ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 11 страница

Опротестований вексель видається векседержателю або упов­новаженій особі.

¹ Офіційний вісник України. — 2004. — № 10. — Ст. 639.

- 462 -

ГЛАВА 26

Правове регулювання страхової діяльності

§ 1. Поняття страхової діяльності. Законодавство про страхову діяльність

В умовах функціонування ринкової економіки, основу якої складає господарська (підприємницька) діяльність з викорис­танням різних форм власності, та механізму державного регу­лювання відносин у сфері економіки потреба суб'єктів госпо­дарської діяльності у захисті своїх майнових прав та охороню-ваних законом інтересів від різноманітних ризиків зростає.

Інтерес у створенні адекватного розвиненим економічним відносинам ринку страхових послуг проявляють не тільки суб'єк­ти господарювання, але і держава, яка заінтересована у страхо­вому захисті державного майна. Ці питання вирішуються шля­хом впровадження в Україні перевірених світовою практикою форм і видів страхування.

Відповідно до ч. 2 ст. 333 ГК страхування є однією із складових фінансової діяльності суб'єктів господарювання.

Страхування є однією з галузей економіки України, в якій за останні роки спостерігається зростання основних показників. Разом з тим на розвиток страхового ринку в Україні негатив­ний влив справляють:

- відсутність економічної стабільності, сталого зростання
виробництва, неплатоспроможність населення та дефіцит фінан­
сових ресурсів;

- значна взаємна заборгованість, накопичення неплатежів і
збитковість більшості підприємств;

- неповна і фрагментарна законодавча база, відсутність дер­
жавних преференцій на страховому ринку, неефективний кон­
троль з боку держави, прояви монополізму;

- 463 -

- високий рівень інфляції, внаслідок чого здійснення довго­
строкових (накопичувальних) видів страхування в національній
валюті неможливе;

- слабкий розвиток фондового ринку, що не дає змоги ви­
користовувати цінні папери як категорію активів для захище­
ного розміщення страхових резервів;

- відсутність вторинного ринку страхових послуг, механізмів
ефективної взаємодії банківського та страхового сектора еко­
номіки, низький рівень розвитку допоміжної інфраструктури
страхового ринку;

- неналежний рівень інформації про стан і можливості стра­
хового ринку, довіри населення до страхування.

Серйозну загрозу нормальному функціонуванню страхово­го ринку України також становить тенденція до монополізації страхового ринку в інтересах окремих міністерств, фінансово-промислових груп або місцевих адміністрацій.

Програмою розвитку страхового ринку України на 2001— 2004 роки передбачено, що страховий ринок має розвиватися на принципах:

- верховенства права — правове регулювання страхової діяль­
ності;

- системності — узгодження заходів щодо реформування
страхового ринку із заходами і планами інших галузей еконо­
міки, обгрунтування можливості запровадження обов'язкових
видів страхування, що повинно відповідати майновому стану
громадян і проводитися паралельно із заходами, спрямовани­
ми на підвищення доходів громадян;

- конкурентності — держава гарантує всім страхувальникам
і страховикам (вітчизняним та іноземним) вільний вибір видів
страхування та рівні можливості у провадженні діяльності, ство­
рює сприятливі умови для розвитку страхування з метою за­
безпечення реалізації права на ефективний страховий захист
та вільний вибір страховика;

- стабільності — забезпечення сталого надійного і привабли­
вого ринку страхових послуг шляхом створення державою зрозу­
мілих та ефективних механізмів і правил його функціонування;

- обмеження присутності держави на страховому ринку —
держава поступово відмовляється від проявів монополізму на
страховому ринку, не втручається в діяльність страховиків,
крім питань оподаткування, формування статутних капіталів,
встановлення правил формування, розміщення та обліку стра­
хових резервів, контролю за платоспроможністю страховиків;

- мотивації діяльності страховиків і страхувальників — дер­
жава створює умови, за яких фізичні та юридичні особи заін­
тересовані у страхових послугах, а страхові компанії — в на­
данні цих послуг;

- довіри — внутрішня рушійна сила розвитку страхового
ринку, основана на моральній та матеріальній відповідальності
страховика перед страхувальником, на надійному правовому
захисті страхувальника.

Всі ці принципи реалізуються при здійсненні страхової діяль­ності.

Страхова діяльність — це врегульована нормами права гос­подарська діяльність страхових організацій з надання страхо­вих послуг за рахунок сформованих страхових фондів, що здійснюється на підставі ліцензії, як правило, з метою отри­мання прибутку.

Зі змісту законодавства про страхування можна зробити висновок, що страхова діяльність охоплює такі види госпо­дарської діяльності як: страхування, перестраховування і фінан­сову діяльність, пов'язану з формуванням, розміщенням стра­хових резервів та їх управлінням.

Страхуванням у сфері господарювання є діяльність, спря­мована на покриття довготермінових та короткотермінових ризиків суб'єктів господарювання з використанням заощад­жень через кредитно-фінансову систему або без такого вико­ристання (ч. 5 ст. 333 ГК).

Згідно з ч. 1 ст. 352 ГК страхування — це діяльність спе­ціально уповноважених державних організацій та суб'єктів гос­подарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначе­них законом чи договором страхування подій (страхових ви­падків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

Відносини щодо здійснення страхової діяльності регулю­ються низкою нормативно-правових актів, які залежно від сфе­ри їх дії поділяються на загальне законодавство про підприєм­ництво (в частині, що стосується підприємницької діяльності на страховому ринку) і спеціальне законодавство про страхову діяльність як окремий вид підприємництва.

Серед загальних нормативно-правових актів, що застосову­ються для регулювання страхової підприємницької діяльності, передусім слід назвати Господарський та Цивільний кодекси

- 464 -

ЗО — 4-2636

- 465 -

України, Закони України «Про власність», «Про господарські товариства», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» тощо.

Систему спеціального законодавства про страхову діяльність очолює Закон України від 7 березня 1996 р.(в редакції Закону України від 4 жовтня 2001 р.) «Про страхування»¹, що регулює відносини в сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інте­ресів підприємств, установ, організацій та громадян.

Серед актів спеціального законодавства можна виділити низку постанов Кабінету Міністрів України: від 13 липня 1998 р. № 1083 «Про порядок та умови обов'язкового авіаційного стра­хування»², від 17 серпня 1998 р. № 1280 «Про впровадження механізму страхування експортних та кредитних ризиків»³, від 29 квітня 1999 р. № 747 «Про впорядкування діяльності стра­хових брокерів»⁴ та інші.

Слід зазначити, що відповідно до наказу Міністерства фінан­сів тимчасово, до затвердження Міністерством фінансів Украї­ни нормативно-правових актів з питань страхової діяльності і набуття ними чинності, застосовуються нормативно-правові акти Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, який було ліквідовано згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади».

Важливе місце в системі законодавства про страхову діяльність відводиться Правилам страхування, що розробля­ються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають затвердженню Уповноваженим органом при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Відповідно до ст. 17 Закону «Про страхування» Правила страхування повинні містити:

- перелік об'єктів страхування;

- порядок визначення розмірів страхових сум та (або) роз­
мірів страхових виплат;

- страхові ризики;

- виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

- строк та місце дії договору страхування;

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 18. — Ст. 78.

² Офіційний вісник України. — 1998. — № 28. — Ст. 105Ч

³ Там само. - 1998. - № 33. - Ст. 1228.

⁴ Там само. — 1999. — № 18. — Ст. 790.

- порядок укладення договору страхування;

- права та обов'язки сторін;

- дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

- перелік документів, що підтверджують настання страхо­
вого випадку та розмір збитків;

- порядок і умови здійснення страхових виплат;

- строк прийняття рішення про здійснення або відмову в
здійсненні страхових виплат;

- причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхо­
вого відшкодування;

- умови припинення договору страхування;

- порядок вирішення спорів;

- страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж
договори страхування життя;

- страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами
страхування життя;

- особливі умови.

Уповноважений орган має право відмовити у видачі ліцензії, якщо подані правила страхування суперечать чинному законо­давству та не відповідають вимогам цієї статті.

У разі коли до правил страхування вносяться зміни, страхо­вик повинен подати ці зміни Уповноваженому органу для по­годження.

§ 2. Правове становище учасників страхової діяльності

Головними учасниками, які здійснюють страхову діяльність, є страховики — юридичні особи, які створені у формі акціо­нерних, повних, командитних товариств або товариств з до­датковою відповідальністю згідно з Законом України «Про гос­подарські товариства» з урахуванням особливостей, передбаче­них Законом «Про страхування», а також які одержали у вста­новленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками — резидентами України.

В окремих випадках, встановлених законодавством Украї­ни, страховиками визнаються державні організації, які ство­рені і діють відповідно до Закону «Про страхування».

Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів шших страховиків України не може перевищувати 30% його

- 466 -

- 467 -

власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до ста­тутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.

При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування ста­тутного фонду страховика цінними паперами, що випускають­ся державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначе­ному спеціальним уповноваженим центральним органом ви­конавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю (далі — Уповноважений орган), але не більше 25% загального розміру статутного фонду.

Законом встановлені певні особливості формування статут­ного фонду страхової компанії. Забороняється використовува­ти для формування статутного фонду векселі, кошти страхо­вих резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Відповідно до ст. 8 Закону «Про страхування» страхова діяльність підлягає ліцензуванню.

Уповноважений орган, яким є Державна комісія з регулю­вання ринків фінансових послуг в Україні, здійснює в уста­новленому порядку ліцензування діяльності фінансових уста­нов, затверджує ліцензійні умови провадження діяльності з надання фінансових послуг і порядок контролю за їх додер­жанням; видає страховикам ліцензію на проведення конкрет­них видів страхування і перестраховування, передбачених стат­тями 6, 7 Закону «Про страхування»¹.

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатись іншими видами страхування.

Статтею 38 Закону «Про страхування» встановлено, що для одержання ліцензії страховик подає Уповноваженому органу заяву, до якої додаються:

- копії установчих документів та копія свідоцтва про реєст­
рацію;

- довідки банків або висновки аудиторських фірм (ауди­
торів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

¹ Див.: підпункт 8 п. 4 Положення про Державну комісію з регулювання ринку фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 р. // Офіційний вісник України. — 2003. — № 15. — Ст. 650.

- довідка про фінансовий стан засновників страховика, під­
тверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик
створений у формі повного чи командитного товариства або
товариства з додатковою відповідальністю;

- правила (умови) страхування;

- економічне обгрунтування запланованої страхової (пере-
страхувальної) діяльності;

інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчо­го органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, інформа­ція про наявність відповідних сертифікатів у випадках, перед­бачених Уповноваженим органом.

Уповноважений орган зобов'язаний розглянути заяву стра­ховика про видачу йому ліцензії у строк, що не перевищує ЗО календарних днів з часу одержання всіх передбачених цією статтею документів.

Відповідно до ст. 39 Закону «Про страхування» підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на здійснення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Про відмову у видачі ліцензії Уповноважений орган по­відомляє юридичну особу в письмовій формі з зазначенням причини відмови.

Спори про відмову у видачі або відкликанні ліцензії роз­глядаються у судовому порядку.

Страхова організація (страхових) як господарське товари­ство може створювати свої філії і представництва, проте здій­снювати страхову діяльність мають право лише філії.

Філія страховика — це відокремлений підрозділ страховика, який не є юридичною особою, може мати власну назву, яка повинна використовуватися згідно з Положенням про філію, має відокремлений баланс та здійснює страхову діяльність по видах, на які страховик одержав ліцензії, і право на проведен­ня яких було надане філії загальними зборами учасників стра­ховика в повному обсязі або з обмеженнями.

Представництво страховика — це відокремлений підрозділ страховика, який не є юридичною особою, діє у відповідності з Положенням про представництво, не має права займатися страховою, а також будь-якою підприємницькою діяльністю. Представництво виконує функції і задачі сприяння організації

- 468 -

- 469 -

і здійсненню статутної діяльності страховика, виступає від імені страховика та фінансується останнім.

Оскільки страхові організації (компанії) створюються як господарські товариства, їх ліквідація здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Реорганізація страховика (злиття, приєднання, поділ, виді­лення, перетворення) проводиться у порядку, визначеному чинним законодавством, з урахуванням особливостей по за­безпеченню правонаступництва щодо укладання договорів стра­хування, встановлених Уповноваженим органом.

У тих випадках, коли реорганізація страховика проводиться за рішенням Уповноваженого органу, така реорганізація пе­редбачає:

- реорганізацію у страхового посередника відповідно до
нормативних актів, що регулюють діяльність страхових посе­
редників;

- об'єднання кількох страховиків із визначенням порядку
передачі страхових зобов'язань за умови погодження на це
власників страховиків;

- залучення до числа учасників страховика інших страхо­
виків (у тому числі іноземних страховиків) за умови прове­
дення ними всіх розрахунків за зобов'язаннями та боргами
страховика, строк сплати яких уже настав.

При ліквідації страховика у разі, коли учасники страховика прийняли таке рішення і страховик не має зобов'язань перед страхувальниками, Уповноважений орган приймає рішення про виключення страховика з Єдиного державного реєстру страхо­виків (перестраховиків).

Ліквідація страховика, що має зобов'язання перед страху­вальниками, у разі визнання його банкрутом здійснюється у порядку, визначеному законом.

Виключення страховика з державного реєстру суб'єктів підприємницької діяльності органами державної влади і орга­нами місцевого самоврядування у зв'язку з його ліквідацією або реорганізацією здійснюється тільки після внесення відпо­відних змін у Єдиний державний реєстр страховиків (пере­страховиків).

Діяльність на ринку страхових послуг здійснюють також страхові посередники — страхові агенти, які провадять свою діяльність згідно з Положенням про порядок провадження діяль­ності страховими посередниками, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. № 1523.

Агентська діяльність — це діяльність суб'єктів підприєм­ницької діяльності, уповноважених діяти від імені та на підставі доручення одного або більше страховиків, щодо рекламуван­ня, консультування, пропонування страхувальникам страхо­вих послуг та проведення роботи, пов'язаної з укладенням та виконанням договорів страхування (підготовка і укладення договорів страхування, виконання робіт з обслуговування до­говорів), у тому числі оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхових сум або страхового відшко­дування, а також здійснення цих виплат;

Неналежний контроль страховика за діяльністю його стра­хових агентів кваліфікується як порушення страхового зако­нодавства.

На страховому ринку України функціонують і інші учасни­ки, які справляють певний вплив на страхову діяльність.

Наприклад, відповідно до ст. 13 Закону «Про страхування» страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єд­нання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Ці об'єднання не можуть займатися страховою діяльністю, а тому не можуть бути визнані її суб'єктами.

Об'єднання страховиків діють на підставі статутів і набува­ють прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Орган, що здійснює реєстрацію об'єднань страховиків, у десятиден­ний термін з дня реєстрації повідомляє про це Уповноваже­ний орган.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням відпо­відальності власників транспортних засобів за шкоду, заподія­ну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародни­ми договорами України щодо зазначеного виду страхування, зобов'язані утворити Моторне (транспортне) страхове бюро, яке є юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків¹.

Моторне (транспортне) страхове бюро є єдиним об'єднан­ням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування ци­вільної відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у Мотор­ному (транспортному) страховому бюро є умовою здійснення

¹ Див.: Положення про Моторне (транспортне) страхове бюро. Затвер­джено постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. N° 1175 // ЗП України. — 1996. — № 18. — Ст. 510.

- 470 -

- 471 -

діяльності щодо обов'язкового страхування цивільної відпові­дальності власників транспортних засобів.

Основними завданнями Моторного (транспортного) стра­хового бюро є:

- виконання страхових зобов'язань із зазначеного у цій
статті виду обов'язкового страхування за страховиків — його
членів у разі їх неплатоспроможності;

- виплати із централізованих страхових резервних фондів у
межах, передбачених умовами здійснення зазначеного у цій
статті виду обов'язкового страхування, компенсацій за шкоду,
заподіяну життю і здоров'ю потерпілих у дорожньо-транспорт­
них подіях, що сталися з вини водіїв невстановленого транс­
порту; коли винуватець загинув і не мав чинного договору
такого обов'язкового страхування; в інших випадках та на умо­
вах, встановлених Кабінетом Міністрів України;

- забезпечення пільгового страхування для окремих кате­
горій автовласників за рахунок коштів централізованих стра­
хових резервних фондів у випадках та на умовах, встановле­
них Кабінетом Міністрів України.

До Моторного (транспортного) страхового бюро, яке здійсни­ло виплату компенсацій, в межах фактичних витрат перехо­дить право вимоги, яке потерпілий або інша особа, що одер­жала таку компенсацію, має до особи, відповідальної за запо­діяну шкоду.

Моторне (транспортне) страхове бюро забезпечує членство України в міжнародній системі автострахування «Зелена Карт­ка» та виконання загальновизнаних зобов'язань перед анало­гічними уповноваженими організаціями інших країн — членів цієї системи.

Моторне (транспортне) страхове бюро є організацією — га­рантом по відшкодуванню шкоди: на території країн — членів міжнародної системи автострахування «Зелена Картка», спри­чиненої власниками (користувачами) зареєстрованих в Україні транспортних засобів, якщо такі власники (користувачі) нада­ли відповідним іноземним органам страховий сертифікат «Зе­лена Картка», виданий від імені страховиків — членів Мотор­ного (транспортного) страхового бюро; на території України, спричиненої водіями-нерезидентами, на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страхування ци­вільної відповідальності власників транспортних засобів та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн — членів міжнародної системи автострахування «Зелена Картка»;

за інших обставин, на умовах, визначених чинним законодав­ством про цивільну відповідальність власників транспортних засобів.

У випадку, коли Моторним (транспортним) страховим бюро відповідно до правил міжнародної системи автострахування «Зелена Картка» було здійснене відшкодування шкоди за стра­ховика — члена об'єднання або за власника (користувача) за­реєстрованого в Україні транспортного засобу, який викорис­товував за кордоном підроблений або змінений у незаконний спосіб страховий сертифікат «Зелена Картка» та спричинив дорожньо-транспортну подію, відповідні витрати Моторного (транспортного) страхового бюро мають бути компенсовані та­кими особами в повному обсязі.

Фінансування виконання гарантійних функцій та завдань Моторного (транспортного) страхового бюро здійснюється за рахунок коштів централізованих страхових резервних фондів, органами управління якими є це об'єднання страховиків.

Моторне (транспортне) страхове бюро, за погодженням з Уповноваженим органом, встановлює єдиний зразок страхо­вих свідоцтв (полісів, сертифікатів), які є формою договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Законодавством України Моторному (транспортному) стра­ховому бюро можуть бути надані права щодо прийняття рішень, які є обов'язковими для страховиків — членів Моторного (транс­портного) страхового бюро в частині уніфікації порядку укла­дання та виконання договорів обов'язкового страхування ци­вільної відповідальності власників транспортних засобів.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням авіа­ційних ризиків, та страховики, яким дозволено займатися стра­хуванням морських ризиків, зобов'язані утворити Авіаційне страхове бюро та Морське страхове бюро, які є юридичними особами, що утримуються за рахунок коштів страховиків¹.

Страховики, які мають дозвіл на страхування відповідаль­ності операторів ядерних установок за шкоду, що може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, зобов'язані утворити ядерний страховий пул, який є юридичною особою, що утри­мується за рахунок коштів страховиків.

¹ Див.: Положення про Авіаційне страхове бюро та Положення про Морське страхове бюро. Затверджені постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 27 квітня 1998 р. № 561 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 17. - Ст. 625.

- 472 -

- 473 -

§ 3. Державний нагляд за страховою діяльністю

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страху­вання, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страху­вальників.

Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Уповноваженим органом (Державнию комісією з регулювання ринків фінансових послуг України) та його органами на місцях.

Основними функціями Уповноваженого органу є:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (пере-
страховиків) та державного реєстру страхових та перестрахо-
вих брокерів;

2) видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяль­
ності та проведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії;

3) видача свідоцтв про включення страхових та перестрахо-
вих брокерів до державного реєстру страхових та перестрахо-
вих брокерів та проведення перевірки додержання ними зако­
нодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та пе­
рестрахуванні і достовірності їх звітності;

4) проведення перевірок щодо правильності застосування стра­
ховиками (перестраховиками) та страховими посередниками за­
конодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності;

5) розроблення нормативних та методичних документів з
питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до
компетенції Уповноваженого органу;

6) узагальнення практики страхової діяльності і посеред­
ницької діяльності на страховому ринку, розроблення і подан­
ня у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдос­
коналення законодавства України про страхову і посередниць­
ку діяльність у страхуванні та перестрахуванні;

7) прийняття у межах своєї компетенції нормативно-право­
вих актів з питань страхової і посередницької діяльності у
страхуванні та перестрахуванні;

8) проведення аналізу додержання законодавства об'єднан­
нями страховиків і страхових посередників;

9) здійснення контролю за платоспроможністю страховиків
відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед стра­
хувальниками;

- 474 -

10) забезпечення проведення дослідницько-методологічної
роботи з питань страхової і посередницької діяльності у стра­
хуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності держав­
ного нагляду за страховою діяльністю;

11) встановлення правил формування, обліку і розміщення
страхових резервів та показників звітності;

12) проведення і координація у визначеному законодав­
ством порядку навчання, підготовки і перепідготовки кадрів
та встановлення кваліфікаційних вимог до осіб, які провадять
діяльність на страховому ринку, організація нарад, семінарів,
конференцій з питань страхової діяльності;

13) участь у міжнародному співробітництві у сфері страху­
вання і посередницької діяльності у страхуванні та перестра­
хуванні, вивчення, узагальнення, поширення світового досві­
ду, організація виконання міжнародних договорів України з
цих питань;

14) здійснення організаційно-методичного забезпечення
проведення актуарних розрахунків.

Уповноважений орган може здійснювати інші функції, не­обхідні для виконання покладених на нього завдань.

Здійснюючи державний нагляд за страховою діяльністю, Уповноважений орган має право:

1) одержувати в установленому порядку від страховиків
звітність про страхову діяльність, інформацію про їх фінансо­
ве становище та необхідні пояснення щодо звітних даних, а
від підприємств, установ (у тому числі банків), організацій і
громадян — інформацію, необхідну для виконання покладе­
них на нього завдань;

2) проводити перевірку щодо правильності застосування
страховиками законодавства України про страхову діяльність і
достовірності їх звітності за показниками, що характеризують
виконання договорів страхування, не частіше одного разу на
рік призначати проведення за рахунок страховика додаткової
обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

Поиск по сайту: