Початок Хресної Дороги

Щоб відвести Спасителя до Пилата, потрібно було пройти най-багатолюднішу частину міста, а тепер ще й переповнену тими, хто приїхав до Єрусалима з усіх на­вколишніх міст. Довелося спуститися з Сіонської гори з півночі вузькою вуличкою на захід від храму, щоб дійти до палацу. Палац правителя був розташований на північному заході від храму навпроти великого ринку. Процесію очолювали Каяфа та Анна і багато святково одягнених членів ради. За ними несли записи синедріону. Потім йшли законники та інші вороги Христа, лжесвідки й найворожіші до Нього фарисеї, які Його звинувачували.

На незначній віддалі від них йшов Спаситель, оточений загоном воїнів, які Його арештували. Кати тягнули Його за мотузки. Укінці процесії йшли різні люди, які всіляко знущалися над Господом. На вулицях було багато цікавих.

Спаситель був у брудному одязі. З шиї звисав довгий ланцюг з важкими та гострими кільцями, що били Його по колінах. Його руки були зв’язані, як напередодні. Чотири кати тягнули Його за мотузки, прив’язані за пояс. Знущання минулої ночі зовсім змінили Його обличчя. Він був подібний більше на привида, ніж на живу людину, волосся та борода були скуйовджені. Обличчя бліде, геть побите. Але образи та знущання не припинялися.

Підкупили людей з натовпу, щоб ті знущалися і глузували, згадуючи Його урочистий в’їзд до Єрусалима, у Вербну Неділю. З Нього сміялися, кидали перед Ним грудки землі, сміття, а кати змушували Його ступати по них. На віддалі від палацу Пилата стояла Пресвята Діва в супроводі Марії Маґдалини. Вони зачаїлися в заглибленні будинку, щоб дочекатися сумної процесії.

Усією душею Пресвята Богородиця була зі Своїм Сином, але коли траплялася хоч якась можливість побачити Його тілесними очима, Вона поспішала іти за Ним. Її спонукала любов до Нього. Повернувшись з будинку Каяфи, якийсь час Вона перебувала в будинку з трапезною. Але щойно вивели Христа з в’язниці й повели на суд, Вона встала, покрила голову покривалом і сказала Марії Маґдалині: “Ходімо за Ним до Пилата. Я хочу Його бачити!”

Вони пішли манівцями і прийшли до палацу швидше за процесію. Тут Пресвята Діва чекала на Свого Сина. Духов­ними очима Вона бачила Його весь час, та лише тілесні очі показали Його Їй – виснаженого і спотвореного людською злістю.

Вона ж духовно бачила Його завжди зміцненого святістю, любов’ю та терпінням, а тут жахлива реальність постала перед Нею.

Спочатку з’явилися вороги Спасителя – священики Всевишнього, в святковому вбранні, сповнені злістю, лукав­ством та хитрістю.

Священики справжнього Бога стали прислужниками сатани – жахливе видовище!

Потім підкуплені свідки, вороги, обвинувачувачі й, нарешті, Ісус, Син Божий і Син Людський, Її Син, утомлений, спотворений, побитий, у ланцюгах, що ледь тримався на ногах, а кати ведуть Його під крики та знущання натовпу...

Якби Вона не знала, що це Він, найскатованіший, найприниженіший і водночас найпокірніший та найспо­кійніший серед цього пекельного натовпу, хто молиться, – Вона не впізнала б Його. Вона вигукнула: “Чи це Мій Улюб­лений Син, Ісус?” Процесія пройшла повз Неї. Спаситель зупинив на Своїй Матері погляд, сповнений страждання. Вона зомліла, але щойно отямилася, попрохала вірного Івана відвести Її до палацу Пилата.

Мешканці Опеля зібралися на цьому шляху. Коли вони побачили Спасителя, приниженого, спотвореного, якого, наче безмовну тварину, вели кати, то завагалися у своїй вірі. Вони не могли повірити, що над Пророком, Месією, Сином Божим можна так знущатися.

Фарисеї потішалися над їхньою відданістю Спаси­телеві: “Подивіться на вашого Царя, поклоніться Йому! Чому мовчите? Коли ж Він у короні сяде на Своєму Престолі? Все, кінець Його чудесам! Первосвященик викрив Його чудеса!”

І бідні, що були свідками багатьох зцілень та чудес, здійснених серед них Спасителем, завагалися перед видо­вищем, яке показав їм синедріон, первосвященики і шановані люди Єрусалима.

Одні засумнівалися і пішли геть, інші хотіли приєд­натися до процесії, але сторожа фарисеїв відштовхнула їх, бо боялася заворушень серед народу.

Біля підніжжя гори храму на північному заході розта­шований палац правителя. До нього веде багато східців. Пе­ред ним просторий майдан з колонадою, де було чимало купців. Майдан має чотири входи (з півночі, півдня, заходу та сходу). З західної частини майдану, яку римляни називають форумом, видно Сіонську гору. Цей майдан розташований вище за інші навколишні місця, і йти до нього потрібно вгору. Галереї, що оточують майдан, спираються на найближчі будинки. Але палац Пилата не торкається інших будинків. Він оточений просторим подвір’ям.

Зі сходу це подвір’я має вхід у вигляді аркади, яка веде до брами міста, а звідти – до Оливної гори. Із заходу тягнеться інша аркада: з неї видно Сіон, куди веде дорога через цитадель.

Зі сходів палацу видно форум, кам’яні стільці, повер­нені до палацу.

Тут зупиняються єврейські священики, щоб не опоганитися, розмовля­ючи з правителем. Тут навіть є межа на бруківці, яку вони не мають права переступити.

З західної частини майдану вартовий пост з одного боку межує з майданом, форумом, а з іншої – з Преторією Пилата і створює щось на зразок вестибуля між майданом і Пре­торією: так називається та частина палацу, де сидить Пилат. Вартовий пост оточений колонадою. В його Центрі є про­сторе відкрите місце. Під вартовим постом – підземелля, в ньому тримають двох розбійників, яких мають розіп’яти разом із Спасителем.

Вартовий загін складається лише з римських воїнів. Неподалік, біля галереї майдану, є ганебний стовп, де батожать злочинців. Навпроти Вартового посту на форумі – тераса зі сходами. На ній кам’яні стільці.

Вона називається Гавватою. Звідси Пилат дає свої урочисті розпорядження.

Мармурові сходи ведуть з палацу правителя на відкриту терасу, звідти правитель слухає обвинувачувачів, які сидять навпроти нього на форумі, на кам’яних стільцях. Якщо говорити голосно, то чути з форуму на терасі. За палацом – декілька терас: вони вищі, з садами та приміщеннями для розваг.

Через ці тераси палац Пилата з’єднується з помеш­каннями його дружини Клавдії Прокули. А далі, за цими будинками, тягнеться рів, що відділяє їх від гори храму. З цього боку споруди живуть служителі храму.

На схід від палацу Пилата розташований палац Ірода Старшого. На подвір’ї цього будинку було вбито більшість Вифлеємських немовлят. На сході цієї частини міста чотири вулиці ведуть на південь. Три з них – до палацу Пилата та форуму, четверта через форум – до брами міста, яка веде у Ветсір. На цій вулиці, недалеко від брами міста, розта­шований прекрасний будинок, що належить в Єрусалимі Лазарю. Поряд з ним – володіння Марти.

Вулиця, одна з чотирьох, найближча до храму, тяг­неться від воріт купелі. Тут поряд до стіни пролягає купіль. Вода з неї тече в Йосафатську долину. Тут, в цій купелі, впер­ше обмивають пасхальних ягнят, призначених на заколення в храмі. Вдруге їх миють у купелі Витезда на півдні від храму.

Майдан розташований вище прилеглих вулиць. Під ними йдуть до купелі акведуки. Подібний майдан є на Сіонській горі, навпроти фортеці Давида. Недалеко на південний схід – світлиця, а на північ – судилище первосвященика. Палац Давида – тепер занедбаний будинок з подвір’ями, конюш­нями, їх здають караванам. Давно вже всі ці будівлі занехаяні.

Під час Різдва Спасителя вони були в такому ж стані. Тут зупинилися волхви з великим караваном.

І тепер, і в ті часи прекрасні старовинні будівлі церков, монастирів знищуються чи використовуються для ницих потреб.

Я пригадую маленьку церковцю нашого монастиря. Для мене це був рай на землі! Там перебував Цар Неба та землі, незважаючи на те, що ми цього не були варті. Тепер ця церква без вікон та даху, з вівтаря та гробівців зняли все каміння! Мій дорогий монастир! Моя покірна келія, де я була ща­сливішою за царя в його палаці – з моєї келії було видно церкву. Що тепер з нашим монастирем? Скоро ніхто не згадає, що там жили дівчата, які присвятили себе Богові, в молитві благали про милосердя Боже для всього світу.

Але Бог знає про все! Він не забуває нічого! Для Нього не існує ні минулого, ні сучасного!

І ось подібно до того, як Господь відкриває переді мною видовище минулих століть, так зберігає Він і пам’ятає про все добре, що робилося в місцях тепер занедбаних, покинутих і забутих.

Так і те зло, яким споганюються святі місця, зали­ша­ється незабутим до страшних днів Суду, коли кожен отримає згідно зі своїми заслугами. Не сприяє Господь ні людям, ні місцевості.

Поиск по сайту: