Очікування Воскресіння

У Світлиці святі жінки навели лад, поскладали речі, які використовували під час поховання Спасителя. Потім одна з жінок запалила лампу, яка висіла посеред великої кімнати, і всі зібрались навколо Пресвятої Діви. Сповнені надзвичайної святої скорботи, святі жінки мовчки молилися, відтак трохи поїли. Прийшли Марта, Мароні, Діна та Мара, які були у Витанії. Лазар привів їх сюди, щоб усі були разом. З глибокою скорботою та сумом святі жінки розповідали їм про смерть та покладення в гріб Спасителя. В іншій залі дванадцять учнів Спасителя, зодягнені в біле і підперезані поясами, святку­вали суботу. Вони тихо читали та молилися, пошепки віта­ючись із тими, хто заходив до них. Пізно ввечері декотрі з учнів разом з Йосифом Ариматейським зайшли по святих жінок, щоб провести тих, які збиралися ночувати вдома. Коли вони йшли в Єрусалим, неподалік від трибуни Каяфи арештували Йосифа.

Ті святі жінки, що залишилися в світлиці, усамітнилися в маленьких кімнатах, відмежованих від великої килимами та плетеними перегородками. Жінки зняли сандалі та верхній одяг, замотали голови покривалами для сну, сиротливо та сумно лягли на постелені біля стін ліжники. Опівночі, після короткого перепочинку, вони повставали, згідно зі звичаєм, згорнули ліжники та знову зібралися біля Пресвятої Діви, щоб помолитися. Учні з апостолом Іваном також молилися (в іншій залі). Коли вони закінчили загальну молитву, постукали в двері до святих жінок. Пресвята Діва та святі жінки відразу загорнулися в покривала і пішли за ними в храм. Була майже третя година – саме той час, коли священики накладали печатку на гріб Спасителя.

Євреї мали звичай після споживання Пасхального ягняти йти в храм ще до світанку. Храм відчинявся після опівночі і служба починалася дуже рано. Утім цього разу панував безлад, храм осквернили привиди, і багато не­дотрималося давнього звичаю. Храм був відчиненим, вогні запалені, але навколо було порожньо та дико. Все нагадувало про грізні з’явлення напередодні. Стіни, що прилягали до святині, мали такі тріщини, що здавалося, що вони можуть упасти будь-якої миті. Архітрав, до якого була прикріплена завіса святині, впав. Колони, які раніше підтримували архі­трав, підкосилися і також попадали. Розірвана навпіл завіса впала. Навколо були зруйновані стіни, каміння, розверста земля, повалені скульптури та хисткі колони. Сини Симеона Богоприємця, які служили в храмі, та небожі Йосифа Ари­матейського зустріли учнів та святих жінок з Богоматір’ю. З жахом дивилися вони на сліди Божого гніву... Інколи тривожне мовчання переривалося розповідями про сумні події. Здавалося, що Богоматір зі Своїми супутниками прий­шла попрощатися з цим храмом, де Вона виросла, покло­нялася Святому Святих до того дня, коли Сама понесла в Собі Святеє Святих цілого світу, Того, Кого закололи тепер зі страшною жорстокістю! Свята Матір з супутницями обій­шла всі місця, освячені раніше присутністю Спасителя. Вона кланялася до землі, покірно цілувала каміння і пояснювала друзям, чому ці місця є святими та дорогими Їй. Учні також кланялися і цілували каміння святого храму услід за Бо­гоматір’ю. Пресвята Діва показала, де дитиною Її прийняли в храм. Показала приміщення в південній частині, де Вона провела Свою юність. Показала й місце, де заручилася з Йосифом, і те, де почула пророцтва Анни та Симеона, коли принесла до храму Немовля Ісуса. Богоматір не могла стримати сліз, бо пророцтво збулося і меч скорботи пронизав її серце! Пресвята Діва показала ту залу, де Вона знайшла дванадцятирічного Сина, який повчав законників, і поцілувала кафедру, де Він сидів. Потім усі оглядали те місце, де бідна вдова кинула свою дорогоцінну лепту перед Господом, де Спаситель простив жінці-перелюбниці. Величезний храм, мовчазний, зруйнований та осквернений, сумно вслухався в прощальні слова Богоматері, засвідчуючи своїм сумним виглядом ганьбу та провину єврейського народу! Богоматір згадала, як Спаситель, оплакуючи цей храм, говорив Своїм ворогам: “Зруйнуйте цей храм, і Я за три дні збудую його”. Тепер Богоматір зрозуміла, що люди зруйнували храм душі Її Сина – Його Тіло. Вона зітхала про той третій день, коли має сповнитися обітниця – Воскресіння! У Світлицю вони повернулися на світанку. Починалася Велика Субота. Пре­свята Діва та жінки пішли в кімнати праворуч. Іван та його друзі – в будинок до решти учнів. Я бачила, що їх було майже двадцять, бачила, як вони провели ніч у тому самому місці, де святкували Пасху. Вони тужили, молилися при світлі ламп. З радістю зустрічали друзів, які приходили побачитися, порозмовляти з ними, а їхні очі були повні сліз. Особливу шану та захоплення викликав у них Іван, адже лише він не побоявся бути присутнім під час смерті Спасителя. Веле­любний та відкритий серцем Іван був простим і лагідним, як дитя. Вони розмовляли пошепки, двері були зачинені, їх не чіпали, бо будинок належав Никодимові, і вони найняли його на свято Пасхи. Святі жінки залишалися до вечора в своєму приміщенні із зачиненими дверима і заслоненими вікнами, в напівтемряві, при світлі однієї лампи. Часом вони збиралися біля Пресвятої Діви для молитви і знову йшли в свої келії. Там вони загортали голови довгими чорними покривалами і мовчки лягали на землю молитися, прихилившись чолом до стіни. Коли вони виходили зі своїх келій помолитися, то залишали там свої довгі покривала. Знесилені щось спожи­вали, решта дотримувалися суворого посту. Кілька разів протягом дня мій погляд зупинявся на них. І я завжди бачила їх в напівтемному приміщенні, вони виконували благочестиві обряди та молитви або говорили про своє горе пошепки. Ду­ховно я переносилася від Пресвятої Діви до Її Боже­ственного Сина і кілька разів бачила святу гробницю Спа­си­теля та вар­тових, які стояли біля входу в печеру. Часом вони сиділи. Кассій не відходив від входу в печеру: стояв, спи­раючись на камінь. Він мовчав, глибоко зосередившись. Зовнішні двері були зачиненими, камінь прихилений до входу. Крізь двері я бачила Божественне Тіло Спасителя, осяяне небесним світлом. І двох ангелів, які з шаною схилилися біля Нього.

Розділ 6

Поиск по сайту: