ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 2 страница

Сільськогосподарська продукція — це будь-яка продукція тваринного і рослинного походження, що підпадає під виз-

- 340 -

341 -

начення першої — двадцять четвертої груп Української класи­фікації товарів зовнішньоекономічної діяльності.

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі — виробник) зобов'язується передати заготі­вельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі — контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її (ч. 2 ст. 272 ГК).

Згідно з ч. З ст. 272 ГК у договорах контрактації повинні передбачатися:

- види продукції (асортимент), номер державного стандарту
або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції
шкідливих речовин;

- кількість продукції, яку контрактант приймає безпосеред­
ньо у виробника;

- ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умо­
ви доставки, строки здавання-приймання продукції;

- обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в органі­
зації виробництва сільськогосподарської продукції та її транс­
портування на приймальні пункти і підприємства;

- взаємна майнова відповідальність сторін у разі невико­
нання ними умов договору;

- інші умови, передбачені Типовим договором контрактації
сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, вста­
новленому Кабінетом Міністрів України.

Виробник повинен не пізніш як за п'ятнадцять днів до по­чатку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонуєть­ся до продажу, та погодити календарний графік її здачі.

Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у дого­ворі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придат­ну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається по­над обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами.

У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільсько­господарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпо­середньо виробником торговельним підприємствам. Решта про­дукції приймається контрактантом на визначених договором

приймальних пунктах, розташованих у межах адміністратив­ного району за місцезнаходженням виробника.

Забезпечення виробників тарою та необхідними матеріала­ми для пакування продукції здійснюється у кількості, порядку та строки, передбачені договором.

Інші особливості виконання договорів контрактації встанов­люються Положенням про контрактацію сільськогосподарської продукції, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Господарський кодекс (ст. 274) встановлює відповідальність за порушення умов договору контрактації. Так, за нездачу сіль­ськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений

законом.

За невиконання зобов'язання щодо приймання сільсько­господарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробни­ком у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрак­тант сплачує виробнику штраф у розмірі п'яти відсотків вар­тості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо про­дукції, яка швидко псується, — повну її вартість.

У разі якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здавання-приймання і про це не було попереджено контрактан­та, виробник відшкодовує контрактанту завдані цим збитки.

У договорі контрактації можуть бути передбачені також інші санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань відповідно до вимог ГК.

§ 3. Правове регулювання енергопостачання

Енергопостачання — одна з форм, у яких здійснюється гос­подарсько-торговельна діяльність суб'єктів господарювання. Разом з тим енергопостачання можна визначити як надання енергії певного виду споживачу за допомогою технічних за­собів передачі та розподілу енергії на підставі договору.

Як форма господарсько-торговельної діяльності, енергопо­стачання опосередковується договором енергопостачання, ви­значення поняття якого містить ч. 1 ст. 275 ГК.

Договір енергопостачання — це господарський договір, за яким енергопостачальне підприємство (енергопостачальник)

342 -

- 343 -

відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі — енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити без­печну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним вико­ристовується.

Законом встановлено заборону на відпуск енергії без оформ­лення договору енергопостачання. Проте слід мати на увазі, що у разі введення надзвичайного стану відповідно до Закону України від 26 червня 1992 р. «Про надзвичайний стан»¹ підприємства, установи та організації електроенергетики, роз­ташовані у місцевостях, де введено надзвичайний стан, зобов'я­зані виконувати розпорядження органів, які здійснюють захо­ди надзвичайного стану на відповідній території щодо енерго­постачання споживачів, незалежно від умов укладених дого­ворів (ч. 1 ст. 23 Закону України від 16 жовтня 1997 р. «Про електроенергетику»²).

Предметом договору енергопостачання є окремі, чітко ви­значені види енергії — електрична енергія, пара, гаряча і пере­гріта вода, найменування яких передбачається в державних стандартах або технічних умовах. Такі види ресурсів як нафта, газ, вода не є об'єктом договору енергопостачання. На нашу думку, вони можуть бути або об'єктом договору купівлі-про­дажу (поставки), або об'єктом договору постачання енергетич­ними та іншими ресурсами через приєднану мережу, передба­ченого ст. 714 ЦК.

Виробники і постачальники енергії, які займають моно­польне становище, зокрема суб'єкт природних монополій, зо­бов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу спожи­вачів, які мають технічні засоби для одержання енергії.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України від 20 квітня 2000 р. «Про природні монополії»³ суб'єкт природної монополії — це суб'єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

Обов'язок суб'єктів природних монополій укласти договір енергопостачання стосується тих споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 37. — Ст. 538.

² Там само. - 1998. - № 1. - Ст. 1.

³ Там само. - 2000. - № ЗО. - Ст. 238.

Розбіжності, що виникають при укладенні договору енер­гопостачання з суб'єктами природних монополій, врегульову­ються відповідно до вимог ст. 181 ГК.

Слід також мати на увазі, що згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про електроенергетику» енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій те­риторії, не мають права відмовити споживачу, який розташо­ваний на цій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії.

Енергопостачальні підприємства інших, крім державної і комунальної, форм власності мають право на участь у забезпе­ченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через дер­жавну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відпо­відними договорами.

Відповідно до ч. З ст. 24 Закону України «Про електроенер­гетику» енергопостачальники, які здійснюють діяльність з пе­редачі електричної енергії з використанням власних мереж, зобов'язані забезпечити рівноправний доступ до цих мереж усіх суб'єктів підприємницької діяльності, що отримали в уста­новленому порядку ліцензію на здійснення відповідного виду діяльності і уклали договір на передачу електричної енергії.

Як встановлено ч. 1 ст. 276 ГК, загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. На­приклад, порядок визначення договірних величин споживання електричної енергії та потужності встановлений Розділом 5 Типового договору про постачання електричної енергії (Дода­ток № 2 до Правил користування електричною енергією).

Для визначення договірних величин споживання електрич­ної енергії та потужності на наступний рік споживач не пізніше дати, визначеної сторонами в договорі, надає постачальнику електричної енергії відомості про розмір очікуваного спожи­вання електричної енергії (додаток до договору «Обсяги по­стачання електричної енергії споживачу та субспоживачу»).

У разі ненадання споживачем зазначених відомостей у вста­новлений термін розмір очікуваного споживання електричної енергії (потужності) на наступний рік встановлюється поста­чальником електричної енергії на рівні відповідних періодів поточного року.

Договірна величина споживання електричної енергії визна­чається на рівні:

- заявленої споживачем — у разі відсутності у споживача заборгованості за використану електричну енергію або в разі

- 344 -

- 345 -

виконання боргових зобов'язань та проведення поточних пла­тежів у визначені терміни;

- забезпеченому обсягом попередньої оплати споживача;

- передбаченому кошторисом доходів та видатків на оплату
спожитої електроенергії — для установ та організацій, що фінан­
суються з бюджету.

Договірні (граничні) величини доводяться постачальником електричної енергії до відома споживача письмовим повідом­ленням, що є невід'ємною частиною договору, не пізніше ніж за 10 днів до початку наступного розрахункового періоду.

За підсумками розрахункового періоду договірна величина споживання електричної енергії коригується постачальником електричної енергії до рівня фактично оплаченої за цей розра­хунковий період величини спожитої електричної енергії та відповідно здійснюється коригування договірної величини рівня електричної потужності.

Договірні величини споживання електричної потужності на розрахунковий період визначаються на години максимуму на­вантажень енергосистеми для споживачів з приєднаною по­тужністю більше 150 кВт, виходячи із установленого енерго­системою завдання щодо граничного споживання електричної потужності.

У разі якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди.

Пропозиції абонента щодо кількості та видів енергії, строків її відпуску є пріоритетними за наявності у енергопостачальни-ка виробничих можливостей.

Показники якості енергії узгоджуються сторонами на підставі державних стандартів або технічних умов шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов'яз­ком для сторін договору.

Якість електричної енергії — це перелік визначених Дер­жавним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики значень показників якості електричної енергії і значень нормально допустимих та гранично допусти­мих норм якості електричної енергії, у разі дотримання яких забезпечується електромагнітна сумісність електричних мереж електропередавальної організації та електроустановок спожи­вачів електричної енергії.

Відповідно до ч. 4 ст. 276 ГК строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі виходячи, як правило,

- 346 -

з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту. Основним обліковим періодом енерго­постачання є декада, з коригуванням обсягів протягом доби. Сторони можуть погоджувати постачання енергії протягом доби за годинами, а також час і тривалість максимальних та мінімаль­них навантажень.

Наприклад, згідно з п. 5.5 Правил користування електрич­ною енергією години максимуму навантаження встановлю­ються відповідно до нормативних документів і фіксуються в договорі із споживачем. Загальна тривалість періодів макси­муму навантаження має не перевищувати 6 годин на добу.

Для різних постачальників електричної енергії за регульо­ваним тарифом органом, що здійснює централізоване диспет­черське управління, можуть установлюватися різні години по­чатку максимуму навантаження енергосистеми в залежності від добового графіка навантаження об'єднаної енергосистеми Ук­раїни.

Для споживачів, які розраховуються за спожиту електрое­нергію за тарифами, диференційованими за періодами часу, початок та тривалість періоду контролю максимуму наванта­ження встановлюються відповідно до початку та тривалості пікової зони.

Кількість енергії, недоодержаної у попередні періоди з вини енергопостачальника, підлягає поповненню на вимогу абонен­та. Якщо енергію не вибрано абонентом або недоодержано ним для обігрівання у зв'язку зі сприятливими погодними умова­ми, поповнення недоодержаної енергії здійснюється за погод­женням сторін.

Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Наприклад, відповідно до ст. 17 Закону України «Про елек­троенергетику» формування оптових тарифів на електричну енергію здійснюється на оптовому ринку електричної енергії України згідно з договором. Оптові тарифи можуть передба­чати витрати на спільне фінансування розвитку нетрадицій­них джерел електричної енергії. На фінансування будівництва вітрових електростанцій згідно з Комплексною програмою бу­дівництва вітрових електростанцій встановлюється цільова надбавка в розмірі 0,75 відсотка до діючого тарифу на елект­ричну енергію, що продається виробниками електричної енергії на оптовому ринку електричної енергії України.

- 347 -

Роздрібна ціна на електричну енергію формується енерго-постачальниками згідно з умовами і правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії.

Тарифи на передачу і постачання електричної енергії місце­вими (локальними) електромережами регулюються Національ­ною комісією регулювання електроенергетики України.

Збитки енергопостачальників від надання пільг з оплати за спожиту електричну енергію окремим категоріям побутових споживачів відшкодовуються за рахунок джерел, визначених законодавчими актами, які передбачають відповідні пільги.

Регулювання тарифів на електричну енергію, вироблену на теплоелектроцентралях, які входять до складу енергопостачаль­ників, для потреб споживачів території здійснення ліцензова­ної діяльності, здійснюється Національною комісією регулю­вання електроенергетики України з урахуванням тарифів на теплову енергію. Регулювання тарифів на електричну енер­гію, вироблену на вітрових електростанціях, здійснює Націо­нальна комісія регулювання електроенергетики України.

Регулювання тарифів на теплову енергію здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, крім випадків, передбачених законом.

Підприємства, які постачають електричну енергію мережа­ми, які не є їх власністю, повинні купувати електричну енер­гію на оптовому ринку електричної енергії України та вносити плату за користування місцевими (локальними) електричними мережами. Постачання електричної енергії споживачам зазна­ченими підприємствами здійснюється за тарифами, які обу­мовлюються в договорах на постачання електричної енергії.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Наприклад, Правилами користування електричною енергією встановлено, що споживачі здійснюють повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії, заявленого на розрахунко­вий період у відповідності до договору про постачання або купівлю-продаж електричної енергії:

1) до 1000 кВт* год на місяць — з один раз за фактичними показниками споживання електричної енергії на початку пері­оду, наступного після розрахункового;

- 348 -

2) від 1000 кВт• год до 10000 кВт*год на місяць — плате­
жем 50—80 % від заявленого обсягу протягом першої полови­
ни розрахункового періоду та остаточним розрахунком на по­
чатку періоду, наступного після розрахункового;

3) від 10000 кВт-год до 1000000 кВт-год на місяць — від
2 планових платежів протягом розрахункового періоду та ос­
таточним розрахунком на початку періоду, наступного після
розрахункового;

4) від 1000000 кВт • год на місяць — за системою щотижне­
вих або щоденних планових платежів (за домовленістю сторін)
та остаточним розрахунком на початку періоду, наступного після
розрахункового;

5) з використанням попередньої оплати за домовленістю
сторін, незалежно від обсягів середньомісячного споживання;

6) за іншою узгодженою сторонами договору системою.
За домовленістю сторін договору термін остаточного розрахун­
ку може бути встановлено до закінчення розрахункового періоду.

Установи та організації, які фінансуються з державного бюджету відповідного рівня, підприємства житлово-комуналь­ного господарства та підприємства, які надають послуги щодо забезпечення комунально-побутових потреб населення, в ме­жах наданих населенню послуг здійснюють повну оплату вар­тості обсягу спожитої електричної енергії один раз за фактич­ними показами засобів обліку електричної енергії на початку періоду, наступного за розрахунковим у відповідності до дого­вору про постачання або купівлю-продаж електричної енергії.

Споживачі, які мають узгоджені у договорі обсяги елект­ричної енергії, необхідні для забезпечення аварійної броні елек­тропостачання, здійснюють обов'язковий авансовий платіж, у розмірі, не меншому необхідного для оплати обсягів електрич­ної енергії на період застосування аварійної броні до повного відключення підприємства.

Якщо період застосування аварійної броні електропостачан­ня до повного відключення підприємства перевищує 3 місяці, обсяг авансового платежу визначається за домовленістю сторін.

Якщо розмір нарахованого споживачу місячного платежу менший одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян, постачальник електричної енергії має право нараховувати спо­живачу зазначені платежі раз на квартал.

Початок та тривалість розрахункового періоду для розра­хунку плати за спожиту електричну енергію, терміни здійснення

- 349 -

оплати проміжних платежів та остаточного розрахунку зазна­чаються у договорі.

Остаточний розрахунок за електричну енергію здійснюєть­ся споживачами відповідно до показів розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором.

У разі якщо абонент має власне енергоджерело і відпускає енергію в мережі енергопостачальника, допускаються розра­хунки за сальдо взаємно одержаної енергії.

Абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Сьогодні в Україні діють Правила користування електрич­ною енергією, проте вони затверджені постановою Національ­ної комісії регулювання електроенергетики України від 31 лип­ня 1996 р. № 28 (у редакції постанови НКРЕ від 22 серпня 2002 р. № 928).

Правилами можуть бути передбачені типові договори по­стачання окремих видів енергії. Наприклад, Правила користу­вання електричною енергією містять Типовий договір на по­стачання електричної енергії (додаток 2 до Правил).

Згідно з ч. З ст. 277 ГК абонент має право відпускати енергію приєднаним до його мереж вторинним споживачам (субабонентам). У цьому випадку субабоненти укладають до­говір енергопостачання з абонентом і мають права та несуть обов'язки абонента, а абонент має права та несе обов'язки енергопостачальника.

Чинні Правила користування електричною енергією, крім терміну «споживач», оперують терміном «субспоживач», під яким розуміється суб'єкт господарської діяльності — спожи­вач, якому електрична енергія постачається постачальником електричної енергії через мережі електропередавальних орга­нізацій та технологічні електричні мережі основного спожива­ча, до мереж якого приєднані електроустановки суб'єкта гос­подарської діяльності — споживача (субспоживача).

Відносини між споживачами та субспоживачами, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж ос­новного споживача, що укладається між ними на основі типо­вого договору (додаток 3 до Правил користування електрич­ною енергією).

Основні споживачі, для яких надання послуг з передачі електричної енергії не є основним видом діяльності та які не є

- 350 -

електропередавальними організаціями, не мають права відмо­вити субспоживачам у разі дотримання останніми вимог Пра­вил в укладенні договорів про спільне використання технологіч­них електричних мереж основного споживача, якщо щодо суб-споживачів вони є монополістами з передачі електричної енергії. Договір про технічне забезпечення електропостачання спо­живача та договір про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача має містити такі умо­ви, що є істотними та обов'язковими для цього виду угод:

1) обсяг передачі електричної енергії та договірної (гранич­
ної) величини потужності;

2) режими постачання;

3) гарантований рівень надійності електропостачання (за
категорією надійності електропостачання);

4) повні назви основного споживача і субспоживача;

5) місце і дата укладення договору;

6) дозволена та приєднана потужність субспоживача;

7) умови визначення вартості послуг з передачі;

8) умови та порядок плати за компенсацію перетікання ре­
активної електроенергії як адресного економічного стимулу у
випадку споживання та генерування реактивної енергії і по­
тужності (за необхідності);

9) порядок розрахункового обліку обсягів споживання елек­
тричної енергії та вимірювання рівня потужності (у тому числі
у випадку пошкодження або тимчасової відсутності відповід­
них розрахункових засобів обліку), споживання та генеруван­
ня реактивної енергії, контролю показників якості електричної
енергії;

10) порядок розрахунків за використання електричних ме­
реж основного споживача; порядок надання даних щодо вико­
ристаної субспоживачем електричної енергії;

11) порядок оплати за перевищення рівня потужності;

12) умови дії договору у разі відсутності у споживача дого­
вору про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії
та/або у випадку відключення споживача за борги чи з інших
причин;

13) інші умови (години максимальних навантажень енерго­
системи; умови, за яких проводиться розвантаження енерго­
системи; час і тривалість ремонту електромереж);

14) поштові і банківські реквізити сторін;

15) підписи керівників або їх заступників, завірені печатками.

- 351 -

Невід'ємними частинами договору про технічне забезпе­чення електропостачання споживача та про спільне викорис­тання технологічних електричних мереж є:

1) акт про розмежування балансової належності та експлуа­
таційної відповідальності сторін;

2) відомості про засоби комерційного обліку активної та
реактивної електричної енергії;

3) схема електропостачання, зазначення точок приєднання і
ліній, що живлять струмоприймачі субспоживача;

4) акт аварійної та технологічної броні електропостачання
(за наявності);

5) порядок розрахунку втрат електричної енергії в мережі
споживача (субспоживача) за умови встановлення розрахунко­
вих засобів обліку не на межі балансової належності.

Абонент зобов'язаний повідомити перелік субабонентів енер-гопостачальнику, який має право контролю енергомереж і при­ладів субабонентів та право контролю за додержанням субабо­нентами правил користування енергією.

Договір про спільне використання технологічних електрич­них мереж основного споживача узгоджується з постачальни­ком електричної енергії у частині дотримання показників якості електричної енергії, режимів споживання та застосування об­меження постачання електричної енергії у разі заборгованості субспоживача за електричну енергію.

Відповідальність за порушення правил користування енер­гією встановлюється законом. Наприклад, згідно зі ст. 24 За­кону України «Про електроенергетику» енергопостачальники несуть відповідальність перед споживачами електричної енергії у розмірі п'ятикратної вартості недовідпущеної електричної енергії у разі переривання електропостачання з вини енерго-постачальника (згідно з умовами договору на користування електричною енергією).

У разі відпуску електричної енергії, параметри якості якої знаходяться поза межами показників, зазначених у договорі на користування електричною енергією, енергопостачальник несе відповідальність у розмірі 25% вартості такої електро­енергії.

Споживач енергії згідно зі ст. 26 Закону України «Про елек­троенергетику» несе відповідальність за порушення умов до­говору з енергопостачальником та правил користування елект­ричною і тепловою енергією.

- 352 -

ГЛАВА 18

Правове регулювання біржової торгівлі

§ 1. Поняття та юридичні ознаки біржі

Терміном «біржа» позначається:

1) сукупність осіб, що постійно в певному місці здійснюють
торговельні операції;

2) місце їх зібрання;

3) сукупність угод, які укладаються у цьому місці.

Ці три значення поняття біржі узагальнені в законодавчому його визначенні, що міститься в Законі України від 10 грудня 1991 р. «Про товарну біржу»¹. Цей закон визначає умови ство­рення та діяльності товарних бірж на території України.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону «Про товарну біржу» товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання послуг щодо укладання біржових угод, виявлення то­варних цін, попиту і пропозицій товарів, вивчення, упорядку­вання і полегшення товарообороту і пов'язаних з ним торговель­них операцій. З цього визначення можна зробити такий висно­вок: біржа є господарською організацією, яка виконує певні, а саме ринкові регулятивні (організаційні та економічні) функції в економіці завдяки виявленню курсу товарних цін, попиту і про­позиції. Основна її мета — сприяти зведенню в одному місці (на біржі) попиту і пропозиції на певні товари, обслуговування їх обороту. Це характеризує біржу як економічну категорію.

Такі ж функції виконують ярмарки. Проте від ярмарку біржа відрізняється тим, що вона:

- є постійним (щоденним) місцем взаємодії попиту і пропо­
зиції, тоді як ярмарок лише періодично виконує цю функцію;

- має постійний (зафіксований) контингент клієнтів і відвіду­
вачів. Ярмарок, за загальним правилом, відкритий для всіх;

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 10. — Ст. 139.
23-4-2636 _ 353 -

- ярмарок є місцем товарообороту: це ринок, де безпосеред­
ньо виставляються на продаж товари. Товарооборот, якому по­
кликана сприяти біржа, здійснюється поза нею; безпосередньо
біржа товарів не виставляє, вона оперує загалом інформацією
про них (про кількість, якість, ціни, угоди купівлі-продажу).

Залежно від предмета діяльності розрізняються фондові і товарні біржі.

Фондова біржа — це біржа, що оперує цінними паперами, тобто грошовими документами, що засвідчують право володі­ння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що ви­пливають з цих документів, іншим особам (ст. 1 Закону Украї­ни від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу»)¹.

Об'єктами операцій фондової біржі є:

- акції;

- облігації республіки, місцевих позик і підприємств;

- казначейські зобов'язання республіки;

- ощадні сертифікати;

- векселі.

До цього переліку додані приватизаційні папери, які засвід­чують право власника на безоплатне одержання у процесі при­ватизації часток майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду (приватизаційні майнові сертифікати, житлові чеки та земельні бони).

Поняття «правове становище» і «діяльність фондової біржі» регулюються Розділом II «Фондова біржа» Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». Фондова біржа — це організа­ційно оформлений постійно діючий ринок, на якому здійсню­ється торгівля цінними паперами.

З точки зору правового становища фондова біржа являє собою підприємство у формі акціонерного товариства, яке зосе­реджує в собі попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу.

Поиск по сайту: