Останні слова Спасителя

Коли розвиднілось, Тіло Спасителя здалося ще блі­дішим та виснаженішим, бо Він утратив майже всю Кров.

Еммеріх згадує: “Я чула, як Він говорив: “Я наче в чавильні, як виноград, який витискають уперше. Я повинен дати всю Свою Кров до останньої краплі, так що залишиться тільки Тіло. Але в цьому місці вже не робитимуть вина”.

Спаситель був зовсім виснажений. З Його пересохлих вуст злетіли слова: “Я спраглий!” Його близькі дивились на Нього з тугою і з сумом. Він наче просив їх: “Води...” Якби во­ни скористались темрявою, то могли би зробити це непомітно. Розгублений Іван промовив: “Господи, ми забули, не встигли цього зробити”. Спаситель відповів: “Мої близькі не здогадались дати Мені склянку води. Так і мало бути, щоб збулося написане”. Ця самотність була для Нього особливо болісна.

Друзі Спасителя підійшли до воїнів і попросили дати Йому склянку води, пропонуючи за це гроші, але ті зне­хтували проханням. А один з них вмочив губку в оцті і додав туди жовчі. Але Авенадар, серце якого почало навер­татись до правди і пом’якшуватись, узяв губку з рук воїна, витиснув її і вмокнув лише в оцті. Потім він прикріпив губку до очеретини, яку використовували, щоб пити, і простягнув Спасителю. Коли губка торкнулась губ Спасителя, Він про­ковтнув кілька крапель оцту.

Господь промовив ще кілька останніх слів, звернених до народу. Пам’ятаю лише, що Він промовив: “Коли Я вже не зможу говорити, тоді мертві говоритимуть за Мене”.

Багато хто закричав: “Це блюзнірство!” – але Авенадар наказав їм замовкнути.

Надходила смертна година Спасителя! Він змагався зі смертю, і холодний піт укрив Його чоло. Апостол Іван стояв біля підніжжя Хреста і витирав пеленою ноги Спасителя. Марія Маґдалина, знемагаючи від скорботи, прихилилась до Хреста. Пречиста Богородиця стояла між Хрестом Спаси­теля і хрестом розсудливого розбійника, її підтримували Марія Клеопова та Саломея. Вона дивилася на Боже­ствен­ного Сина, що помирав.

Раптом Спаситель промовив: “Здійснилося!” Відтак підняв Голову Свою і вигукнув голосно: “Отче Мій! У руки Твої віддаю душу Свою!” І вигук цей водночас гучний і ко­роткий, наче пронизав землю та Небо. Потім Господь опус­тив Голову Свою і спустив дух. Святі жінки та Іван попадали долілиць.

“Я бачила, – свідчила Еммеріх, – як Душа Спасителя у вигляді осяйного тіла спустилась по Хресту в землю, щоб проникнути в пекло!”

Відтак, як Авенадар підніс губку до вуст Спасителя, він залишався біля Хреста верхи на коні. Він був зворушений до глибини душі і не відводив погляду від Обличчя Спа­сителя. Глибокі думки наповнювали його душу. Кінь стояв нерухомо, сумно похиливши голову. Наче переможений у своїй гордості, Авенадар не тримав повід у своїх опущених руках.

Віддаючи Свою Душу, останні слова Спаситель промовив голосно. І вигук цей пронизав Небо і землю, і пек­ло. Земля затремтіла, скеля Голготи між Хрестом Спасителя і хрестом розсудливого розбійника дала тріщину.

Голос Божий – Голос урочистий і страшний – почувся серед мовчазної природи. Здійснилося! Душа Спасителя покинула Його Тіло. Останній вигук Спасителя вразив усіх, хто чув Його. Земля розверзлась, віддаючи свідчення Сво­єму Творцю, і меч скорботи пронизав душі тих, хто любив Христа!

Для Авенадара це було годиною милості та благодаті. Його кінь затремтів; серце Авенадара зворушилось, гордість зламалась, мов камінь скелі. Він відкинув свій спис далеко від себе, вдарив себе в груди і вигукнув голосом щирим та благородним, голосом переміненої Небом людини: “Нехай благословенним буде Всевишній, Всемогутній Бог, Господь Авраама, Ісаака та Якова! Дійсно то був Праведник, справді Син Божий!” І декілька воїнів, зворушених словами свого начальника, звернулись до Бога, як і він.

Перемінившись, Авенадар привселюдно засвідчив свою віру в Сина Божого і не захотів більше залишатись на службі у Його ворогів. Зіскочивши з коня, він передав його Касію, який прийняв керівництво загоном.

Авенадар швидко спустився з Голготської гори, пе­ретнув долину Гіхону і рушив до Хеонської долини. Він пові­домив про смерть Спасителя учням, що переховувалися в тих місцях, а сам пішов до палацу Пилата.

Останній вигук Спасителя, землетрус, скеля, що дала тріщину, – усе це перелякало присутніх. Усе навколо затрем­тіло від жаху. Завіса храму розірвалась! Мертві вийшли з гробів, що відкривались дивом. Тріснули стіни в храмі, в багатьох місцях на землі затремтіли гори і попадали будинки.

Коли Авенадар привселюдно засвідчив своє навер­нення, багато воїнів та людей з народу повелися так само, навіть дехто з фарисеїв навернувся до справжньої віри. Одні голосно кричали, били себе в груди, квапились додому, інші рвали на собі вбрання і посипали свої голови порохом земним – скрізь панувало сум’яття!

Апостол Іван підвівся, декотрі святі жінки, що стояли віддалік, наблизились. Вони допомогли підвестися Пре­святій Діві та її супутницям. Начальник Життя, Той, Хто захо­тів заплатити за грішників, визволити їх, віддав Свою Душу Богові й дозволив смерті підняти на Себе руку. І Святе Тіло, пристановище Вічного Слова – Логоса, тепер віддане на поталу, набуло похмурої подоби смерті.

Тіло Спасителя конвульсивно здригалось і стало зовсім блідим. Лише запечена Кров залишала плями на Його Ранах. Обличчя Спасителя видовжилось, Його щоки обвисли, ніс витягнувся, підборіддя припало до грудей; Його наповнені кров’ю очі ледь відкрились...

На одну мить Він підняв Голову, обтяжену терновим вінком, і вона знову впала на груди під тягарем Його страж­дань. Його посинілі губи, зранені та розірвані, відкри­лись і виднівся закривавлений язик. Пальці Його рук, які перед тим наче стискали голівки цвяхів, тепер розкрились і повисли без ознак життя. Самі руки витягнулись, спина притислась до стовбура Хреста, і всім своїм тягарем Тіло по­никло, сперлось на ноги. Коліна наблизились одне до од­ного. Ноги застигли навколо цвяхів, які їх пронизували...

У ці хвилини руки Пресвятої Діви Марії заніміли і захололи, очі закрились, обличчя стало блідим. Вона вже нічого не чула, не трималась на ногах і опустилась на землю. Іван, Марія Маґдалина та решта жінок закрили обличчя покри­валами і також розпростерлися на землі в невимовній скорботі!

Коли друзі підвели Страждальну Матір, Вона знову відкрила Свої очі й побачила Тіло Свого Сина, зачатого без насіння від Святого Духа, Тіло від Її Тіла, Серце від Її Серця, святий храм, створений Силою Божою в її лоні й тепер зруй­нований, позбавлений всієї Своєї краси! Відлучений від душі, підвладний законові природи, якої Він був Творцем в її досконалості, природи, зруйнованої гріхом людини.

Пречиста Богоматір мала побачити Його розтерзаного, спот­вореного, зганьбленого руками тих, кого Він хотів врятувати і відродити, для чого й прийшов на світ. Прини­жений, зневажений, на Хресті Він був поміж вбивцями – розбійниками. Він, Спаситель, був подібний на хворого на проказу. Він – втілення Краси, Істини та Любові!

Поиск по сайту: