Майно та майнові права у господарському товаристві 5 страница

Поняття приватизації вживається в економічному і формаль­но-юридичному розумінні.

В економічному аспекті приватизація означає перетворення (трансформацію) державних засобів виробництва та іншого май­на у недержавні, тобто (згідно із Законом «Про власність») у приватну чи колективну власність. Отже, в економічному зна­ченні сутність приватизації полягає у зміні економічних відно­син державної власності на відносини приватної чи колек­тивної власності на засоби виробництва.

Визначення приватизації у формально-юридичному значенні цього поняття дає Закон України від 4 березня 1992 р. (в редакції від 19 лютого 1997 р.) «Про приватизацію державного майна»'. Згідно з зазначеним Законом приватизація — це відчу­ження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізич­них та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповід­но до цього Закону, з метою підвищення соціально-економіч­ної ефективності виробництва та залучення коштів на струк­турну перебудову економіки України (ст. 1).

Головні цілі приватизації є одним із засобів досягнення результатів цього суспільно-економічного процесу. Вони за­лежать від економічних і суспільно-політичних обставин, що складаються у країні. У силу своєї динамічності головні цілі приватизації регулюються Державною програмою приватизації.

Варто згадати, що на самому початку свого формування законодавство, яким визначався порядок зміни форми держав-

ної власності на недержавну, не називалося приватизаційним, оскільки і процес зміни власності не визнавався приватиза­цією в нинішньому розумінні.

Наприклад, п. 1 ст. 10 Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду, прийнятих 23 листопада 1989 p., передбачалося, що орендар може повністю або частково вику­пити орендоване майно. Умови, порядок і строки викупу ви­значалися договором оренди.

Після викупу орендованого майна орендне підприємство за рішенням його трудового колективу могло бути перетворено в колективне підприємство, кооператив, акціонерне товариство або інший вид підприємства, яке діє на основі колективної власності (отже за відсутності приватної власності мова йшла не про приватизацію, а про роздержавлення власності).

Згодом Закон СРСР від 6 березня 1990 р. «Про власність» розширив підстави виникнення колективної власності: згідно з п. 1 ст. 12 цього Закону власність колективного підприєм­ства виникала у разі переходу всього майна державного підприє­мства у власність трудового колективу, викупу орендованого майна або придбання майна іншими передбаченими Законом способами.

Цим же Законом, хоча і в дещо спрощеному вигляді, ви­значався механізм перетворення державного підприємства в акціонерне товариство (тобто, якщо оцінювати з сучасних по­зицій — визначався механізм роздержавлення власності): дер­жавне підприємство за спільним рішенням трудового колек­тиву і уповноваженого на те державного органу могло бути перетворено в акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Кошти, одержані від про­дажу акцій, після покриття боргів державного підприємства надходили до відповідного бюджету.

Ще за часів існування Союзу РСР Верховна Рада УРСР в постанові від 3 серпня 1990 р. «Про реалізацію Закону «Про економічну самостійність Української РСР»¹ доручила Раді Міністрів Української РСР у двомісячний строк підготувати серед інших проект законодавчого акту про роздержавлення власності.

Фактично початок формуванню приватизаційного (у вузь­кому, спеціальному розумінні) законодавства в Україні було покладено з прийняттям Закону від 4 березня 1992 р. «Про

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 17. — Ст. 122.

- 188 -

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1990. — № 34. — Ст. 500.

- 189 -

приватизацію майна державних підприємств», який встанов­лював правові, економічні та організаційні основи привати­зації підприємств загальнодержавної, республіканської (Рес­публіка Крим) та комунальної власності з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки Ук­раїни.

6 березня 1992 р. приймаються: Закон «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», яким встановлювався правовий механізм приватизації цілісних май­нових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу, а також Закон «Про приватизаційні папери»¹, який визначав поняття і види приватизаційних паперів, умови та порядок їх випуску, розміщення серед громадян України, об­ліку, використання та погашення.

З цього часу законодавство України про приватизацію по­чало формуватися як певна локальна система законів та інших актів. Системотворчими критеріями у даному разі стали: а) об'єкти приватизації; б) суб'єкти приватизації; в) порядок, способи та умови приватизації.

Основним актом у цій системі є вже згадуваний Закон Ук­раїни від 4 березня 1992 р. «Про приватизацію державного майна» (в редакції від 19 лютого 1997 p.).

Визначаючи систему законодавства про приватизацію, ст. З цього акта зазначає, що законодавство України про приватиза­цію складається з цього Закону, інших законів України з пи­тань приватизації. Із зазначеною нормою важко погодитися, оскільки вона, по-перше, не відображає реального стану ре­чей. Як буде показано нижче, систему законодавства склада­ють не тільки власне закони, але й підзаконні нормативні акти. По-друге, зазначена норма вступає в суперечність з іншими нормами цього ж Закону, які допускають регулювання відно­син приватизації в інших формах нормативних актів. Як при­клад, можна назвати п. 2 ст. 9 Закону, в якому йдеться про те, що порядок створення і діяльності довірчих товариств, інвес­тиційних фондів та інвестиційних компаній визначається за­конодавчими актами України; п. З ст. 13 Закону, в якому заз­начається, що діяльність комісії з приватизації об'єкта регу­люється Положенням, яке затверджується Фондом державно­го майна; ст. 16 Закону про те, що продаж об'єктів приватизації

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 24. — Ст. 352.

- 190 -

на аукціоні, за конкурсом тощо здійснюється в порядку, що затверджується Фондом державного майна України, Антимо-нопольним комітетом України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Можна назвати й інші подібні посилання в Законі, які свідчать про те, що віднесення до законодавства про приватизацію лише нормативних актів у формі власне законів є дещо поспішним і, щонайменше, неко­ректним.

Таким чином, законодавство України про приватизацію з точки зору форми нормативних актів складається з сукупності не тільки законів, але й інших нормативних актів, що регулю­ють майново-правові та організаційні відносини щодо прива­тизації державного майна.

За своїм характером законодавство про приватизацію — це комплексне законодавство, яке об'єднує норми господарсько­го, цивільного, адміністративного, фінансового та інших галу­зей права.

Важливою ознакою і особливістю приватизаційного зако­нодавства є поєднання в ньому двох видів норм: публічно-правових та приватно-правових із значною перевагою норм публічно-правового характеру, що можна пояснити тим, що методологічні основи приватно-правової концепції, які спира­ються на принципи диспозитивності, приватної ініціативи, еквівалентності тощо, не в змозі охопити регулюванням так звані «вертикальні» відносини. Публічно-правовий сегмент регулювання господарських процесів спрямовує орієнтованість ринкової економіки на обслуговування потреб всього суспіль­ства. Доцільно в зв'язку з цим нагадати, що відповідно до ст. 13 Конституції України «держава забезпечує... соціальну спрямованість економіки». Тут важливо відзначити ще одну, чи не найголовнішу, причину домінування саме публічно-пра­вових норм в приватизаційному законодавстві: держава, ви­значаючи правила поведінки суб'єктів приватизаційного про­цесу і забезпечуючи реалізацію проголошених нею принципів приватизації, діє при цьому не лише як носій політичної вла­ди, а й як власник основних засобів виробництва, що виступа­ють об'єктами приватизації. Саме як власник держава вста­новлює механізм відчуження державної власності на користь недержавних суб'єктів.

Закон України «Про приватизацію державного майна» ре­гулює правові, економічні та організаційні основи привати­зації майна будь-яких державних об'єктів приватизації неза-

- 191 -

лежно від їх розмірів, тобто поширюється на всі об'єкти, що підлягають приватизації. Разом з тим в Законі спеціально пе­редбачено, що він не поширюється на:

- приватизацію об'єктів державного земельного та житло­
вого фондів, а також об'єктів соціально-культурного призна­
чення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі
об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які нале­
жать підприємствам, що приватизуються;

- зміну організаційно-правових форм власності колгоспів,
підприємств споживчої кооперації.

Таким чином, вже з самого початку приватизаційних про­цесів законодавець, надаючи величезного значення трансфор­мації державної власності у вигляді основних засобів вироб­ництва, враховуючи відмінності її від приватизації житлового фонду, земельних ділянок, виокремив законодавство про при­ватизацію державного майна в окрему систему нормативно-правових актів.

У статтях 3 та 7 Закону «Про приватизацію державного майна» вміщено норми про те, що положення Закону поши­рюються на відчуження майна, що є у комунальній власності. Це стало підставою для звернення Президента України з кон­ституційним поданням щодо відповідності Конституції Украї­ни згаданих положень Закону. Зокрема, суб'єкт права на кон­ституційне подання вважав, що поширення положень Закону «Про приватизацію державного майна» на відчуження майна, що є комунальною власністю, автоматично включає останню до складу державної власності. Разом з тим, виходячи з назви Закону, в ньому мають бути врегульовані питання привати­зації лише об'єктів державного майна.

Розглядаючи справу за цим поданням, Конституційний Суд України виходив з низки законів, що регулюють відносини власності, в тому числі з Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», в якому, зокрема, визначено поняття та зміст права комунальної власності як матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, закріплені повноваження сільських, селищних, міських рад щодо відчуження комунального майна, в тому числі шляхом прива­тизації. Конституційний Суд дійшов висновку, що цим поло­женням, які підкреслюють особливість правового режиму об'єктів комунальної власності порівняно з об'єктами держав­ної власності, не суперечать норми Закону України «Про при­ватизацію державного майна», оскільки в статтях 3, 7 Закону є

- 192 -

посилання на відповідну компетенцію органів місцевого само­врядування у питаннях відчуження комунальної власності. В інших положеннях Закону теж враховані особливості механіз­му приватизації комунального майна.

Рішенням від 1 липня 1998 р. Конституційний Суд визнав, що за умови відсутності окремого законодавчого акта про при­ватизацію об'єктів комунальної власності включення цих пи­тань до закону, що регулює приватизацію державного майна, не є підставою для визнання його відповідних положень не­конституційними, оскільки право суб'єктів комунальної влас­ності не порушено.

До законодавства про приватизацію також належать:

- вже згадуваний Закон України від 6 березня 1992 р. «Про
приватизацію невеликих державних підприємств (малу прива­
тизацію)» (в редакції Закону від 15 травня 1996 p.), що діє не
як самостійний, а як допоміжний щодо Закону «Про привати­
зацію державного майна». Він встановлює правовий механізм
приватизації цілісних майнових комплексів невеликих держав­
них підприємств;

- також згадуваний вже Закон України від 6 березня 1992 р.
«Про приватизаційні папери», який визначає поняття і види
приватизаційних паперів (приватизаційних майнових сер­
тифікатів), умови та порядок їх випуску, обігу, розміщення
серед громадян України, використання та погашення;

- Закон України від 10 липня 1996 р. «Про особливості
приватизації майна в агропромисловому комплексі»¹;

- Закон України від 18 травня 2000 р. «Про особливості
приватизації підприємств, що належать до сфери управління
Міністерства оборони України»²;

- Закон України від 14 вересня 2000 р. «Про особливості
приватизації об'єктів незавершеного будівництва»³;

- Державна програма приватизації, що розробляється Фон­
дом державного майна України і затверджується Верховною
Радою України законом України один раз на три роки не пізніш
як за місяць до затвердження Державного бюджету України на
відповідний рік, але до початку наступного бюджетного року
та діє до затвердження чергової Державної програми привати­
зації. Державна програма приватизації вноситься на розгляд

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 41. — Ст. 188.

² Там само. - 2000. — № 35. — Ст. 279.

³ Там само. - 2000. - № 45. - Ст. 375.

- 193 -

Верховної Ради України одночасно з проектом Державного бюджету України на відповідний рік.

У Державній програмі приватизації визначаються:

- завдання щодо приватизації майна, яке перебуває в дер­
жавній власності, та державного майна, що належить Авто­
номній Республіці Крим;

- відповідні способи приватизації для різних груп об'єктів;

- завдання відповідним органам виконавчої влади щодо за­
безпечення проведення приватизації;

- заходи щодо залучення в процесі приватизації інвесторів;

- особливості участі в процесі приватизації громадян Украї­
ни, іноземних інвесторів та інших покупців;

- розрахунок витрат на виконання програми приватизації,
порядок їх відшкодування та джерела фінансування;

- прогноз надходження коштів від приватизації та напрями
їх використання.

Саме ці закони складають фундамент приватизаційного за­конодавства, на якому базується велика кількість нормативно-правових документів різної юридичної сили.

У законодавстві про приватизацію окремо можна виділити нормативні акти, які регулюють порядок створення і діяль­ності фінансових посередників. Це, зокрема:

- Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р.
«Про довірчі товариства»¹, який визначає поняття довірчого
товариства, особливості його створення та діяльності;

- Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні ком­
панії, затверджене Указом Президента України від 19 лютого
1994 р.², яке визначає поняття інвестиційних фондів та інвес­
тиційних компаній, порядок створення та умови їх діяльності,
здійснення державного контролю, а також заходи щодо за­
хисту інтересів їх учасників;

- Положення про холдингові компанії, що створюються в
процесі корпоратизації та приватизації, затверджене Указом Пре­
зидента України від 11 травня 1994 р.³, яким визначено порядок
створення та діяльності холдингових компаній, що створюються
в процесі корпоратизації та приватизації підприємств, виробничих
і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не
був приведений у відповідність із законодавством України.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 19. — От. 207.

² Голос України. — 1994. — 11 березня.

³ Там само. — 1994. — 20 травня.

Крім зазначених документів, законодавство про приватиза­цію охоплює постанови Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативні акти про приватизацію, прийняті Фондом державного майна України самостійно чи разом з іншими орга­нами. Перелік цих актів досить значний.

Статті, покликані регулювати відносини приватизації дер­жавних та комунальних підприємств, є і в ГК. Вміщені в них норми містять низку новел, серед яких можна виділити: вик­лючення з переліку об'єктів приватизації законсервованих об'єктів, а з переліку об'єктів малої приватизації — окремого індивідуально визначеного майна (ч. 1 ст. 146 ГК); обмеження особливостей правового регулювання приватизації майна дер­жавних підприємств лише окремими галузями (ч. 6 ст. 146 ГК), тоді як чинні закони регулюють особливості привати­зації груп об'єктів (незавершене будівництво) або окремих об'єктів (ВАТ «Укртелеком»).

Уявляється, що далеко не всі із зазначених положень ГК відповідають реаліям сьогоднішніх процесів приватизації, а тому мають бути уточнені при подальшому вдосконаленні при­ватизаційного законодавства.

§ 2. Об'єкти приватизації

Правовою основою регулювання об'єктів приватизації є ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст. 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Державна програма прива­тизації на відповідні роки, нормативні акти Кабінету Міністрів України, що регулюють приватизацію окремих категорій об'єктів.

Завдяки правовому регулюванню об'єктів вирішуються прин­ципові питання приватизації:

- визначається, яке саме державне майно — засоби вироб­
ництва — підлягає приватизації, у якій послідовності (пріори­
тети приватизації), за яких умов, якими способами приватизу­
ються різні групи об'єктів;

- визначаються групи і види об'єктів, приватизація яких
здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

- встановлюються переліки груп і видів об'єктів (у тому
числі конкретні об'єкти), що не підлягають приватизації;

- затверджуються переліки підприємств, приватизацію май­
на яких доцільно здійснити із залученням іноземних інвестицій.

- 194 -

13*

- 195 -

Об'єкт приватизації з точки зору права власності — це май­но підприємств, що перебуває в державній власності, та май­но, що належить Автономній Республіці Крим.

Класифікація об'єктів здійснюється відповідно до Держав­ної програми приватизації на конкретні роки.

Правова класифікація об'єктів на групи здійснюється для того, щоб залежно від групи об'єкта визначати способи його приватизації.

Так, до об'єктів державної власності, що підлягають прива­тизації, згідно з Законом «Про приватизацію державного май­на», належать:

- майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших
підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплекса­
ми, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не
порушується технологічна єдність виробництва з основної спе­
ціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються;

- об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;

- акції (частки, паї), що належать державі у майні госпо­
дарських товариств та інших об'єднань.

Разом з тим зазначений Закон встановлює, шо привати­зації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне зна­чення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяль­ності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.

Зокрема, загальнодержавне значення мають:

а) об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх
функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економіч­
ну незалежність, та об'єкти права власності Українського на­
роду, майно, що становить матеріальну основу суверенітету
України;

б) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розви­
ток, збереження та підвищення культурного, наукового потен­
ціалу, духовних цінностей;

в) об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави
гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольова-
ного виготовлення, використання або реалізації небезпечної
продукції, послуг або небезпечних виробництв;

г) об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому.
З метою технічного переозброєння та відновлення вироб­
ництва, поліпшення фінансово-економічного стану підприємств

Збройних Сил України майно таких підприємств, яке є єди­ним (цілісним) майновим комплексом, може корпоратизува-тись. Приватизація таких підприємств здійснюється із збере­женням у державній власності 51 відсотка акцій. Окремими законами України визначається порядок корпоратизації та при­ватизації зазначених підприємств.

За погодженням з Кабінетом Міністрів України приватизу­ються майнові комплекси:

- підприємств-монополістів на ринку відповідних товарів
України, визнаних такими у встановленому порядку;

- підприємств військово-промислового комплексу, що підля­
гають конверсії згідно з відповідною програмою;

- підприємств, приватизація яких здійснюється із залучен­
ням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України;

- інших об'єктів, віднесених Державною програмою прива­
тизації до групи Г.

Перелік об'єктів, віднесених Державною програмою прива­тизації до групи Г, приватизація яких здійснюється із залу­ченням іноземних інвестицій, затверджується Верховною Ра­дою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Перелік об'єктів права державної власності, що не підляга­ють приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

§ 3. Суб'єкти приватизації

Коло суб'єктів приватизації визначається ст. 6 Закону «Про приватизацію майна державних підприємств» у формі ви­черпного переліку, до якого входять: державні органи прива­тизації, покупці (їх представники), посередники.

Систему державних органів приватизації визначено в законо­давчому порядку.

Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та пред­ставництва у районах і містах, органи приватизації в Авто­номній Республіці Крим, що становлять єдину систему дер­жавних органів приватизації в Україні.

Відповідно до ст. 7 Закону «Про приватизацію державного майна» Фонд державного майна України, його регіональні від­ділення та представництва у районах і містах, органи привати­зації в Автономній Республіці Крим діють на підставі Закону України «Про Фонд державного майна України» та інших за-

- 196 -

- 197 -

конів України з питань приватизації. Проте на сьогодні такий закон не прийнято, а тому правовий статус Фонду державного майна України визначається Тимчасовим положенням про Фонд державного майна України, затвердженим постановою Верхов­ної Ради України від 7 червня 1992 р. (із змінами і доповнен­нями)¹.

У статті 7 Закону «Про приватизацію державного майна» зазначено, що Фонд державного майна України підпорядкова­ний, підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України. Ця норма також була предметом розгляду Конституційного Суду України, який у рішенні від 1 липня 1998 р. відзначив, що відповідно до ст. 13 чинної Конституції України Верховна Рада України не є єдиним суб'єктом права державної власності. За Конституцією Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, здійснює управління об'єк­тами державної власності відповідно до закону. Фонд держав­ного майна України є державним органом, який здійснює дер­жавну політику у сфері приватизації державного майна. У зв'яз­ку з цим Конституційний Суд України визнав неконститу­ційним положення абз. 2 ч. 2 ст. 7 Закону «Про приватизацію державного майна».

Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження:

- змінюють у процесі приватизації організаційну форму
підприємств, що перебувають у державній власності;

- здійснюють повноваження власника державного майна у
процесі приватизації;

- виступають орендодавцем майна, що перебуває у дер­
жавній власності, згідно з законодавством;

- продають майно, що перебуває у державній власності, в про­
цесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств,
об'єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно,
що набуло статусу цивільного, а також акції (частки, паї), що
належать державі у майні господарських товариств;

- створюють комісії з приватизації;

- затверджують плани приватизації майна, що перебуває у
державній власності, плани розміщення акцій акціонерних то­
вариств у процесі приватизації;

- розробляють проекти державних програм приватизації і
подають їх на затвердження Верховній Раді України;

- укладають угоди щодо проведення підготовки об'єктів до
приватизації та їх продажу;

- укладають угоди щодо проведення експертної оцінки вар­
тості об'єктів приватизації;

- здійснюють ліцензування комісійної, представницької та
комерційної діяльності з приватизаційними паперами;

- виступають з боку держави засновником підприємств із
змішаною формою власності;

- беруть участь у розробці міжнародних договорів України
з питань державної власності та її використання;

- здійснюють захист майнових прав державних підприємств,
організацій, установ, а також акцій (часток, паїв), що належать
державі, на території України та за її кордоном;

- контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу
державного майна.

Державні органи приватизації здійснюють інші повнова­ження, передбачені Законом «Про приватизацію державного майна», іншими законами України з питань приватизації.

Державні органи приватизації не мають права втручатися в діяльність підприємств, за винятком випадків, передбачених законодавством України і установчими документами цих підприємств.

Органи приватизації в Автономній Республіці Крим діють у межах повноважень, визначених Фондом державного майна України, і повноважень, делегованих Верховною Радою Авто­номної Республіки Крим щодо розпорядження майном, що належить Автономній Республіці Крим.

Органи приватизації в Автономній Республіці Крим у пи­таннях приватизації майна, що належить Автономній Республіці Крим, є підзвітними та підконтрольними Верховній Раді Ав­тономної Республіки Крим.

Продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазна­чені органи діють у межах повноважень, визначених відповід­ними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітни­ми і підконтрольними.

Регіональні відділення Фонду державного майна України та представництва Фонду державного майна України в районах та містах діють на підставі положень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 412^і.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 39. — Ст. 581.

- 198 -

¹ ЗПУ України. - 1994. - № 10. - Ст. 247.

- 199 -

Державні засоби виробництва, що підлягають приватизації, є особливим товаром, покликаним забезпечувати не лише по­треби приватизації, а й суспільні потреби в продукції, робо­тах, послугах. Тому законодавець спеціально регулює коло осіб, які можуть виступати покупцями в угодах приватизації, та деталізує ряд елементів правового становища покупця як суб'єк­та приватизації.

Визначено загальне коло осіб, які можуть бути покупцями. Це:

- громадяни України, іноземні громадяни, особи без грома­
дянства;

- юридичні особи, зареєстровані на території України;

- юридичні особи інших держав.

Також визначено вичерпний перелік осіб, які не можуть бути покупцями.

Стосовно фізичних осіб йдеться про працівників держав­них органів приватизації.

Стосовно юридичних осіб діють такі обмеження:

- не можуть бути покупцями юридичні особи, у майні яких
частка державної власності перевищує 25 відсотків;

- не можуть бути покупцями органи державної влади.

Для спільної участі в приватизації громадяни можуть ство­рювати господарські товариства, в тому числі із членів трудо­вого колективу, в порядку, встановленому законодавством Ук­раїни.

Господарське товариство членів трудового колективу підприєм­ства, що приватизується, засновується на підставі рішення за­гальних зборів, у яких брало участь більше 50 відсотків пра­цівників підприємства або їх уповноважених представників.

Стаття 6 Закону «Про приватизацію державного майна» відносить до суб'єктів приватизації представників і посеред­ників. Тут йдеться про різних щодо юридичної природи та організаційно-правових форм суб'єктів права, що входять до інфраструктури приватизації. Інфраструктура — це, насампе­ред, спеціалізовані організації, які обслуговують продавців і покупців з метою зменшення їх ризиків при розміщенні вкладів покупців в об'єкти приватизації, при укладанні і виконанні угод приватизації. Організації інфраструктури обслуговують також ринок приватизаційних паперів, обіг приватизаційних майнових сертифікатів тощо. Зазначена діяльність здійснюється організаціями інфраструктури на договірних засадах. Це озна­чає, що звернення покупців до послуг посередницьких орга­нізацій при придбанні державного майна не є обов'язковим.

Поиск по сайту: