Дисципліни «Цивільне та сімейне право»

Цивільне право – це сукупність правових норм яки регулюють майнові та особисто немайнові відносини між фізичними та юридичними особами, державою та територіальними громадами.

Предмет цивільного права – це майнові та немайнові відношення.

Цивільне правовідношення – це суспільне відношення, врегульоване нормами цивільного права, учасники яких мають суб’єктивні права та обов’язки.

Цивільна правоздатність – це здатність мати цивільні права і обов’язки.

Дієздатність – це здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та відповідати у випадку їх виконання.

Правосуб’єктність – це здатність суб’єкта права бути учасником цивільних правовідносин.

Об’єкти цивільних правовідносин – це матеріальні та нематеріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяльності суб’єктів цивільного права.

Суб’єктивне цивільне право – це міра дозволеної поведінки суб’єкта цивільного правовідношення, ті юридичні можливості, що наданій ому нормами права, які по-іншому називаються правомочностями.

Суб’єктивний обов’язок – це міра належної поведінки суб’єкта.

Випадок (казус) – це обставина, яка свідчить про відсутність вини будь-якого з учасників зобов’язання, а не взагалі про відсутність чиєсь вини у заподіяної шкоди.

Об’єкти цивільних прав є речі, тобто матеріальні предмети світу, створені природою або людиною, утому числі гроші та цінні папери, інше майно, інші матеріальні блага у вигляді майнових прав, результатів робіт, послуг, а також нематеріальні блага товарного характеру у вигляді результатів інтелектуальної, творчої діяльності, інформації, промислової власності тощо, а також інші матеріальні і нематеріальні блага, зокрема, особисті немайнові права.

Юридична особа – це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку і наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, яка може бути позивачем і відповідачем у суді.

Підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України та іншими законами.

Господарські товариства - це юридичні особи з поділенням на частки (акції) учасників статутним (складеним) капіталом.

Територіальна громада – це жителі, об’єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Юридичні факти – це конкретні обставини об’єктивної дійсності, з якими норми цивільного права пов’язують виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Недійсний правочин – це дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків, але не створюють цих наслідків внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.

Представництво – це правовідношення, відповідно до яких правочини, що вчиняються однією особою (представником) від імені іншої особи, яку представляють відповідно до повноважень, що ґрунтуються на довіреності, законі, акті органу юридичної особи та з інших законних підстав, безпосередньо створюють, змінюють, припиняють цивільні права та обов’язки особи, яку представляють.

Довіреність – це письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами.

Термін – це певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, що має юридичне значення.

Право власності – це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за волею, незалежно від волі інших осіб.

Емфітевзис – це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Суперфіцій – це право користування чужою земельною ділянкою для забудови.

Віндикаційним є позов неволодіючого майном власника до особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння.

Спадкове право – це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку з спадкуванням.

Спадкування – це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної творчої діяльності.

Авторське право – це сукупність норм цивільного права, якими регулюються відносини щодо визначення авторства й охорони творів науки, літератури і мистецтва, установлення режиму їх використання, наділення їх авторів немайновими правами, захисту прав авторів та інших право володільців.

Зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, як: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або ж утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Комерційна таємниця – це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформацій до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам для збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Виконання зобов’язання – це здійснення боржником дії (або утримання від дії), яка складає об’єкт зобов’язального правовідношення.

Неустойка – це грошова сума або майно, які боржник зобов’язаний передати кредиторові у разі порушення ним зобов’язання.

Завдаток – це грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.

Договір поруки - це договір за яким поручитель поручається перед кредитором іншої особи (боржника).

Договір купівлі-продажу – це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно за нього певну грошову суму.

Договір роздрібної купівлі-продажу – це договір, за яким продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов’язується передати покупцеві товар, що зазвичай призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов’язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов’язується прийняти товар і оплатити його.

Договір поставки – це договір, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції – це договір, за яким виробник сільськогосподарської продукції зобов’язується виробити визначну договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов’язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану, мережу – це договір за яким одна сторона (постачальник) зобов’язується надати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов’язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів.

Договір міни (бартеру) – це договір, за яким кожна зі сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на іншій товар або роботи (послуги)

Договір дарування – це договір за яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір довічного утримання (догляду) – це договір за яким одна сторона (відчужував) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір найму (оренди) – це договір за яким одна сторона наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договір найму (оренди) земельної ділянки – це договір, за яким наймодавець (орендодавець) зобов’язується передати наймачеві (орендарю) земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Договір лізингу – це договір за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати іншій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Договір комісії – це договір за яким одна сторона – комісіонер – зобов’язується за дорученням іншої сторони – комітента – за винагороду вчинити один або декілька правочинів від свого імені за рахунок комітента.

Договір позики – це договір за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речи, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку саму суму коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості.

Кредитний договір – це договір за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір банківського вкладу – це договір за яким одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського рахунка – це договір за яким банк зобов’язується приймати і зарахувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунку), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Договір факторингу – це договір за яким одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності – це особлива категорія договорів, пов’язаних з використанням та захистом прав інтелектуальної власності, угодами двох або більше осіб, спрямованими на виникнення, зміну чи припинення правовідносин між ними.

Договір про суспільну діяльність сторони – це договір за яким сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення будь-якої мети, що не суперечить законові.

Договір простого товариства – це договір за яким учасники товариства беруть на себе зобов’язання поєднати свої вклади та спільно діяти для отримання прибутку або досягнення іншої мети.

Зобов’язання з відшкодування шкоди - це такі цивільно-правові зобов’язання, в яких потерпіла сторона (кредитор) має право вимагати від боржника (заподіювача шкоди) повного відшкодування протиправно завданої шкоди шляхом надання відповідного майна в натурі або відшкодування збитків.

Моральна (немайнова) шкода – це такі наслідки правопорушення, які не мають економічного змісту і вартісної форми.

Поиск по сайту: