Покладення в Гріб

Усе вже злагодили для поховання! Іван підійшов до Пресвятої Діви Марії та попросив її відійти від Тіла Господа, щоб встигнути покласти Його в Гріб, адже наближалась субота. Пресвята Діва ще безліч разів цілувала Улюблене Тіло і прощалась з Ним. Йосиф та Никодим віднесли Тіло Господа разом з великою пеленою, на якій Воно лежало, на те місце, де мали закінчити помащення. Пресвята Бого­родиця, яка знайшла хоч якусь утіху в материнських турботах про Тіло Господа, тепер безсило впала на руки Своїх подруг. Марія Маґдалина простягнула у відчаї руки та якийсь час ішла за Йосифом та Никодимом, наче хотіла втримати улюбленого свого Господа. Потім повернулась до Пресвятої Богородиці.

Йосиф Ариматейський та Никодим перенесли Тіло Господа в заглиблення Голготської гори, де був прекрасний, гладенький й зручний для намащення камінь. На землі розстелили велику пелену, подібну на ту, яку вивішують у Церкві перед Великим постом, а поряд – велике покривало. Пелена була особлива, просякнута воском, щоб під час обмивання могла стікати вода. Тіло Божественного Учителя поклали на першу пелену, а покривало тримали розпростертим над Ним. Никодим та Йосиф навколішки під цим покривалом розв’язали пелену, якою були обгорнуті стегна Господа. Коли Його знімали з Хреста, зняли пояс, який приніс Спасителю Йонабад. Потім під тим же роз­простертим над Тілом Господа покривалом обмили нижню частину Тіла. Піднявши на полотні, підкладеному під стегна та коліна, благоговійно обмили Господа, не повертаючи Його. Так вони обмивали Тіло губкою до тих пір, поки вода не стала прозорою і чистою. Тоді вилили на Тіло пахощі й з благоговійною обережністю почали розпрос­товувати Його, бо ноги в колінах були й досі зігнутими, як у хвилину Його Смерті. Потім вони обгорнули Тіло новою пеленою, поклавши на неї оберемки запашних рослин, подібні на шафран. Посипали запашним порошком, який Никодим приніс в особливій скриньці. Відтак обтулили запашними травами ноги Господа, вклали запашний бальзам у Його Рани і обгорнули Його ноги смужками тканини. Після цього апостол Іван пішов за Пресвятою Дівою та святими жінками. Пресвята Богородиця, впавши на коліна перед Тілом Господа, поклала під Його Голову тонке полотно, яке отримала від Клавдії Прокули і несла під Своїм покривалом на шиї. Потім з допомогою святих жінок Пресвята Діва Марія заповнила духмяними травами місце між Головою та плечами Спасителя й обгорнула Своїм покривалом Його Голову та плечі. Марія Маґдалина вилила пляшечку бальзаму на Рану в боці від списа, а святі жінки обклали запашними травами впадини навколо Тіла, схрестили на грудях Його задубілі руки і спеленали Його великим полотном, як немовля. Спочатку обгорнули Тіло під пахвами, потім злегка підняли Його й обгорнули все Тіло разом з Головою, наче утворюючи мумію. Тіло Господа поклали на Плащаницю, що мала шість ліктів у довжину: була куплена Йосифом. Розташували по діагоналі: нижній кут Плащаниці покривав Тіло від ніг до грудей; верхній кут спускався на Голову та плечі, а бічні частини покривали все Тіло. Плачучи, зібралися біля Тіла Спасителя. Прощалися з Ним і віддавали Йому останню шану навколішках. Вони побачили дивне явище: усе Тіло Спасителя зі всіма Ранами відбилось, позначилось черво­нястими обрисами на Плащаниці, яка покривала Його. Наче бажаючи віддячити їм за всі їхні ніжні турботи і хоч трішки утішити Своїх близьких в їхньому безмежному горі, Господь захотів залишити їм цей зворушливий спогад про Нього! Зі сльозами та стогоном вони цілували Святе Тіло Господа і з благоговінням доторкались до чудесного зобра­ження на Плащаниці! Їхнє здивування та захоплення зросло, коли вони побачили, що смужки тканини, якими було об­мотане Тіло Господа, не втратили Своєї білизни, а лише на верхньому покривалі був відбиток Тіла Господа. На тій частині Плащаниці, де лежало Тіло Спасителя, Воно від­билось зі спини. Це подвійне зображення Тіла Господнього не було (як можна подумати) відбитком Крові, що витікала з Його Ран. Пахощі та смужки тканини, якими обмотали Тіло, не давали можливості Крові з’явитись назовні. Це було зображення, яке з’явилося чудесним способом, свідчення Самого Господа в Його Пресвятому, позбавленому життя Тілі.

“Я бачила багато подробиць, що стосувались історії цієї Плащаниці, – розповідала Еммеріх, – але розповісти про це ґрунтовно не можу. Друзі Спасителя зберегли цю Плащаницю після Воскресіння Господа, як й інші пелени, якими користувались під час Його поховання. Якось я бачила, як цю Плащаницю забрали у чоловіка, що заволодів нею, двічі вона була в руках у євреїв. Я бачила, як християни вша­новували цю Плащаницю. Одного разу її вкинули у вогонь, але вона залишилась неушкодженою й опинилась у руках християнина, який був присутнім під час намагання спалити її. Було три чудесних відбитки, які отримали під час накла­дання святими цієї чудесної Плащаниці на звичайні пелени. (Оригінал частково зітлів). У з’явах, пов’язаних з Плаща­ницею, згадуються Турин, Франція, Папа св. Клементій та ім­ператор Тиберій, який помер через п’ять років після роз­п’яття Господа”.

Після того, як вірні подякували Богові за послану їм несподівану втіху, чоловіки благоговійно поклали Святе Тіло на шкіряні ноші. Вони накрили Його темним покривалом, а в краї ніг повпихали палиці (Дивлячись на них, я згадала перенесення Ковчега Завіту). Попереду йшли Никодим та Йосиф з Ариматеї, позаду Іван та Авенадар несли на плечах дорогоцінну ношу. За ними йшли Пресвята Діва Марія, Її старша сестра Марія Хелі, Марія Маґдалина та Марія Кле­опова. Потім йшли жінки, які під час намащення пахощами трималися на віддалі від Тіла Господа: Вероніка, Іванна, Хуса, Марія Маркова, Саломея, дружина Заведея, Марія Саломея, Саломея з Єрусалима, Сусанна та Анна, небога Йосифа, що жила в Єрусалимі. Укінці процесії були Кассій та кілька воїнів. Інші жінки – Мароні з Наїну, Діна Самарянка, Мара і Су­фанітянка – були в той час у Витанії в Марти та Лазаря. Двоє воїнів тримали в руках запалені смолоскипи, необхідні для спуску в гробницю. Протягом усього часу, коли вони йшли долиною, а це тривало сім хвилин, благочестиві учасники процесії співали тихим голосом псалми. Я зауважила, як з підвищення слідкував очима за процесією Яків Старший, брат Івана. Коли процесія пройшла, він пішов, щоб, напевно, переказати іншим апостолам усе, що бачив.

Сад Йосифа Ариматейського неправильної, аси­ме­тричної форми. Він розташований перед гробницею і міс­цями вкритий газоном та оточений живоплотом. Ця заго­рожа біля входу замінена решіткою, частини якої скріплені заліз­ними гаками. Біля входу у сад, а також біля святої гробниці ростуть кілька пальм. Більша частина дерев в саду була най­кращих садових порід. Я бачила, як процесія на кілька хвилин зупинилась біля входу в парк і як витягнули з решітки кілька палиць.

Коли підійшли до гробу, зняли Найсвятіше Тіло Спасителя з нош і поклали на вузьку дошку, де навскоси ле­жало велике покривало. Никодим та Йосиф тримали обидва кінці дошки, а Іван та центуріон – кінці покривала. Гріб був новим, очищеним, прибраним слугами Никодима. Вони наповнили пахощами печеру; вона сяяла чистотою та була помальованою з боків. Камінь для покладання Тіла По­мерлого був ширший та вищий в узголів’ї, ніж у ногах, бо голова мала лежати вище за саме Тіло. Святі жінки сіли на ослін біля входу до Гробниці.

Йосиф та Никодим з друзями перенесли в печеру (Гріб) Тіло Спасителя і поклали Його на декілька хвилин на землю. Вони заповнили пахощами всі заглиблення в камені, на який мали покласти Тіло, і розстелили на ньому велику пелену, на яку поклали Тіло Господа і яка Його повністю накрила. Пішли вони з гробниці лише тоді, коли слізьми та поцілунками виявили ще раз свою любов до Спасителя. Коли вони вийшли, Пресвята Діва ввійшла у Гробницю. Я бачила, як Вона спер­лась на камінь, що на два лікті виступав над землею, обійняла Тіло Свого Сина, зрошуючи Його слізьми. Тепер була черга Магдалини. Вона нарвала в саду квіток та гілок, якими обклала все Тіло Того, Кого так любила. Потім обцілувала ноги Спасителя. Вона не могла стримати сліз і її голосіння розривали душу, їй нагадали, що час зачиняти Гробницю; вона вийшла і сіла на ослін біля подруг. Друзі Спасителя знову ввійшли і накрили Тіло Господа та все ложе червоним покривалом, і зачинили двері на засув.

Мені здається, що двері були з міді чи бронзи. Коли їх зачинили, я зауважила на них зображення хреста. (Невідомо, чи сестра Еммеріх хотіла сказати, що зображення хреста було на зовнішній стороні дверей чи друзі Спасителя зробили на дверях хрест із двох шматків дерева).

Великий камінь, яким потрібно було зачинити гробницю, мав форму гробу і був таким довгим, що чоловіки, якби на нього лягли, заледве його собою накрили б. Цей камінь був дуже важким і, щоб підтягнути його до Гробниці, довелося використати, як важелі, кілька палиць, узятих з решітки саду. Зовнішній вхід у печеру був зачинений плетеними дверима. Все робилося при світлі смолоскипів, бо в печері було дуже темно.

У той час, коли в Гріб покладали Тіло Господа, я бачила на Голготі біля входу в сад кілька чоловік. Це були, напевно, учні Спасителя. Звістка, отримана ними від Авенадара, змусила їх вийти зі сховища, але невдовзі вони повернулись назад.

Надходив суботній день. Никодим та Йосиф повер­нулись у місто через невелику браму, яка була біля саду, але через неї не пускали народ. Вони сказали Іванові, Пресвятій Діві, Марії Маґдалині та іншим святим жінкам, які хотіли повернутись на Голготу помолитись, щоб двері цієї брами, а також двері в Світлицю залишились відчиненими. Марію Хелі відвели в місто мати Марка і декотрі жінки. Слуги Никодима повернулись на Голготу забрати залишені там речі. Воїни пішли до своїх друзів, які вартували браму біля Голготи. Кассій, не розлучаючись зі своїм списом, пішов до Пилата розповісти про все, що сталося. Він пообіцяв роз­повісти Пилатові й усе, що відбуватиметься, якщо той дору­чить йому, Кассію, очолити варту, яку юдеї просили поста­вити біля Гробниці. Пилат слухав Кассія не без потайного страху, але, вбачаючи в його переконаннях фанатизм, наказав Йому залишити спис за дверима.

Коли Пресвята Діва Марія і святі жінки повертались з Голготи, вони зустріли загін воїнів з факелами. Жінки ві­дійшли, щоб дати їм пройти. Воїни йшли на Голготу, щоб зняти, напевно, хрести і встигнути закопати їх, поки настане субота. Пресвята Богородиця з супутницями продовжували шлях і ввійшли в місто через ту приватну браму, про яку їм сказали. Йосиф з Ариматеї та Никодим зустріли в місті Петра, Якова-Старшого та Якова-Молодшого. Усі вони були в розпачі. Особливо тужив Петро; плачучи, він обійняв своїх друзів і бив себе в груди, ридаючи та дорікаючи собі, що не був присутнім під час смерті Спасителя. Дякував друзям за все, зроблене ними для Спасителя, за гідне Його поховання. Никодим та Йосиф сказали їм, що для них відкриють двері Гробниці, якщо вони туди прийдуть. І троє апостолів пішли шукати решту. Тим часом Пресвята Богородиця та святі жін­ки підійшли до дверей будинку зі Світлицею. Вони постукали, і їх впустили. Услід за ними прийшли Авенадар, апостоли та декілька учнів. Святі жінки пішли в приміщення Божої Ма­тері. Вони трохи поїли і знову почали гірко плакати. Чоловіки одягнули святкове вбрання і здійснювали обряди суботнього дня при світлі ламп. Вони споживали ягня у великій залі цього будинку, але без звичних обрядів: це не було Пасхальне ягня, адже вони, учні Спасителя, споживали його з Ним напе­редодні. Невимовна скорбота наповнювала серця. Пресвята Богородиця та святі жінки також молились при світлі ламп.

Наближався вечір. З Витанії прийшли Лазар з Мартою, вдова Мароні з Наїн, Діна Самарянка і Марія Суфанітянка. Вони святкували суботу у Витанії, а потім прийшли сюди. Розмовляли про все, що відбулося на Голготі, і від цих роз­мов зростала туга друзів Спасителя.

Пізно ввечері Йосиф Ариматейський вийшов з при­міщення Сіонської Світлиці разом з деякими учнями і святими жінками, що повертались додому. Сумно вони йшли вулицями Сіонськими, як раптом декілька воїнів вискочили із засідки судилища Каяфи, накинулись на Йосифа і схопили його, а ті, хто супроводжував його, втекли.

Я бачила, як ув’язнили доброго Йосифа у вежі біля су­дилища Каяфи, поруч з міськими валами. Каяфа доручив по­ганським воїнам, які не святкували суботу, арештувати Йо­сифа Ариматейського. Він хотів замучити Йосифа голодом у в’язниці і приховати, як той зник. У Велику Суботу Господь вивів Йосифа з ув’язнення.

Розділ 4

Поиск по сайту: