Падіння Спасителя

Процесія пройшла під аркою, зробленою в старій внутрішній стіні міста. Перед цими воротами є досить ве­ликий майдан, до якого сходяться три вулиці. Тут Спа­сителю довелося пройти по великому каменю. Він не втримався на ногах, Хрест спав з Його плеча, і Він упав разом з Хрестом, не маючи сил підвестися... Святково одягнені люди, що йшли до храму, минаючи Його, говорили зі співчуттям: “Горе, Нещасний зараз помре”.

Процесія розгубилася: як підняти Спасителя і знову покласти на Нього Хрест? Фарисеї, що керували процесією, говорили воїнам: “Він не дійде до Голготи, пошукайте ко­гось, хто допоміг би нести Хрест”.

У цей час вулицю переходив поганин Симон Кириней з трьома синами. В руках він тримав в’язанку гілок (щороку перед святом разом з дружиною та дітьми він приходив до Єрусалима, щоб встановлювати загорожі та працювати в садах). Воїни за одягом визначили, що він – ремісник низь­кого походження, схопили його і наказали нести Хрест.

Симон спочатку відмовлявся. Він не хотів бачити побитого Спасителя, Його брудного одягу. Але коли зустрів сповнений Божественної любові благаючий погляд Спа­сителя, відчув співчуття. Симон допоміг Спасителеві під­вестися, і кати поклали йому на плечі одну з перекладин Хреста. Симон йшов за Спасителем, полегшуючи так Його тягар.

Спасителеві зняли з Голови терновий вінок, і скорботна процесія могла продовжувати шлях.

Симон був міцним чоловіком років сорока. З непо­критою головою, в короткому вбранні, що облягало тіло. Діти його були вбрані в туніки яскравого кольору. Імена стар­ших – Руфус та Олександр. Потім усі троє стали учнями апос­толів.

Раптом трапився випадок, який надзвичайно вразив Симона. Вулиця, якою вони йшли, була дуже довга. Зліва вона утворювала коліно, і до неї прилягало кілька маленьких ву­лиць. Скрізь було видно святково вбраних людей, що йшли на свято до храму. Одні намагались триматися збоку, щоб не осквернитися, інші, менше налаштовані по-фарисейськи, були навіть схильні до співчуття.

Симон пройшов десь двісті кроків за Спасителем. Тоді висока жінка, шляхетної зовнішності, тримаючи маленьку дівчинку за руку, вийшла з гарного будинку, який стояв з лівого боку вулиці та з гідністю увійшла в процесію.

Жінку звали Серафією, вона була дружиною Сіраха, члена синедріону. За свою відданість Спасителю вона потім отримала ім’я Вероніка (від слова “істинна”). Серафія приготувала у себе вдома ароматний зміцнюючий напій з вина, який хотіла подати Спасителю на Його Хресній Дорозі, щоб хоч трошки полегшити Його Страждання. Уже давно вона з тривогою чекала, коли процесія проходитиме повз її будинок. Коли процесія наблизилась, загорнена покривалом, з хусткою через плече, вона вийшла на вулицю. Дівчинка, її прийомна донька, була біля неї і тримала в руках ретельно загорнуту посудину з вином для Спасителя.

Ті, хто йшов на чолі процесії, намагались її відтіснити. Але її любов, прагнення заспокоїти Божественного Учителя дали їй надзвичайну силу: вона відштовхнула воїнів та катів, стала на коліна перед Спасителем, подала Йому хустку, розгладжуючи один кінець, і промовила: “Дозволь мені витерти Обличчя мого Господа”. Спаситель узяв лівою ру­кою хустку і приклав до Свого закри­вавленого Обличчя, по­тім повернув хустину благочестивій жінці і подякував їй. Серафія з трепетом поцілувала її, заховала під покривало біля серця і підвелася з колін. Дівчинка несміливо намагалась подати Спасителеві посудину з вином, але сторожа та воїни не дозволили цього зробити.

Сміливість та рішучість Серафії здивували і наче при­голомшили варту. Процесія зупинилася, і ця коротка зупинка дала їй можливість подати хустину своєму Божественному Учителю. Фарисеї розлютились від шани, виявленої при­вселюдно Спасителеві. Щоб помститися вони, почали бити та брутально штовхати Господа.

Серафія поспіхом увійшла у свій будинок і впала непри­томна, поклала Хустину на стіл. Дівчинка стояла біля неї на колінах і плакала від горя. Хтось з друзів увійшов до кімнати і застав благочестиву жінку в такому стані. Перед нею лежала Хустина, і на ній проступало скорботне, страшне в своєму страж­данні і справжнє криваве зображення Обличчя Спа­сителя! Коли жінка прийшла до тями і побачила Хустину, вона засмутилася і зраділа водночас.

Вероніка стала перед Хустиною на коліна і промовила: “Тепер я можу відмовитись від усіх благ світу, бо Господь мій залишив мені дорогоцінний доказ Своєї благодаті та любові!”

Процесія була в кількох кроках від досить міцної та широкої брами на південному заході, і вулиця тягнулась на схил до неї. Дорога пройшла спочатку під аркою, потім під мостом і знову під аркою. Зліва стіни тягнуться на південь, потім – на захід. Відтак – до південно-західної частини Сіонської гори. Справа стіни тягнуться на південь до наступної брами, потім ведуть на захід від Єрусалима.

Коли процесія наблизилась до південно-західної брами, сторожа ще більше розлютилась. Дорога була нерівною, з великою калабанею посередині. Кати потягли вперед. Си­монові Киринею вдалося обійти її, Хрест похитнувся, і Спа­ситель упав у брудну калабаню. Це було Його четверте Падіння. Симонові коштувало багато зусиль втримати Хрест.

Господь тоді чітко промовив голосом, надірваним від страждань: “Горе, горе тобі, Єрусалиме! Я любив тебе, Я хотів зібрати дітей твоїх, як квочка збирає курчат під свої крила, а ти проганяєш Мене з усією жорстокістю поза стіни свої!”

Господь був сумним та стражденним... Фарисеї повер­нулись до Нього й сказали: “Спокуснику! Ти й досі не заспо­коївся? Ти й досі продовжуєш Свої божевільні промови! Потім вони знову били Його, й ударами змусили піднятися з калабані. Симон Кириней, обурений їхньою жорстокістю, сказав їм: “Якщо ви не припинете це звірство, я кину Хрест, хоч би ви і вбили мене за це!”

Навпроти брами від головної дороги пролягає вузька та стрімка Дорога на південь і йде до Голготської гори. Головна ж дорога трохи далі розділяється на три різні шляхи. Одна до­рога веде вліво на південний захід через долину Гіон до Ви­флеєма; інша – на південь до Еммауса та Йорра; третя – вправо, на північний захід – до Бетцура, проходячи позаду Голготи.

Якщо подивитися вліво від цієї брами, звідки повели Спасителя в напрямку на південний захід, то можна побачити браму, що веде до Вифлеєма. Ці брами знаходяться най­ближче одна від одної в Єрусалимі.

Недалеко від брами, там, де дорога до місця страти тягнеться вбік від основної дороги, був стовп. Великими блідими літерами на ньому було написано смертний вирок Спасителеві та обом розбійникам. Неподалік стояв гурт жінок. Вони плакали, голосно висловлюючи свою скорботу криками та риданнями. Це були дівчата та бідні жінки з дітьми, які випередили процесію; серед них жінки з Ви­флеєма, Хеврона та інших сусідніх міст, які прийшли до Єрусалима на свято Пасхи.

Коли Спаситель дійшов до місця перетину доріг, то ледве не впав знову, але Симон, який ніс Хрест за Ним, зауважив це і підтримав Його, Спаситель оперся на Си­мона.

Коли жінки побачили Спасителя в такому стані, почали плакати та кричати ще голосніше. Вони хотіли подати Йому, згідно з юдейським звичаєм, полотно, щоб витерти обличчя. Спаситель повернувся до них і сказав: “Доньки єрусалимські, не плачте за Мною, плачте за собою та своїми дітьми, бо прийде хвилина, коли скажуть: “Щасливі неплідні, щасливі лона, що не зачали, і груди, які не годують! Тоді скажуть го­рам: впадіть на нас! І пагорбам: накрийте нас! Якщо так чи­нять з зеленим деревом, то що буде з сухим?”

“Потім Господь сказав кілька слів, щоб заспокоїти їх, – розповідала Еммеріх, – але я забула, пам’ятаю тільки це: “Ваші сльози не залишаться без нагороди, і ви підете кра­щою дорогою, ніж йшли досі!”

Тут на хвилину зупинились, щоб перепочити. Ті, хто йшов попереду зі знаряддям страти, вже дійшли до Лобного місця. За ними йшла сотня римських воїнів зі свити Пилата. Римський правитель провів процесію до міської брами, а потім повернувся до міста.

Процесія рушила далі. Між брамою та Лобним місцем була важка та кам’яниста дорога. Воїни посилили удари, щоб змусити Спасителя йти швидше.

У тому місці, де стрімка дорога повертає на південь, Спаситель упав шостий раз. І це падіння було особливо тяжким та болісним...

Знову Його почали бити, щоб змусити встати та йти. Він знову впав, сьомий раз, дійшовши до скелі, на якій мав померти...

Симон Кириней, втомлений та вражений жахливим ставленням до Господа, сповнився благородного гніву та обурення. Він хотів допомогти Спасителеві підвестися, але варта ударами палиць змусила його відійти, і він відійшов до учнів Спасителя. Змусили також піти геть і тих, хто ніс знаряддя катування.

З Голготської гори виднілося все місто. Верхівка гори – кругла, оточена невисокими схилами, перерізаними п’ятьма дорогами.

“Я зауважила, – говорила Еммеріх, – що в Палестині часто зустрічається число “п’ять” стосовно доріг. Так буває і на цілющих джерелах, у місцях, де хрестять (наприклад у ку­пелі Витезда). В багатьох містах – п’ять брам. Христи­янська епоха перейняла цю схильність до числа “п’ять”. У цьому є свій містичний та пророчий зміст. Як усе, що відбу­вається в Святій Землі, це було знаком п’яти шляхів спасіння, п’яти брам милосердя Божого, відкритого людям через п’ять ран, отриманих Спасителем на Хресті.”

Вершники доїхали до Лобного місця легшою дорогою із західного боку гори і зупинилися на деякій віддалі від вер­шини, де був похилий спуск. На протилежному від міста боці спуск був стрімкий, а місцевість дика. Сто римських воїнів, родом з країн, сусідніх з сучасною Швейцарією, були роз­ставлені в різних місцях біля підніжжя гори і біля стін. Кілька воїнів охороняли двох розбійників, яких ще не вивели нагору. Розбійники лежали на землі, руки їхні були прив’язані до поперечних частин хрестів. Вони чекали на схилі, в тому місці, де дорога повертає на південь.

Було багато різних людей: чужинців, слуг, рабів, поган, жінок, що не боялися осквернитися, – усі вони товпились навколо. Багато хто стояв на сусідніх пагорбах. Кількість цікавих збільшувалась: надходили мешканці з сусідніх сіл, адже в Єрусалимі – свято Пасхи!

Розділ 9

Поиск по сайту: