ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 8 страница

- 422 -

Чинне законодавство не встановлює, якими саме госпо­дарськими договорами регулюються взаємовідносини між ук­раїнськими суб'єктами інвестиційної діяльності.

Більш детально ці відносини врегульовані законом щодо іноземних інвестицій. Так, згідно із ст. 23 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестори ма­ють право укладати договори (контракти) про спільну інвес­тиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробницт­во тощо), не пов'язану із створенням юридичної особи, відпо­відно до законодавства України.

Вважаємо, що є всі підстави відносити до інвестиційних, за своїм характером, договорів:

а) власне інвестиційні договори;

б) засновницькі договори, в яких засновники визначають,
зокрема, умови передачі майна створюваному суб'єкту госпо­
дарювання, порядок розподілу прибутків і збитків тощо;

в) угоди про розподіл продукції¹.

Договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора підлягають реєстрації у терміни та в порядку, що встановлені Кабінетом Міністрів України².

Однією із форм реалізації державних інвестицій є держав­не замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві (ч. 1 ст. 14 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Державне замовлення розміщується, як правило, на кон­курсній основі з урахуванням економічної вигідності цих за­мовлень для підприємств та організацій.

Загальні правові та економічні засади формування, розмі­щення і виконання на договірній (контрактній) основі замов­лень держави на виконання робіт у капітальному будівництві для задоволення державних потреб встановлені Законом Ук­раїни від 22 грудня 1995 р. «Про поставки продукції для дер­жавних потреб».

Прийняття в експлуатацію об'єктів державного замовлення провадиться в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. № 1243 «Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів»³.

¹ Див.: Закон України від 14 вересня 1999 р. «Про угоди про розподіл
продукції» // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 44. — Ст. 391.

² Див.: Положення про порядок державної реєстрації договорів (кон­
трактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвес­
тора, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня
1997 р. № 112 // Офіційний вісник України. - 1997. — № 6. - Ст. 47.

³ Урядовий кур'єр. — 2004. — 29 вересня.

- 423 -

§ 4. Особливості правового регулювання інноваційної діяльності

Згідно з ч. 1 ст. 325 ГК інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відно­син, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з трива­лими строками окупності витрат і впровадження нових науко­во-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспіль­ного життя.

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності ба­зується на Конституції України і складається із Господарсько­го кодексу України (статті 325—332), законів України «Про інвестиційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків», «Про спеціальну економічну зону «Яворів» та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Основним нормативно-правовим актом у зазначеній сфері господарювання є Закон України від 4 липня 2002 р. «Про інноваційну діяльність»¹, що визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання держа­вою інноваційних процесів і спрямований на підтримку роз­витку економіки України інноваційним шляхом.

Частина 2 ст. 326 ГК встановлює, що формами інвестуван­ня інноваційної діяльності є:

- державне (комунальне) інвестування, що здійснюється
органами державної влади або органами місцевого самовряду­
вання за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відпові­
дно до закону;

- комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами гос­
подарювання за рахунок власних або позичкових коштів з ме­
тою розвитку бази підприємництва;

- соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соці­
альної сфери та інших невиробничих сфер;

- іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юри­
дичними особами або іноземцями, а також іншими державами;

Відомості Верховної Ради України. - 2002. — № 36. - Ст. 266.

- 424 -

- спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами Украї­
ни разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

Інноваційна діяльність передбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузевих струк­турних зрушень, розробки і впровадження нових видів про­дукції і технологій.

Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами:

- проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих
на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-тех­
нічної продукції;

- розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципо­
во нових видів техніки і технології;

- розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих тех­
нологій, призначених для поліпшення соціального і екологіч­
ного становища;

- технічне переозброєння, реконструкція, розширення, бу­
дівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як
промислове освоєння виробництва нової продукції або впро­
вадження нової технології.

Основною правовою формою реалізації інвестицій у сфері інноваційної діяльності є договір на створення і передачу нау­ково-технічної продукції.

За договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі — НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (про­дукцію) і оплатити їх.

Предметом договору на передачу науково-технічної про­дукції може бути модифікована науково-технічна продукція.

Науково-технічною продукцією є завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, не­обхідних для проведення НДДКР згідно з вимогами, погод­женими із замовниками, що виконуються чи надаються су­б'єктами господарювання (науково-дослідними, конструктор­ськими, проектно-конструкторськими і технологічними уста­новами, організаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і орга­нізацій тощо).

- 425 -

Договір може укладатися на виконання усього комплексу робіт від дослідження до впровадження у виробництво науко­во-технічної продукції, а також на її подальше технічне супро­водження (обслуговування).

У разі якщо науково-технічна продукція є результатом ініціа­тивних робіт, договір укладається на її передачу, включаючи надання послуг на її впровадження та освоєння.

Договори на створення і передачу науково-технічної про­дукції для державних потреб та за участі іноземних суб'єктів господарювання укладаються і виконуються в порядку, всіа-новленому Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

ГЛАВА 25

Правове регулювання банківської діяльності

§ 1. Поняття, види та правове

становище банків. Банківські операції та їх види

Відповідно до ч. 2 ст. 334 ГК банки — це фінансові уста­нови, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкрит­тя та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб. Виконання банками цих функцій (здійснення відповід­них банківських операцій) в сукупності є банківською діяль­ністю.

Дещо ширше визначення поняття «банк» містить ст. 1 За­кону України від 7 грудня 2000 р. «Про банки і банківську діяльність», згідно з якою банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку Ук­раїни здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вкла­ди грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщен­ня зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізич­них та юридичних осіб. Від банків слід відрізняти фінансові установи — юридичні особи, які проводять одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком за­лучення вкладів.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків (державних і недержавних), що створені і діють на території України відповідно до закону (ч. 1 ст. 335 ГК).

Центральним банком України, особливим центральним ор­ганом державного управління є Національний банк України.

- 427 -

Його юридичний статус, завдання, функції, повноваження і прин­ципи організації визначаються Конституцією України, Законом України від 20 травня 1999 р. «Про Національний банк України».

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Крім того, Національний банк виконує такі функції:

- відповідно до розроблених Радою Національного банку
України Основних засад грошово-кредитної політики визна­
чає та проводить грошово-кредитну політику;

- монопольно здійснює емісію національної валюти Украї­
ни та організує її обіг;

- виступає кредитором останньої інстанції для банків і орга­
нізує систему рефінансування;

- встановлює для банків правила проведення банківських
операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інфор­
мації, коштів та майна;

- організовує створення та методологічно забезпечує систе­
му грошово-кредитної і банківської статистичної інформації
та статистики платіжного балансу;

- визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі
між банками;

- визначає напрями розвитку сучасних електронних бан­
ківських технологій, створює, координує та контролює ство­
рення електронних платіжних засобів, платіжних систем, ав­
томатизації банківської діяльності та засобів захисту банківсь­
кої інформації;

- здійснює банківське регулювання та нагляд;

- веде Державний реєстр банків, їх філій та представництв,
валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності
та операцій у передбачених законами випадках;

- складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прог­
нозування;

- представляє інтереси України в центральних банках інших
держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де
співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

- здійснює відповідно до визначених спеціальним законом
повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснен­
ня платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валют­
ний контроль за комерційними банками та іншими кредитни­
ми установами, які отримали ліцензію Національного банку
на здійснення операцій з валютними цінностями;

- забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних
резервів та здійснення операцій з ними та банківськими мета­
лами;

- аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та
валютних відносин;

- організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та
інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та переве­
зення банкнот і монет та інших цінностей;

- реалізує державну політику з питань захисту державних
секретів у системі Національного банку;

- бере участь у підготовці кадрів для банківської системи
України;

- здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в
межах своєї компетенції, визначеної законом.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощад­ними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (клірин­говими)¹.

Банки в Україні створюються у формі акціонерного това­риства, товариства з обмеженою відповідальністю або коопе­ративного банку.

Законодавство про господарські товариства та про коопера­цію поширюється на банки в частині, що не суперечить ГК та Закону «Про банки і банківську діяльність» (ч. 5 ст. 336 ГК).

Певні особливості правового статусу мають державні банки, тобто банки, сто відсотків статутного капіталу яких належать державі.

Як встановлено ч. 1 ст. 337 ГК, державним є банк, створе­ний за рішенням Кабінету Міністрів України на основі дер­жавної власності.

У законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіта­лу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.

¹ Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50% його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізова­ного ощадного банку у разі, якщо більше 50% його пасивів є вкладами фізичних осіб.

- 428 -

- 429 -

Статут та діяльність державного банку мають відповідати вимогам ГК, Закону «Про банки та банківську діяльність», інших законів України та нормативно-правових актів Націо­нального банку України.

Статут державного банку затверджується постановою Кабі­нету Міністрів України.

Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку.

Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку.

Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядо­вою радою державного банку.

Особливий порядок створення встановлено законом для кооперативного банку (ст. 338 ГК, ст. 8 Закону «Про банки і банківську діяльність) та банку з іноземним капіталом, тобто банку, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному нерезиденту, перевищує 10% (ст. 21 Закону «Про банки і бан­ківську діяльність»).

Мінімальний розмір статутного капіталу на час реєстрації банку має бути повністю сплачений та не може бути менше:

- для місцевих кооперативних банків, що діють у межах
однієї області, — 1 млн евро;

- для банків, що здійснюють свою діяльність на території
однієї області (далі — регіональні), у тому числі спеціалізова­
них ощадних та іпотечних банків, — 3 млн евро;

- для банків, що здійснюють свою діяльність на території
всієї України (далі — міжрегіональні), у тому числі спеціалізо­
ваних інвестиційних, розрахункових (клірингових), ощадних
та іпотечних, центрального кооперативного, — 5 млн евро.

Національний банк встановлює вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу банку тільки на час створення і реєстрації банків для забезпечення стабільної діяльності банку та виконання ним банківських операцій.

Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків учас­ників.

Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України відповідно до вимог Закону «Про банки і бан­ківську діяльність» та Положення про порядок створення і

- 430 -

державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженого постановою Правління Національно­го банку України від 31 серпня 2001 р. № 375 ^і.

Для державної реєстрації банку уповноважена засновника­ми особа або голова спостережної ради подає до територіаль­ного управління Національного банку за місцем створення банку такі документи:

а) заяву про реєстрацію банку, засвідчену підписом упов­
новаженої особи або голови спостережної (наглядової) ради;

б) установчий договір, підписаний засновниками (учасни­
ками) банку та засвідчений відбитком їх печатки. Підписи фізич­
них осіб — засновників (учасників) засвідчуються в нотарі­
альному порядку.

Для реєстрації державного та кооперативного банків уста­новчий договір не подається;

в) статут банку, затверджений установчими зборами (збора­
ми учасників) і підписаний головою правління банку. Статут
державного банку затверджується постановою Кабінету
Міністрів України і має відповідати вимогам Законів України
«Про банки і банківську діяльність», «Про господарські това­
риства» та інших законодавчих актів;

г) протокол установчих зборів (зборів учасників), підписа­
ний головою та секретарем зборів, у якому зазначаються місце
та дата проведення зборів, їх правочинність, порядок денний,
порядок голосування. Протокол має містити: рішення про ство­
рення банку, прийняття статуту, обрання спостережної ради
банку і ревізійної комісії, призначення голови правління (ради
директорів), головного бухгалтера та членів правління банку
(ради банку) та уповноваженої особи, відповідальної за реєст­
рацію банку в Національному банку, інші положення відповідно
до чинного законодавства України. У разі створення держав­
ного банку подається постанова Кабінету Міністрів України
про створення державного банку;

ґ) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк пла­нує здійснювати, на поточний рік і стратегію діяльності на наступні три роки (на кожен рік окремо), що засвідчений підпи­сами засновників банку та/або головою спостережної ради;

д) відомості про склад спостережної (наглядової) ради, прав­
ління (ради директорів), ревізійної комісії;

¹ Офіційний вісник України. - 2001. - № 44. - Ст. 1991.

- 431 -

є) документи, що дають змогу зробити висновок про бездо­ганну ділову репутацію голови, його заступників та членів спостережної (наглядової) ради банку;

є) копію звіту про наслідки підписки на акції (для банку, що створюється у формі відкритого акціонерного товариства), зареєстрованого Державною комісією з цінних паперів та фон­дового ринку з доданням переліку акціонерів банку. У пере­ліку зазначаються повне найменування акціонера, його місце­знаходження, платіжні реквізити, паспортні дані (для фізич­них осіб) та кількість акцій, на які він підписався, їх загальна вартість і частка у статутному капіталі банку;

ж) угоду про передавання приміщення у власність (шляхом
дарування, продажу тощо) для розміщення банку за підписом
уповноваженої за установчим договором особи або договір орен­
ди приміщення на строк не менше ніж п'ять років у разі його
укладення;

з) документи, що дають можливість зробити висновок про
професійну придатність і бездоганну ділову репутацію голови
та його заступників, членів виконавчого органу (правління або
ради директорів) і головного бухгалтера, його заступників, кан­
дидатури яких відповідають встановленим вимогам;

и) копії платіжних документів про здійснення юридичними та фізичними особами—учасниками банку сплати внесків до статутного капіталу (подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення строку, встановленого Законом для розгля­ду документів (визначених цим пунктом) та державної реєст­рації банку);

і) висновки аудиторських фірм (аудиторів), що складені за підсумками проведеної за станом на конкретну дату перевірки фінансової звітності юридичних осіб—учасників банку, неза­лежно від їх організаційно-правової форми та форми влас­ності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік і подавати фінансову звітність згідно з чинним законодавством України;

ї) фізичні особи — учасники банку, які вносять кошти до статутного капіталу банку в розмірі, що дорівнює чи переви­щує 80 тис. грн. (або в іноземній вільно конвертованій ва­люті, еквівалент якої дорівнює чи перевищує 80 тис. грн., — для фізичних осіб — іноземців), для підтвердження наявності доходів у достатньому розмірі для внесення до статутного ка­піталу банку та джерел походження цих коштів подають дові­дки Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) (або довідку компетентного орга-

ну країни проживання іноземця про його доходи за останній звітний період (рік), або довідку банку, у якому відкрито ра­хунок, про наявність коштів на рахунку фізичної особи — іноземця на дату їх перерахування);

й) фінансову звітність юридичних осіб—учасників банку, які матимуть істотну участь у банку, за останні чотири звітних періоди (квартали), а також за станом на перше число місяця, у якому вносяться кошти до статутного капіталу банку, засвід­чені підписами керівника та головного бухгалтера (за наяв­ності посади), а також відбитком печатки юридичної особи;

к) установчі документи учасників банку (нотаріально засвід­чені копії);

л) копію свідоцтва про державну реєстрацію учасників, за­свідчену в нотаріальному порядку;

м) копію ліцензії Державної комісії з цінних паперів і фон­дового ринку на здійснення діяльності зберігача або торговця цінними паперами засновників (акціонерів), учасників банку (якщо вони здійснюють таку діяльність);

н) копію рішення органів Антимонопольного комітету Ук­раїни про надання згоди на створення відповідного банку у випадках, передбачених чинним законодавством України;

о) документи, які підтверджують ділову репутацію юри­дичних осіб-учасників банку (крім місцевого кооперативного банку), які мають істотну участь;

п) копії установчих документів власників істотної участі в юридичній особі—учаснику банку, яка матиме істотну участь у банку, засвідчені в нотаріальному порядку, їх фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) та вис­новки аудиторських фірм (аудиторів) про підтвердження їх звітності за останній звітний період (квартал);

р) анкету згідно з додатком 13, заповнену фізичною осо­бою, яка має істотну участь в юридичній особі—учаснику бан­ку, який матиме істотну участь у банку;

с) документи, що підтверджують ділову репутацію фізич­них осіб—учасників банку (крім місцевого кооперативного бан­ку), які матимуть істотну участь у банку;

т) копію платіжного документа про внесення плати за дер­жавну реєстрацію банку.

Національний банк приймає рішення про державну реєст­рацію банку або про відмову в державній реєстрації банку не пізніше ніж за три місяці з часу подання повного пакета доку­ментів.

- 432 -

28 — 4-2636

- 433 -

Рішення про державну реєстрацію банку з іноземним капі­талом приймає Правління Національного банку, а про реєст­рацію інших банків — Комісія Національного банку.

Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповід­ного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи.

Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.

За наявності підстав, зазначених у ст. 18 Закону «Про бан­ки і банківську діяльність», Національний банк може відмови­ти в державній реєстрації банку.

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, що надається відповідно до Закону та Положення про порядок видачі банкам банківсь­ких ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління На­ціонального банку України від 17 липня 2001 р. № 275'.

Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійсню­вати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адмініст­ративну відповідальність згідно із законами України.

Банківська ліцензія надається Національним банком Украї­ни на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:

- наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капі­
талу банку у розмірі, що встановлюється законом;

- забезпеченість банку належним банківським обладнан­
ням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням, при­
міщеннями відповідно до вимог Національного банку Ук­
раїни;

- наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами
правління (ради директорів) банку, які мають відповідну осві­
ту та досвід, необхідний для управління банком.

Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені у цій статті умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. У такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — № 34. — Ст. 1601.

- 434 -

Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймається Національним банком України протя­гом одного місяця з дня отримання повного пакета документів, зазначених у ст. 18 Закону.

Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійсню­вати такі банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізич­
них осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-
кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих
рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування
коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних
умовах та на власний ризик (ч. 1 ст. 47 Закону «Про банки і
банківську діяльність»).

Банк, крім зазначених операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дору­
ченням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого
імені (включаючи андеррайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань
від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у
грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, прий­
маючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом пла­
тежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в орен­
ду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, век­
селів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення опе­
рацій з використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо
банківських операцій (ч. 2 ст. 47 Закону).

Операції, визначені пунктами 1—3 ч. 1 ст. 47 Закону, нале­жать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають

- 435 -

банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійсню­вати операції, визначені пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 47 Закону, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони мо­жуть здійснювати у порядку, визначеному законами України. За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі опе­рації:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших
юридичних осіб;

2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюджен­
ня) державної та іншої грошової лотереї;

3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

- з інструментами грошового ринку;

- з інструментами, що базуються на обмінних курсах та
відсотках;

- з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

5) довірче управління коштами та цінними паперами за
договорами з юридичними та фізичними особами;

6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів
власників іменних цінних паперів.

Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення операцій, визначених пунктами 1—4 ч. 2 ст. 47 Закону. Дозвіл надається, якщо:

1) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам
Національного банку України, що підтверджується незалеж­
ним аудитором;

2) банк не є об'єктом застосування заходів впливу;

3) банком подано план, за яким він буде здійснювати таку
діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;

Поиск по сайту: