та правові наслідки їх невиконання.

Варто зазначити, що питання відповідальності за порушен­ня законодавства про приватизацію та умов договорів купівлі-продажу вирішуються в законодавстві по-різному, в залеж­ності від того, йдеться про об'єкти малої чи «великої» прива­тизації.

- 214 -

Згідно з п. 4 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна» покупці, що не сплатили за об'єкт приватизації, прид­баний шляхом викупу на аукціоні або за конкурсом, протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації відповідної угоди сплачують на користь органу приватизації неустойку у розмірі і порядку, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 1997 р. № 910 «Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації»¹, а саме: розмір неустойки становить 20% ціни, за яку куплено цей об'єкт. Неустойка сплачується протя­гом двадцяти календарних днів з моменту закінчення терміну сплати коштів за об'єкт приватизації та зараховується до поза­бюджетного Державного фонду приватизації.

Якщо внесена сума за придбаний об'єкт приватизації мен­ша від суми неустойки, сплаті підлягає різниця між сумою неустойки та внесеною сумою, а якщо вона перевищує суму неустойки, різниця повертається покупцю протягом двадцяти календарних днів з моменту закінчення терміну сплати коштів за придбаний об'єкт приватизації.

Рішення про викуп об'єкта або результати конкурсу, аукціо­ну в таких випадках підлягають анулюванню (абз. 2 п. 4 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна»). Стосовно долі укладеного договору купівлі-продажу Закон у аналізованій статті не містить ніяких вказівок. У цьому випадку має застосовува­тися норма п. 5 ст. 27 зазначеного Закону щодо розірвання на вимогу однієї з сторін договору «в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-прода­жу, у визначені строки».

При повному або частковому невиконанні умов договорів купівлі-продажу встановлюється така відповідальність покупців:

- у разі порушення встановлених умовами договору купівлі-
продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі
покупцями сплачується пеня у розмірі 0,1% вартості не внесе­
них інвестицій за кожний день прострочення;

- у разі розірвання договору купівлі-продажу у зв'язку з
невиконанням умов договору щодо внесення інвестицій вне­
сені частково інвестиції не повертаються, а в разі невнесення
інвестицій на день подачі позову про розірвання договору по­
купець сплачує штраф у розмірі 10% загального обсягу інвес­
тицій;

Офіційний вісник України. — 1997. — № 35. — Ст. 16.

- 215 -

- у разі недотримання покупцем зобов'язань щодо збере­ження протягом визначеного періоду профілю діяльності при­ватизованого об'єкта покупець сплачує штраф у розмірі 10 % вартості придбаного майна.

Зазначені штрафи перераховуються до Державного бюдже­ту України.

Збитки, заподіяні порушенням законодавства про привати­зацію, а також витрати щодо забезпечення збереження об'єктів приватизації на період до моменту передачі майна, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, передбаченому законодавством України.

Порушення встановленого законодавством порядку при­ватизації або прав покупців є підставою для визнання не­дійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в по­рядку, передбаченому законодавством України. У зв'язку з цим уявляється невдалою норма п. 5 ст. 27 Закону «Про при­ватизацію державного майна» в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу в разі невиконання стороною зо­бов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у виз­начені строки.

У разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобо­в'язань приватизований об'єкт підлягає поверненню у дер­жавну власність.

Відносини, пов'язані з поверненням у державну власність об'єкта приватизації, відчуженого за результатами його про­дажу на аукціоні, за конкурсом або шляхом викупу, у разі розірвання договору купівлі-продажу цього об'єкта за рішен­ням суду, арбітражного суду у зв'язку з невиконанням умов договору або визнання судом, господарським судом його не­дійсним, регулюються Порядком повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнан­ня недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, затвер­дженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 3211^і.

Законом «Про приватизацію невеликих державних підпри­ємств (малу приватизацію)» встановлено, що у разі невико­нання покупцем передбачених договором купівлі-продажу зо­бов'язань щодо строку внесення інвестицій у встановленому обсязі він сплачує на користь місцевого бюджету пеню у розмірі

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — № 3. — Ст. 77.

0,1% вартості не внесених у строк інвестицій за кожний день прострочення.

При недотриманні покупцем зобов'язань щодо збереження протягом визначеного терміну кількості робочих місць (за ви­нятком скорочення робочих місць, пов'язаного із санацією та реструктуризацією підприємства) він сплачує штраф у розмірі 12-кратної суми середньої заробітної плати кожного звільне­ного працівника та у місячний термін поновлює кількість ско­рочених робочих місць. Кошти від штрафних санкцій перера­ховуються на рахунок служби зайнятості за місцезнаходжен­ням приватизованого об'єкта.

Зобов'язання покупця, передбачені договором купівлі-про­дажу, зберігають свою дію для осіб, які придбають об'єкт у разі його подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов'язань.

Особливістю договорів купівлі-продажу об'єктів привати­зації є те, що державний орган приватизації з одного боку є стороною такого договору (продавцем), а з іншого — здійснює контроль за виконанням його умов.

Щодо договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації ви­користовується примірна та типова договірна документація.

Так, наказом Фонду державного майна України від 17 квітня 2000 р. № 806 затверджений Примірний договір купівлі-про­дажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства за не-комерційним конкурсом.

Стосовно об'єктів малої приватизації наказом Фонду дер­жавного майна України від 18 листопада 1996 р. № 1398 за­тверджені типові договори купівлі-продажу об'єктів малої при­ватизації:

- цілісного майнового комплексу за конкурсом;

- цілісного майнового комплексу на аукціоні;

- цілісного майнового комплексу при викупі;

- будівлі (споруди, приміщення), яка підлягає продажу за
конкурсом;

- будівлі (споруди, приміщення), яка підлягає продажу на
аукціоні;

- будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу;

- об'єкта незавершеного будівництва, що підлягає продажу
за конкурсом;

- об'єкта незавершеного будівництва, що підлягає продажу
на аукціоні;

- 216 -

- 217 -

- об'єкта незавершеного будівництва, що підлягає продажу шляхом викупу.

Використання типової договірної документації при укла­данні договорів купівлі-продажу державного майна дозволяє уніфікувати їх умови, забезпечити рівність праз та обов'язків продавців і покупців щодо різних за характером об'єктів при­ватизації, а тому, здавалося б, не повинне викликати особли­вих заперечень. Проте, аналіз повноважень Фонду державного майна України, закріплених, зокрема, в ст. 7 Закону «Про при­ватизацію державного майна», в Тимчасовому положенні про Фонд державного майна України та інших нормативних актах, свідчить про те, що затвердження типових договорів купівлі-продажу не віднесено законами України з питань приватизації (а саме в цих законах відповідно до п. З ст. 7 Закону «Про приватизацію державного майна» мають бути передбачені по­вноваження державних органів приватизації) до компетенції Фонду державного майна України (доцільно нагадати, що Тим­часове положення про Фонд державного майна України не є законом у вузькому розумінні).

Слід зазначити, що Фонд державного майна при затверд­женні Типових договорів купівлі-продажу об'єктів малої при­ватизації керувався дорученням Кабінету Міністрів України, тоді як згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України Фонд держав­ного майна України, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У судовій практиці досить значну кількість складають справи про визнання угод приватизації недійсними. Саме справи у цих спорах є найбільш конфліктними та складними, оскільки зачіпають не тільки інтереси продавця і покупця, але й еко­номічні інтереси держави, майнові інтереси великих груп гро­мадян, трудових колективів.

Тут варто зупинитися на найпоширеніших обставинах, з якими закон пов'язує визнання недійсними угод приватизації.

Відповідно до ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна» та п. 1 ст. 23 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» договір купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню. Із змісту ст. 27 можна зробити висновок, що зазначена вимога стосується як договорів купівлі-продажу майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу, так і договорів купівлі-прода-

жу пакету акцій, акціонерних товариств, створених у процесі приватизації або корпоратизації. Саме з моментом нотаріаль­ного посвідчення договорів законодавець пов'язує у цих ви­падках перехід права власності на приватизований об'єкт (п. 4 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна», п. 1 ст. 22 Закону «Про приватизацію невеликих державних під­приємств (малу приватизацію)»). Оскільки обов'язковість но­таріальної форми договору передбачена чинним законодавством, у разі недодержання цієї вимоги закону такий договір є нікчем­ним (ч. 1 ст. 220 ЦК). Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими до­казами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчен­ня, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ч. 2 ст. 220 ЦК).

Законодавство про приватизацію передбачає реєстрацію ок­ремих видів угод. Так, відповідно до п. 7 ст. 23 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу прива­тизацію)» договір купівлі-продажу підлягає реєстрації відпові­дною місцевою радою. Недотримання цієї вимоги законодав­ства не може слугувати підставою для визнання незареєстрова-ної угоди недійсною, якщо всі інші вимоги (в тому числі щодо нотаріального посвідчення) дотримані.

У контексті визнання недійсними договорів купівлі-прода­жу державного майна певний інтерес становить ст. 20 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», зміст якої породив дискусію щодо застосу­вання норм цієї статті в судовій практиці. У цій статті, яка називається «Припинення та визнання недійсними угод, укла­дених на аукціоні, конкурсі», наведений перелік порушень, які можуть бути підставою для визнання судом недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі:

- не виконано вимог щодо змісту інформації, передбаченої
ст. 15 цього Закону, та терміну її опублікування;

- об'єкт включено до відповідного переліку об'єктів, що
підлягають приватизації, з порушенням чинного законодав­
ства;

- покупець не визнається як такий згідно з законодавством
про приватизацію;

- істотно порушувались інші правила оголошення та прове­
дення аукціону, конкурсу, передбачені цим Законом.

- 218 -

- 219 -

Про які ж угоди, укладені на аукціоні, конкурсі, йдеться в цій статті? Одна з висловлених з цього приводу думок зво­диться до того, що передбачені ст. 20 Закону «Про приватиза­цію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» угоди — це ті, які пов'язані з організацією та проведенням аукціону, конкурсу, але аж ніяк не договори купівлі-продажу об'єктів приватизації.

З такою думкою варто погодитися виходячи з того, що за юридичною природою організація та проведення аукціону, конкурсу являє собою сукупність дій (юридичних фактів), які породжують певні правовідносини (права і обов'язки). Такі дії учасників конкурсу, аукціону, органів приватизації, спря­мовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків, слід вважати угодами, про які йде мова в ст. 20 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». До них, зокрема, можна віднести, інфор­маційне повідомлення органу приватизації про проведення аук­ціону, конкурсу, звернене до невизначеного кола осіб, які відпо­відно до законодавства є потенційними покупцями об'єкта приватизації і за певних умов набувають права стати учасни­ками аукціону, конкурсу.

Як угоду слід розглядати внесення учасником аукціону, кон­курсу застави в розмірі 10% початкової ціни продажу об'єкта.

Пунктом 6 ст. 17 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено ве­дення протоколу під час аукціону, який підписується ліцита-тором та покупцем (його представником). Підписання прото­колу аукціону, до якого заноситься результат торгів (ціна про­дажу, відомості про покупця, який одержав право на придбан­ня об'єкта) також слід вважати угодою.

Договір купівлі-продажу об'єкта приватизації не може відно­ситись до угод, укладених на аукціоні, конкурсі, у розумінні ст. 20 Закону «Про приватизацію невеликих державних під­приємств (малу приватизацію)», оскільки відповідно до ст. 23 зазначеного Закону цей договір укладається у п'ятиденний термін з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону, конкурсу. Таким чином, проведення аукціону, кон­курсу і укладання договору купівлі-продажу об'єкта привати­зації за часом не співпадають.

- 220

ГЛАВА 12

Правовий режим цінних паперів у господарській діяльності

§ 1. Поняття та види цінних паперів

Цінні папери є особливим видом майна суб'єктів господа­рювання (ч. 7 ст. 139 ГК). їх правовому режиму присвячені, зокрема, положення Глави 17 ГК (статті 163—166), а також норми Глави 14 (статті 194—198) ЦК України.

Суб'єкти господарювання, якщо це входить до їх компе­тенції, мають право випускати (емітувати) цінні папери, реа­лізовувати їх, а також придбавати цінні папери, випущені інши­ми суб'єктами господарювання.

Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від інших документів, що фіксують певні майнові права (бор­гових розписок, страхових полісів, заповітів тощо), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред'явлен­ня. Інакше кажучи, цінний папір — це такий документ, пред'яв­лення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майно­вого права.

Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо конкретних видів цінних паперів встановлюється зако­нодавством.

Однією з головних ознак цінного паперу є те, що в ньому мають бути чітко засвідчені права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного паперу (одер­жання доходу у вигляді дивідендів або процентів чи певного майна).

Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо

- 221 -

передачі залежать від виду цінного паперу і можуть бути різни­ми — від вільного обігу до повного індосаменту або до заборо­ни передачі іншим особам.

Як зазначалося вище, здійснення суб'єктивного права, за­свідченого або передбаченого цінним папером, можливе лише шляхом пред'явлення цінного паперу. Тому втрата цінного паперу, за загальним правилом, тягне за собою неможливість реалізувати втілене в ньому право. Разом з тим закон передба­чає можливість відновлення іменних цінних паперів, яке про­вадиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили ці папери. Що стосується особи, яка втратила цінний папір на пред'явника або вексель, то вона може в порядку, встановленому Главою 7 Розділу IV Цивіль­ного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 p., просити суд про визнання папера недійсним і про відновлен­ня її прав на втрачений цінний папір.

Як зазначено в ч. 2 ст. 163 ГК, в Україні можуть випуска­тися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. Ширший, хоч теж неповний, перелік груп цінних паперів, що можуть бути в обігу в Україні, встановлює ч. 1 ст. 195 ЦК. Це, зокрема, такі групи:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента. До цієї групи відносяться такі види цінних паперів як акція, інвести­ційний сертифікат, депозитарне свідоцтво (розписка).

Акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власни­кові на участь в прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товари­ства (ч. 1 ст. 4 Закону України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу»).

Оскільки акція є цінним папером, вона має точно визна­чені законом реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу — «акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день ви­пуску акції, а також кількість акцій, що ьипускаються, строк

- 222 -

виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціо­нерного товариства.

Стаття 4 Закону «Про цінні папери і фондову біржу» передба­чає поділ акцій на класи або види. Юридична суть класу (виду, серії) полягає в тому, що акції одного класу дають їхнім власни­кам однакове за обсягом право майнової участі в товаристві.

За ознакою класу Закон визначає, по-перше, привілейовані і прості акції. По-друге, залежно від передбачених статутами обмежень прав відчуження (трансферт), розрізняють також іменні акції та акції на пред'явника (пред'явницькі).

Простими іменними Закон визначає акції з рівними права­ми участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових рек­візитів акції. Власниками простих іменних акцій є, як прави­ло, громадяни.

Режим іменних акцій має на увазі спеціальні правила їх відчуження. Власники іменних акцій, в принципі, вільно роз­поряджаються ними (продають, передають, відчужують іншим способом), але з дотриманням цих правил.

Обіг іменних акцій фіксується або товариством (емітен­том), яке зобов'язане вести реєстр власників іменних цінних паперів, або реєстратором (юридичною особою—суб'єктом підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), якому емітент доручає ведення реєстру шляхом укла­дення відповідного договору (п. 1 ст. 9 Закону України від 10 грудня 1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»¹)-

Реєстр власників іменних цінних паперів, зокрема, містить:

- інформацію про емітента;

- інформацію про реєстратора;

- інформацію про випуск (категорію) цінних паперів, для
якого складено реєстр;

- інформацію про власників іменних цінних паперів, за­
реєстрованих у системі реєстру;

- інформацію про номінальних утримувачів;

- інформацію про власників іменних цінних паперів—клієн­
тів номінальних утримувачів;

- інформацію про іменні цінні папери, які обліковуються
на особовому рахунку емітента (п. 3.3 Положення про порядок

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 15. — Ст. 67.

- 223 -

ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвер­дженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фон­дового ринку від 26 травня 1998 р. № 60).

Реєстрації підлягає і передача (трансферт) акцій іншим осо­бам, тобто перехід прав участі. Права на участь в управлінні, одержання дивідендів тощо, які випливають з іменних акцій, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів (п. 1 ст. 5 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронно­го обігу цінних паперів в Україні»),

Якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що іменні акції, випущені в документарній формі, не підлягають пере­дачі, передача новому власнику здійснюється шляхом повного індосаменту. У цьому разі підставою для внесення у систему реєстру записів про передачу прав власності на акції є переда­вальне доручення від зареєстрованої особи або уповноваженої нею особи, а також надання самих акцій (сертифіката акцій). Підставою для внесення змін в реєстр, крім передавального доручення, є такі документи:

- договір купівлі-продажу;

- договір дарування;

- договір міни;

- договір застави;

- рішення суду та інші документи згідно з чинним законо­
давством України.

Акції на пред'явника, на відміну від іменних, обертаються вільно, тобто без індосаментних процедур. Акціонерне товари­ство фіксує в книзі реєстрації загальну кількість пред'явниць­ких акцій.

Привілейовані акції — це акції з пільговими правами май­нової участі. Власники таких акцій мають певні майнові при­вілеї і несуть менший ризик порівняно з простими акціонера­ми. Конкретні права привілейованих акціонерів визначають загальні збори акціонерного товариства. Опис таких прав міститься в статуті товариства.

Привілеями є, насамперед, переваги на одержання дивідендів, а саме: річний розмір дивіденду фіксується в процентах до но­мінальної вартості акції і виплачується незалежно від річного прибутку товариства. Якщо прибутку не вистачає, дивіденд ви­плачується з резервного фонду, а не лише з фонду дивідендів.

Привілейована акція передбачає також доплату її власнику у тому разі, якщо розмір дивіденду на привілейовану акцію виявиться нижчим від дивіденду на просту акцію.

- 224 -

Привілеєм є також пріоритетна участь власника привілейо­ваної акції в розподілі ліквідних активів товариства, яке при­пиняється.

Оскільки власники привілейованих акцій ризикують як підприємці менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом, при­вілейовані акціонери не мають права на участь в управлінні товариством, але статути можуть визначати коло питань, у вирішенні яких бере участь і ця категорія акціонерів.

Закон обмежує кількість привілейованих акцій. їх випуск не повинен перевищувати суми, яка становить 10% статутного фонду акціонерного товариства.

Інвестиційний сертифікат — цінний папір, який випус­кається компанією з управління активами пайового інвести­ційного фонду та засвідчує право власності інвестора на част­ку в пайовому інвестиційному фонді (ст. 1 Закону України від 15 березня 2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»¹.

Депозитарне свідоцтво (розписка) — документ, який випус­кається іноземною депозитарною установою згідно із законо­давством відповідної держави на акції товариства.

Наприклад, Фондом державного майна України може здійсню­ватися продаж пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, що належать державі, у вигля­ді депозитарних розписок на міжнародних фондових ринках, випуск та обіг яких здійснюється відповідно до законодавства та норм і правил функціонування зазначених ринків;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів, що знаходяться в обігу в Україні, відносяться облі­гації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, чеки, заставні.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення його влас­ником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкоду­вати йому номінальну вартість цього цінного паперу в пе­редбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на доб­ровільних засадах.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 21. — Ст. 103.
15-4-2636 _ 225 -

Поиск по сайту: