Майно та майнові права у господарському товаристві 12 страница

- 274 -

18*

- 275 -

в) залежно від місця укладання договору (ст. 185 ГК).

До укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з ура­хуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

За загальним правилом, встановленим ст. 188 ГК, зміна та розірвання господарських договорів у односторонньому по­рядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Виходячи з цього, сторона договору, яка вважає за необхі­дне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропо­зиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержан­ня пропозиції повідомляє другу сторону про результати її роз­гляду.

У разі якщо сторони не досягай згоди щодо зміни (розір­вання) договору або у разі неодержання відповіді у встановле­ний строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чин­ності не встановлено за рішенням суду.

РОЗДІЛ V

Відповідальність у господарсько-правових відносинах

ГЛАВА 15

Основні засади господарсько-правової відповідальності

§ 1. Поняття, ознаки та принципи господарсько-правової відповідальності

Відповідальність у господарському праві — це комплекс­ний правовий інститут, який має свій особливий предмет ре­гулювання — правопорушення у сфері господарювання (гос­подарські правопорушення).

Господарське правопорушення — це протиправна дія або бездіяльність учасника господарських відносин, яка не відпо­відає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного учасника, порушує суб'єк­тивні права іншого учасника господарських відносин або третіх осіб. Як встановлено ст. 610 ЦК, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначе­них змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Господарські правопорушення можна класифікувати за ви­дами і систематизувати в окремі групи за певними критеріями.

Так, залежно від юридичної підстави (тобто які юридичні норми порушені) розрізняються договірні та позадоговірні пра­вопорушення. В свою чергу, договірні правопорушення по­діляються на:

— правопорушення на стадії виникнення зобов'язань: пору­шення порядку, змісту та строків укладання договорів (статті

- 277 -

179, 180 ГК); процедури врегулювання розбіжностей, що ви­никають при їх укладанні (ст. 181 ГК); вчинення зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і сус­пільства (ст. 207 ГК);

— порушення строків виконання договірних та інших госпо­
дарських зобов'язань щодо поставки продукції та товарів (най­
поширеніші в господарській практиці), перевезення вантажів,
виконання робіт тощо. Прострочення виконання зобов'язання
загалом тягне за собою обов'язок зобов'язаного суб'єкта відшко­
дувати завдані простроченням збитки (статті 220, 221, 224 ГК)
сплату боржником визначеної законом чи договором неустой­
ки, штрафу, пені (статті 230, 231 ГК), застосування оператив­
но-господарських санкцій (ст. 236 ГК);

— порушення господарських зобов 'язань щодо якості поставле­
ної продукції (товарів), виконаних робіт, наданих послуг (правові
наслідки таких порушень встановлені, зокрема статтями 224,
231, 268 ГК);

— порушення державної дисципліни цін, пов'язані з виконан­
ням договорів. Закон України від 3 грудня 1990 р. «Про ціни і
ціноутворення»¹ встановлює, що у разі порушення підприєм­
ством ціни (при реалізації за договором продукції) надлишко­
во одержана сума підлягає вилученню в доход відповідного
бюджету;

— порушення у сфері кредитних та розрахункових відносин,
пов'язані з виконанням господарських договорів (як правило,
це порушення виконання грошових зобов'язань, штрафні санкції
за які встановлюються відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК);

— порушення господарських зобов'язань щодо перевезень ван­
тажів: зобов'язань з планів перевезень (неподача перевізних
засобів, непред'явлення вантажів до перевезення); простій
транспортних засобів під навантаженням і розвантаженням
понад встановлені терміни; втрата, нестача, пошкодження ван­
тажу; прострочення доставки вантажу тощо. Відповідальність
за ці правопорушення встановлена, крім статей 313 і 314 ГК,
також транспортами кодексами і статутами;

Предметом господарсько-правової відповідальності є також позадоговірні правопорушення:

— порушення законодавства про захист економічної конкуренції
(антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (до­
мінуючим) становищем; антиконкурентні дії органів влади,

¹ Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. — Ст. 651.

- 278 -

органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-гос­подарського управління та контролю), відповідальність за які встановлена нормами Глави 28 ГК, а також нормативно-право­вими актами антимонопольно-конкурентного законодавства;

— порушення прав власника як поєднаних, так і не поєдна­них з позбавленням прав володіння тощо.

Вчинення учасником господарських відносин правопору­шення тягне за собою застосування до правопорушника перед­бачених або санкціонованих нормами господарського законо­давства заходів відповідальності. Оскільки це відповідальність за господарські правопорушення (правопорушення, вчинені у сфері господарської діяльності), санкції за них визначені гос­подарським законом. Такий вид відповідальності в теорії гос­подарського права визначається як господарсько-правова відпо­відальність.

Господарсько-правовій відповідальності властиві особливі ознаки.

З точки зору форми ця відповідальність є юридичною, тобто являє собою дію (вплив) кредитора (потерпілого) на правопо­рушника безпосередньо або за допомогою суду. Юридична природа такої відповідальності полягає у негативній оцінці поведінки правопорушника з боку держави і в прямій вимозі або санкції закону застосувати до нього заходи майнового впливу у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки, штрафу, пені або інші несприятливі для правопорушника правові на­слідки. Загальним принципом цієї відповідальності є держав­на забезпеченість щодо застосування передбачених договором чи законом майнових та інших господарських санкцій. Держа­ва гарантує застосування їх завдяки системі спеціальних і за­гальних правозахисних державних органів, функцією яких є саме застосування господарських санкцій.

За змістом господарсько-правова відповідальність загалом є матеріальною і застосовується у формі певної системи май­нових (економічних) санкцій, передбачених або дозволених нормами господарського законодавства. Суб'єкти господарю­вання (як господарські організації, так і громадяни-підприємці) можуть нести лише матеріальні витрати як відповідальність (примусові виплати, неодержання належних сум, зменшення майна внаслідок відшкодування збитків тощо). Господарське законодавство закріплює принцип повної майнової відпові­дальності суб'єктів господарювання аж до оголошення банк­рутом (ч. 4 ст. 205 ГК). Таким чином, найвищою економічною

- 279 -

санкцією згідно із законодавством можна вважати процесу­альне (судове) оголошення суб'єкта-боржника банкрутом.

Господарсько-правова відповідальність застосовується лише у разі правопорушення, тобто на такій юридичній підставі, як об'єктивні протиправні дії чи бездіяльність правопорушника, і загалом базується на презумпції його вини.

Як встановлено ч. 2 ст. 216 ГК, застосування господарсь­ких санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інте­ресів громадян, організацій та держави, в тому числі відшко­дування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Таким чином, у функціональному відношенні господарсь­ко-правова відповідальність покликана стимулювати належне виконання учасниками господарських відносин господарських зобов'язань. її головною метою є забезпечення правопорядку в сфері економіки (в господарських відносинах).

Реалізації цієї мети покликані сприяти принципи, на яких базується господарсько-правова відповідальність. Згідно з цими принципами, закріпленими в ч. З ст. 216 ГК:

— потерпіла сторона має право на відшкодування збитків
незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

— передбачена законом відповідальність виробника (про­
давця) за недоброякісність продукції застосовується також не­
залежно від того, чи є застереження про це в договорі;

— сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а
також відшкодування збитків не звільняють правопорушника
без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'я­
зань у натурі;

— у господарському договорі неприпустимі застереження
щодо виключення або обмеження відповідальності виробника
(продавця) продукції.

Правовим засобом відповідальності (формою реалізації відповідальності і одночасно мірою відповідальності) у сфері господарювання є господарські санкції.

Господарські санкції — це заходи впливу на правопоруш­ника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідальністю є застосування до правопорушника вста­новлених законом або договором санкцій, внаслідок чого він зазнає майнових втрат. Отже, поняття господарсько-правової

відповідальності включає і майнові наслідки застосування санкцій. В свою чергу, господарсько-правова санкція стано­вить визначену безпосередньо законом або договором міру (масштаб, величину) відповідальності правопорушника. Це гранична величина майново-примусового впливу на право­порушника, який може застосувати до нього кредитор або відповідний орган (господарський суд, уповноважений дер­жавний орган тощо).

Господарсько-правові санкції у своїй сутності є переважно економічно-юридичними. Тому в законодавстві визначення «економічні» і «майнові» можуть вживатися як тотожні. Термін «економічні санкції» означає, що за змістом господарсько-пра­вова відповідальність є економічною. Це негативний економіч­ний вплив на правопорушника з метою стимулювання вико­нання ним зобов'язання.

Термін «майнові санкції» є юридичним еквівалентом попе­реднього терміну і означає, що з точки зору форми госпо­дарсько-правова відповідальність є юридичною відповідаль­ністю. Ця відповідальність застосовується лише у правовій формі, якою є передбачені законом або договором майнові (економічні за змістом) санкції.

Відповідно до ч. 2 ст. 217 ЦК у сфері господарювання застосовуються три види господарських санкцій:

- відшкодування збитків;

- штрафні санкції;

- оперативно-господарські санкції.

Крім того, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції (ч. З ст. 217 ГК).

Господарські санкції застосовуються у встановленому зако­ном порядку за ініціативою учасників господарських відно­син, а адміністративно-господарські санкції — уповноважени­ми органами державної влади або органами місцевого само­врядування.

§ 2. Підстави та межі господарсько-правової відповідальності

Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсь­ко-правова відповідальність грунтується на певних правових підставах. Це, по-перше, нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність учасників господарських відно-

- 280 -

- 281 -

син. Другою правовою підставою є господарська правосу-б'єктність правопорушника (боржника) і потерпілого (креди­тора). Сторонами правовідносин щодо застосування відпо­відальності цього виду можуть бути суб'єкти господарювання, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, в також інші учасники господарських відносин (ч. 1 ст. 2; ч. 1 ст. 216 ГК). Третя підстава називається юридико-фактичною. Вона встановлена ч. 1 ст. 218 ГК, згідно з якою підставою господарсько-право­вої відповідальності учасника господарських відносин є вчи­нене ним правопорушення у сфері господарювання. Це мо­жуть бути протиправні дії або бездіяльність особи—господарсь­кого правопорушника, шо порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації.

Ця підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-правової відповідаль­ності:

- факт господарського порушення, тобто порушення норми
закону, умови договору, державного контракту тощо, внаслі­
док чого завдаються збитки або інша шкода майновим правам
та інтересам потерпілого (кредитора). Господарське порушен­
ня є наслідком протиправної поведінки господарського по­
рушника. Така умова визначається у господарському праві в
широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність,
що порушують правову норму, планове завдання, умови дого­
вору тощо;

- збитки, завдані порушенням господарського зобов'язання
або установлених вимог щодо здійснення господарської діяль­
ності;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою поруш­
ника і завданими потерпілому збитками. Йдеться про так зва­
ний причинно-необхідний зв'язок, коли протиправна дія чи
бездіяльність є об'єктивною причиною такого наслідку, як збит­
ки або інша шкода, завдані потерпілому (кредиторові). Цей
зв'язок необхідно доводити відповідними доказами;

- вина правопорушника—учасника господарських відносин.
Це негативне суб'єктивне ставлення правопорушника до прав
і законних інтересів потерпілого. При цьому слід мати на увазі
застереження закону, згідно з яким учасник господарських
відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання
господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення
господарської діяльності, якщо не доведе, що вжив усіх залеж-

- 282 -

них від нього заходів для недопущення господарського право­порушення. У разі якщо інше не передбачено законом або до­говором, суб'єкт господарювання за порушення господарсько­го зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання вияви­лося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто над­звичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопоруш­ника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'я­зання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 ГК).

Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юри­дично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.

Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність усіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки (штрафу, пені), оператив­но-господарських та адміністративно-господарських санкцій досить лише одного з них: факту господарського правопору­шення.

Стаття 219 ГК встановила межі господарсько-правової відпо­відальності, а також випадки, у яких розмір відповідальності учасника господарських відносин може бути зменшено або та­кий суб'єкт може бути звільнений від відповідальності.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 219 ГК) за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи пору­шення правил здійснення господарської діяльності правопо­рушник відповідає належним йому на праві власності або за­кріпленим за ним на праві господарського відання чи опера­тивного управління майном, якщо інше не передбачено ГК та іншими законами.

Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта. Наприклад, учасники товариства з додатковою відпо­відальністю у разі недостатності майна товариства несуть до­даткову солідарну відповідальність у визначеному установчи­ми документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників (ч. 4 ст. 80 ГК); учасники повного товариства несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язання­ми товариства усім своїм майном (ч. 5 ст. 80 ГК); таку ж відповідальність несуть і повні учасники командитного това-

- 283 -

риства (ч. 6 ст. 80 ГК). Інший приклад: об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприєм-ства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або стату­том об'єднання (ч. 4 ст. 123 ГК).

Згідно з ч. З ст. 219 ГК суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання.

Частина 4 ст. 219 ГК встановлено, що сторони зобов'язан­ня можуть передбачити певні обставини, які через надзвичай­ний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'я­зання через дані обставини, а також порядок засвідчення фак­ту виникнення таких обставин. Очевидно, що тут йдеться про обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини).

Крім того, відповідно до ст. 617 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку. Проте згідно з ЦК не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статті 220 і 221 ГК передбачають окремі випадки відпові­дальності боржника і кредитора за неналежне виконання зобо­в'язань (у вигляді відшкодування збитків), що полягає в по­рушенні строку виконання, та інші правові наслідки такого прострочення (відмова кредитора від прийняття виконання, що втратило для нього інтерес; відстрочення виконання на строк прострочення кредитора).

§ 3. Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності

Поняття досудового порядку реалізації господарсько-пра­вової відповідальності вперше введено в обіг ст. 222 ГК. По суті, дії, з яких складається досудова реалізація господарсько-правової відповідальності, за своїм змістом і призначенням схожі з порядком пред'явлення претензії, встановленим ст. 6 Господарського процесуального кодексу України.

Метою досудового порядку реалізації господарсько-право­вої відповідальності є безпосереднє врегулювання спору з

- 284 -

порушником, яке передує зверненню потерпілої сторони до суду. Проте, на відміну від ст. 6 ГПК, ст. 222 ГК надає право потерпілому звернутися до порушника з претензією лише у зв'язку з необхідністю відшкодування збитків або застосуван­ня інших санкцій. Зі змісту ст. 6 ГПК випливає, що досудове врегулювання можливе у разі порушення прав і законних інте­ресів підприємства чи організації незалежно від характеру ви­мог заявника претензії (це може бути вимога про належне виконання зобов'язання, про утримання від вчинення певних дій тощо).

Як і ч. 1 ст. 6 ГПК, ч. 1 ст. 222 ГК містить декларативну норму, не підкріплену засобами, які б примушували сторони до її виконання, згідно з якою учасники господарських відно­син, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 222 ГК суб'єкт господарювання чи інша юридична особа—учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, має право звернутися до по­рушника з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Законом (ч. 2 ст. 6 ГПК) встановлено, що спори, які вини­кають з договору перевезення, договору про надання послуг зв 'язку та договору, заснованого на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови до­держання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх досудового врегулювання. Тобто для цих трьох категорій спорів досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності є обов'язковим.

Претензія, що пред'являється до порушника в письмовій формі, має містити:

- повне найменування і поштові реквізити заявника пре­
тензії та особи (осіб), якій претензія пред'являється;

- дату пред'явлення і номер претензії;

- обставини, на підставі яких пред'явлено претензію;

- докази, що підтверджують ці обставини;

- вимоги заявника з посиланням на нормативні акти;

- суму претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає
грошовій оцінці;

- платіжні реквізити заявника претензії;

- перелік документів, що додаються до претензії.

- 285 -

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додають­ся в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Доку­менти, які є у другої сторони, можуть не додаватися до пре­тензії.

Претензія підписується повноважною особою заявника пре­тензії або його представником та надсилається адресатові ре­комендованим або цінним листом або вручається адресатові під розписку.

Претензія підлягає розгляду в місячний строк із дня її одер­жання, якщо інший строк не встановлено ГК або іншими за­конодавчими актами. Так, відповідно до ч. 2 ст. 7 ГПК у тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право переперевірки забраковано! про­дукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), роз­глядаються протягом двох місяців.

Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням стро­ку їх подання, який не може бути менше п'яти днів, не врахо­вуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку роз­гляду претензії зупиняється до одержання витребуваних доку­ментів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія роз­глядається за наявними документами (ч. З ст. 7 ГПК).

Обгрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'я­заний задовольнити.

При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.

Про результати розгляду претензії заявник має бути по­відомлений письмово. Відповідь на претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним лис­том або вручається йому під розписку.

У разі порушення встановлених строків розгляду претензії або залишення її без відповіді суд при вирішенні господарсь­кого спору стягує в доход держави з винної особи штраф у розмірі, встановленому законом. Ст. 9 ГПК цей штраф вста­новлено у розмірі 2% від суми претензії, але не менше 5 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян.

- 286 -

§ 4. Відшкодування збитків у сфері господарювання

Відшкодування збитків як вид відповідальності різнобічно врегульовано законом.

По-перше, визначено юридичні підстави застосування цьо­го виду відповідальності: «Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені ви­моги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшко­дувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтере­си якого порушено» (ч. 1 ст. 224 ГК).

По-друге, визначено види втрат управненої сторони, які визначаються як збитки. Це: а) витрати, зроблені управненою стороною; б) втрата або пошкодження її майна; в) не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належно­го виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 ГК).

Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопо­рушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна,
визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єк­
там, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матері­
алів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок
порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторо­
на, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі на­
лежного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках,
передбачених законом.

По-третє, встановлено певні вимоги щодо визначення роз­міру збитків: при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задово­лення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, — на день подання до суду відповід­ного позову про стягнення збитків.

Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

- 287 -

Як правило, збитки не є майновою санкцією заздалегідь ви­значеного розміру. Саме в цьому полягає універсальність їхньо­го застосування. Проте труднощі в обрахуванні їхнього розміру зумовлюють складність застосування зазначеної санкції. Ось чому сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підля­гають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. В той же час не допускаєть­ся погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом (ч. 5 ст. 225 ГК).

Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися ме­тодики визначення розміру відшкодування збитків у сфері гос­подарювання.

Умови і порядок відшкодування збитків встановлені ст. 226 ГК, відповідно до якої учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити не­обхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо змен­шення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єк­там, — зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо зако­ном або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежно­му випадку ця сторона позбавляється права посилатися на не­вжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зо­бов'язання.

У разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивіду­ально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками)

управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послу­ги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зо­бов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання.

Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, зазначених у ч. З ст. 193 ГК (тобто, коли інше не передбачено законом або договором або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання).

Відшкодування збитків застосовується як майнова санкція, виходячи з аналізу відповідних статей ГК та інших норматив­но-правових актів:

- у відносинах купівлі-продажу між суб'єктами господарю­
вання. Так, згідно зі ст. 659 ЦК продавець зобов'язаний по­
відомити покупця про всі права третіх осіб на товар, що про­
дається (права наймача, право застави, право довірчого корис­
тування тощо). У разі вилучення за рішенням суду товару у
покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до
продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві зав­
дані збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про
наявність цих підстав (ч. 1 ст. 661 ЦК). Якщо проданий товар
неналежної якості, покупець як один з альтернативних варі­
антів може вимагати відшкодування витрат на усунення не­
доліків товару (ч. 1 ст. 678 ЦК);

Поиск по сайту: