Несення Хреста

Коли Пилат зійшов з тераси Гаввати, частина його воїнів пішла, щоб вишикуватись перед палацом. Решта залишилась біля засуджених. Двадцять вісім озброєних фарисеїв, серед яких було шість лютих ворогів Ісуса, що брали участь в арешті Спасителя на Оливній горі, вирушили до форуму, щоб супроводжувати скорботну процесію до місця страти.

Кати вивели Спасителя на середину майдану. Якраз тоді, коли кілька рабів, які несли Хрест, вийшли на майдан із за­хідних воріт і брутально скинули Хрест на землю до ніг Жертви.

Обидві перетинки Хреста були прив’язані мотузками до основи. Помічники катів несли дощечку для ніг, каталки дерева, щоб прикріпити Хрест до землі та різні інструменти.

Коли Спаситель побачив біля Своїх ніг Хрест, став на коліна, обійняв його і тричі поцілував з тихою молитвою вдяч­ності за визволення роду людського. Визволення, яке щойно почалося! Був звичай, згідно з яким священик цілував вівтар, на якому вперше приступав до заколення жертви. Так і Спаситель цілував Хрест – вічно священний вівтар кривавої і викупної Жертви.

Кати поставили Спасителя на коліна і поклали на Нього Хрест. Спасителю довелося взяти на рамена великий тягар, який Він підтримував правою рукою.

Еммеріх свідчить: “Я бачила Ангелів – більше ніхто їх не бачив. Вони допомагали підняти Йому Хрест. Без їхньої допомоги Він не зміг би цього зробити. Схилявся під Хре­стом, стоячи на колінах. Коли Спаситель молився, інші кати поклали на плечі розбійників поперечні частини їхніх хрестів, відокремлені від основи, і міцно прив’язали до їхніх рук. Вони не були зовсім прямі, а трохи вигнуті. Раби несли ті стовбури хрестів, а з’єднали їх з бічними частинами лише під час розп’яття. Сурма сповіщала від’їзд вершників Пилата.

Один з фарисеїв підійшов зі словами: “Тепер не час прекрасних промов. Уперед, уперед!” Спасителя підвели з колін, і Він відчув на Своїх плечах весь тягар Хреста. Нам доведеться нести свій хрест за Ним, згідно з Його вічно справедливим і святим словом”.

Рушили. Небо зі співчуттям дивилося на урочисту процесію Царя Царів, а земля – як на крайнє приниження. До кінця Хреста були прив’язані дві мотузки, і два кати тримали цей кінець піднятим, щоб він не чіплявся за дорогу. Навколо Спасителя було четверо катів, які тримали чотири мотузки, прив’язані до пояса Спасителя! Поділ Його верхнього одягу був піднятий і прикріплений до пояса. (“Коли я побачила Спасителя під Хрестом, я подумала про Ісака, який ніс нагору дерево, щоб принести себе в жертву”).

Звук сурми Пилата був сигналом для початку Дороги. Спочатку Пилат хотів сам супроводжувати процесію з невеликим загоном воїнів, бо боявся народних заворушень. Озброєний правитель був на коні. Його воїни та вершники були навколо нього. Услід за ним ішло триста воїнів-чу­жинців, що походили з земель між Італією та Швейцарією. Попереду процесії йшов сурмач і голосно сурмив на кож­ному перехресті, оголошуючи про страту. На певній віддалі йшло багато слуг, які несли мотузки, цвяхи, напої, клини та кошики з інструментом. Ті, у кого міцніша будова тіла, несли драбини та хрести розбійників. За ними йшли фарисеї та юнак, який ніс притулений до своїх грудей напис, складений Пи­латом, а ззаду на спині – прив’язаний до палиці терновий вінок Спасителя. Цей юнак ще мав світлі почуття і згодом на­вернувся до Бога.

Потім ішов хитаючись Спаситель. Він зігнувся під величезним тягарем, покладеним на Нього. На Його Тілі були сліди бичування – важкі та скорботні сліди. Він був зовсім утомленим та скатованим. З попереднього дня Він був без їжі та води. Жорстокість катів, втрата крові, гарячка, спрага, моральні страждання, ще важчі, ніж фізичні, довели Його до повного виснаження. Він йшов босий, на ногах проступала кров.

Своєю правою рукою Він підтримував важку ношу на правому плечі, що постійно сповзала, а лівою рукою на­магався утримувати Своє широке вбрання, що заважало Йому іти. Чотири кати тримали прив’язані до пояса мотузки. Двоє тягнули Господа вперед, а двоє штовхали. Тож крок Його був непевний, мотузки заважали Йому підняти краї вбрання. Руки Спасителя спухли і вкрилися жахливими ранами від мотузок, що зв’язували їх. Обличчя Спасителя було також спухле і закривавлене, волосся та борода – скуйовджені, зліплені кров’ю. Ланцюги та ноша притискали Його важке вовняне вбрання до ран, і вони спливали кров’ю. Знущання, злість, ненависть насунулись на Нього звідусюди.

Неможливо описати вираз шляхетності, мучеництва та любові на Його обличчі, Він не припиняв молитися, в Його погляді були молитва, всепрощення та страждання.

Ті два кати, що йшли за Спасителем і підтримували мотузками Хрест, завдавали Йому найбільших страждань: вони то піднімали Хрест, то зразу ж опускали його. Кілька воїнів зі списами йшли з обох боків процесії, потім йшли два розбійники, два кати тримали їх за мотузки. Вони несли на спинах перекладини своїх хрестів, до яких були прив’язані їхні руки. На тілі мали щось подібне на фартух, груди при­кривало вбрання, відкрите з боків і без рукавів. На голові було щось подібне на солом’яну кучму. Ішли сп’янілі від напою, що їм дали випити. Розсудливий розбійник здавався спокійнішим, інший, навпаки, був розлюченим, лаявся, проклинав та зневажав Бога.

Темношкірі кати були невисокого зросту, але міцної статури. Волосся мали кучеряве, чорне, бороди – рідкі. Обличчя свідчило, що вони – не євреї, а єгиптяни-раби, які працюють на загальних роботах і їх наймають за гроші для різних послуг євреї та римляни. Неможливо уявити звірячу жорстокість цих людей. Укінці процесії на конях їхали фарисеї, час від часу вони проїжджали рядами, спосте­рігаючи за порядком.

Серед тих, хто йшов попереду та ніс інструменти, було кілька євреїв низького походження, які запропонували послуги добровільно. На віддалі від сумної процесії три­мався правитель зі своєю свитою. Попереду верхи їхав сурмач, за ним – Пилат у бойових обладунках в оточенні легіонерів, потім – вершники і нарешті – майже триста піхотинців. Свита з правителем перетнула форум, але потім повернула на широку вулицю, що йшла від форуму вбік.

Люди, які вели Спасителя, навпаки, повернули у вузьку, забудовану і надзвичайно брудну вулицю. Тут Спасителю довелось витерпіти нові образи. Кати заважали Йому про­суватись уперед. З вікон будинків чулися на Його адресу образливі вигуки та глузування. Раби, що працювали на вулиці, кидали в Нього багнюку та нечистоти, негідники виливали на Нього чорну смердючу гноївку. Навіть діти, навчені Його ворогами, заздалегідь назбирали камінців і кидали Йому під ноги, коли Він проходив повз їхні будинки. Так діти виявляли свою вдячність Тому, Хто так любив їх, благословляв та зцілював.

У самому кінці брудна і вузька вуличка повертала вліво, розширювалась та піднімалась угору. Тут вулицю перетинав підземний акведук, який тягнувся з Сіонської гори. “Мені здається, що акведук проходить поруч з форумом і виливає свої води в купель неподалік від брами, – припускала Емме­ріх. – Я навіть чула шум води, що стікала в цей акведук”.

Там, де вулиця піднімалася вгору, було заглиблення, наповнене водою та брудом: через нього переходили по високому та широкому камінню. Так часто трапляється на вулицях Єрусалима. Коли Спаситель дійшов до величезної брудної калабані, то зупинився, не мав сили іти далі. Кати почали шарпати і брутально та жорстоко штовхати Його. Божественний Хрестоносець упав навзнак на камінь, і Його тягар упав разом з Ним.

Вороги Спасителя проклинали Його, шарпали, навіть били та штовхали ногами. Процесія зупинилась, і серед людей почулись гнівні вигуки. Марно Спаситель простягав руки, благаючи допомогти Йому підвестися: ніхто не прийшов на допомогу. “Ох, швидко все закінчиться”, – сказав Він і продовжував молитися.

Фарисеї закричали: “Підніміть Його, бо Він помре тут, на дорозі, у нас на руках!” По обидва боки вулиці стояли жін­ки, вони плакали, а діти у них на руках кричали зі страху.

З неземною допомогою Спасителеві вдалося нарешті підняти Голову, але жорстокі вороги, замість допомогти Господу, знову поклали на Його втомлену Голову терновий вінок. Потім з жорстокістю підвели, і знову поклали на Його плечі Хрест.

Йому довелося схилити голову, закривавлену терном, набік, щоб узяти на рамена тягар Хреста. Страждаючи, Він продовжував Свою Дорогу. Йому було дуже важко йти вгору.

Коли Господу зачитали вирок, Скорботна Мати Спа­сителя пішла з форуму разом зі святими жінками та Іваном. Вона обійшла місця, відзначені особливими Стражданнями Христа. Людський гамір, тупіт коней і голос сурми спо­вістили про початок скорботної процесії. Пресвята Діва зно­ву захотіла побачити Свого Стражденного Божественного Сина. Вона хотіла бачити, як Він несе Хрест, і благала Івана, улюбленого учня, повести її туди, де Він ітиме.

Вони йшли з Сіону через відкриту частину форуму, яку покинув Спаситель, аби людям було легше рухатись.

“Я бачила, – говорила Еммеріх, – як вони пройшли через двері в західній частині палацу, що відкривали прохід на вулицю, про яку я щойно розповідала. Вони опинились недалеко від того місця, де зупинилась процесія, коли Спаситель упав під тягарем Хреста. Я не можу точно сказати, чи це була частина одного з палаців Пилата, яка з’єднувалась з самим палацом, воротами та галереями, чи це вже було житло Каяфи, бо на Сіонській горі був лише його трибунал.

Іван умовив одного співчутливого служника дозволити пройти через ворота і його супутницям. Пресвяту Діву Ма­рію супроводжували також один з племінників Йосифа Ариматейського, Сусанна, Хуса, Саломея Єрусалимська. (Коли я побачила Богоматір – бліду, з червоними від сліз очима, яка хиталася і тремтіла, оповита сіро-блакитним по­кривалом, відчула нестерпний біль!).

У гомоні натовпу чулися образливі вигуки. На розі вулиці вістовий повідомляв, що ведуть на розп’яття трьох розбійників.

Коли служник відчинив двері, щоб випустити їх, стало добре чути вигуки з натовпу. Богоматір тихо молилась. Потім звернулася до Івана: “Мені залишитись тут, щоб бачити, як Він ітиме, чи піти геть? Як Мені дивитись на все це?” Іван відповів: “Якщо Ви не побачите, як Він проходитиме тут, потім вам буде нестерпно тяжко та боляче”. І вони зали­шились біля воріт, вглядаючись у процесію, що з’явилася вдалині.

Як боляче шматував їхні душі голос сурми! Процесія наближалась. Ось вона вже близько, за кілька кроків від них. Перед ними не було людей. Натовп був поряд з ними і позаду них. Були і цікаві, які, побачивши Спасителя на форумі, тепер прийшли бічними вулицями і повставали заздалегідь на Його шляху, щоб подивитися ще раз.

Побачивши знаряддя страти та катів, що йшли з уро­чистим та зухвалим виглядом, Богоматір не могла при­ховати Свого Страждання. Вона склала руки, наче благала допомоги у Неба. Один із учасників процесії поцікавився: “Хто Ця Жінка, що так побивається і страждає?” – “Це – Мати Гали­леянина”, – відповів інший.

Почувши відповідь, кати спрямували на Неї потік брутальних образливих слів. Вони показували на Неї паль­цями, один з них узяв у руку великі цвяхи, якими мали приби­вати Спасителя до Хреста, і тримав їх у Неї перед очима з жорстоким і нахабним виглядом.

Вона простягнула руки до Свого Сина, щойно побачила Його, біль та страждання змусили її прихилитися до дверей. Вона була бліда, як полотно. Губи її посиніли.

Спочатку Вона побачила фарисеїв, що їхали верхи, потім юнака, що ніс напис. Нарешті Вона побачила Сина Божого, Свого Сина, Святого зі святих, Відкупителя людей. Він хитався і ледве тримався на ногах.

Його Голова, оповита терновим вінком, схилилась на плече, а на обличчі застиг біль. Кати шарпали Його за мотузки. Господь був блідим, закривавленим, пораненим, борода, склеєна кров’ю загострилась. Його повний скорботи та страждання погляд зупинився на Матері.

Тієї ж миті Він удруге впав на коліна, знесилений, руками спершись на землю. Його Мати в пориві скорботи та любові до Нього не бачила ні катів, ні воїнів. Вона пробігла ті кілька кроків, що відділяли Її від Спасителя, відсторонила катів, що мучили Його, впала перед Ним на коліна й обняла Його.

“Я чула слова, – продовжувала Еммеріх, – якими Вони перекинулись: “Сину Мій-й!” – “Мати Моя-я!” Але я не можу сказати, промовили Вони ці слова вголос чи подумки.

На кілька хвилин запанувало сум’яття. Іван та святі жінки хотіли відвести Божу Матір. Кати не вгавали. Один з них сказав їй: “Що Ти тут робиш? Якби Ти Його краще ви­ховала, Він не був би зараз у наших руках!” Також я бачила, що багато воїнів були глибоко зворушені. Ці воїни відвели Пречисту Діву, і жоден кат не доторкнувся до Неї.

Іван та святі жінки забрали її. Вона впала коліньми на камінь біля брами: здавалося, що горе вбило її. Її руки до­торкнулись до каменя, дуже твердого, з зеленуватими про­жилками, і залишили на ньому сліди. Відбитки, правда, негли­бокі, подібні на складку, яка залишається на тканині від доторку руки.

Я бачила, що тоді, коли Яків Молодший був єпископом Єру­салимським, священний камінь перенесли та зберігали в першій церкві, що виникла в місті. Це була церква поблизу купелі Витезда.

Я вже говорила про те, що в особливих випадках святі, торкаючись каміння, залишають на них подібні відбитки. Божественна мудрість рідко вдається до людського відбитку, щоб залишити тривкі сліди діяння святості!”

Коли почали проходити воїни, двоє учнів відвели Пресвяту Діву в будинок і двері відразу ж зачинили.

Кати змусили Спасителя підвестися і знову нести Свій Хрест, але вже інакше. Обидві перекладини відділились від основи, і одна з них заплуталась між мотузками. Спаситель підтримував цю частину рукою, а основа Хреста волочилася по землі.

Серед людей, які гуртувалися, ображали Спасителя, були й загорнені покривалами жінки, що ледве стояли на ногах від скорботи та сліз.

Розділ 8

Поиск по сайту: