|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
З’явлення померлихХто може висловити безмежні страждання Богоматері, Тієї, Котру Церква справедливо називає Царицею Мучеників, Радістю всіх скорботних та стражденних... Сонце було затьмарене і його промені ще не досягали землі. Після землетрусу повітря було важким, але невдовзі посвіжішало. Тіло Спасителя на Хресті не було відлякуючим. А вигляд обох розбійників був жахливим; обидва мовчали. Дісмас молився подумки. Було вже за третю, коли Спаситель віддав Богові Душу Свою. Жах від землетрусу минався, і до деяких фарисеїв знову поверталась лють та нахабство. Вони навіть підійшли до тріщини, що утворилася в скелі Голготській, і зв’язавши кілька мотузок, почали кидати в неї каміння, щоб визначити її глибину, і були вражені, що не могли сягнути до дна. Це їх стурбувало. Налякали і вигуки невдоволеного народу, який покидав Лобне місце. У декого в серцях прокидалися докори сумління. На місці страти залишалося все менше людей, вони розбрелися по місту і по рівнині у великому сум’ятті. Багато з них навернулося до Бога. Майже п’ятдесят римських воїнів вартували браму міста й очікували на прибуття ще п’ятсот воїнів, яких викликали, аби запобігти повстанню. Браму зачинили, а воїнів розкидали по місту, щоб не давати людям гуртуватися і підбурювати до повстання. Кассій залишився біля Хреста разом з п’ятьма воїнами, які стояли біля прилеглої стіни. Друзі Спасителя голосили і побивалися біля Його Хреста у великій скорботі. Декотрі зі святих жінок повернулись до міста. Тиша, скорбота та пустка запанували біля Тіла Господа! А там, в долині, час від часу з’являлись учні Спасителя. Вони боязко поглядали в бік Хреста Господнього і швидко ховались, якщо хтось наближався. “У ту мить, коли Господь, голосно скрикнувши, віддав Душу Свою в руки Свого Отця, а бачила, як Його Душа яскравою блискавкою спустилась вздовж Хреста в глибину землі в супроводі осяяних Ангелів. Серед них я впізнала Архангела Гавриїла, – свідчила Еммеріх. – І побачила, як Ангели скинули в прірву багато нечистих духів, які наповнили землю”. За велінням Спасителя деякі душі повинні були вернутися з пекла в свої тіла, щоб засвідчити Його могутність і навіяти рятівний жах неприкаяним грішникам. Коли під час смерті Господа стався землетрус і розверзлась скеля Голготи, земля стряслася і в багатьох інших місцях, особливо в Єрусалимі та в інших частинах Палестини. Щойно євреї в місті отямилися від раптової темряви, затемнення сонця і землетрусу, як нова хвиля землетрусу почала руйнувати будівлі. Багато з них з плачем кинулися врозтіч. Яким же був їхній жах, коли, втікаючи, на вулицях міста вони зустрічали привидів, які зупиняли їх, звертались до них загробними голосами з докорами та наріканнями. В храмі священики знову приступили до церемонії заколення Пасхального ягняти, припиненої на час темряви. Вони раділи поверненню світла, коли раптом земля затремтіла знову. Почувся глухий підземний шум, потім гуркіт стін, які руйнувались від землетрусу. Завіса в храмі розірвалась навпіл! Німий зловісний жах охопив збіговисько людей, які заповнили юдейський храм. Серед моторошного мовчання чулися вигуки відчаю. Увесь величезний храм був заповнений народом, але зберігався зразковий порядок. Почалося скроплювання кров’ю жертви, чулися голоси псалмоспівів і сурм. Все йшло згідно зі звичним ритуалом, і сум’яття в храмі не було таким великим, як в Єрусалимі. Але так було доти, поки в різних місцях храму не почали з’являтися привиди померлих, що наче осквернювали храм, вселяли жах, а відтак і зупинили жертвоприношення. До паніки, однак, не дійшло: люди покидали храм групами – поки одні стрімко спускались сходами храму, священикам вдавалося стримувати інших, запобігаючи згубній тисняві. Але жах та сум’яття неможливо описати. Щоб уявити те, що відбувалося, потрібно відтворити в пам’яті мурашник, в який кинули камінь і почали його штурхати палицею, тоді, як усі, хто там перебував, були зайняті роботою, в одному місці сум’яття таке велике, що мурашки кидаються одні на одних, щоб уникнути небезпеки, в іншому ж місці праця триває, незважаючи на те, що трапилось; і навіть там, де найбільший безлад, мурахи знову беруться за роботу. Первосвященик Каяфа та його помічники не розгубилися. Зовні вони зберігали впевненість та спокій. Удаючись до погроз, умовлянь і навіть жартів, вони намагалися припинити паніку. Завдяки своєму диявольському зачерствінню, вони швидко отямились і не побачили в надприродних явищах знаку гніву Божого як свідчення невинності Ісуса. Римський гарнізон фортеці Антонія також доклав усіх зусиль, аби підтримувати порядок. У народі панував жах, свято не відбулося, але до заворушень не дійшло. Тугу та пригніченість кожен поніс з собою додому, хоч фарисеї своїми промовами намагались заспокоїти людей. “Ось ще кілька подій, які я запам’ятала, – розповідала Еммеріх. – Великі колони біля входу в святиню, на яких трималась величезна прекрасна завіса, попадали зі своїх п’єдесталів. Ліва колона впала в напрямі на південь, а права – на північ. Величезна завіса розірвалася навпіл. На завісі були кольорові зображення, астрономічні сфери та різні символічні фігури, а також зображення мідного змія на хресті. Великий камінь відділився від стіни біля молитовного місця старця Симеона, перед входом у святиню, склепіння молільні знизились. В інших частинах храму стряслася земля, впали двері, колони зруйнувались. У святині з’явився великий первосвященик Захарія, вбитий між храмом та вівтарем, і виголосив погрозливу промову (то не був батько Івана Хрестителя, а інший Захарія, похований під хрестом). Привид первосвященика Захарії говорив про вбивство Захарії – батька Предтечі Івана Хрестителя, про вбивство самого Івана Предтечі й насильницьку смерть пророків. Привид вийшов із зруйнованого землетрусом фундаменту храму, біля святині – місця поховання його і старця Симеона. З’явилися також два сини благочестивого Симеона Праведного, одного з предків старця Симеона, і також грізно, з докорами говорили про вбивство пророків, про те, що традиційне принесення жертв повинно припинитися. Вони закликали всіх присутніх прийняти вчення Розіп’ятого. Пророк Єремія з’явився біля вівтаря й оголосив, що попереднє жертвопринесення закінчилось і заміняється новим. Первосвященики всіляко заперечували і приховували з’яву привидів їм та решті священнослужителів, під загрозою найсуворіших покарань вони заборонили розповідати про це людям. А ці чудові з’яви супроводжувались новими, не менш дивними! Другі двері святині відкрились самі по собі, і почувся гучний голос: “Геть звідси!” Я побачила, що Ангели Господні залишили храм; тоді ж Никодим та Йосиф Ариматейський з друзями пішли з храму. Вівтар був зруйнований, кадильниця перекинулась. Розбились дощечки зі Святим Писанням, а самі згортки Писань і пергаменти перемішались! Сум’яття досягло свого апогею. Закони часу, порядок та час богослужінь, – усе було втрачено. Мертві безперервно з’являлись у святині, а деякі привиди – у галереях та потайних місцях храму. Із загрозливими промовами вони звернулися до людей. Потім, прислухавшись до Ангелів, мертві повернулись до своїх гробниць. Кафедра учителів у притворі була перекинута. Більшість з тих тридцяти фарисеїв, яких послали на Голготу останніми, тепер повернулись у храм серед загального сум’яття. Біля підніжжя Господнього Хреста дехто з них навернувся. Незвичайні явища, свідками яких їм довелося бути, приголомшили їх. Вони звернулись до Каяфи та Анни з гіркими та повними відчаю наріканнями, а потім залишили храм. Анна, найжорстокіший з усіх ворогів Спасителя, що керував боротьбою проти Нього і підбурював Його обвинувачів, був переляканий, він кидався в найбезлюдніші місця храму, бігав з кутка в куток, наче шукав, де б заховатись. Я бачила Анну і декотрих його прибічників в якомусь затишному приміщенні храму, вони були у відчаї. Каяфа даремно намагався підбадьорити Анну: страх від з’яви мерців наче паралізував його. Каяфа, хоч і занепокоєний та внутрішньо знічений, був настільки знавіснілий, опанований дияволом пихи, що зумів не виявити свого стану. З крижаним спокоєм він протиставив свою гордість, жорстокість, ненависть усім загрозливим знаменням Неба і своєму затаєному відчаю. Коли принесення в жертву стало неможливим, Каяфа наказав тримати в таємниці всі події, явища, з’яви, які відбувалися в храмі. Він повторював сам і наказував священикам говорити, що вияви гніву Божого були на прибічників Галилеянина: вони з’явились до храму без попереднього очищення. Він говорив, що лише вороги Закону, який Ісус намагався відмінити, могли викликати збентеження в храмі. Винен в усьому Той, Хто під час Своєї смерті, як і за життя, порушив спокій святого місця. Такими розмовами Каяфі вдалося заспокоїти одних і залякати інших. Але хвилювання не влягалося. Святкування було припинено і відкладено до тих пір, поки храм буде повністю очищений. Багато ягнят не було заколено на свято Пасхи. Люди покидали храм. Усі знали, що гробниця первосвященика Захарії біля стіни храму відкрилася. Каміння впало зі стіни, сам Захарія вийшов зі своєї гробниці (але він не повернувся туди, і я не знаю, куди він подів свою смертну оболонку після своєї з’яви; сини Симеона Праведного повернулись у своє підземелля під горою храму саме тоді, коли Тіло Господа клали у гріб). Під час цих похмурих подій у храмі не менші сум’яття та жах панували в багатьох місцях Єрусалима. О третій годині багато могил, особливо в садах північно-західної частини міста, відкрились. У деяких могилах лежали тіла, покриті пеленами, в інших – лише кістки і напівзотлілі тканини. З деяких могил нестерпно смерділо. У палаці Каяфи були поруйновані східці, на яких стояв Спаситель, де Його віддали на поталу. Не збереглося і те місце, де апостол Петро мав нещастя відректися від свого Учителя. Румовище тут було таким великим, що ввійти до палацу можна було лише через другий вхід. Великий первосвященик, один з предків Симеона Богоприємця, в присутності кількох членів синедріону, з’явився тут, засуджуючи нечистивий суд, що відбувся на цьому місці. Ті, хто минулої ночі допоміг апостолам Іванові та Петрові увійти до палацу, тепер навернулись до Бога і пішли до учнів Спасителя, що переховувались у безлюдних місцях долини. У палаці Пилата підземний поштовх стався в тому місці, де Спаситель стояв перед народом. Камінь, на якому Він стояв, розлетівся в друзки. А на сусідньому подвір’ї задвигтіла земля на тому місці, де були поховані вбиті Іродом після Різдва Христового немовлята. У багатьох місцях міста були пошкоджені будинки та стіни. Але жоден будинок не завалився. Римський правитель не міг отямитись і не знав, які розпорядження давати. Земля двигтіла під його палацом! Пилат бігав з однієї кімнати в іншу, переходив з одного приміщення в інше. Мертві з’явились у його будинку і дорікали йому за несправедливий суд! Пилат думав, що то були боги та духи страченого пророка. Він заховався в найпотаємнішій частині свого палацу і почав приносити жертви своїм богам, даючи їм обітниці, щоб вони умилостивили богів Галилеянина. Ірод майже збожеволів від жаху і звелів зачинити всі двері свого палацу. Понад сто мерців різних часів покинули свої гробниці, з’явились в Єрусалимі та його околицях. Вони з’явились у різних місцях міста і звертались до людей, дорікаючи їм за смерть Спасителя. Щоправда, більшість гробниць була в околицях міста, але чимало їх було і в новій частині Єрусалима, в садах між Наріжною та Голготською брамами. Були гробниці й біля храму, забуті та покинуті. Не всі піднялись, коли могили розверзлись, а лише ті, чиї душі були послані Господом з пекла. Привиди вставали з могили і нечутно блукали вулицями. Заходили до осель своїх нащадків і в справедливому гніві дорікали їм, що вони були причетні до страждань Спасителя! Переважно вони ходили парами: під їхнім довгим вбранням не було видно ніг. Здавалось, що вони ковзали, ледь торкаючись землі. Дехто – з оголеними руками, в інших руки були прикриті одягом, їхні голови були обмотані покривалами, обличчя – смертельно бліді. Звуки їхніх голосів жорсткі та дивні, їхня присутність відчувалася лише в звуках їхніх голосів; так, наче вони самі були голосами, їхні покривала відрізнялись залежно від віку померлого та часу, коли він жив на землі. Вони зупинялися там, де лунала сурма й оголошувався вирок Спасителю перед тим, як Його повели на Голготу. Привиди віддавали хвалу Господу, віщуючи небесну кару Його вбивцям. Коли вони з’являлись, люди зупинялись і в заціпенінні слухали їх, а потім утікали при найменшому порухові й ховалися в найпотаємніших місцях своїх осель. Жахіття панувало в місті! Біля четвертої години мерці повернулися до своїх гробниць. Багато хто мав з’явитися ще після Воскресіння Спасителя. Жертвопринесення в храмі припинилося, і серед загального сум’яття лише в деяких будинках перед вечерею споживали Пасхальне ягня. Тоді ж Еммеріх бачила в інших місцях Святої Землі та у віддалених країнах чудесні з’яви, але про це мова пізніше. Розділ 2 Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.) |