|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 12 страница3) видавати приписи страховикам про усунення виявлених 4) проводити тематичні перевірки діяльності страховика у - 475 - заявах, зверненнях страхувальників, достовірності показників звітності, виконання вимог раніше наданих приписів, за дорученням правоохоронних органів або органів державної влади, зустрічні перевірки достовірності і правильності укладених договорів страхування та перестрахування та у разі надходження інформації від страхувальників про порушення; 5) одержувати від страхових та перестрахових брокерів ус 6) видавати приписи страховим посередникам про усунен 7) одержувати в установленому порядку від аварійних ко 8) створювати комісії та робочі групи для проведення пере 9) здійснювати контроль за достовірністю та повнотою інфор
10) одержувати безоплатно від органів виконавчої влади 11) звертатися до суду з позовом про скасування державної Як одну з форм державного регулювання страхової діяльності можна розглядати примусову санацію страховика, проведення якої Уповноважений орган має право призначити у разі: - невиконання ним зобов'язань перед страхувальниками про - недосягнення ним визначеного законом розміру статутно - настання інших випадків, визначених чинним законодав Примусова санація передбачає: - проведення комплексної перевірки фінансово-господарської - 476 -
- визначення Уповноваженим органом управляючої особи, - встановлення заборони на вільне користування майном - встановлення обов'язкового для виконання графіка здій - прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію стра ГЛАВА 2 7 Правове регулювання цін та ціноутворення § 1. Поняття та функції ціни. Політика ціноутворення Основу ціни як економічної категорії становить вартість товару, величина якої визначається суспільно необхідними затратами праці. Як зазначав відомий український економіст М.І.Ту-ган-Барановський, «ціна вільно виробленого товару визначається тими видатками на його виробництво, які дають змогу виробити товару стільки, скільки його потребує ринок»1. Разом з тим ціна є вираженням узгодженого продавцем і покупцем грошового або іншого майнового еквівалента, який покупець згоден заплатити за переданий йому товар (роботи, послуги). Суб'єктивістські та волюнтаристські уявлення щодо ціноутворення, які мали місце в нашій країні, коли ігнорувалися вимоги об'єктивних економічних законів (передусім закону вартості та закону розподілу за працею), зумовили те, що ціни лише фіксували рівень витрат того чи іншого виробництва, що склався. У багатьох випадках цей рівень був досить далеким від суспільно необхідних витрат. Відірвані від об'єктивної вартісної бази, ціни, таким чином, перестали відповідати суспільно необхідним затратам праці і по суті перетворилися на планово-обліковий вимірювач. Цілком зрозуміло, що така система цін не могла застосовуватися в умовах реформування економіки, фундаментальним моментом якого у сфері ціноутворення є найбільш повне відображення в нових цінах суспільно необхідних затрат праці. За такої умови ціна щонайкраще виконує властиві їй функції в період побудови ринкових відносин, а саме:
1) функцію обліку і виміру затрат суспільної праці. Вико 2) функцію пропорційності та рівноваги в господарстві. Саме
3) стимулюючу функцію. В народному господарстві ціни 4) розподільчу функцію, пов'язану з можливістю відхилен Ринкові перетворення в економіці спрямовані на кардинальну перебудову не лише існуючої системи цін і методології їх встановлення, а й організації самого процесу ціноутворення. Підвищення відповідальності господарюючих суб'єктів за результати своєї господарської діяльності, з одного боку, і необхідність реорганізації в діяльності органів ціноутворення та контролю за цінами, — з іншого, визначили лінію на демократизацію політики ціноутворення. Політика ціноутворення є складовою загальної економічної та соціальної політики України і спрямована на забезпечення: - рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх - збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг; - протидії монопольним тенденціям виробників продукції,
1 Туган-Барановський М. І. Політична економія: Курс популярний. — К.: Наук, думка, 1994. — С ПО. - 478 - 1 Див.: Политическая экономия: Учебник для вузов // В. А. Медведев, Л. И. Абалкин, О. И. Ожерельев и др. — М: Политиздат, 1990. — С. 556—557. - 479 - - об'єктивних співвідношень у цінах на промислову та - розширення сфери застосування вільних цін; - підвищення якості продукції; - соціальних гарантій насамперед для низькооплачуваних - створення необхідних економічних гарантій для виробників; - орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень цін світово Відповідно до ст. 7 Закону «Про економічну самостійність Української РСР»1 політика ціноутворення на території України належить до її компетенції і визначається її законодавством. Головну роль у цьому законодавстві відіграє Закон України від 3 грудня 1990 р. «Про ціни і ціноутворення», який визначає основні принципи встановлення та застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території України. Закон поширюється на всі підприємства та організації незалежно від форм власності, підпорядкованості й методів організації праці та виробництва. § 2. Види цін та порядок їх встановлення Залежно від способу встановлення, суб'єктів ціноутворення, сфери застосування тощо та відповідно до чинного законодавства в Україні застосовуються різні види цін і тарифів. За способом встановлення ціни і тарифи поділяються на: - вільні ціни і тарифи, що, в свою чергу, поділяються на - державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни — граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, на які встановлено державні ціни (ч. 1 ст. 190 ГК). Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутріш- ньогосподарських відносинах — також за рішенням суб'єкта господарювання (ч. 2 ст. 190 ГК). Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України (ч. 1 ст. 191 ГК). Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання — природних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб'єктів затверджуються Кабінетом міністрів України (ч. 2 ст. 191 ГК). Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами (ч. 4 ст. 191 ГК). Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: а) фіксованих державних та комунальних цін; б) граничних рівнів цін; в) граничних рівнів торговельних надбавок і постачальниць г) граничних нормативів рентабельності або д) шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1994 р. № 733 «Про ціноутворення в умовах реформування економіки»1 намічено скоротити обсяги державного регулювання цін і тарифів, обмеживши їх тільки природними та окремими штучними монополіями. Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються державними органами України. Постановою від 25 грудня 1996 р. № 1548 Кабінет Міністрів затвердив Повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг (додаток до постанови). До органів, наділених повноваженнями щодо встановлення цін і тарифів цією по-
Відомості Верховної Ради України. — 1990. — № 34. — Ст. 499. - 480 - 1 ЗПУ України. - 1995. - № 1. - Ст. 18. 31—4-2636 _ 481 - становою віднесені Мінекономіки1, Мінтранс, Мінфін, Міносвіти, інші міністерства та відомства2, а також Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та міські (міст Києва і Севастополя) державні адміністрації. Державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацію за умови, що продукція підприємства є суспільно необхідною. Крім розглянутих вище Кабінет Міністрів України може вводити інші методи державного регулювання цін. Певні особливості має ціноутворення при здійсненні експортних та імпортних операцій. Відповідно до ч. 4 ст. 189 ГК та ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» у розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін. Важливе значення для впорядкування ціноутворення при здійсненні експортно-імпортних операцій суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України має Указ Президента України від 10 лютого 1996 р. «Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності» та затверджене ним Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності3. За загальним правилом контрактні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначаються її суб'єктами на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладання зовнішньоекономічних угод (контрактів). Проте у ряді випадків Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України може запроваджувати індикативні ціни на товари, які є обов'язковими до використання суб'єк- 1 Див., напр., наказ Мінекономіки України від 5 квітня 1995 р. № 51 2 Див., напр., наказ Мінпрому України від 18 січня 1996 р. № 14 «Про 3 Урядовий кур'єр. — 1996. — 13 лютого. тами зовнішньоекономічної діяльності усіх форм власності при укладанні та здійсненні зовнішньоекономічних угод. Під індикативними розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно з законодавством України. Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України може запроваджувати індикативні ціни на товари: - щодо експорту яких застосовано антидемпінгові заходи - щодо яких застосовуються спеціальні імпортні процедури - щодо експорту яких встановлено режим квотування, ліцен - щодо експорту яких встановлено спеціальні режими; - експорт яких здійснюється у порядку, передбаченому ст. 20 - в інших випадках на виконання міжнародних зобов'язань Індикативні ціни розробляє Міністерство зовнішніх економічних зв'язків торгівлі України та уповноважені ним організації на базі результатів аналізу інформації, одержаної від митних, фінансових, статистичних державних органів, банківських, інформаційних та інших установ і організацій України, з інших джерел, за відповідними методиками. При цьому враховуються стандарти якості товарів, чинні в Україні та визнані у світовій практиці, передбачені законодавством України умови поставки і розрахунків, стан кон'юнктури зовнішніх та внутрішніх ринків, цінова інформація та прогнози щодо можливих цінових коливань, контрактна практика щодо відповідного товару на відповідному ринку та інша інформація кон'юнктурно-цінового характеру. Рішення про запровадження індикативних цін на відповідні товари приймає та переліки індикативних цін затверджує Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України. Таке рішення та переліки індикативних цін публікуються •Ііністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі Ук-
- 482 - - 483 - раїни або уповноваженими ним організаціями в газеті «Урядовий кур'єр» не менш як раз на місяць. З огляду на те, коли і кому реалізуються продукція та товари, усі ціни (і вільні, і державні фіксовані та регульовані) поділяються на оптові та роздрібні. Оптові (відпускні) ціни застосовуються при розрахунках між підприємствами і організаціями-товаровиробниками і споживачами (покупцями) продукції і товарів. Оптова ціна в таких випадках включає в себе собівартість, прибуток (норматив прибутку) і податок на додану вартість1. Якщо продукцію (товар) віднесено у встановленому законодавством порядку до підакцизних, до її ціни включається акцизний збір — непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари2. У такому разі податок на додану вартість обчислюється з урахуванням суми акцизного збору. У випадках реалізації продукції (товарів) через посередників за вільними цінами до ціни включаються також постачальницько-збутові надбавки (націнки), граничний розмір яких може обмежуватися державою3. Роздрібні ціни на товари формуються, виходячи з оптової ціни, шляхом включення до неї торговельної надбавки (націнки). Ці ціни застосовуються у відносинах між підприємствами торгівлі та населенням, що споживає товари. При розрахунках за продану сільськогосподарськими товаровиробниками сільськогосподарську продукцію застосовують закупівельні ціни. § 3. Правове регулювання контролю за додержанням дисципліни цін та відповідальність за її порушення Контроль за додержанням державної дисципліни цін є одним із видів державного контролю за діяльністю господарюючих суб'єктів. Державний контроль за цінами здійснюється 1 Див.: п. 4.1. Закону України від 3 квітня 1997 р. «Про податок на 2 Див.: ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. 3 Див., напр., Указ Президента України від 3 листопада 1993 р. № 508 - 484 - головним чином при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. Щодо сфери дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування (зокрема, шляхом декларування) та додержання вимог антимонопольного законодавства. Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюють спеціальні органи — державні інспекції з контролю за цінами, систему яких очолює Державна інспекція з контролю за цінами, що функціонує у складі Міністерства економіки України. В умовах переходу економіки на ринкові принципи органи державного контролю за цінами перебудовують свою роботу в напрямі здійснення перевірок основних засад формування собівартості продукції (робіт, послуг) у структурі цін, а також вимог антимонопольного законодавства. Закон «Про ціни і ціноутворення» не регулює детально правовий статус державних органів контролю за цінами, права та обов'язки їхніх посадових осіб. Він лише містить норму, відповідно до якої державні органи, що здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов'язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України «Про державну податкову службу в Україні»1, крім повноважень, передбачених пунктами 6—9 ст. 11 вказаного Закону. Виходячи з того, що завдання і функції державних податкових інспекцій і державних інспекцій з контролю за цінами суттєво відрізняються, в Законі «Про ціни і ціноутворення» доцільно повніше і детальніше визначити правовий статус державних органів з контролю за цінами. Відповідно до чинного законодавства державні інспекції з контролю за цінами мають, зокрема, право: - здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях пітерських книг, звітів, кошторисів та інших документів; - одержувати від службових осіб у письмовій формі пояснен - обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні - вимагати від керівників та інших службових осіб підпри- Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 15. — Ст. 84. - 485 - - зупиняти операції підприємств за розрахунковими, валют - накладати адміністративні штрафи на керівників та інших Закон зобов'язує господарюючих суб'єктів у встановленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін. Відповідальність господарюючих суб'єктів за порушення державної дисципліни цін встановлена Законом України «Про ціни і ціноутворення» (ст. 14), а також іншими актами законодавства, чинними на території України. Так, вся необгрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, у позабюджетні фонди місцевих рад народних депутатів стягується штраф у двократному розмірі необгрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій у банківських установах за рішенням суду (арбітражного суду) на підставі рішення державної інспекції з контролю за цінами. У разі незгоди підприємства, установи, організації з рішенням державної інспекції з контролю за цінами воно може бути оскаржене в господарському суді. Певні санкції (як майнові, так і оперативно-господарські) щодо підприємств і організацій, що порушили дисципліну цін, мають право застосовувати самі суб'єкти господарювання. Так, підприємства, організації та інші юридичні особи мають право оскаржити в господарському суді порушення цін з боку державних органів, підприємств, організацій і вимагати відшкодування завданих їм збитків у випадках реалізації їм товарів та послуг з порушенням вимог чинного законодавства про ціни. Згідно з Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення (п. 24) та Положенням про поставки товарів народного споживання (п. 19) покупець в односторонньому порядку має право відмовитися від виконання договору (повністю або частково) при завищенні продавцем ціни на продукцію. ГЛАВА 28 Правові засади бухгалтерського обліку, фінансової звітності та статистичної інформації § 1. Організація та ведення бухгалтерського обліку в господарських організаціях Як встановлено ч. 8 ст. 19 ГК, усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом. Відповідно до ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 р. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі — Закон) бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч. 2 ст. З Закону). Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів:жємства (ч. 1 ст. З Закону).
- 486 - - 487 - Реформування бухгалтерського обліку в Україні характеризується практичною реалізацією реформи бухгалтерського обліку, яка полягає в формуванні нормативно-правових засад бухгалтерського обліку, затвердженні нових і удосконаленні чинних національних стандартів бухгалтерського обліку, застосуванні нового Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, а також відповідних облікових регістрів. Бухгалтерський облік та фінансова звітність грунтуються на певних принципах, під якими розуміють правила, якими належить керуватися при виявленні, оцінці і реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності. Основними принципами бухгалтерського обліку та фінансової звітності є: обачність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства; повне висвітлення — фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі; автономність — кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства; послідовність — постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обгрунтована та розкрита у фінансовій звітності; безперервність — оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі; нарахування та відповідність доходів і витрат — для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів; превалювання сутності над формою — операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми; історична (фактична) собівартість — пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання; єдиний грошовий вимірник — вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці; періодичність — можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.031 сек.) |