Після поховання

Йонабад – це той чоловік, який, скорившись раптовому небесному осяянню, залишив храм, щоб на Голготі захистити Спасителя від останньої ганьби. Він подав Спасителю пояс, щоб оповити оголені стегна. Лише після цього він повер­нув­ся до храму. Але обряд заколення Пасхального ягняти рап­том порушила темрява, землетрус і з’ява мерців. Тоді він вийшов з храму і поквапився додому, бо його дружина та матір були хворі, а з ними залишились малолітні діти. По дорозі до Вифлеєма він відчув, що в його душі все змі­нилось. Вона наповнилась любов’ю, хоч раніше була байдужа і до Спасителя, і до Його чудес.

Як же він здивувався, коли на півдорозі від Єрусалима до Вифлеєма він побачив свою дружину та матір, що йшли йому назустріч. Вони були зовсім здорові. Він не повірив своїм очам, бо залишив їх у дуже поганому стані.

Я бачила, як жінки кинулись йому в обійми і почали розповідати, як вони чудесно зцілились. До їхнього будинку ввійшла велична жінка, підійшла до ліжка і сказала: “Вста­вайте та йдіть назустріч Йонабаду. Він щойно здійснив вели­кий подвиг любові!” І вони відчули себе зовсім здоровими: встали, щоб подякувати цій незвичайній Жінці та вшанувати Її. Але поки вони готувались Її пригостити, Вона зникла, бу­динок наповнився пахощами, а обидві жінки відчули себе ситими, хоч навіть не скуштували їжі. Вони відразу ж виру­шили в дорогу, щоб виконати Її наказ.

“Але який подвиг любові здійснив ти?” – запитали вони. Плачучи, Йонабад розповів їм, як розпинали Спасителя. Він сказав, що Ісус, Син Марії та Йосифа, був справді Пророком, Месією, Святим Спасителем Ізраїля! Вони плакали і вод­ночас дякували Небові за велику ласку, яку одержали в наго­роду за те, що здійснив Йонабад. Він говорив про жахливі знамення, які з’явились того дня на Небі та на землі, і вони повернулись додому в особливому піднесенні.

Коли дружина Йонабада розповідала йому про своє чудесне зцілення, я побачила його сама, ніби це все було намальоване. Хто була Та Жінка, що з’явилась перед нею? Мені здається, то була Пресвята Діва Марія. Я бачила, як Йонабад після того, як залагодив свої домашні справи, пішов і приєднався до учнів Спасителя. Коли Пресвята Діва в палкій молитві благала Бога, щоб позбавив Її Сина страшної ганьби, яку Йому готували Його вороги, я бачила, що її молитва була почута та виконана! Я поглянула на Йонабада і побачила, що наче невидима сила змусила його залишити храм. Він біг містом через натовп людей і встиг допомогти Спасителеві. А потім, коли Пресвята Богородиця, вдячна Йонабадові за його співчуття, знову молилась, щоб виблагати благосло­вення Боже Йонабадові та всьому його дому, я побачила здій­снення Її молитви: Йонабада, раптом осяяного згори, який увірував у Спасителя, і його сім’ю, зцілену небесним ви­дінням.

Часто буває, що особливі ласки посилаються нам у відповідь на наші молитви та молитви інших за нас. Ці особливі ласки нерідко передаються через Ангелів. Тому обдаровані спогляданням таємниць життя Спасителя та Богоматері кажуть так: “Біля Пресвятої Богородиці було стільки-то Ангелів, і Вона скерувала їх на ті чи інші справи”. Ці слова дивують лише тих, хто йде світськими дорогами життя. Для духовних споглядачів так само природно бачити Небесну Царицю в оточенні Ангелів, які служать їй, як і царів земних в оточенні їхніх слуг. Якщо дивитись на Бога, в простоті свого серця, як на Отця, то не здивуєшся, побачивши Його слуг навколо себе. Не вагаючись, доручаєш їм усі свої справи, що здійснюються на славу нашого Господа та Учителя. Часто, коли я за когось молюся, то наполегливо прошу свого Ангела-Охоронця, щоб він розшукав Ангела тієї людини, за яку я молюсь, і передав йому мої молитви. Мені здається, що я звертаюся з проханням до друга чи вірного слуги і бачу, як він іде й виконує доручення.

У дитинстві я була впевнена, що всі християни так роблять; коли ж дізналась, що більшість людей не бачить того, що бачу я, то не подумала, що я якась особлива, а згадала слова Учителя: “Блаженні, які не бачать, але вірують”. Ласки, що Господь посилає людині, з’являються їй таємними шляхами Господніми, якими Він веде людину! Переповнений таємною скорботою та невимовним страж­данням, Йонабад відчув нездоланне бажання бігти на Гол­готу. Саме так людей, до яких доторкнулось Небо, спону­кають Ангели зробити ту чи іншу справу. Й у випадку з Йона­бадом можна думати, що Пресвята Богородиця з’явилась та сказала йому: “Піди на Голготу і позбав Мого Сина ганьби, яку Йому приготували Його вороги”. Так з’явилась Пресвята Діва в Йонабадовій родині, щоб віддячити йому, і зцілила дорогих йому людей.

Якось я бачила Пресвяту Богородицю, яка спиралась на колону. Це було в Іспанії, біля Сарагоси, і з’явилась Вона перед апостолом Яковом, який просив у Неї допомоги. Водночас я бачила Її в Ефесі, в Її кімнатці, де Вона молилась за апостола, який звертався до Неї. І з’явилась Вона перед ним, спираючись на колону, бо Він побачив у Ній підтримку – Колону, що утримувала Церкву на землі! І цей символ відповідав Її молитві про підтримку.

Далі сестра Еммеріх розповідає про назву гори “Гол­гота”, що означає “череп”. Походження цієї назви було пока­зане їй у глибокому спогляданні. Ось що вона запам’ятала про це видіння від Адама до Спасителя!

Вона бачила Адама, вигнаного з раю, який оплакував своє падіння в гробі на Оливній горі в тому самому місці, де Христос плакав і страждав до кривавого поту. “Я бачила, що Єві було обіцяно народження Сіфа у Вифлеємському гроті. Саме там вона народила його. Потім я бачила околиці Єрусалима. Вони були наче вивернутими після потопу, чорні та скелясті. В глибині Голготи я побачила поховані тіла Адама та Єви. Одного черепа не було, він був глибоко під водою біля скелета, що належав не йому. Раніше я бачила останки Адама та Єви – їхні кістки Ной брав у ковчег, а патріархи після потопу передавали їх з покоління в покоління. Я бачила, як Ной та Авраам клали під час жертвоприношення ці кістки на вівтар, щоб нагадати Господу про обіцянку, яку дали прабатькам. Потім я бачила, як Яків дав частину цих кісток своєму синові Йосифу разом з різнобарвним вбран­ням. Йосиф завжди носив їх на грудях, як талісман, їх поклали з його мощами в ковчег, який ізраїльські діти винесли з Єгипту.

Потім я бачила Голготу за часів пророка Єлисея. Вона була оточена стінами, в ній було кілька печер, подібних на гробниці. І ось пророк Єлисей взяв у руки череп в одній з кам’яних гробниць. Хтось підійшов до нього і промовив (мені здається, це був Ангел): “Це – череп Адама”. Пророк хотів винести череп, та Ангел не дозволив, і пророк дав ім’я, яке залишилось донині. Я бачила, що Хрест Спасителя закопали якраз там, де лежав цей череп (Містично – це центр землі). З цього місця я наче бачила всю землю зусіма морями, горами, країнами.

Роздумуючи про слова Спасителя на Хресті: “Я весь буду спливати Кров’ю, “вичавлений”, як виноград, вичав­люваний уперше. Я повинен віддати всю Свою Кров до останньої краплі, щоб залишилась тільки шкіра! І на цьому місці вже не будуть вичавлювати соку для вина!”, Еммеріх мала ще одне видіння, яке стосувалось гори Голготи. Про­минуло багато часу після потопу. Країна не була вже такою дикою та запущеною. На твердій землі зацвіли виноградники та пасовища. “І ось під вечір побачила я на цьому місці па­тріарха Йоафета. То був високий старець з довгою бородою, в шкіряному вбранні, в оточенні своєї великої родини та своїх отар. Жили вони в землянках, порослих травою, квітами та різними рослинами. Навколо я бачила грона винограду – його вичавлювали тут у присутності патріарха в кам’яних посудинах з великим гнітом.

Того дня випробовували спосіб вичавлювання з новим точилом, яке було подібне на хрест: вертикально вкопували стовбур дерева, видовбаний по всій довжині, й над ним підвішували мішок, повний винограду, з якого витікав сік, коли на нього тиснули. Важкий палець упирався в мішок і з обох боків стовбура, наче руки, були вмонтовані через отвори в стовбурі підпори, які вичавлювали виноград у мішку (ці “руки” можна було піднімати та опускати). Сік витікав зі стовбура через п’ять отворів у кам’яний жбан, звідки по бе­рестяній трубі стікав у той самий льох чи порожній колодязь, де був зачинений Спаситель напередодні розп’яття. Тоді, за Йоафета, це був резервуар, який утримували в порядку та чистоті.

Йоафет був дуже старим. Він з радістю дивився на нове пристосу­вання. Було свято, і на кам’яному жертовнику закололи тварин, що були у винограднику.

З усіх, хто вийшов з поховань цього дня в Єрусалимі та його околицях (а було їх біля сотні) жоден не був кровно зв’язаний з родиною Божої Матері. Я бачила декого, хто піднявся з поховань в інших частинах Святої Землі: вони з’являлись перед своїми родичами і свідчили про справи Господа. Серед них я побачила Задоха, людину надзвичайно праведну. За життя він роздав своє майно вбогим і заснував в околицях Хеврона спільноту Євсеїв. Цей праведник жив за століття до приходу Христа. Його можна вважати одним з останніх пророків, які передбачили прихід Спасителя. Своє покликання він виконував надзвичайно ретельно. Він мав багато одкровень, спілкувався з предками Святої Родини. Я бачила, як він, вийшовши з гробу, йшов Хевронською країною. Він одним з перших піднявся з поховання. Потім його душа знову покинула тіло і приєдналась до тих обраних душ, які супроводжували Спасителя в Його урочистій процесії. Я також бачила, як померлі з’являлися перед учнями Спасителя і підбадьорювали їх! Незвичайні з’яви, що супроводжували смерть Спасителя в Єрусалимі, – землетрус, затемнення сонця – відбувались і в інших місцях Святої Землі, а також у значно віддаленіших місцевостях. Усі ці з’яви викликали жах та подив.

У ніч з П’ятниці на Суботу я бачила Каяфу та інших старійшин. Вони радились, що їм робити з чудесними з’явами, які скрізь відбувалися та викликали занепокоєння народу. Вони пішли до Пилата та сказали йому, що Той ошуканець ще за Свого життя казав, що воскресне третього дня – ось вони й прийшли до Пилата просити поставити варту біля Гробниці до третього дня, щоб перешкодити учням украсти Його Тіло, а потім поширювати звістку про Його Воскре­сіння з мертвих. Адже друга брехня буде гірша за першу. Але Пилат уже не хотів втручатися в цю справу, тому різко відповів: “Ви маєте своїх воїнів, то й охороняйте Гробницю, як знаєте”. Однак наказав Кассію йти за ними і доповідати про все, що відбуватиметься. Я бачила, як засвітла вони рушили до Гробниці, їх було дванадцять чоловік. Ті, які супроводжували їх, не були вбрані, як римські воїни. Це були охоронці, що служили в храмі. Вони несли на довгих жердинах ліхтарі, щоб освітити печеру. Переконавшись, що Тіло Господа в Гробі, вони закріпили мотузку на дверях у Гробницю, а іншу мотузку – навколо каменя, яким закрили вхід у печеру, і приклали до обох мотузок подібну на хрест печатку. Зробивши це, вони пішли, залишивши варту біля входу в Гробницю. П’ять або шість вартових змінювали один одного і ходили почергово до міста за тим, що потребували. Тільки Кассій не покидав свій пост. Він або стояв, або сидів біля входу в печеру. Зі свого місця йому було видно ту частину гробниці, де лежали ноги Спасителя. За цей час він отримав великі духовні ласки. Бог осяяв його душу, відкрив йому багато Таємниць. А позаяк він не звик до таких ласк, то був наче сам не свій, в постійному захопленні та осяянні. Він повністю перетворився, переродився. Це була нова людина! Тепер він постійно молився, каявся, дякував за отримані ласки!

Розділ 5

Поиск по сайту: