Етапи посередницької діяльності

1. Діагностика конфлікту. Для цього потрібно: визначити тип конфлікту, оцінити ступінь його гостроти, установити причини конфлікту та його глибину, дослідити динаміку конфлікту та охарактеризувати його стадію на момент дослідження, вивчити наміри, цілі, орієнтації учасників конфлікту, а також ресурси, які вони мають і можливі дії, які вони готові здійснити, оцінити вплив на конфлікт зовнішніх факторів (органів влади).

2. Побудова моделі розвитку конфлікту та прогнозування його наслідків. На цьому етапі необхідно здійснити:

· різні варіанти розвитку конфлікту з точки зору задоволення інтересів кожної із сторін;

· прогноз негативних та позитивних наслідків можливих варіантів розвитку конфлікту для кожного із учасників конфлікту;

· визначити ціни „перемоги”, „поразки” і „згоди” кожного із учасників конфлікту, виявлення на цій основі найбільш привабливих варіантів вирішення конфлікту.

3. Спеціальна підготовка переговорів. Вона передбачає посередником виконання таких видів роботи:

· визначення стратегії та тактики переговорів;

· здійснення допомоги кожній із сторін в осмисленні ситуації, що склалася;

· переформування вимог сторін конфлікту із врахуванням певного бачення ситуації та законодавства країни;

· створення атмосфери довіри учасників переговорів;

· формування порядку денного (визначення пріоритетів та порядку обговорення питань).

5. Переговори. На попередніх етапах кожний з учасників конфлікту за допомогою посередника повинен з’ясувати чим відрізняється бажаний результат від того, що реально може бути досягнуто. Метою переговорів повинне бути те, що можна досягнути, а не бажане. Цей етап може бути достатньо важким і тривалим, оскільки він передбачає безпосередньо контакт учасників конфлікту або їх довірених осіб (це можуть бути, так сказати, перші особи, або на першій стадії − робочі групи).

Фахівці розрізняють декілька можливих форм втручання третьої сторони.

Медіаторство (mediation) − посередництво, при якому консультативні рекомендації не обов’язково повинні прийматися до уваги сторонами, що конфліктують.

Примирення (concillation) – посередництво, в якому акцент робиться не стільки на врегулюванні питань, скільки на процесі. За допомогою якого конфлікт припиняється.

Арбітраж (arbtration) – це така форма втручання третьої сторони, при якій рекомендації її є обов’язковими.

Деякі дослідники відносять сюди й деякі інші форми посередництва, зокрема, М.Дойч називає робочі групи з розв’язання проблем (problem-solving workshops) та “процес поради”(counseling).

Обов’язками посередника тут повинні бути:

· усунення тиску на учасників переговорів іззовні;

· постійна підтримка учасників переговорів установки на розв’язання конфлікту, атмосфера довіри та доброзичливості,

· концентрація уваги учасників обговорення на необхідних аналізу пріоритетних запитань, уключених в узгоджений порядок,

· нейтралізація „крайніх” позицій, звертання уваги на їх негативні наслідки, слабкість аргументації тощо,

· ініціювання власних аргументів та пропозицій, забезпечення досягнення придатних для кожної із сторін рішень,

· слідкування за тим, щоб кожний учасник обговорення мав можливість висловити свої судження з питань, що обговорюються,

· участь у підготовці підсумкового документа з результатів переговорів.

Виконання поставлених завдань буде залежати від того, наскільки ґрунтовно посередник відпрацював питання, які обговорюються, а також від того наскільки йому вдалось створити із учасників конфлікту партнерів, здатних до спільної роботи.

5. Вихід з конфлікту. Цей останній етап іноді недооцінюється учасниками конфлікту. “Посередник же, – визначає В.Амелін – повинен пояснити, що ця стадія дуже важлива для підтримки порядку у відносинах між соціальними суб’єктами. З психологічної точки зору, вона означає визнання нового типу відносин між колишніми учасниками конфлікту, розуміння того, що відносини суперництва перетворились у відносини співробітництва”. Учений уважає, що на цьому етапі посереднику необхідно:

· спонукати учасників конфлікту до того, щоб донесли один одному своє задоволення з приводу прийнятих рішень, а також свої позитивні оцінки співробітництва один з одним,

· визначити вироблені правила і процедури рішення конфлікту як основу для розв’язання майбутніх конфліктних ситуацій, якщо такі виникнуть; дані процедури і правила є узагальненими, виведеними з теоретичного розгляду проблеми, огляду літератури і практичних акцій, що використовуються психологами і спеціалістами інших дисциплін для розв’язання конфліктів різного рівня,

· затвердити об’єктивні методи контролю за реалізацією прийнятих рішень,

· взяти участь у контролі за реалізацією рішень (як експерта).

Поиск по сайту: