АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Майно та майнові права у господарському товаристві 6 страница

Читайте также:
  1. I. Значение владения движимыми вещами (бумагами на предъявителя и правами требования как вещами)
  2. I. Общее понятие о вещных правах на чужую вещь
  3. I. Права угодий в чужих имениях и общее понятие о сервитутах
  4. II. Общее понятие об ограничениях права собственности
  5. II. Права и обязанности Нанимателя
  6. II. Права и обязанности Сторон
  7. II. Права Исполнителя, Заказчика и Обучающегося
  8. II. Права Исполнителя, Заказчика и Обучающегося
  9. II. Способы приобретения права собственности на движимые вещи
  10. III. Виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення
  11. III. Залог (заклад) движимости, ипотека движимости и залог права
  12. IV. Права присвоения

- 200 -


Закон «Про приватизацію державного майна» передбачає, що основними інфраструктурними організаціями приватизації є:

- довірчі товариства;

- інвестиційні фонди та інвестиційні компанії;

- інші фінансові посередники.

Однією з організаційно-правових форм суб'єкта посеред­ницької діяльності у сфері приватизації є довірче товариство. Функції і правове становище даного суб'єкта регулюються За­коном України «Про господарські товариства» (загальні поло­ження та особливості правового статусу господарських това­риств з додатковою відповідальністю), а також Декретом Ка­бінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. «Про довірчі товариства».

Довірче товариство — це господарське товариство з додатко­вою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників. Майном — об'єктом договору між довірчим товариством і довірителем — є кошти, цінні папери, документи, які засвідчують право власності довірителя.

Особливості створення довірчого товариства визначені ст. 2 Декрету. Так, його статутний фонд формується лише за раху­нок коштів і цінних паперів учасників. Предметом діяльності товариства згідно з установчими документами є так звані довірчі операції, тобто послуги товариства довірителю. Для громадян це збереження відповідного майна довірителів, представницькі, фінансово-посередницькі послуги з його обслуговування. Для юридичних осіб це агентські послуги, ведення банківських рахунків цінних паперів, господарське управління переданими товариству голосуючими акціями шляхом участі у загальних зборах акціонерних товариств. Якщо передбачено договором, товариство бере участь від імені акціонерів-довірителів, дер­жавних органів приватизації-довірителів в управлінні акціо­нерними товариствами.

Однією стороною договору є довіритель — юридична особа або громадянин, які передають товариству повноваження влас­ника належного їм майна згідно з умовами договору, другою стороною — товариство як юридична особа.

Довірчі операції від імені товариства здійснюють його учас­ники — фізичні або юридичні особи (представники, уповнова­жені цими особами), які називаються довіреними особами.

Товариство має розрахунковий рахунок у комерційному бан­ку, що обслуговує довірчі операції і зберігає майно як товари-

- 201 -


ства, так і довірителів. Відносини між товариством і банком регулюються окремим договором на відповідне банківське об­слуговування.

В установчому договорі довірчого товариства передбачаєть­ся домовленість про відповідальність товариства і його учас­ників за зобов'язаннями товариства перед банком і довірите­лями, а також про право довірених осіб на підпис чеків, отри­мання документів довірителів, що зберігаються у банку, та на інші операції.

Учасники товариства відповідають за його зобов'язаннями перед довірителями і банком у розмірі своїх внесків до статут­ного фонду. При недостатності цього майна учасники відпо­відають додатково належним їм майном у п'ятикратному розмірі до внеску кожного учасника.

Довірчі товариства є комерційними організаціями. Джере­лом прибутків товариства є плата, яку отримують довірені особи за здійснення довірчих операцій. Розмір плати встановлюєть­ся в договорі між довірителем майна і довіреною особою, якщо інше не передбачено законодавством.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Правовий статус цих фінансових посередників, крім Закону «Про господарські товариства», визначається також Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженим Указом Прези­дента України від 19 лютого 1994 р.

Інвестиційний фонд — це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування. Інвестиційні фон­ди поділяються на відкриті і закриті. Відкриті фонди створю­ються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвес­тиційних сертифікатів (цінних паперів, що випускаються ви­ключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дають право їх власникам на отримання доходу у вигляді дивіденду) у строки, встановлені інвестиційною декларацією. Закриті фонди створюються на визначений строк і здійсню­ють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закін­чення строку діяльності інвестиційного фонду.

Статутний фонд інвестиційного фонду повинен становити не менше 2 тис. мінімальних зарплат, встановлених на момент його реєстрації, і бути сформованим за рахунок внесків за­сновників у вигляді коштів, цінних паперів, нерухомого май­на (його частка в статутному фонді не повинна перевищува­ти 25 відсотків).

- 202 -


Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду. Номінальна вартість одного інвестиційного сертифікату не може бути меншою за 10000 крб. і повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам. Для випуску інвестиційних сертифікатів укладається договір з інвестицій­ним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм, проводиться реєстрація ви­купу інвестиційних сертифікатів, публікуються інвестиційна декларація (складова частина статуту інвестиційного фонду, в якій визначаються основні напрями та обмеження інвестицій­ної діяльності фонду, порядок випуску, продажу та викупу інвестиційних сертифікатів, а також інші питання його інвес­тиційної діяльності) та інформація про випуск інвестиційних сертифікатів.

Управління активами інвестиційного фонду від імені фон­ду здійснює інвестиційний керуючий. Відповідно до Поло­ження про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії інвес­тиційний керуючий:

- готує проекти інформаційних повідомлень про випуск
інвестиційних сертифікатів;

- організовує продаж інвестиційних сертифікатів, у тому
числі шляхом залучення агентів;

- спільно з депозитарієм підраховує вартість чистих ак­
тивів з розрахунку на один випущений сертифікат і раз на
півроку публікує відповідну інформацію;

- зобов'язаний вживати заходів для викупу інвестиційних
сертифікатів (відкритого інвестиційного фонду) на вимогу їх
власників від імені та за рахунок коштів фонду, а в разі їх
відсутності — за рахунок власних коштів.

Важливу роль у забезпеченні діяльності інвестиційного фонду відіграє депозитарій інвестиційного фонду. Це юридична осо­ба, яка здійснює відповідальне зберігання активів, обслуговування операцій з активами інвестиційного фонду та облік руху ак­тивів на підставі депозитного договору. Депозитний договір з депозитарієм укладає інвестиційний керуючий. У договорі за­значаються предмет домовленості між сторонами, права і обо­в'язки сторін, положення про взаємну відповідальність сторін за збитки, що можуть виникнути внаслідок невиконання догово­ру, зміст інвестиційної декларації, розмір винагороди депози­тарієві за надання послуг інвестиційному фонду та інші умови, включаючи застереження про конфіденційність.

- 203 -


Інвестиційна компанія — це торговець цінними паперами, який, крім провадження інших видів діяльності, може залуча­ти кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.

Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, повинен становити не менш як 50 тис. мінімальних зарплат, визначених на момент її реєстрації.

Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов'язана заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, опуб­лікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею сертифікатів.

Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії. Він має окремий баланс, на який інвестиційна компанія може переда­вати майно у вигляді цінних паперів та об'єктів нерухомості. Інвестиційна компанія одержує прибутки від діяльності, по­в'язаної зі спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд, якщо інше не передбачено інвестиційною декларацією.

Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фон­ди, а також інвестиційні компанії, що заснували взаємні фон­ди (далі — фонди), випускають інвестиційні сертифікати, які пропонують для розміщення серед учасників.

Інвестиційні сертифікати закритих фондів можуть обміню­ватися на приватизаційні папери, якщо ці фонди у встановле­ному Фондом державного майна України порядку отримали дозвіл на здійснення комерційної діяльності з приватизацій­ними паперами. Закриті фонди обслуговують власників при­ватизаційних паперів з такими обмеженнями: інвестиційні сер­тифікати підлягають викупові фондом не раніше закінчення терміну використання приватизаційних паперів; учасникам інве­стиційного фонду не гарантується фіксований розмір диві­дендів. Приватизаційні папери, які перебувають у власності фонду, підлягають індексуванню у разі загальної індексації приватизаційних паперів.

На виконання Указу Президента України від 29 грудня 1999 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації май­на в Україні» Кабінет Міністрів України постановою від 15 травня 2000 р. № 791 «Про управління державними корпора­тивними правами» затвердив «Положення про представника

- 204 -


органу, уповноваженого управляти відповідними державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств», «Порядок проведення конкурсу з визначення упов­новаженої особи на виконання функцій з управління держав­ними корпоративними правами», «Порядок звітності представ­ників органів, уповноважених управляти відповідними дер­жавними корпоративними правами в органах управління гос­подарських товариств»1.

§ 4. Приватизаційний процес

Порядок приватизації державного майна передбачає на­явність таких стадій:

- опублікування списку об'єктів, які підлягають привати­
зації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій
пресі;

- прийняття рішення про приватизацію об'єкта на підставі
поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми
приватизації та створення комісії з приватизації;

- опублікування інформації про прийняття рішення про
приватизацію об'єкта;

- проведення аудиторської перевірки фінансової звітності
підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої
приватизації);

- затвердження плану приватизації або плану розміщення
акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі
приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.

Заяви про приватизацію (від членів трудового колективу чи покупців, визнаних такими ст. 8 Закону «Про привати­зацію державного майна») подаються до Фонду державного майна України, його регіональних відділень чи представництв за місцезнаходженням об'єкта, що приватизується, у пись­мовій формі. Покупці цілісних майнових комплексів та інвес­тори, які бажають придбати контрольний пакет акцій, зобов'я­зані разом із заявою подати бізнес-план або техніко-економіч-не обгрунтування післяприватизаційного розвитку об'єкта, що включає план зайнятості працівників підприємства, пропози­цію інвестора з зазначенням максимального розміру інвестиції, строків та порядку її внесення, а також декларацію про доходи для покупців — фізичних осіб.

1 Офіційний вісник України. — 2000. — № 20. — Ст. 827.

- 205 -


Державні органи приватизації протягом місяця розгляда­ють заяви та приймають рішення щодо приватизації об'єкта і в п'ятиденний строк письмово повідомляють про це заявника, адміністрацію та трудовий колектив підприємства, що прива­тизується, а також відповідний орган виконавчої влади, упов­новажений управляти цим майном.

У разі відмови в приватизації відповідний орган привати­зації повідомляє заявників про причину відмови. Відповідно до законодавства відмова в приватизації можлива тільки у ви­падках, коли:

- особа, яка подала заяву на приватизацію, не може бути
визнана покупцем відповідно до ст. 8 Закону України «Про
приватизацію державного майна»;

- законодавством встановлено обмеження щодо привати­
зації підприємства;

- майно у встановленому порядку включене до переліку
об'єктів (групи об'єктів), що не підлягають приватизації.

Відносини, які виникають на стадії подання заяви і прий­няття рішення про приватизацію, детально регулює Порядок подання та розгляду заяв про приватизацію, затверджений на­казом Фонду державного майна України від 1 липня 1997 р. № 683.

Державний орган приватизації протягом місяця з дня прий­няття рішення про приватизацію об'єкта затверджує склад комісії з приватизації об'єкта і встановлює строк подання про­екту плану приватизації. Цей строк не повинен перевищувати двох місяців з дня затвердження складу комісії.

До складу комісії входять за принципом однакового пред­ставництва представники господарського товариства, створе­ного членами трудового колективу підприємства, що привати­зується, в тому числі й від представницького органу трудово­го колективу — профспілкового комітету або іншого уповно­важеного ним органу, інші особи (або їх представники), які подали заяву на приватизацію, представники місцевих рад, фінансових органів, державного органу приватизації, Антимо­нопольного комітету України або його територіальних відділень, органу, уповноваженого до прийняття рішення про привати­зацію управляти відповідним державним майном.

Відповідні органи та особи зобов'язані в п'ятиденний строк з моменту одержання повідомлення про прийняття рішення щодо створення комісії делегувати до її складу своїх представ­ників.


Якщо в зазначений строк вони не делегували своїх пред­ставників до складу комісії, державний орган приватизації має право затвердити склад комісії без представників цих органів.

За рішенням комісії до її роботи можуть залучатися експер­ти, консультанти та інші спеціалісти, які користуються на її засіданнях правом дорадчого голосу.

Для забезпечення гласності та прозорості приватизації у роботі комісії з приватизації об'єкта можуть брати участь на­родні депутати України.

Діяльність комісії регулюється Положенням про комісію з приватизації, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 15 липня 1997 р. № 743.

Слід мати на увазі, що при приватизації законсервованих об'єктів, об'єктів незавершеного будівництва, майна ліквідо­ваних підприємств або об'єктів, які підлягають приватизації у порядку, визначеному Законом України «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», окремого індивідуально визначеного майна, акцій (часток, паїв), що належать державі у майні підприємств із змішаною фор­мою власності, комісія з приватизації не створюється і план приватизації не складається.

Основними завданнями комісії є:

- контроль за проведенням інвентаризації майна об'єкта
приватизації;

- розробка проекту плану приватизації об'єкта та подання
його на затвердження органу приватизації;

- визначення розміру статутного фонду господарського то­
вариства та розробка акта оцінки;

- розробка, при необхідності, рекомендацій щодо реоргані­
зації об'єктів.

У разі звернення керівництва підприємства, що є в процесі приватизації, до державного органу приватизації стосовно відчу­ження майна та інших дій, необхідних для ефективного функ­ціонування підприємства згідно з вимогами Закону України «Про приватизацію державного майна», комісія розглядає пред­ставлені документи та надає державному органу приватизації відповідні пропозиції.

Для виконання поставлених завдань комісія має право:

- зобов'язати адміністрацію підприємства, що приватизуєть­
ся, здійснити у встановлені терміни інвентаризацію державно­
го майна;


 


 


 


- 206 -


- 207 -


               
   
     
   
 
 
 

14 — 4-2636

- давати розпорядження, обов'язкові для адміністрації об'єкта
приватизації, що пов'язані з розробкою проекту плану прива­
тизації;

- залучати до роботи експертів, консультантів, радників,
спеціалізовані аудиторські фірми, консалтингові організації та
фірми з правом дорадчого голосу на засіданнях комісії.

Діяльність комісії припиняється після видання наказу про затвердження плану приватизації.

Зміст плану приватизації та правовий режим його затверд­ження врегульовано ст. 14 Закону «Про приватизацію держав­ного майна» та Положенням про план приватизації державного майна, затвердженим наказом Фонду державного майна Украї­ни від 1 жовтня 1997 р. (в редакції від 28 липня 2000 р.)1.

Комісія з приватизації складає проект плану приватизації об'єкта, в якому враховуються пропозиції:

- господарського товариства, створеного працівниками
підприємства, що приватизується, та інших покупців;

- місцевих рад за місцезнаходженням об'єкта приватизації;

- державних органів приватизації;
Антимонопольного комітету України, його територіальних

відділень.

Проект плану приватизації повинен передбачати строки та способи приватизації, початкову ціну об'єкта приватизації (розмір статутного фонду господарського товариства), реко­мендовані форми платежу, розміри пакетів акцій за напряма­ми їх реалізації, а також забезпечення технологічної єдності виробництва, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів, циклів, технологій, порядок використання майна, що не підлягає приватизації.

Проект плану приватизації державного майна складається на основі Типового плану приватизації державного майна, що додається до зазначеного Положення.

За рішенням комісії до розробки проекту плану привати­зації може бути включено проект реорганізації об'єкта, в яко­му передбачено створення на основі його структурних підрозділів юридичних осіб.

Рішення про необхідність реорганізації приймається в по­рядку, що встановлюється Фондом державного майна України та Антимонопольним комітетом України.

Офіційний вісник України. — 1997. — № 43. — Ст. 237.

- 208 -


До проекту плану приватизації додається акт оцінки вар­тості об'єкта приватизації, який складається відповідно до за­конодавства і затверджується органом приватизації.

У разі якщо проектом плану приватизації передбачено про­даж цілісного майнового комплексу підприємства, що прива­тизується, або контрольного пакета акцій, до проекту плану приватизації додаються документи, зазначені в ч. 1 ст. 12 За­кону «Про приватизацію державного майна».

Якщо трудовий колектив підприємства, майно якого при­ватизується, або інші покупці не погоджуються з проектом плану приватизації, розробленим комісією, вони можуть підго­тувати альтернативний варіант плану.

Проект плану, розроблений комісією, та альтернативний проект плану трудового колективу чи інших покупців пода­ються на розгляд регіональних відділень Фонду державного майна України або його представництв у районах та містах, які протягом десяти днів зобов'язані розглянути подані проекти, затвердити план приватизації і довести його до заінтересова­них осіб.

Рішення про затвердження плану може бути оскаржено у десятиденний строк у Фонд державного майна України, Вер­ховну Раду Автономної Республіки Крим.

§ 5. Способи приватизації

Під способом приватизації розуміють встановлені законом для кожної кваліфікаційної групи об'єктів приватизації юри­дичну підставу і договірну угоду щодо відчуження майна дер­жавного підприємства суб'єктом приватизації — продавцем (державним органом приватизації) суб'єктові приватизації — покупцеві (недержавній юридичній або фізичній особі).

Відповідно до ст. 15 Закону «Про приватизацію державного майна», яка називається «Способи приватизації», приватизація майна державних підприємств може здійснюватися шляхом:

- продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом. Цей спосіб приватизації здійснюється у порядку, встановле­ному Законом «Про приватизацію невеликих державних під­приємств (малу приватизацію)», згідно з яким продаж об'єктів на аукціоні — це спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максималь­ну ціну, а продаж об'єктів за конкурсом — спосіб привати­зації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропо-

- 209 -


 


нував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта (неко-мерційний конкурс), або при рівних фіксованих умовах — най­вищу ціну (комерційний конкурс);

- продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у гос­
подарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондо­
вих біржах та іншими способами, що передбачають загально­
доступність та конкуренцію покупців;

- продажу на конкурсній основі цілісного майнового комп­
лексу державного підприємства, що приватизується, або конт­
рольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при
поданні покупцем документів, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону
«Про приватизацію державного майна»;

- викупу майна державного підприємства згідно з альтер­
нативним планом приватизації.

Неконкурентні способи продажу майна державних під­приємств застосовуються щодо об'єктів, не проданих на аук­ціоні, за конкурсом.

На відміну від названих способів приватизації, підприєм­ства агропромислового комплексу можуть приватизуватися тільки шляхом перетворення їх або у колективні сільськогос­подарські підприємства, або у відкриті акціонерні товариства в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 11 вересня 1996 р. № 1099 «Про затвердження По­рядку перетворення у процесі приватизації державних, оренд­них підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства»1. Тобто підприємства агро­промислового комплексу, як правило, не можуть бути продані на аукціоні або за конкурсом, а також приватизовані шляхом викупу зданого в оренду майна чи продажу державної частки (акцій, паїв) у майні підприємства, що приватизується, на фондовій біржі або іншим способом, який передбачає конку­ренцію покупців.

Відповідно до ст. 2, ч. З ст. 8, статей 9,11,13,14 і 15 Закону України від 10 липня 1996 р. «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» приватизація майна пе­релічених у цих статтях підприємств здійснюється шляхом перетворення їх виключно у відкриті акціонерні товариства. Виняток з цього правила становлять названі у ст. 2 Закону підпри­ємства та підприємства зі змішаною власністю, сума вартості майна яких недостатня для формування статутного фонду

1 ЗПУ України. - 1996. - № 17. - Ст. 489.

- 210 -


відкритого акціонерного товариства. Такі підприємства можуть приватизуватися шляхом викупу майна їх працівниками і при­рівняними до них особами (ч. З ст. З Закону «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»).

Приватизація підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господар­ства, туристичного комплексу здійснюється шляхом: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу. Приватизація зазначених об'єктів здійснюється у порядку, передбаченому Законом «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу прива­тизацію)» та Державною програмою приватизації.

Відповідно до ст. 6 Закону «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» приватизація об'єктів не­завершеного будівництва здійснюється органами приватизації, у тому числі за участю уповноважених ними юридичних осіб шляхом:

- продажу на аукціоні, за конкурсом;

- продажу шляхом викупу за наявності одного покупця
безпосередньо цьому покупцеві із забезпеченням ним умов
приватизації об'єкта;

- внесення об'єкта незавершеного будівництва до статутно­
го фонду господарського товариства як внеску держави з на­
ступною приватизацією акцій (часток, паїв) у порядку, вста­
новленому установчими документами товариства та законо­
давством України, після завершення будівництва відповідного
об'єкта;

- продажу під розбирання.

У разі приватизації недобудованих спеціалізованих госпо­дарських об'єктів, зокрема електростанцій, великих промисло­вих підприємств, спосіб приватизації відповідно до законо­давства про приватизацію може визначати орган приватизації за погодженням з органом, який здійснює управління відпо­відним об'єктом незавершеного будівництва, або підприєм­ством, установою, організацією, на балансі яких перебуває за­значений об'єкт.

Загалом порядок застосування певних способів приватизації, крім зазначених актів, регулюється Положенням про застосу­вання способів приватизації майна державних підприємств, за­твердженим наказом Фонду державного майна України від 4 лю­того 1993 p., Положенням про порядок визначення та застосу­вання способів приватизації щодо об'єктів малої приватизації, затвердженим наказом Фонду державного майна України від

14*

- 211 -


 


ЗО липня 1998 p.; Положенням про порядок приватизації не-сільськогосподарських підприємств і організацій агропромис­лового комплексу, Положенням про типовий план приватизації несільськогосподарських підприємств і організацій агропромис­лового комплексу та Положенням про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підпри­ємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств, затвердженими наказом Фонду державного майна України від 9 серпня 1996 р. № 903, а також Державною програмою прива­тизації на конкретні роки.

Уявляється, що обравши одним із системотворчих критеріїв способи приватизації, законодавець чітко не визначився з власне способами, тобто не встановив, які ж саме способи привати­зації можуть застосовуватися. Аналіз положень ст. 15 Закону «Про приватизацію державного майна» дає підстави для вис­новку, що в цій статті за відсутності чіткого і єдиного розумі­ння щодо критерію класифікації змішалися до купи:

- власне способи приватизації (викуп, конкурс, аукціон);

- об'єкти приватизації (цілісні майнові комплекси; акції,
частки, паї; незавершене будівництво; орендоване майно);

- підстави приватизації (план, розроблений комісією з при­
ватизації чи альтернативний план);

- місце проведення аукціону (фондова біржа).

Виходячи з цього, можна виділити дві групи способів при­ватизації: конкурентні (конкурс, аукціон) та неконкурентні (ви­куп). Всі інші, так звані способи, про які йдеться в законо­давстві, є нічим іншим, як порядком застосування відповід­них способів залежно від тих або інших додаткових умов. Та­кий підхід буде відповідати понятійно-категоріальному апарату, який в структурі методології правознавства є відбиттям реаль­них правових явищ і процесів правового регулювання.

§ 6. Договірні відносини приватизації

З юридичної точки зору приватизація — це майнова угода між суб'єктами приватизації, змістом якої є оплатне, частково оплатне або безоплатне відчуження державного майна. Закон регулює даний вид угод як особливі угоди (звідси спеціальні закони про приватизацію). Як окрема юридична категорія угод вони мають власну назву: «угоди приватизації» (ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна»). Оплатні і частково оплатні угоди згідно з законодавством про приватизацію є

- 212 -


особливими договорами купівлі-продажу державного майна. Тому зміст, порядок укладання та виконання цих договорів регулюються головним чином законодавчими актами про при­ватизацію, а також (додатково) — Цивільним кодексом.

Залежно від того, який саме об'єкт є предметом купівлі-продажу, законодавець визначає зміст відповідного договору.

Наприклад, відповідно до ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна» при приватизації майна державного підприєм­ства як цілісного майнового комплексу до договору купівлі-продажу повинні включатися передбачені бізнес-планом чи пла­ном приватизації зобов'язання або зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу щодо:

- здійснення програм технічного переозброєння виробниц­
тва, впровадження прогресивних технологій;


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.015 сек.)