ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 6 страница

- 395 -

економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держа­ви, міжнародному співробітництву України.

Залізниці у взаємодії з іншими видами транспорту своєчас­но і якісно здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, за­безпечують безпеку руху, розвивають сферу транспортного обслуговування народного господарства та населення.

До складу залізничного транспорту входять підприємства залізничного транспорту, що здійснюють перевезення паса­жирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспорту, за­лізничні шляхи сполучення, а також промислові, будівельні, торговельні й постачальницькі підприємства, навчальні закла­ди, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, заклади охоро­ни здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, підприємства промислового залізничного транспорту та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що за­безпечують його діяльність і розвиток.

До складу морського транспорту входять підприємства морсь­кого транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і ван­тажів, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні і постачальницькі підприємства, на­вчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм влас­ності, що забезпечують роботу морського транспорту.

До складу річкового транспорту входять підприємства річко­вого транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і ван­тажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхо­вого господарства, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, на­вчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

До складу автомобільного транспорту входять підприєм­ства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонтні і шиноремонтні підприєм­ства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціаль-

но-побутові заклади, інші підприємства, установи та органі­зації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

До складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомки, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ре­монтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, устано­ви та організації незалежно від форм власності, що забезпечу­ють роботу авіаційного транспорту.

До складу міського електротранспорту входять підприєм­ства міського електротранспорту, що здійснюють перевезення пасажирів та вантажів, рухомий склад, трамвайні і тролейбусні лінії, ремонтно-експлуатаційні депо, службові приміщення, фунікулери, канатні дороги, ескалатори, заводи по ремонту рухомого складу і виготовленню запасних частин, споруди енер­гетичного господарства та зв'язку, промислові, ремонтно-бу­дівельні, торговельні та постачальницькі організації, навчальні заклади, науково-дослідні та проектно-конструкторські уста­нови, заклади охорони здоров'я, відпочинку, фізичної культу­ри і спорту та інші культурно-побутові заклади і підприєм­ства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу міського електротранспорту.

Складовою частиною єдиної транспортної системи України є відомчий транспорт. До його складу входять транспортні засоби підприємств, установ та організацій.

Підприємства та організації, які мають відомчий транспорт, повинні забезпечувати його розвиток і утримання на рівні, що відповідає вимогам безпеки при наданні транспортних послуг.

Відносини підприємств, які мають відомчий транспорт, з підприємствами, установами, організаціями та громадянами, яким вони надають транспортні послуги, та підприємствами транспорту загального користування регулюються кодексами (статутами) окремих видів транспорту.

Окреме місце в єдиній транспортній системі України посідає трубопровідний транспорт. Особливостями його організації і діяль­ності (систему трубопровідного транспорту в України станов­лять: магістральний трубопровідний транспорт і промисловий трубопровідний транспорт; специфічний спосіб транспортуван­ня, відсутність договорів перевезення) зумовлене і спеціальне правове регулювання діяльності цього виду транспорту.

- 396 -

- 397 -

§ 2. Законодавство про транспорт

Законодавство про транспорт (транспортне законодавство) — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відно­сини у сфері організації і безпосереднього здійснення госпо­дарської діяльності на транспорті.

Оскільки єдина транспортна система України налічує кілька видів транспорту, кожен з яких має певні особливості, то і законодавство про транспорт є досить значним за обсягом і різноманітним за змістом.

Відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, регулюють­ся, крім Цивільного та Господарського кодексів, в першу чер­гу, загальним Законом України від 10 листопада 1994 р. «Про транспорт»¹, Законами України від 15 травня 1996 р. «Про трубопровідний транспорт»², від 4 липня 1996 р. «Про заліз­ничний транспорт»³, від 20 жовтня 1999 р. «Про транзит ван­тажів»⁴, від 5 квітня 2001 р. «Про автомобільний транспорт»⁵, від 20 жовтня 1998 р. «Про функціонування єдиної транспорт­ної системи в особливий період». — Ст. 318, від 1 липня 2004 р. «Про транспортно-експедиторську діяльність»⁶.

Значне коло транспортних відносин регулюється транспор­тними кодексами і статутами окремих видів транспорту: По­вітряним кодексом України від 4 травня 1993 р.⁷, Кодексом торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р.⁸, Статутом внутрішнього водного транспорту СРСР⁹, Статутом автомобільного транспорту УРСР¹⁰, Статутом залізниць Украї­ни¹¹. Серед інших актів транспортного законодавства України варто виділити правила перевезення вантажів, що приймають­ся стосовно різних видів транспорту і різного роду вантажів.

Нормативні акти, які визначають умови перевезень, поря­док використання засобів транспорту, шляхів сполучення, орга-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 51. — Ст. 446.

^I Там само. - 1996. - № 29. - Ст. 139.

³ Там само. — 1996. — № 40. — Ст. 183.

⁴ Там само. — 1999. — № 51. — Ст. 446.

⁵ Там само. — 2001. — № 22. — Ст. 105.

⁶ Офіційний вісник України. — 2004. — № 30 (ч. 1). — Ст. 1996.

⁷ Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 25. — Ст. 274.

⁸ Там само. — 1995. — № 47. — Ст. 349.

⁹ Затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р.

¹⁰ Затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р.

^II Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня
1998 р.

- 398 -

нізації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов'язковими для власників транспорту і громадян, які корис­туються послугами транспорту та шляхами сполучення.

Відносини в галузі трубопровідного транспорту регулюються Законом України «Про трубопровідний транспорт», дія якого поширюється на відносини в галузі трубопровідного транс­порту, призначеного для транспортування вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин з місць їх зна­ходження, видобутку (від промислів), виготовлення або збері­гання до місць їх переробки чи споживання, перевантаження та подальшого транспортування, а також іншими нормативно-правовими актами України.

Особливості застосування Закону «Про трубопровідний транспорт» щодо функціонування промислового трубопровід­ного транспорту визначаються Кабінетом Міністрів України.

§ 3. Правове становище транспортних організацій

Головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної по­літики в галузі транспорту і дорожнього господарства, у сфері використання повітряного простору України та навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, є Міністерство транспорту України.

Відповідно до Положення про Міністерство транспорту Ук­раїни, затвердженого Указом Президента України від 11 трав­ня 2000 p., основними завданнями Мінтрансу України є:

- державне управління транспортним комплексом і дорожнім
господарством України, використанням повітряного простору Ук­
раїни, навігаційно-гідрографічним забезпеченням мореплавства;

- організація безпечної роботи транспортного комплексу і
дорожнього господарства України;

- забезпечення реалізації державної політики щодо станов­
лення та розвитку транспортного комплексу і дорожнього гос­
подарства України, національної мережі міжнародних транс­
портних коридорів, організація навігаційно-гідрографічного
забезпечення мореплавства, використання повітряного просто­
ру України для своєчасного, повного та якісного задоволення
потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях
усіма видами транспорту;

- 399 -

- забезпечення взаємодії та координації роботи автомобіль­
ного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транс­
порту, дорожнього господарства, здійснення заходів щодо роз­
витку єдиної транспортної системи України;

- створення рівних умов для розвитку господарської діяль­
ності підприємств транспорту всіх форм власності;

- створення умов для інтеграції транспортного комплексу і
дорожнього господарства України до європейської та світової
транспортної системи.

Міністерство транспорту України відповідно до покладених на нього завдань:

- здійснює державне управління автомобільним, авіацій­
ним, залізничним, морським і річковим транспортом, а також
дорожнім господарством;

- здійснює координацію роботи підприємств, установ та орга­
нізацій автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і
річкового транспорту, дорожнього господарства, їх об'єднань,
що належать до сфери управління Мінтрансу України;

- вживає заходів щодо розвитку єдиної транспортної систе­
ми України, створення і функціонування національної мережі
міжнародних транспортних коридорів та інфраструктури транс­
портного комплексу і дорожнього господарства України;

- здійснює заходи щодо реалізації єдиної державної еконо­
мічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної, кадрової
та соціальної політики в галузі транспорту і дорожнього гос­
подарства, у сфері використання повітряного простору Украї­
ни та обслуговування повітряного руху, навігаційно-гідрогра­
фічного забезпечення мореплавства;

- здійснює нагляд за додержанням підприємствами, уста­
новами та організаціями всіх форм власності (крім Міністер­
ства оборони України, Служби безпеки України, Міністерства
внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охо­
рони державного кордону України, Управління державної охо­
рони України, а також підприємств, установ, організацій, що
належать до сфери їх управління) вимог нормативно-правових
актів щодо безпеки польотів, судноплавства, руху відповідно
на авіаційному, морському і річковому, залізничному та авто­
мобільному транспорті;

- бере участь у розробленні проектів Державної програми
економічного і соціального розвитку України, Державного бюд­
жету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів Ук­
раїни;

- здійснює відповідно до законодавства України функції з
управління об'єктами державної власності, що належать до
сфери управління Міністерства;

- здійснює відповідно до законодавства заходи щодо досу-
дової санації державних підприємств, які належать до сфери
управління Мінтрансу України, готує пропозиції щодо обсягів
і напрямів державних капітальних вкладень у галузь;

- організовує і в установленому порядку контролює роботу,
пов'язану із забезпеченням безпеки руху транспортних засобів;

- забезпечує у випадках, передбачених законодавством, ліцен­
зування окремих видів підприємницької діяльності;

- затверджує галузеві стандарти, в межах повноважень, ви­
значених законодавством, організовує, координує та контро­
лює здійснення сертифікації у галузі;

- вживає заходів до зменшення шкідливого впливу функ­
ціонування транспорту на довкілля та забезпечує екологічну
безпеку на транспорті;

- організовує розроблення проектів нормативно-правових
актів з питань функціонування та безпечної роботи транспор­
тного комплексу і дорожнього господарства України, навіга­
ційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, використан­
ня повітряного простору України;

- здійснює загальне керівництво проведенням державної
реєстрації морських суден, цивільних повітряних суден, дип-
ломуванням спеціалістів морського флоту, роботою рятуваль­
ної, лоцманської та гідрографічної служб морського і річково­
го транспорту;

- забезпечує виконання завдань з мобілізаційної підготов­
ки та мобілізаційної готовності держави в межах повноважень,
визначених законодавством;

- здійснює функції компетентного державного органу з пе­
ревезення небезпечних вантажів залізничним, автомобільним,
повітряним, морським і річковим транспортом та великоваго­
вих і негабаритних вантажів автомобільним транспортом;

- здійснює управління єдиною транспортною системою Ук­
раїни в особливий період;

- виконує інші функції, що випливають з покладених на
нього завдань.

Кожна з підгалузей єдиної транспортної системи України має свої органи управління, а також транспортні й інші орга­нізації, які входять до цієї підгалузі. Певне уявлення про них може дати система організацій залізничного транспорту.

- 400

26 — 4-2636

- 401 -

З метою забезпечення державних і суспільних інтересів, свободи підприємництва і формування ринку транспортних послуг, безпеки перевезень, захисту навколишнього природ­ного середовища Кабінет Міністрів України визначає умови і порядок організації діяльності залізничного транспорту загаль­ного користування, сприяє його пріоритетному розвитку, на­дає підтримку в задоволенні потреб залізниць у рухомому складі, матеріально-технічних і паливно-енергетичних ресурсах.

Крім Міністерства транспорту, яке здійснює державне управ­ління транспортним комплексом, управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що нале­жать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом — Державною адмініст­рацією залізничного транспорту України (далі — Укрзалізни­ця), підпорядкованим Міністерству транспорту України.

Виключно до компетенції Укрзалізниці, яка здійснює функції господарюючого суб'єкта, належить управління процесом пе­ревезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях, а та­кож регулювання виробничо-господарської діяльності у сфері організації і забезпечення цього процесу залізницями, підпри­ємствами, установами та організаціями, які Укрзалізниця про­водить централізовано.

Основною організаційною ланкою на залізничному транс­порті є залізниця. Створення, реорганізація, ліквідація та ви­значення територіальних меж залізниць, призначення і звільнен­ня їх керівників здійснюються рішеннями Кабінету Міністрів України за поданням Міністерства транспорту України. В Ук­раїні діють п'ять залізниць — Донецька, Львівська, Одеська, Південно-Західна, Придніпровська.

Повноваження, права та обов'язки залізниць визначаються Законом «Про залізничний транспорт», їх статутами. Затверд­ження статутів залізниць здійснюється Міністерством транс­порту України за погодженням з Мінекономіки України та Антимонопольним комітетом України.

Створення, реорганізація та ліквідація підприємств, уста­нов і організацій, які входять до складу залізниць, затверд­ження їх статутів (положень), а також укладання контрактів (трудових договорів) з їх керівниками здійснюються у поряд­ку, встановленому чинним законодавством України, а також статутами залізниць.

§ 4. Транспортні господарські договори

Перевезення вантажів залізничним транспортом організо­вуються на договірних засадах. Форма договору про організа­цію перевезень вантажів встановлюється Правилами. Для за­безпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється місячне планування перевезень¹. Місячне планування переве­зення вантажів здійснюється залізницями відправлення на ос­нові поточних або довгострокових договорів про організацію перевезення вантажів та замовлень відправників.

Умови та порядок організації перевезення в усіх видах спо­лучення визначаються Правилами.

Порядок розроблення, термін подання заявок, затверджен­ня планів та облік виконання перевезень вантажів встановлю­ються Правилами, а військових перевезень — спеціальними інструкціями.

За договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за пе­ревезення встановлену плату.

Основним перевізним документом є накладна, оформлена відповідно до Статуту залізниць та Правил перевезення ван­тажів і надана залізниці відправником разом з вантажем. На­кладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправ­ником та залізницею на користь третьої сторони — одержува­ча. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважу­вання, експедирування тощо), здійснюється на підставі окре­мих договорів.

Хоча за загальним правилом завантаження вантажів у ваго­ни (контейнери), а також вивантаження з них здійснюється відправниками та одержувачами, проте залізниці можуть бра-

¹ Див.: Тимчасове положення про порядок місячного планування пере­везень вантажів залізничним транспортом України. Затверджено наказом Мінтрансу України від 2 березня 1995 р. № 89.

- 402 -

26'

- 403 -

ти на себе виконання вантажних робіт за договорами з відправ­никами або одержувачами.

Для транспортного обслуговування відправників і одержу­вачів у місцях загального користування у складі залізниць можуть у встановленому порядку утворюватись підприємства механізованих вантажних робіт, а на під'їзних коліях — з об'єд­нання підприємств залізничного транспорту.

Залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках — продезинфіковані вагони та контейнери.

Додаткова підготовка вагонів та контейнерів під заванта­ження вантажів, що потребують особливих умов перевезення і зберігання, може здійснюватися залізницею на підставі дого­вору за рахунок відправника.

Договір про перевезення вантажу автомобільним транспор­том загального користування укладається відповідно до ци­вільного законодавства між замовником та виконавцем у пись­мовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є:

- найменування та місцезнаходження сторін;

- найменування та кількість вантажу, його пакування;

- місце та час навантаження і розвантаження;

- вартість перевезення (ст. 61 Закону «Про автомобільний
транспорт»).

Замовник за договором про перевезення вантажу автомо­більним транспортом загального користування має право отри­мати компенсацію згідно з законодавством за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату або не­своєчасність доставки.

Замовник за договором про перевезення вантажу зобов'я­заний:

- забезпечити своєчасне та повне оформлення документів
на перевезення вантажу;

- утримувати власні під'їзні шляхи до вантажних пунктів,
вантажні майданчики, рампи тощо у стані, що відповідає ви­
могам законодавства з питань охорони праці, техніки безпеки
та безпеки руху;

- здійснювати вантажні операції, закріплення, накриття, ув'я­
зування та пломбування вантажу, зняття кріплень і покриттів
та очищення автомобільного транспортного засобу від залишків
вантажу;

- забезпечувати вимоги законодавства з питань охорони
праці і техніки безпеки при вантажних операціях.

Вантажний перевізник має право:

- відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо
замовником не підготовлено вантаж чи необхідні документи
або внесені без попереднього узгодження з ним зміни до рек­
візитів цих документів;

- відмовитися від перевезення вантажу, якщо замовник по­
дає до перевезень вантаж, не обумовлений договором про пе­
ревезення, пакування вантажу не відповідає встановленим за­
конодавством вимогам, ушкоджена тара або нечітким є відтиск
пломби тощо;

- одержувати відшкодування від замовника, якщо автомо­
більний транспортний засіб був пошкоджений під час вантаж­
них робіт або під час перевезення вантажу з вини замовника.

Вантажний перевізник зобов'язаний:

- при укладанні договору про перевезення вантажу автомо­
більним транспортом передбачати для персоналу перевізника
встановлені законодавством умови праці та відпочинку;

- забезпечити виконання умов договору про перевезення
вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених за­
конодавством та цим договором;

- забезпечити збереження вантажу, прийнятого до переве­
зення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі)
у пункті призначення;

- відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або
псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також
збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.

Умови морського перевезення вантажів визначаються дого­вором.

Морські перевезення для державних потреб здійснюються у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Перевізник і вантажовласник у разі необхідності здійснен­ня систематичних перевезень вантажів можуть укладати дов­готермінові договори про організацію морських перевезень.

За договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому від­правником вантаж із порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одер­жувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується спла­тити за перевезення встановлену плату (фрахт).

- 404 -

- 405 -

Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Договір морського перевезення вантажу повинен бути укла­дений у письмовій формі.

Документами, що підтверджують наявність і зміст догово­ру морського перевезення вантажу, є:

1) рейсовий чартер — якщо договір передбачає умову на­
дання для перевезення всього судна, його частини або окре­
мих суднових приміщень;

2) коносамент — якщо договір не передбачає умови, зазна­
ченої вище;

3) інші письмові докази.

Рейсовий чартер повинен містити основні реквізити: найме­нування сторін, судна і вантажу, порту відправлення і призна­чення (або місця направлення судна). До рейсового чартеру мо­жуть бути включені за згодою сторін інші умови і застережен­ня. Рейсовий чартер підписується фрахтівником (перевізником) і фрахтувальником або їх уповноваженими представниками.

Після приймання вантажу до перевезення перевізник ван­тажу, капітан або агент перевізника зобов'язані видати відправ­нику коносамент, який є доказом прийому перевізником ван­тажу, зазначеного в коносаменті.

Перевізник може видати інший, ніж коносамент, документ на підтвердження отримання вантажу для перевезення. Такий документ є першорядним доказом укладання договору морсь­кого перевезення і приймання перевізником вантажу, як його описано в цьому документі.

Коносамент складається на підставі підписаного відправ­ником документа, в якому, зокрема, повинні міститися дані, зазначені в пунктах 4—8 статті 138 Кодексу торговельного мо­реплавства.

Відправник відповідає перед перевізником за всі наслідки, що виникли в результаті неправильності або неповноти відо­мостей, зазначених у згаданому документі.

У коносаменті зазначаються:

1) найменування судна, якщо вантаж прийнято до переве­
зення на визначеному судні;

2) найменування перевізника;

3) місце приймання або навантаження вантажу;

4) найменування відправника;

5) місце призначення вантажу чи, при наявності чартеру,
місце призначення або направлення судна;

- 406 -

6) найменування одержувача вантажу (іменний коносамент)
або визначення, що коносамент видано «наказу відправника»,
або найменування одержувача з зазначенням, що коносамент
видано «наказу одержувача» (ордерний коносамент), або ви­
значенням, що коносамент видано на пред'явника (коносамент
на пред'явника);

7) найменування вантажу, його маркування, кількість місць
чи кількість та/або міра (маса, об'єм), а в необхідних випадках —
дані про зовнішній вигляд, стан і особливі властивості вантажу;

8) фрахт та інші належні перевізнику платежі або зазначен­
ня, що фрахт повинен бути сплачений згідно з умовами, ви­
кладеними в рейсовому чартері або іншому документі, чи за­
значення, що фрахт повністю сплачено;

9) час і місце видачі коносамента;

10) кількість складених примірників коносамента;

11) підпис капітана або іншого представника перевізника.

За договором фрахтування судна на певний час судновлас­ник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час

Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектова­не екіпажем (бербоут-чартер).

Договір фрахтування судна на певний час повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору фрах­тування судна на певний час можуть бути доведені виключно письмовими доказами.

У договорі фрахтування судна на певний час повинні бути вказані найменування сторін договору, назва судна, його технічні та експлуатаційні дані (вантажопідйомність, ванта­жомісткість, швидкість тощо), район плавання, мета фрахту­вання, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна.

Фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором фрахтування судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір фрахтування судна з третьою осо­бою. Укладання такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання договору, укладеного ним із судновласником.

Якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрах­тувальник має право від свого імені укладати договори пере­везення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе відповідальність за зо-

- 407 -

бов'язаннями, що випливають з цих документів, зокрема з коносаментів або інших перевізних документів.

За договором лізингу судна власник судна (лізингодавець) зобов'язується передати фрахтувальнику (лізингоодержувачу) судно без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначений термін, після закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно.

Лізингоодержувач зобов'язується сплатити лізингову пла­ту, в яку включаються плата за користування судном і його вартість за договором морського лізингу.

Договір лізингу українського державного судна може бути укладено лише з дотриманням вимог, передбачених ст. 17 Кодексу торговельного мореплавства.

Договір лізингу повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору лізингу судна можуть бути дове­дені виключно письмовими доказами.

У договорі лізингу судна повинні бути вказані найменуван­ня сторін, мета договору, назва судна, рік побудування судна, його клас, вантажопідйомність або вантажомісткість, потужність двигунів, швидкість ходу і витрата пального, термін користу­вання, після закінченні якого до лізингоодержувача перехо­дить право власності на судно, розмір і термін внесення лізин­гової плати, місце і час передачі судна лізингоодержувачу та інші необхідні дані.

Поиск по сайту: