Зрада Юди

Юда сподівався від своєї зради зовсім іншого, ніж те, що сталося. Зрадивши свого Учителя фарисеям, він хотів здобути їхню прихильлість, а також заробити на цьому гроші. Він і гадки не мав, що Спасителя засудять на смерть. Такого фіналу він не сподівався. Думав тільки про гроші. Юда вже давно спілкувався з фарисеями та саддукеями. Спритні та злі, непомітними лестощами вони довели його до зради.

Юді набридло мандрівне життя, постійні переслі­дування. Вже кілька місяців він готувався до зради, утри­муючи для себе частину довірених йому грошей. Його захо­пила жадоба грошей, тому Юда і був роздратований ще­дрістю Маґдалини. Він завжди потайки сподівався, що Ісус Христос стане засновником земного царства і що він, Юда, матиме в цьому царстві почесне та вигідне становище.

Сподівання не справдилися. Спаситель не мав наміру проголошувати Себе земним царем, і Юда вирішив забез­печити себе інакше. Він надумав заприятелювати з ворогами свого Учителя заздалегідь. Первосвященик та головні служи­телі храму зуміли йому сподобатися. Щоразу він усе більше довіряв їхнім ставленикам, які лестили йому і пере­конували, що з Христом швидко покінчать. Та й сам він щораз глибше занурювався в зло, намовляючи книжників та свя­щеників діяти.

Аж раптом вони відмовилися виконувати його задуми і почали ставитися до нього зневажливо, чого ніколи раніше не було. Вони сказали, що до Пасхи залишилося зовсім мало часу, щоб діяти – така спроба наробила би безладу під час свята. Правда, синедріон звернув увагу на пропозицію Юди.

Відтоді, як Юда зрадив Господа у своєму серці, яке він віддав гріхові, сатана вже не відступав від нього. А після блюзнірського прийняття Святих Тайн князь пітьми повністю заволодів ним. Цим і пояснюється та затятість і лють, з яки­ми він прагнув здійснити свої плани.

Розлючений бездіяльністю книжників, він звернувся до ворогів Спасителя, які раніше йому лестили. І тепер вони його зустріли, здавалося би, дружньо. Він побачився з Анною та Каяфою. Останній поводився стримано і навіть глузував з нього. Вони вагалися, бо не довіряли Юді.

І тут відбувся начебто поділ пекла. Сатана хотів спону­кати євреїв стратити Невинного, бо він прагнув смерті Ісуса, Того, Хто навертав грішників, Хто проповідував народові Євангеліє, зцілював хворих! Словом, Того, Кого він нена­видів... Водночас сатана відчував якийсь таємний страх, ду­ма­ючи про незаслужену смерть цього дивного Чоловіка, який не втікав, не намагався сховатися від Своїх ворогів; са­тана мовби заздрив Його славі померти невинним.

Тому, зокрема, він збуджував ненависть та лють ворогів Спасителя, які розмовляли з Юдою, а з іншого – навіював декому з них думки, що Юда – негідник, нікчема, людина, яка не заслуговує на довіру, що неможливо встигнути закінчити цю справу до свята Пасхи і навіть знайти необхідну кількість свідків.

Вони порадилися і запитали Юду, як можна схопити Христа і чи немає біля Нього озброєних людей. Він відповів, що з Христом лише одинадцять Його апостолів, що Сам Він занепав на дусі, та й апостоли – не вельми від­важні. Юда запевняв – або тепер, або ніколи – якраз час Його схопити. На­ступного разу Юда вже не зможе Його зрадити; він ви­рішив більше не по­вертатися до Нього. Ось уже кілька днів, а особливо цього дня, учні та й Сам Спаситель показали, що підозрюють його. Очевидно, якщо він повернеться до них, його знищать. Ще Юда сказав, якщо негайно не схоплять Ісуса, Він зникне, щоб зібрати навколо Себе прибічників і проголосити Себе царем.

Усі ці погрози зробили своє. Вирішили схопити Ісуса, коли Юда подасть знак, а за його зраду йому запропонували ціну – тридцять срібняків. Монети були подовгасті, з отвором на одному кінці й кільцями, що з’єднувалися ланцюжком одне з одним, з написом гебрейською мовою.

Щойно Юді заплатили за зраду, один з ворогів Спасителя вийшов з приміщення і доручив сімом рабам піти й принести дерево, щоб приготувати хрест. Початок Пасхи не дозволяв робити цього наступного дня. До місця, де було багато дерева, яке належало храму, раби йшли чверть години. Потім вони віднесли його для роботи на майданчик, розташований поза судом Каяфи.

Дерево, з якого зробили основну частину хреста, ко­лись росло на березі Кедронського потоку в долині Йоса­фата. Його перекинула буря, і якийсь час його використо­вували як кладку (коли Никодим переховував священний посуд біля купелі Витезда, це дерево разом з іншими прикривало дорогоцінні предмети).

Хрест виготовляли з великою дбайливістю, щоб Юдейсь­кому Цареві виявити особливу шану, але насправді такою була воля Божа. Хрест був зроблений з п’яти порід дерева, невраховуючи напису.

Ображений зневагою, яку йому виявили, Юда з пихи, бажаючи набути слави побожної й незацікавленої людини, запропонував тридцять срібняків на храм. Утім йому відмовили – ціна крові не повинна йти на потреби храму. Зрада породжувала гіркі плоди навіть ще до здійснення. За юдою стежили і не випускали з поля зору.

Троє фарисеїв відвели його в приміщення, призначене для сторожі храму. Серед воїнів були і євреї. Коли все обговорили і відібрали потрібних воїнів, Юда в супроводі слуги одного з фарисеїв пішов у приміщення з трапезною подивитися, чи Ісус ще там. Якби Він був там, Його легко можна було б схопити, зачинивши двері, а посланець від Юди повідомив би про це воїнів.

“Я бачила ще багато таємничого, містичного, що стосувалося Хреста, – розповідала Еммеріх, – і розуміла його значення, але зараз усе це щезло з моєї пам’яті”.

Юда повернувся повідомити фарисеям, що Ісуса вже немає в трапезній, що Він, напевно, на Єлеонській горі, де зазвичай усамітнюється для молитви.

Юда просив дати йому невеличкий загін, щоб учні, які стоять на варті, не зауважили загону і не зчинили переполоху.

Триста чоловік мали охороняти браму міста та долину Опеля (частина міста на південь від храму), а також захопити долину Мілло до будинку Анни (на південь від Сіона).

Це було необхідно, щоб забезпечити Юді підмогу, бо він остерігався мешканців, відданих Ісусові. Зрадник називав інші заходи безпеки, необхідні для того, щоб “ворог” не вислизнув від них, бо Ісус умів ставати невидимим. Юда порадив прив’язати Його міцним ланцюгом і подбати, щоб Він не розірвав його.

Фарисеї слухали Юду зі зневагою. “Ми не потребуємо цього всього, – говорили вони йому, – аби лише схопити Ісуса, а вже втримати Його буде неважко!”

Юда запропонував свій план тим, хто супроводжував його: він піде сам назустріч Ісусові, поклониться Йому; на цей знак повинні з’явитися воїни та схопити Ісуса. Юда думав так удати, що його присутність в Оливному саду є випад­ковою, і сподівався потім утекти разом з іншими апостолами. Він побоювався, що ця справа складніша, ніж він говорив: апостоли чинитимуть опір, а Ісусові вдасться втекти, як це вже неодноразово було.

Юда був ображений недовірою та зневагою спільників. Його гордість була принижена. Юда не відчував ні покаяння, ні навіть жалю до свого Учителя – він повністю віддався сатані.

Він вимагав, щоб супроводжувачі не мали біля себе ні мотузок, ні різок, а головне, щоб не давали йому тих жорсто­ких катів, послугами яких завжди користувалися. Вони зробили вигляд, що виконають його побажання, але поводили себе так, як поводяться зі зрадником, якому не довіряють і якого потім з огидою викидають, як щось непотрібне. Воїнам наказали суворо стежити за Юдою і не випускати його з поля зору, поки не схоплять Ісуса Христа. Вони заплатили йому гроші й боялися, щоб він не втік з грошима і щоб не схопили когось іншого замість Ісуса, а все це щоб не затьмарило свято Пасхи і народ їх не засміяв.

Загін, якому доручили схопити Спасителя, налічував двадцять чоловік. Це була сторожа храму і слуги Анни та Каяфи. Усі вони були вбрані так, як одягаються римські воїни: на них були металеві шоломи, їхні свити і пояси розділялися шкіряними смугами, які покривали стегна. Відрізнялися вони від римлян бородою: римляни в Єру­салимі носили бороду вздовж щік, заріст над устами і на підборідді зголювали. Усі воїни мали мечі, а дехто ще й палиці; факели та ліхтарі. Але коли вони вирушили в дорогу, лише один з ліхтарів був запаленим.

Спочатку Юді хотіли дати дуже великий загін, але потім, після його заперечень, почали остерігатися, щоб він не був надто помітним, адже з Оливної гори видно всю навколишню долину.

Велика частина воїнів залишилася в Опелі; сторожу порозставляли в багатьох місцях – на дорогах та в місті, щоб запобігти будь-якій спробі до втечі.

Юда пішов попереду з двадцятьма воїнами. За ним з ланцюгами та мотузками йшло четверо катів – жорстоких, здатних на все. Потім на деякій віддалі йшло шість військо­вих начальників, з якими Юда вже давно підтримував зв’язки. З цих шести один був священиком, близьким приятелем Анни, інший – прихильником Каяфи, і четверо іродіан – два фарисеї та два саддукеї. Всі вони були лицемірними, хитрими облесниками Анни та Каяфи і давніми запеклими ворогами Спасителя.

Розділ 10

Поиск по сайту: