АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Особливості окремих типів міжнародних конфліктів

Читайте также:
  1. Адміністративно-правові відносини, їх структура, особливості та види.
  2. Велике князівство Литовське: особливості взаємодії культур литовської і давньоруської.
  3. Види конституції, їх структура та особливості
  4. Види конфліктів.
  5. Відтворення населення та його регіональні особливості
  6. Галузеві особливості, що впливають на організацію обліку
  7. Дайте характеристику типів темпераменту людини.
  8. Державна служба та її особливості в Україні
  9. Детермінація й причинна обумовленість політичних конфліктів
  10. Джерела (форми) трудового права України: поняття, види, особливості
  11. Діагностика і особливості перебігу гострої хірургічної патології
  12. Діяльність громадських організацій і окремих громадян у протидії та запобіганні злочинам

Міждержавний конфлікт. Сторонами цього типу конфліктів виступають окремі держави або групи держав (коаліції). Причини цих конфліктів можуть бути також найрізноманітніші (економічні, політичні, ідеологічні, територіальні й ін.). В основі міждержавних конфліктів лежать насамперед протиріччя інтересів країн. Одна з відмітних рис такого конфлікту в сучасних умовах − небезпека масового знищення людей у випадку розв’язання воєнних дій між державами.

Міждержавні конфлікти можуть бути представлені конфліктами двох або більше держав, національно-визвольними війнами (одна зі сторін − держава), антиколоніальними війнами народів проти урядів держав, що колонізували їх країну, внутрішні інтернаціоналізовані конфлікти (держава − помічник однієї зі сторін на території іншої держави).

Види міждержавних конфліктів можуть бути виокремлені за такими критеріями: конфлікт ідеологій, конфлікт через політичне панування, територіальний конфлікт, релігійний конфлікт.

Міждержавні конфлікти можуть бути класифіковані як збройні й неозброєні. Збройні конфлікти являють собою спробу досягти реалізації своїх інтересів за допомогою військової сили. Їхня небезпека в можливості залучення нових сил, виходу з-під контролю. Неозброєні міждержавні конфлікти виявляються як дипломатичне протиборство, як митні, фінансові й інші дії, що виражають економічні й політичні інтереси тих або інших держав.

Найважливішим центром уврегулювання міждержавних конфліктів і підтримки міжнародного миру є Організація Обєднаних Націй (ООН)[34], у якої є унікальні можливості й переваги перед іншими міжнародними організаціями. Одна з найважливіших задач ООН − запобігання всіма наявними в неї засобами збройних конфліктів і захист цивільного населення від загибелі в тих гарячих точках планети, де ці конфлікти все-таки відбулися.

Дослідженнями зафіксована тенденція зменшення питомої ваги міжнародних насильницьких конфліктів у загальній кількості воєн – найбільш великомасштабних конфліктів, пов’язаних з використанням насильства. Так, за підрахунками Е.Луарда, якщо за період з 1400 р. по теперішній час приблизно половина збройних конфліктів у світі відбулася між державами, то за чотири післявоєнних десятиліття із 127 воєн лише 37 належали до категорії міжнародних. За підрахунками, проведеними Центром методології міжнародних досліджень Дипломатичної академії МЗС РФ, питома вага власне міжнародних насильницьких конфліктів, що відбулися в 1945-1989 р., ще менша – лише 22 з 147 великих збройних конфліктів мали винятково міждержавну структуру, а інші – переважно внутрішньодержавну[35].

Міжнародний регіональний конфлікт. Регіональні конфлікти мають місце між країнами. Усього в період з I945 по I988 роки відбулося 170 великих регіональних конфліктів, (90 воєн і конфліктів, Африка − 52, Латинська Америка − 30), у той час як за попередні майже п’ять десятків років (I898-I945) було II6 воєн і конфліктів, тобто на одну третину менше. У регіональні конфлікти в тій або іншій формі були втягнуті всі великі держави: майже в 100 регіональних конфліктах вони безпосередньо брали участь у бойових діях. У другій половині 60-х рр.кількість регіональних конфліктів досягла свого річного максимуму, виникла небезпека глобального військового хаосу, хоча і регіонально-осередкового характеру, але з локалізованням одночасних вогнищ. Цьому значною мірою сприяє поширення в 70-80 р. на країни третього світу гонки озброєнь, у тому числі сучасних систем озброєння і радіоелектронного устаткування, засобів керування. Конфліктно-провокуючий характер носить міжнародна торгівля зброєю, основним постачальником якої є насамперед США і Росія[36].

Національно-визвольні війни як особлива категорія міжнародних конфліктів. Ці конфлікти набули якість міжнародних після Другої світової війни. Раніше подібні конфлікти оцінювалися як внутрішні. Відповідно до Додаткового протоколу № 1 1977 р. до Женевських конвенцій 1949 р. „збройні конфлікти, у яких народи борються проти колоніального й расистського панування й окупації, за здійснення їхнього права на самовизначення, є міжнародними збройними конфліктами”.

У практиці ООН ця категорія міжнародних конфліктів включала: 1) війни колоніальних країн і народів, під якими розуміються війни народів несамоврядних, а також підмандатних і підопічних територій, що знаходяться під колоніальним пануванням; 2) війни народів, що борються проти расистського панування; 3) війни, що ведуться „народами проти урядів, хоча і не є колоніальними або расистськими, однак діють на противагу принципам рівноправності і самовизначення”.

„Колоніальні війни” були пов’язані з післявоєнною епохою деколонізації і велися колоніальними народами проти держав-метрополій. За деякими підрахунками, з 54 збройних конфліктів, що мали місце у світі в 1946-1965 рр., 12 були колоніальними війнами. Природно, що по мірі придбання незалежності колоніальними країнами і народами ця група національно-визвольних конфліктів перестає існувати. Така ж доля національно-визвольних воєн, спрямованих проти расистського панування.

Інші перспективи в національно-визвольних конфліктів типу воєн у Палестині, що виникли на ґрунті націлених на зміну „політичної цілісності” держав внутрішніх етнополітичних або „легітимних” конфліктів. З метою запобігання посилання на принцип рівноправності і самовизначення народів для розширення практики використання таких конфліктів як бази для розвитку сепаратистських рухів, що розчленовують існуючі держави, ООН у своїй діяльності додержується правила так званого запобіжного застереження, відповідно до якого не підлягають санкціонуванню або заохоченню „будь-які дії, що вели б до розчленовування або до часткового або повного порушення територіальної цілісності або політичної єдності суверенних і незалежних держав, що дотримуються у своїх діях принципу рівноправності й самовизначення народів”.

Це означає, що принцип рівноправності й самовизначення народів як правова основа для вимоги про відділення і державотворення може бути використаний лише тими групами населення, що не мають пропорційного представництва у владних структурах колишньої держави. Крім того, відповідно до сучасної практики застосування принципу рівноправності й самовизначення народу до конкретних ситуацій і встановлення, чи є та або інша група населення народом, що володіє правом на самовизначення, необхідна колективна легітимація в рамках ООН або, наприклад, ОБСЄ[37].

Внутрішні інтернаціоналізовані конфлікти, або „змішані війни”. Внутрішні інтернаціоналізовані конфлікти, або „змішані війни”, – це особливий вид міжнародного конфлікту, що появилися в післявоєнний період у результаті трансформації міждержавних відносин у дійсно міжнародні.

Традиційні військові дослідження ігнорували революції і війни, що відбувалися в окремих державах, оскільки вони виходили за рамки міждержавних воєн і міжнародних відносин. Уважалося, що принцип невтручання у внутрішні справи ні би відокремлював міжнародну сферу від внутрішньої, залишаючи цивільні конфлікти за межами поля чи міжнародного розгляду. І тільки після Другої світової війни вчені стали приділяти значно більше уваги громадянським війнам, усвідомивши, що вони „замінили міжнародну війну як війну ядерного століття”.

Дійсно, практично всі великі міжнародні кризи, що відбулися після 1945 р., мали свої корені в громадянських війнах, що переростали в змішані конфлікти. Як стверджують дослідники, у перші два десятиріччя після другої світової війни з 26 громадянських воєн лише 10 були „переважно внутрішніми”, а 16 – „внутрішніми зі значним зовнішнім утручанням”. Роль цієї категорії конфліктів ще більше зросла в наступні роки, і це видно з того, що майже кожні два з трьох „режимних”, або „ідеологічних”, внутрішніх конфліктів (34 з 54), що відбулися після 1945 р., були, за деякими підрахунками, інтернаціоналізовані шляхом прямого або непрямого втручання найчастіше „наддержав”. Цікаво, що в цей час піддавався інтернаціоналізації лише один із трьох етнополітичних конфліктів (12 з 41), причому вже з порівняно рідким втручанням „наддержав”.

Саме тому в 60-і роки багатьом дослідникам стало ясно, що міжнародний правопорядок, створений Статутом ООН на базі принципу незастосування сили, явно не адекватний виниклій реальності переваги внутрішніх збройних конфліктів над міждержавними. З одного боку, як писав професор Принстонського університету Р.Фолк, було зрозуміло, що міжнародне право традиційно тримається ніби осторонь від феномена громадянської війни. Навіть ООН не містить прямої вказівки на залежність міжнародного світу від контролю над „внутрішнім політичним насильством в окремій країні”[38].

Війна як міжнародний конфлікт. Вивчаючи міжнародні конфлікти й використовувані в ході цих конфліктів зброї, не можна обійти тему війни. Війна − майже постійна супутниця міжнародного життя, тому її можна розглядати як міжнародний конфлікт, під час якого відкрито використовують у протиборстві масове організоване збройне насильство Масштаби його застосування можуть бути різні − деякі з таких конфліктів супроводжуються бойовими діями порівняно низької інтенсивності за участю нерегулярних військових або воєнізованих формувань: партизанських загонів, ополчень, загонів самооборони, бойових дружин, збройних об’єднань, створених на кошти приватних осіб або недержавних організацій. Інші − обумовлені політичним протиборством і зіткненням інтересів держав, міждержавних союзів і військово-політичних блоків. Війни й збройні конфлікти цього типу ведуть, як правило, регулярні армії, що застосовують такі засоби збройної боротьби, що надає в їхнє розпорядження держава, діюча від імені всього суспільства.

Останні десятиліття свідчать, що у взаєминах розвинутих держав безпосереднє застосування військової сили має тенденцію до зниження. Це обумовлено постійним удоскона-люванням озброєнь, яке в умовах науково-технічної революції привело до того, що змінилися не тільки форми, але й цілі застосування військової сили. Створення й поширення ядерної і термоядерної зброї, гонка ядерних озброєнь внесли виправлення у відому формулу К.Клаузевиця, що підсумовує багаторічний досвід ведення воєн для розв’язання протиріч у відносинах між державами: „війна є не що інше, як продовження політичних відносин із застосуванням інших засобів”. Ця формула, починаючи з другої половини ХХ ст., уже не може розглядатися як істина, що має загальне й безумовне значення для всіх і завжди. І політичною, і військовою наукою переконливо обґрунтована теза про те, що такий вид війни, як світова ядерна війна, не є засобом раціональної політики, спрямованої на переділ світу, влади або ресурсів, тому що веде до самознищення людства як цілого.

Така ситуація породила ідею дозованого, обмеженого й регульованого використання військової сили, яка спирається на припущення, що, піднімаючи (або опускаючи) ступенями „ескалації” (або „деескалації”)конфлікт, ретельно й виважено аналізуючи відповідну реакцію супротивника на використання сили, можна домогтися бажаних цілей, навіть і не застосовуючи відкритих воєнних дій. Задумана політиками „демонстрація сили” дуже часто веде до необхідності бойового застосування сили військовими.

Про те, яку погрозу й який масштаб може скласти подібне використання військової сили на світовій арені, свідчать події жовтня 1962 р., що одержали назву „Карибська криза”. Прагнення зменшити політичний вплив США, підірвати їх домінуючі позиції в Західній півкулі викликало з радянської сторони спокусу, використовуючи вираження, приписуване М.С.Хрущову, „запустити їжака в штани американцям”. Рішенням політичного керівництва СРСР виконання цієї задачі було покладено на групу радянських військ на Кубі. Ситуація перетворилася на великомасштабний конфлікт на світовій арені, показавши, що погроза застосування збройних, у тому числі ракетно-ядерних сил, є не тільки реальною небезпекою для світу, але й діючим засобом впливу на політику навіть „наддержав”.

Міжнародний тероризм як різновид міжнародного конфлікту. Міжнародний терор − це різновид міжнародного конфлікту, що використовувався й використовується людьми та організаціями, що мають різну ідейно-політичну й світоглядну орієнтацію, „за”, так і „проти” закордонної влади. Терор революціонерів, що прагнуть до звільнення трудящих, терор борців за національну незалежність, терор ісламістів поєднує не мета, а збройна форма насильства, застосування якого не спирається на закон.

Слово “ терор “ з латинської мови (terror − страх, жах; аналогічне значення мають слова: terror (англ.), terreur(фр.) − жах, страх. Існує також вираження “терористичний акт” (терористичний акт). У літературі існує багато різних визначень тероризму: “терор є систематичне використання крайнього насильства і погрози насильством і погрози насильства для досягнення публічних або політичних цілей”; “тероризм − погроза насильством, індивідуальні акти насильства або компанії насильства, що ставлять метою в першу чергу постійно вселити страх − тероризувати”.

Міжнародний тероризм − це насильницькі акти, політичні зміни, що мають на меті підрив міжнародних відносин і які міжнародне співтовариство розглядають як несумісні з бажаними нормами поведінки. На думку деяких фахівців, терор можна розглядати як війни нового типу, у яких ми маємо справу з новим типом зброї, з новими цілями − матеріалом поразки, з новими засобами захисту. Терор − це, у першу чергу, зброя масової психологічної поразки, пов’язана з бажанням нанести як найбільш нищівні, непоправні удари почуттю безпеки десятків, а, якщо можливо, то й сотень мільйонів людей. Тут кількість жертв не має особливого значення, тому що можна дуже довго показувати страждання кількох людей, підключивши до нього мільйони людей, і це буде значніще, і буде нанесена більша втрата, ніж якщо це буде стосуватися великих жертв. Існує думка, що акт насильства розглядається як терористичний тоді, коли його психологічний ефект обернено пропорційний його справжнім фізичним результатам. Він являє собою підвищену небезпеку тому, що часто спричиняє масові людські жертви, психічні травми, приводить до руйнування матеріальних і духовних цінностей. Терористами часто знищуються люди, які не мають до їхніх конфліктів і проблем ніякого відношення, або можуть бути, наприклад, пасажирам літака або глядачами на стадіоні. Будь-який тероризм, коли він носить більш-менш масовий характер, робить життя значної частини людей досить тривожним, незахищеним, повним небезпек, знижує їхню трудову й іншу активність, приводить до обмеження соціальних контактів, змушує до поступок перед совістю й порушеннями закону.

До тероризму прибігають не тільки більш слабкі, але й менш цивілізовані люди, що має бути оцінкою їхньої моральності, їхнього прилучення до культури, загальнолюдських цінностей. Це відноситься не тільки до терористів у малорозвинених країнах, але й до тих, хто здійснює подібні акти в найцивілізованіших.

 


РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Андреев В.И. Конфликтология. – М.: 1995.

2. Анцупов А.Я., Малишев А.А. Введение в конфликтологию. – М.:1999.

3. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. – М.:ЮНИТИ, 2000.

4. Ассонов Г.Ф., Хуторненко О.А., Шаблий Е.И. Особенности экономической культуры в США, Японии, странах Западной Европы. – К.: 1992.

5. Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология. – Харьков.: 1997.

6. Бородкин Ф.М., Коряк Н.М. Внимание: конфликт. – Новосибирск, 1989.

7. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – СПб.: Питер, 1998.

8. Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта. //Социс, 1994, № 5.

9. Дойч М. Разрешение конфликта (Конструктивные и деструктивные процессы). //Социально-политический журнал, 1997, №1.

10. Домбровски П. Переговори. − ЭКО, 1991, № 1.

11. Донцов Л.И., Полозова Т.А. Проблемы конфликтов в западной социальной психологи. //Психологический журнал, 1980, № 6.

12. Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония. − К.: 1987.

13. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей. − К.: 1997.

14. Дружинин В.В., Конторов Д.С., Конторов М.Д. Введение в теорию конфликта. − М.:1989.

15. Здравомыслов А.Г. Межнациональные конфликты в постсоветском пространстве. − М.:1996.

16. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. − М.: 1995.

17. Зигерт В.: Ланг Л. Руководить без конфликтов. − М.: 1990.

18. Исраэляи В.Л. Дипломаты лицом к лицу. − М.:1990.

19. Ішмуратов А.Г. Конфлікт і згода. − К.: 1996.

20. Как решать конфликты? – Ульяновск, 1991.

21. Карнеги Д. Как завоевать друзей и оказывать влияние на людей. − Рыбинск, 1997.

22. Коллінз Р. Теорія конфлікту у сучасній макроісторичній соціології. //Філософська і соціологічна думка, 1993, № 6.

23. Конфликты и переговоры. – Ростов-на-Дону:Феникс, 1997.

24. Корнелиус X., Фейр Ш. Выиграть может каждый. – М.: 1992.

25. Курбатов В.И. Стратегия делового успеха. – Ростов-на-Дону, 1985.

26. Лебедева М.М. Политическое урегулирование конфликтов. – М.: 1997.

27. Лоренц К. Агрессия. //Вопросы философии, 1992, № 3.

28. Мадісон В.В.: Иахов В.А. Політологія міжнародних відносин. – К.:1997.

29. Майерс Дэвид Социальная психология. – СПб.: ЗАО «Издательство «Питер», 1999.

30. Мастенбрук У. Управление конфликтными ситуациями и развитие организации. – М.: ИНФРА-М, 1996.

31. Мацковский М.С. Социология семьи. – М.: 1989.

32. Нергеш Я. Поле битвы − стол переговоров. − М.: 1989.

33. Об искусстве полемики. − М.: 1982.

34. Основы конфликтологии: Учебное пособие. Под ред. В.Н.Кудрявцева. – М.:Юристъ,1997.

35. Рубин Дж., Колб Д. Психологические подходы к процессам международных переговоров. // Психологический журнал, 1990, № 2.

36. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. - К.: 1995, с. 33-34, 69-70,154-163,163-170.

37. Саркисян Б. Победа на переговорах. – СПб:Питер,1998.

38. Скибицька Л.І. Конфліктологія. – К.:КДТЕУ,1999.

39. Скотт Джини Грехем Конфликты. Пути их преодоления. —К.: 1991.

40. Соціологія: Курс лекцій. За ред. В.М.Пічі. — К.: 1996, лек.18.

41. Тернер Дж. Структура социологической теории. — М.: 1985, с.27-57, 125-218.

42. Уткин Э.А. Конфликтология. Теория и практика. – М.: Издательство ЭКМОС,1998.

43. Фишер Р.: Юри У. Путь к согласию, или переговоры без поражения. − М.: 1990.

44. Холличер В. Человек и агрессия. − М.: 1975. С. 100 — 130.

45. Эрнст О. Слово предоставлено вам. Практические рекомендации по ведению деловых бесед и переговоров. − М.:1988.

 


АНТОЛОГІЯ

 

 

В антології представлено уривки з наукових праць зарубіжних фахівців, присвячених аналізу проблем конфліктології.

Антологія доповнює загальну концепцію підручника, представляючи різні підходи до оцінки конфліктологічних проблем сучасності.

 


Конфликтологическая экспертиза:

картографирование конфликта[39]


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.01 сек.)