Способи диференціювання завдань на уроках української мови та читання

Диференціацію розрізняють як внутрішню і зовнішню. Внутрішня диференціація - це розподіл дітей усередині класу на групи за рівнем їхнього інтелектуального розвитку. У педагогічній практиці звичайно поділяють на три групи (високий, середній, низький). При плануванні й організації діяльності дітей на уроці для кожної з груп може бути запропоноване завдання різного рівня складності, можуть застосовуватися різні методи навчаня при поясненні, закріпленні, контролі.

Зовнішня диференціація - це розподіл учнів на основі не тільки інтелектуального розвитку, але і по інтересах до якого-небудь виду діяльності, до предмета. У сучасних школах можна спостерігати формування класів, орієнтованих на вивчення гуманітарних, математичних, природних областей знань, орієнтованих на одержання допрофесійної підготовки по якій-небудь професії і т.д. Зовнішню і внутрішню диференціацію можна спостерігати паралельно.

Різні способи і прийоми диференціації можна звести до таких: диференціація за ступенем складності завдань і диференціація за ступенем самостійності учнів.

Диференціація за ступенем складності завдань – це добір різноманітних завдань, які можна класифікувати таким чином:

- завдання, які потребують різної глибини узагальнення і висновків;

- завдання, розраховані на різний рівень теоретичного обґрунтування роботи;

- завдання репродуктивного і творчого характеру.

Диференціацію за ступенем складності використовують не лише як засіб систематичного і послідовного розвитку мислення учнів, а й для формування позитивного ставлення до навчання, бо розв’язання посильної задачі стимулює до подальшої праці і підвищує самооцінку своїх можливостей. Для цього добираються завдання з нарощуванням ступеня складності.

Ось приклад ускладнення завдань з розвитку мовлення:

1. Переказати зміст оповідання за малюнком.

2. Розмістити у певному порядку сюжетні малюнки, скласти оповідання.

3. Скласти оповідання за опорними словами.

4. Скласти оповідання за планом.

5. Користуючись малюнком, домислити, що було до і після зображених подій.

6. Скласти оповідання з власного життя.

Поступове ускладнення завдань відкриває учням можливість перейти на більш високий рівень пізнавальної діяльності.

Диференціація за ступенем самостійності передбачає, що всім дітям пропонується завдання однакової складності, але при цьому диференціюється міра допомоги різним групам школярів, зокрема, кількість інформації про хід рішення можна дозувати від найбільш повної до найменш повної. Інформацію можна варіювати і за характером:

- конкретизації завдань;

- розв’язання допоміжних завдань, що приводять до вирішення основного завдання;

- вказівка на прийом розв’язання;

- навідні питання;

- наочне підкріплення.

У завданнях для першої групи зазначається лише мета, а шляхи її досягнення вони шукають самі. Учням другої групи дається підказка, на що слід звернути увагу, працюючи над завданням. З учнями третьої групи детально розбирається послідовність розумових операцій, необхідних для пошуку розв’язання. У завданнях з вказівками використовую різноманітні пам’ятки, зразки способу дій, опорні схеми, що відтворюють правила. Вони спрямовані на розвиток першого ступеня формування самостійності (наслідування, копіювання, перенесення за аналогією) і разом з тим створюють умови до виконання завдань, які вимагають більш високого рівня пізнавальної активності і самостійності.

Робота над такими завданнями дає можливість учням оволодівати раціональними прийомами розумової діяльності. Поступово кількість необхідної інформації зменшується і учні працюють більш самостійно.

Поиск по сайту: