Функції соціального конфлікту

Питання про значення та функції конфлікту розглядали вчені різних наукових та ідеологічних орієнтацій. Як результат – існують різні трактування такого простого, на перший погляд, питання.

І. Теорія безконфліктності суспільства, в основу якої покладена ідея безконфліктного розвитку суспільства властива різним ідеологіям, зокрема, християнській, комуністичній та іншим).

На думку фахівців, у колишньому СРСР конфлікт не був проблемою. Тут була „узаконена” модель безконфліктності суспільства, згідно з якою в суспільстві відсутні антагоністичні класи, антагоністичні протиріччя та конфлікти. Л.Цой зазначає: „Конфлікти стали проблемою з 1991р., коли країна „вибухнула” ними зсередини, і Радянський Союз розпався. І тоді виявилося, що це погано вивчена галузь із точки зору теорії та практики. І, усвідомивши цю проблему, учене товариство почало робити організаційні та інші кроки в цьому напрямі. Створюються центри конфліктології, видаються перекладені роботи тощо. Особливий досвід роботи з управлінцями показує, що більшість з них, не говорячи вже про населення, має „печерні” знання про складні механізми виникнення конфліктів, що є також і результатом відсутності раніше такої дисципліни у вузах. Тільки в 1994 році Урядом Російської Федерації була схвалена державна програма з конфліктології на 136 годин у циклі загальнопрофесійних дисциплін”.

ІІ. Конфлікт є аномалією суспільного життя, дисфункцією, психопатологією соціального організму, злом, яке можна та слід знищити. Прихильники такого розуміння значення конфлікту звертають увагу, перш за все, на такі негативні функції конфлікту:

· матеріальні, психічні та емоційні витрати на розв’язання конфлікту;

· дезорганізація суспільного життя або життя окремих людей чи колективів;

· виникнення соціального та психологічного дискомфорту, який зменшує продуктивність людської діяльності, призводить до психічних захворювань, руйнування особистості;

· послаблення єдності соціальної системи або спільності;

· порушення комунікації між учасниками конфлікту;

· дух конфронтації, що затягує людей у боротьбу, примушує їх прямувати до перемоги за будь-яку ціну, а не до рішення реальних проблем і подолання розбіжності.

ІІІ. Конфлікт є нормою суспільного життя. Прихильники цього підходу вважають, що конфлікти супроводжують суспільство з моменту його виникнення і позбавитися його практично неможливо. Більше того, як зазначають, конфліктологи, це і не бажано, оскільки “конфлікт підтримує життєвий тонус системи, є проявою і однією з форм її природної еволюції”. Спроби задавити конфлікти та конфліктність, що здійснювалися повсюди та в усі часи, рано чи пізно закінчувалися тим, що протиріччя розвитку, виставлені у двері, неодмінно вривалися назад через вікно чи інші отвори, тільки більш міцними та руйнівними, більш жорсткими і безжалісними стосовно людини.

На думку цих дослідників, конфлікти виконують різні функції одночасно: і позитивні (конструктивні), і негативні (деструктивні). До перших відносять зокрема сигнальну; діагностичну; відновлювальну; регулятивну; зондажну; стабілізуючу; інтегративну. До других − дезорганізаційну; руйнівну; дезінтеграційну; конфронтаційну; декомунікативну.

Як уже зазначалося, першим, хто вказав і ретельно дослідив позитивний характер конфлікту, був німецький соціолог Г.Зиммель. На його думку, конфліктні процеси – дуже поширена риса соціальних систем, вони не обов’язково й не завжди сприяють їх руйнуванню. Більше того, він наголошував на тому, що конфлікт – це один із головних процесів, що забезпечує збереження соціального цілого або його окремих складових.

Науковці називають багато позитивних функцій конфліктів, які свідчать про „нормальність” та природність цього явища для суспільства. М.Дойч[10], допускаючи, що конфлікт має потенційну, персональну та громадську значимість, підсумовує основні позитивні функції конфлікту, які аналізувалися вченими різних країн.

Поиск по сайту: