Майно та майнові права у господарському товаристві 3 страница

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону «Про кредитні спілки» кре­дитна спілка створюється на підставі рішення установчих зборів (це рішення оформляється протоколом установчих зборів, який підписують голова та секретар зборів). Чисельність заснов­ників (членів) кредитної спілки не може бути менше ніж 50 осіб, які відповідно до закону можуть бути членами кредитної спілки та об'єднані хоча б за однією з таких ознак: мають спільне місце роботи чи навчання або належать до однієї про­фесійної спілки, об'єднання професійних спілок, іншої гро­мадської чи релігійної організації або проживають в одному селі, селищі, місті, районі, області.

Кредитна спілка є юридичною особою. Статусу юридичної особи вона набуває з дня її державної реєстрації.

Згідно з ч. З ст. 130 ГК кредитна спілка діє на основі статуту, який затверджується загальними зборами членів кре­дитної спілки (згідно з Законом «Про кредитні спілки» — ус­тановчими зборами, що є правильним).

У статуті кредитної спілки обов'язково зазначаються:

- найменування кредитної спілки та її юридична адреса;

- мета створення і завдання кредитної спілки;

- ознака членства у кредитній спілці;

- порядок утворення та діяльності органів управління кре­
дитної спілки, порядок утворення філій та відділень, їх по­
вноваження;

¹ Відомості Верховної Ради України. — № 15. — Ст. 101.

- 162 -

- права та обов'язки членів кредитної спілки;

- умови і порядок вступу до кредитної спілки, порядок
припинення членства;

- порядок сплати вступних та інших внесків;

- джерела надходження і порядок використання коштів та
іншого майна кредитної спілки, в тому числі порядок і умови
надання кредитів членам кредитної спілки, порядок форму­
вання та використання фондів, утворюваних спілкою;

- порядок звітності та здійснення контролю за діяльністю
органів управління кредитної спілки;

- порядок внесення змін і доповнень до статуту кредитної
спілки;

- порядок припинення діяльності кредитної спілки та вирі­
шення майнових питань у зв'язку з її ліквідацією (реорганіза­
цією);

- порядок покриття можливих збитків кредитної спілки;

- порядок розподілу доходів кредитної спілки.

Статут кредитної спілки може містити й інші положення щодо організаційних, господарських та інших питань її діяль­ності.

Майно кредитної спілки є її власністю і складається з фондів кредитної спілки, коштів доходу та іншого майна.

Майно кредитної спілки формується за рахунок:

- вступних, обов'язкових пайових та інших внесків чле­
нів кредитної спілки (крім внесків (вкладів) на депозитні ра­
хунки);

- плати за надання своїм членам кредитів та інших послуг,
а також доходів від провадження інших видів статутної діяль­
ності;

- доходів від придбаних кредитною спілкою державних цін­
них паперів;

- грошових та інших майнових пожертвувань, благодійних
внесків, грантів, безоплатної технічної допомоги як юридич­
них, так і фізичних осіб, у тому числі іноземних;

- інших надходжень, не заборонених законодавством.
Частиною 5 ГК кредитній спілці заборонено бути заснов­
ником або учасником суб'єктів підприємницької діяльності.

Статус, порядок організації та здійснення господарської діяльності кредитної спілки визначаються крім ГК, вже назва­ним Законом України «Про кредитні спілки» та іншими зако­нами.

II» - 163 -

§ 3. Особливості правового статусу благодійних

та інших неприбуткових організацій

у сфері господарювання

Певні особливості правового статусу у сфері господарюван­ня мають благодійні та інші неприбуткові організації.

Юридичні особи, незалежно від форм власності, а також повнолітні громадяни можуть утворювати благодійні органі­зації (благодійні фонди, членські благодійні організації, бла­годійні установи тощо).

Відповідно до ст. 6 Закону України від 16 вересня 1997 р. «Про благодійництво та благодійні організації»¹ благодійні організації можуть утворюватися у таких організаційно-пра­вових формах:

- членська благодійна організація;

- благодійний фонд;

- благодійна установа;

- інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо).
Конкретна організаційно-правова форма благодійних орга­
нізацій визначається засновниками (засновником).

Як зазначено в ч. 1 ст. 5 Закону «Про благодійництво та благодійні організації» засновниками (засновником) благодійної організації можуть бути громадяни України, іноземні грома­дяни, особи без громадянства, які досягли 18 років, а також юридичні особи незалежно від форм власності.

Благодійною організацією визнається недержавна органі­зація, яка здійснює благодійну діяльність в інтересах суспіль­ства або окремих категорій осіб без мети одержання прибутків від цієї діяльності. Благодійні організації утворюються і діють за територіальним принципом і поділяються за своїм статусом на всеукраїнські, місцеві та міжнародні.

Органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання, а також державні та комунальні підприємства, устано­ви, організації, що повністю або частково фінансуються з бюд­жету, не можуть бути засновниками (засновником) та/або чле­нами благодійної організації.

Благодійна організація діє на основі статуту (положення), що затверджується вищим органом управління благодійної організації, і є юридичною особою.

У статуті (положенні) згідно зі ст. 12 Закону «Про благо­дійництво та благодійні організації» зазначаються:

- назва, місцезнаходження, статус та організаційно-правова
форма благодійної організації;

- предмет, цілі, завдання та основні форми благодійної діяль­
ності;

- порядок утворення і діяльності органів управління благо­
дійної організації;

- джерела фінансування та порядок використання майна і
коштів благодійної організації;

- порядок внесення змін до статуту (положення) благодійної
організації;

- порядок реорганізації або ліквідації благодійної організації,
використання її майна і коштів в разі припинення діяльності;

- умови і порядок прийняття в члени благодійної організа­
ції та вибуття з неї;

- права і обов'язки членів благодійної організації.

До статуту (положення) можуть включатися інші положен­ня, пов'язані з особливостями діяльності благодійної органі­зації.

Статут (положення) благодійної організації не повинен су­перечити законодавству України.

Благодійна організація має право здійснювати неприбуткову господарську діяльність, спрямовану на виконання її статут­них цілей та завдань. Здійснення благодійними організаціями діяльності у вигляді надання певних послуг (виконання робіт), що підлягають обов'язковій сертифікації або ліцензуванню, допускається після такої сертифікації або ліцензування в уста­новленому законом порядку.

Додаткові вимоги щодо створення, державної реєстрації, здійснення господарської діяльності та інших питань діяль­ності благодійних організацій встановлюються, крім ГК, За­коном «Про благодійництво та благодійні організації», інши­ми законами.

Особливості статусу інших юридичних осіб, що здійсню­ють неприбуткову господарську діяльність, визначаються відпо­відними законами, якими регулюється порядок діяльності цих суб'єктів.

Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 46. — Ст. 292.

- 164 -

- 165 -

§ 4. Особливості правового статусу відокремлених підрозділів у сфері господарювання

ГК вперше на законодавчому рівні визнав суб'єктами гос­подарювання відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій (ч. 2 ст. 55 ГК). Особливості їх правового статусу визначені, головним чином, ст. 132 ГК, згідно з якою відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій, як суб'єкти господарювання, здійснюють свою діяльність від імені цих господарських орга­нізацій без статусу юридичної особи.

Крім того, окремі положення щодо правового статусу відок­ремлених підрозділів містяться в статтях 3, 55, 58, 64, 133, 138 та інших статтях ГК.

Частина 2 ст. 132 ГК визначає види структурних одиниць: філії, представництва, відділення та інші структурні підрозді­ли. Всі вони наділяються частиною майна господарських орган­ізацій, здійснюючи щодо цього майна право оперативного ви­користання чи інше речове право, передбачене законом.

Звертає на себе увагу непослідовність законодавця у фор­мулюванні назви права оперативного використання майна: у частинах 2 та 5 ст. 55 ГК воно називається «оперативно-гос­подарське використання майна», тоді як в інших статтях Ко­дексу — «оперативне використання майна».

Ще один аспект, на який варто звернути увагу: положення ч. 2 ст. 132 ГК допускають можливість здійснення структур­ними одиницями щодо майна, яким їх наділила господарська організація, не лише права оперативного використання майна, але й іншого речового права, передбаченого законом. Всі інші статті ГК встановлюють лише право оперативного викорис­тання майна, чим, на наш погляд, обмежують майнові права як господарської організації, так і її структурних одиниць.

Уявляється, що подібні розходження як в термінології май­нових прав відокремлених підрозділів, так і в їх обсязі мають бути усунені шляхом застосування єдиного терміну — «опера­тивне використання майна», а обсяг майнових прав повинен включати й інші, крім оперативного використання, права (орен­ди, користування тощо).

Структурні одиниці можуть мати рахунок (рахунки) в уста­новах банку.

Філії, представництва та інші відокремлені підрозділи гос­подарської організації діють на підставі положення, затверд­женого цією організацією.

РОЗДІЛ III

Майнова основа господарювання

ГЛАВА 10

Загальні засади майнових відносин у сфері господарювання

§ 1. Правовий режим майна суб'єктів господарювання

Під правовим режимом майна суб'єктів господарювання в теорії господарського права розуміють встановлені правовими нормами: а) структуру цього майна; б) порядок його придбан­ня (формування), використання і вибуття; в) порядок звер­нення на нього стягнення кредиторів.

Основою правового режиму майна суб'єктів господарюван­ня, на якій базується їх господарська діяльність, відповідно до ч. 1 ст. 133 ГК є право власності, а також речові права осіб, які не є власниками, — право господарського відання, право опера­тивного управління і право оперативного використання майна. Зміст кожного з цих прав розкривають подальші статті ГК.

Крім зазначених, господарська діяльність може здійснюва­тися також на основі інших речових прав (в Розділі II Книги третьої Цивільного кодексу України вони називаються речо­вими правами на чуже майно), до яких відносяться, зокрема, права володіння, права користування.

Право володіння чужим майном виникає на підставі дого­вору з власником або особою, якій майно було передане влас­ником, а також на інших підставах, встановлених законом (ст. 398 ЦК).

- 166 -

- 167 -

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ре­сурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб суб'єктів господарювання, які не можуть бути задоволені іншим способом (ч. 1 ст. 401 ЦК). Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухо­мим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електро­передачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачан­ня, меліорації тощо (ч. 1 ст. 404 ЦК).

Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому, крім зазначених в ч. 1 ст. 133 ГК, праві відповідно до умов договору з власником майна. Отже ч. 2 ст. 133 ГК передбачає можливість визначення інших прав, які відно­сяться не до речових, а до зобов'язальних прав. Одним з них є, на нашу думку, право оренди цілісного майнового комп­лексу державного (комунального) підприємства або його струк­турного підрозділу. Це право виникає на підставі договору суб'єкта господарювання з власником майна про здійснення на його (майна) основі цим суб'єктом самостійного господа­рювання.

До прав, щодо яких йдеться в ч. 2 ст. 133 ГК, можна відне­сти іпотеку (заставу).

У ч. З ст. 133 ГК вміщені положення, що за своїм змістом перекликаються зі змістом статей 55, 132 і 138 ГК щодо опе­ративного використання майна, і встановлюють, що здійсню­вати господарську діяльність на основі зазначеного права мо­жуть лише суб'єкти господарювання, які не мають статусу юридичної особи. Це відокремлені підрозділи (структурні оди­ниці) господарської організації, які реалізують свою госпо­дарську компетенцію в межах статусу, визначеного господарсь­кою організацією, до складу якої вони входять.

Як встановлено в ч. З ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і госпо­дарювання. Це положення знайшло свій розвиток в ч. 4 ст. 133 ГК, згідно з якою держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання. Такий захист забезпечуєть­ся незалежно від того, про яке право йде мова — чи то про право власності, чи про інші речові права.

§ 2. Види майна суб'єктів господарювання та джерела його формування

Стаття 139 ГК визнає майном сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають варт­існе визначення, виробляються чи використовуються у діяль­ності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах об­ліку майна цих суб'єктів.

Поняття речі вміщене у ст. 179 ЦК, яка під річчю розуміє предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права й обов'язки. З урахуванням положень ст. 190 ЦК майном вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права і обов'язки, проте для визнання цих об'єктів речами в розумінні Господарського кодексу необхідно, щоб вони відповідали ознакам, зазначеним в ч. 1 ст. 139 ГК, а саме:

а) мали вартісне визначення;

б) вироблялися чи використовувалися у діяльності суб'єктів
господарювання;

в) відображалися в балансі цих суб'єктів або враховувалися в
інших встановлених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського об­ліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Мінфіну України від 18 жовтня 1999 р. № 242 нематеріальний актив — це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одно­го операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

Майнові цінності в залежності від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, можуть належати до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Зміст цих понять та перелік об'єктів, що відно­сяться до тієї або іншої економічної форми, встановлені в ст. 139 ГК, в законах та підзаконних нормативно-правових актах з питань бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Визначення поняття «основні фонди» (основні засоби) містить­ся в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Мінфіну України від 27 квітня 2000 р. № 92, згідно з яким основні засоби — це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у

- 168 -

- 169

процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністра­тивних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк ко­рисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

До основних фондів виробничого і невиробничого призна­чення згідно з ч. З ст. 139 ГК відносяться будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до ос­новних фондів.

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифі­куються, зокрема, на основні засоби (земельні ділянки, капі­тальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні за­соби, інструменти, прилади, інвентар (меблі), робоча і продук­тивна худоба, багаторічні насадження тощо), інші необоротні матеріальні активи (бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату тощо), незавершені капітальні інвестиції.

Оборотні засоби (оборотні активи) — це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу (п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Мінфіну України від 31 бе­резня 1999 р. № 87).

Оборотними засобами відповідно до ч. 4 ст. 139 ГК є сирови­на, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швид­ко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого при­значення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

Частина 5 ст. 139 ГК у складі майна суб'єктів господарю­вання виділяє кошти, під якими розуміє гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відно­син цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Під товарами у складі майна суб'єктів господарювання ч. 6 ст. 139 ГК визнає вироблену продукцію (товарні запаси), ви­конані роботи та послуги.

Існують і інші визначення цього поняття. Так, відповідно до ст. 1 Закону України від 22 лютого 2000 р. «Про закупівлю

- 170 -

товарів, робіт і послуг за державні кошти»¹ товарами є продук­ція будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідко­му, газоподібному стані, включаючи електроенергію, а також послуги, пов'язані з поставкою товарів, якщо їх вартість не перевищує вартості самих товарів. Ще одне, вужче, визначен­ня поняття «товари» наведено в Положенні (стандарті) бухгал­терського обліку 2 «Баланс», яке під товарами розуміє товари, які придбані підприємством для наступного продажу (п. 25).

Вироблена (готова) продукція — це запаси виробів на складі, обробка яких закінчена та які пройшли випробування, прий­мання, укомплектовані згідно з умовами договорів із замов­никами і відповідають технічним умовам і стандартам. Про­дукція, яка не відповідає наведеним вимогам (крім браку), та роботи, які не прийняті замовником, показуються у складі незавершеного виробництва (п. 24 Положення (стандарту) бух­галтерського обліку 2 «Баланс»).

Виконані роботи (роботи) — це будь-яка діяльність, пов'я­зана з проектуванням, будівництвом нових, розширенням, ре­конструкцією, капітальним ремонтом та реставрацією об'єктів і споруд виробничого та невиробничого призначення, техніч­ним переозброєнням діючих підприємств, а також супровідні роботам послуги, у тому числі геодезичні роботи, буріння, сейсмічні дослідження, аеро- та супутникова фотозйомки та інші, якщо вартість виконання цих послуг не перевищує вар­тості самого будівництва (ст. 1 Закону України «Про закупів­лю товарів, робіт і послуг за державні кошти»).

Під послугами зазначений Закон розуміє будь-яку закупів­лю, крім товарів та робіт, включаючи підготовку спеціалістів, забезпечення транспортом і зв'язком, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування.

Цінні папери, як зазначено в ч. 7 ст. 139 ГК, є особливим видом майна суб'єктів господарювання. Види і правовий ре­жим цінних паперів, що відносяться до майна суб'єктів госпо­дарювання, встановлені положеннями Глави 17 ГК.

Загальні, найпоширеніші джерела, з яких формується май­но суб'єктів господарювання, встановлює ст. 140 ГК.

Грошові та матеріальні внески засновників, як правило, є джерелом формування статутного капіталу (фонду) господарсь­ких товариств (ст. 86 ГК), майна виробничого кооперативу

Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 20. — Ст. 148.

- 171 -

(ст. 100 ГК) на стадії заснування цих суб'єктів. За рахунок майнових внесків (вступних, членських, цільових тощо) учас­ників формується майно об'єднання підприємств (ст. 123 ГК). При утворенні державного унітарного підприємства компетент­ним органом державної влади останній наділяє таке підприєм­ство майном — відокремленою частиною державної власності (ч. 1 ст. 73 ГК). Так само комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядуван­ня на базі відокремленої частини комунальної власності (ч. 1 ст. 78 ГК).

Доходи від реалізації продукції (робіт, послуг) є основним джерелом формування майна суб'єктів господарювання— підприємців після їх утворення. Зміст доходів з джерелом їх походження з України визначений п. 1.21 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»¹, згідно з яким це будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи про­центи, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних до­ходів, сплачених резидентами України, доходи від надання ре­зидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспор­ту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестра­хування ризиків на території України, а також доходи страхо-виків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-ре-зидентів за межами України, інші доходи від господарської діяль­ності на митній території України або на територіях, що перебу­вають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

Під доходами від цінних паперів розуміють суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних па­перів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матері­альних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням (п. 7.6.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

До доходів від цінних паперів слід також відносити і диві­денд — платіж, який здійснюється юридичною особою-емі-

¹ Урядовий кур'єр. — 1997. — 12 червня.

- 172 -

тентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Капітальні вкладення як джерело формування майна суб'єкта господарювання — це інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основних фондів. При цьому розрізняють дер­жавні і недержавні капітальні вкладення. Державні капітальні вкладення — це інвестиції, спрямовані на створення і віднов­лення основних фондів, джерелом фінансування яких є кошти державного бюджету, державних підприємств та організацій, а також місцевих бюджетів. У їх складі виділяють державні цен­тралізовані капітальні вкладення — інвестиції, що спрямовані на створення і відновлення основних фондів і фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та бюджетних позичок.

Недержавні капітальні вкладення — це інвестиції, що фінан­суються за рахунок коштів інвесторів із недержавними форма­ми власності, а саме:

- власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амор­
тизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, сти­
хійного лиха, грошові нагромадження і заощадження грома­
дян, юридичних осіб тощо);

- позичкових фінансових коштів інвестора;

- залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані
від продажу акцій, облігацій, пайові та інші внески громадян і
юридичних осіб);

- безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань орга­
нізацій, підприємств і громадян;

- коштів іноземних інвесторів (іноземні інвестиції, як прямі,
так і портфельні, капітальні трансферти, кредити).

Дотації можуть надаватися з державного або місцевого бюджетів неприбутковим організаціям відповідно до умов міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організа­ціям або через них їх отримувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

Надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать суб'єктам господарювання, прид­бання майна інших суб'єктів — одне з джерел формування майна, що поділяється на кілька складових:

1) виручка від продажу майнових об'єктів;

- 173 -

2) надходження у вигляді орендної плати як платежу за
користування об'єктом оренди;

3) придбання майна інших суб'єктів (у власність, госпо­
дарське відання або оперативне управління) відповідно до ук­
ладених договорів.

Кредити банків та інших кредиторів — це кошти та матері­альні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначе­ний строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансо­вий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кре­дит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій та громадян складають незначне за розміром джерело форму­вання майна суб'єктів господарювання.

Майно суб'єктів господарювання може формуватися також за рахунок інших джерел, не заборонених законом.

Правовий режим майна суб'єктів господарювання встанов­люється Господарським кодексом та іншими законами з ура­хуванням видів майна, зазначених у ст. 139 ГК (основні фон­ди, оборотні засоби, кошти, товари, цінні папери тощо).

Частина 1 ст. 141 ГК узагальнено встановлює перелік об'єктів, що належать до державного майна у сфері господа­рювання.

Цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх струк­турних підрозділів — це господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автоном­ними інженерними комунікаціями і системою енергопостачан­ня (ч. З ст. 283 ГК). Оскільки таке визначення цілісних май­нових комплексів державних підприємств стосується об'єктів оренди, для загальних цілей (в тому числі для визначення складу майна підприємства як єдиного майнового комплексу) можна керуватися положеннями ч. 2 ст. 191 ЦК, згідно з якою до складу підприємства як єдиного майнового комплексу вхо­дять усі види майна, призначені для його діяльності, включа­ючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвен­тар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цілісний майновий комплекс підприємства визнається не­рухомістю і може бути об'єктом купівлі-прсдажу та інших угод,

- 174 -

на умовах і в порядку, визначених Господарським кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього (ч. З ст. 66 ГК).

Нерухоме майно державних підприємств (в ч. 1 ст. 181 ЦК ще вжито терміни «нерухомі речі», «нерухомість») — це зе­мельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Режим нерухомої речі може бути поширено законом на по­вітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації (ч. 2 ст. 181 ЦК).

Інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств — це майно (річ), яке наділене тільки йому влас­тивими ознаками, що вирізняють його з-поміж інших одно­рідних речей, індивідуалізуючи його.

Акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарю­вання різних форм власності (наприклад, 50% + 1 акція, 25% + 1 акція, або інша кількість акцій у статутних фондах відкри­тих акціонерних товариств, створених в процесі корпорати-зації і приватизації; будь-яка кількість акцій, часток, паїв у статутних фондах (майні) інших суб'єктів господарювання).

Поиск по сайту: