АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Загальна характеристика курсу «Технології вивчення галузі «Мова і література»

Читайте также:
  1. II. Вивчення нового матеріалу.
  2. IV. Вивчення нового матеріалу
  3. IV. Номінації конкурсу.
  4. V. Характеристика современного гражданского права
  5. VII. Аналіз галузі
  6. Актуальність вивчення теми «Організація бізнесу»
  7. Анализ возможных мест утечки веществ и характеристика этих веществ.
  8. Анкета для вивчення соціально-психологічного клімату в педагогічному колективі
  9. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)
  10. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)
  11. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми.
  12. Бактерии, их характеристика

Мета, завдання і зміст курсу «Технології вивчення галузі «Мова і література». Характеристика базових понять курсу: навчальний матеріал, навчальне завдання, навчальна технологія. Загальна характеристика банку даних про сучасні навчальні технології в системі початкової освіти з мови та літератури.

Сьогодення актуалізує проблему входження України у світовий освітній простір. Передумовою успіху цього є глибоке розуміння тенденцій розвитку освіти, зміни її парадигм, моделей здобуття знань, які останнім часом усе частіше пов'язують із використан­ням педагогічних технологій, що забезпечують високу якість на­вчання, виховання і розвитку учнів.

Аналізуючи сучасний етап розвитку шкільної освіти в Україні, зокрема її початкової ланки, можна стверджувати, що він також ха­рактеризується поширенням інноваційних процесів, істотною особ­ливістю яких є реальна варіативність, пошук ефективних технологій навчання, наявність вибору різних навчальних програм і підручників. Очевидно, що і надалі зазначені тенденції будуть розвиватися, адже це невід'ємна ознака демократизації та гуманізації освіти.

Держава створила сприятливі умови для виникнення й функці­онування різних початкових шкіл (за статусом, формою власності, педагогічними системами), можливістю розробки різних програм та підручників і правом школи на їх вибір, створення регіонально­го і шкільного компонентів навчальних планів.

Гуманізація освіти, реалізація особистісно-орієнтованого на­вчання, які спрямовуються на розвиток потенціалу учня, змусили школу вступити на технологічний етап.

Основним призначенням педагогічних технологій, на думку академіка О.Я.Савченко, має стати рух від «людини освіченої - до людини культури», тобто сьогодні необхідно здійснити культуротворчий підхід до освіти, який допоможе уникнути формування лю­дини з розвиненим інтелектом, але з «бідною і порожньою душею». Виняткова роль у вихованні культурної людини, на думку вченої, має належати освіті, усім її рівням і формам, оскільки вона - го­ловний інструмент суспільства, створений для виховання відпові­дальної особистості, передачі новим поколінням знань, досвіду, основних цінностей і норм, що виявляється у способі життя, по­ведінці, мисленні, ставленні до праці, навколишнього середовища.

Розглядаючи концептуальні засади теорії освіти в Україні, І.А. Зязюн також зазначає, що освіта - «це історико-культурний феномен, процес і умова розвитку духовного початку народу і кож­ного індивіду». На думку вченого, смислом і метою освіти є Людина в постійному (впродовж життя) розвитку, а кінцевий ре­зультат - її внутрішній стан на рівні потреби пізнати нове, здобу­ти знання, виробляти матеріальні й духовні цінності, допомагати ближньому, бути добротворцем. Вищий підсумок освіти - духов­ний стан нації, зростання національної свідомості.

Крім того, цілісне і системне впровадження педагогічних тех­нологій має подвійне призначення, а саме: зниження негативних наслідків роботи низькокваліфікованих педагогів та сприяння мо­тивуванню вчителів проектувати технологічний ланцюжок проце­дур, прийомів, форм взаємодії учителя та учнів, які гарантують достатній рівень розвитку компетентності останніх для їхнього ус­пішного навчання.

Міркувати про ефективність впровадження сучасних технологій не можна без розвитку найважливішої людської потреби працюва­ти. Зауважимо, що прагнення сумлінно працювати однаково сто­сується як виховання всебічно розвиненої особистості учня, так і професійних та особистісних установок сучасного вчителя.

Розкриваючи аспекти технологічного підходу в початковій освіті, перш за все, необхідно охарактеризувати сутність понять «педагогічна технологія», «навчальна технологія», «технологія на­вчання», «освітні технології», оскільки в педагогічній літературі і досвіді існують різні їх тлумачення.

«Технологія» - слово грецького походження «techne» - мис­тецтво, майстерність; «logos» - наука, закон, в оригіналі означає «наука про майстерність». Раніше технологічний підхід відносили тільки до сфери матеріального виробництва, тобто технологія пе­редбачала випуск певної продукції, впровадження найкращих досягнень у практику, свідчила про найважливіший показник якіс­ного професіоналізму діяльності. Останнім часом зміст цього по­няття значно розширився, і його стали активно використовувати в галузі соціальних процесів і явищ, зокрема з'явилась можливість говорити про педагогічні технології.

Поняття «педагогічна технологія» та його термінологічні варі­анти («технологія навчання», «навчальна технологія», «освітні тех­нології») спробуємо розкрити на основі їхнього логічного співвідно­шення.

Спочатку порівняємо терміни «освітня технологія» і «педагогі­чна технологія».

Найбільш вдале порівняння цих термінів ми знаходимо в дос­лідженні Г. К. Селевка. На його думку, з одного боку, термін «освіт­ня технологія» (технологія, що використовується в галузі освіти) є дещо ширший, ніж «педагогічна технологія» (стосується тільки педагогіки), оскільки освіта, крім педагогічних аспектів, розглядає й інші, наприклад, культурологічні, екологічні, медичні, соціальні тощо.

3 іншого боку, поняття «педагогічна технологія» охоплює ас­пекти навчання, виховання та розвитку. Вживання терміна «педа­гогічна технологія» доцільно застосовувати і до всіх розділів педа­гогіки (соціальна, дошкільна, сімейна, корекційна, педагогіка здо­ров'я тощо).

Якщо ж порівнювати поняття «педагогічна технологія» і «на­вчальна технологія», то перше буде ширшим, оскільки друге вико­ристовується тільки в навчальному процесі.

Складніше розмежувати поняття «технологія навчання» і «на­вчальна технологія», які в педагогічній літературі часто вживають­ся як тотожні. Так, у ряді досліджень (С.У. Гончаренко, М.В. Кларин, Т.С. Назарова, В.Ф. Паламарчук, І.О. Смолюк, П.І. Сікорський, Д.В. Чернілевський та ін.) термін «технологія навчання» є дещо вужчим від терміна «навчальна технологія», оскільки перший пе­редбачає розгляд конкретної технології, яка дозволяє добре навча­ти, тобто є високоефективною. Як доказ наведемо твердження Т.С.Назарової про те, що технологія навчання відображає шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах визначеної теми, питання і технології в цілому. Вона близька до окремої мето дики. її ще можна було б назвати дидактичною технологією.

Термін «навчальна технологія» є менш цілеспрямованим і до­зволяє розглядати різні технології навчання.

Ми цілком погоджуємося з думкою П.І. Сікорського, який ви­значає навчальну технологію як цілісний алгоритм організації ефек­тивного засвоєння знань, умінь і навичок, що характеризується оптимальною комбінацією основних навчальних компонентів (зміст, прийоми і методи, форми і засоби) з урахуванням вимог наукової організації праці, збереження і зміцнення здоров'я суб'єктів навчання, забезпечує досягнення запланованих навчаль­но-виховних результатів.

Крім розглянутих вище визначень поняття «технології», наведемо ще й інші, пов'язані з навчальним процесом.

Так, термін «технологія» стосовно навчального процесу, за дани­ми дослідниці Н.Корсунської, вперше було вжито у 1886 році амери­канцем Дж. Саллі, але поширення він набув значно пізніше.

На думку В.П. Безпалько, педагогічна технологія - це змістов­на техніка реалізації навчального процесу, проектування й опис формування особистості учня для досягнення попередньо визна­ченого результату навчання.

Дещо ширшим є визначення педагогічної технології Г.К.Селевка, який переконує, що це наука, яка досліджує найбільш раціо­нальні шляхи навчання і використовується як система способів, принципів і регулятивів, застосованих у ньому, і як реальний про­цес навчання (Г.К. Селевко).

Майже співзвучними є визначення поняття «педагогічна техно­логія» у дослідженнях Н.В. Борисової, М.В. Кларина, В.М. Монахова, Н.Ф. Тализіної та ін..

Отже, в педагогічній літературі та досвіді і до нині чітко не розмежовують поняття «педагогічна технологія», «технологія на­вчання» та «навчальна технологія». Розходження в поглядах на нове педагогічне явище багато в чому пояснюється його складністю і значною відмінністю вихідних позицій у різних дослідників. Але майже всіх об'єднує визнання того, що технологія має функціону­вати або в якості науки (галузь педагогічної теорії), яка досліджує шляхи навчання, виховання і розвитку, або як система способів, принципів, методів і засобів, застосованих у реальному навчаль­ному процесі, і таких, що гарантують досягнення поставлених цілей.

Оскільки поняття «технологія» поширилося в апараті, і для того, щоб не склалося враження, що воно прийшло на місце до­сить уживаного поняття «методика», спробуємо розглянути їх співвідношення. Останнє, на думку С.У. Гончаренка, є значно вуж­чим і вживається у значенні «учіння про методи навчання». До­слідник підкреслює, що перший термін відображає не просто пе­редачу інформації, а процес навчання, що для характеристики су­часних тенденцій у педагогіці має важливе значення.

Г.К. Селевко стверджує, що методика викладання і технологія викладання навчальної дисципліни часто вживаються як синоні­ми, а різниця між ними полягає лише в розміщенні акцентів. У технологіях більш представлено процесуальний компонент, а в ме­тодиках - цільовий, змістовний, якісний і варіативно-орієнтова­ний аспекти.

Крім того, на думку вченого, термін «методика» може відрізня­тися за рівнем і галуззю використання.

Методика викладання навчальної дисципліни - це частина педагогічної науки і практики, що досліджує закономірності про­цесу передачі і засвоєння учнями змісту дисципліни, а також роз­робляє його використання на практиці.

Методика викладання навчальної дисципліни включає в себе модульні і локальні методики (методика викладання модулів, розділів, тем; методика організації і проведення різних форм за­нять, заходів тощо).

.У більш вузькому значенні методика представляє собою мікротехнологію: алгоритм, інструкцію, керівництво щодо змісту і послідовності дій з метою отримання будь-якого локального результату (методика опрацювання навичок розв'язання задач, проведення дослідів, методика психолога-педагогічних тренінгів тощо).

Таке значеннєве розмаїття, як зазначає Г.К. Селевко, призводить до того, що інколи методика входить до складу технології або, навпа­ки, ті чи інші технології - до складу методик навчання.

В.М. Монахов вважає, що методика - це сукупність рекомен­дацій з організації і проведення навчального процесу, у той час, як технологія представляє собою набір процедур, які оновлюють про­фесійну діяльність учителя і гарантують кінцевий запланований результат. Звернення до технологій замість традиційної методики повинно сприяти підвищенню ефективності навчального процесу.

М.А. Чошанов визначає підпорядкованість технології навчальній методиці як її процесуальній частині, виходячи з того, що методика дає відповідь на запитання: чому вчити?, навіщо вчити?, як учити?, а технологія — як учити результативно?.

М.В. Кларин відрізняє технологію від методики і вважає, що перша ґрунтується на цілісній картині діяльності учнів (навчання - технологічний процес) і вміщує не тільки логічно-змістову сторону навчання (мету, єдність викладання й учіння), але і його динаміку, розгорнутість у часі.

Аналіз співвідношення понять «технологія навчання» та «методика навчання» дозволив нам зробити висновок про те, що тех­нологія не підміняє методику, а на неї спирається й ґрунтується. Однак методика — це все ж таки сукупність рекомендацій з організації і проведення навчального процесу або, як зазначає С.У. Гончаренко, процес передачі інформації, у той час, як технологія пред­ставляє собою набір процедур, які оновлюють, модернізують про­фесійну діяльність учителя і гарантують підвищення ефективності навчального процесу.

Зазначимо основні періоди, які пов'язані з проблемою запрова­дження технологічного підходу в освіті.

Думки про необхідність впровадження технологічного підходу в освіті висловлював ще Я.А. Коменський, виділяючи уміння пра­вильно визначати мету, обирати засоби її досягнення, формувати правила користування ними. Елементи технологічного підходу можна знайти і в працях таких видатних іноземних та вітчизняних педагогів, як Ф.А. Дістервег, Й.Г. Песталоцці, А.С. Макаренко та інших.

Уперше термін «педагогічна технологія» згадується в 20-их ро­ках XX ст. у працях з педології, що ґрунтувались на ідеях рефлек­сології (І.П. Павлов, В.М. Бехтерев, А.А. Ухтомський, С.Т. Шацький). Паралельно вживається поняття «педагогічна техніка», яке розглядалася як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять. У той же час створюється декілька прототипів педагогічних технологій (Дальтон-план, Віньєтка-план, метод проектів).

На основі аналізу й узагальнення наукових праць (В.П. Беспалько, М.В. Кларин, Г.К. Селевко, Т.С. Назарова, О.М. Пєхота та ін.) можна зробити висновок, що технологічний підхід в освіті в 40-і-50-і рр. застосовується тотожно поняттю ТЗН (технічні засо­би навчання), в 60-І-70-І рр. його значення розширюється та охоп­лює використання програмування, а далі (80-і-середина 90-их років) його вживання вже пов'язується із впровадженням ідей оптимізації навчально-виховного процесу на основі новітніх досяг­нень науки і техніки та поступово переходить до розуміння його як засобу повноцінного і системного управління розв'язуванням ди­дактичних проблем.

З кінця 90-их рр. XX ст. проблема застосування технологічного підходу відбувається в контексті стандартизованого реформуван­ня освіти в Україні. Особливо інтенсивні зміни в початковій освіті: модернізується зміст, форми та методи навчання і виховання дітей, мета і засоби контролю за якістю освіти. Функціонування чотири­річної початкової школи об'єктивно зумовлює впровадження но­вих педагогічних технологій.

Отже, історичний екскурс проблеми впровадження технологіч­ного підходу в освіті дає нам право зробити висновок про те, що його застосування завжди пов'язували з інноваційними процесами в системі освіти.

Визначаючи основні якості педагогічних технологій та істотні й інструментально-значущі властивості для їх класифікації, будемо брати за основу дослідження В.П. Беспалька, Н.В. Борисової, К.О. Баханова, Л.І. Даниленко, В.І. Євдокимова М.В. Кларина, Г.К. Селевко, І.О. Смолюка, С.О. Сисоєвої, П.І. Сікорського, П.І. Самойленко, Т.С. Назарової, В.М. Монахова, О.М. Пєхоти, І.Ф. Прокопенка, В.І. Па­ламарчук, Н.Ф. Тализіної, Д.В. Чернілевського, М. Чошанова та інших, які так чи інакше висвітлювали проблему технологічного підходу в освіті.

Неважко зрозуміти, що технологія відбиває риси, притаманні тра­диційній організації навчального процесу: впорядкованість проце­су навчання, мета й оцінювання результатів. Але простежуються і певні властивості «педагогічної технології». Головною її особливіс­тю вважають орієнтованість на досягнення мети. Як підкреслює В.І.Бондар, основу будь-якої технології складають три компонен­ти: цілепокладання, цілездійснення, ціледосягнення. Од­нак це не єдина відмінність технології від звичайного конструю­вання навчального процесу.

Серед основних властивостей педагогічних технологій Г.К.Селевко виділяє структуру, до складу якої входять:

- концептуальна частина (короткий опис ідей, гіпотез, прин­ципів, які допомагають її розумінню);

- змістовна частина (цілі, обсяг і характер змісту навчання);

- процесуальна частина - технологічний процес (діагностика й організація навчального процесу, способи пізнавальної діяльності учнів, методи і форми роботи вчителя);

- програмно-методичне забезпечення (навчальні плани і про­грами, навчальні і методичні посібники, засоби навчання і діагно­стики).

Разом з тим, Г.К.Селевко вказує, що основними джерелами педагогічних технологій виступають:

- суспільні перетворення і нове педагогічне мислення; наукові здобутки;

- передовий педагогічний досвід;

- досягнення технічного прогресу;

- досвід минулого, вітчизняний та зарубіжний;

- народна педагогіка (етнопедагогіка).

Аналіз структури педагогічної технології, на думку вченого, дає можливість стверджувати, що в ній синтезується досягнення на­уки і практики, здобутки минулого досвіду і сучасності, поєдну­ються традиції і новаторство, класичні й альтернативні підходи до розв'язання навчально-виховних завдань.

Крім структури, до основних ознак технології вчені відносять й інші. Так, М.А. Чошанов, проаналізувавши роботи В.П. Беспалько, М.В. Кларина, І.П.

 

 

Марева, виявив такі її суттєві ознаки: діаг­ностичне цілеутворення і результативність, які в сукупності га­рантують досягнення навчальної мети; економічність, здатність за рахунок прискорення навчання створювати резерв часу; алгоритмічність, проектованість, цілісність і керованість, які забез­печують здатність відтворювати технологію або її окремі елемен­ти незалежно від майстерності педагога; корегованість, яка пе­редбачає постійний зворотній зв'язок; вуалізація, придатність для застосування різноманітних засобів наочності. Н.М. Островерхова та Л.І. Даниленко як основний детермінуючий фактор розробки та реалізації технології навчання визначають мету уро­ку. М.В.Кларін підкреслює необхідність розробки проблеми уніфікації технології і впровадження її у навчальний процес з ме­тою розв'язання проблеми функцій учителя в технологічному про­цесі.

В.М. Монахов пропонує аксіоматичний підхід до проектуван­ня педагогічних технологій. Він висуває дев'ять аксіом, виконання яких, на думку вченого, приводить до «цивілізованого, конкретно­го, методологічно підготовленого і обґрунтованого» проектування і впровадження педагогічних технологій. Перша група аксіом - це такі, які забезпечують включення педагогічних технологій у єди­ний освітній простір країни. Друга група аксіом - це моделювання навчального процесу (проектування моделі навчального процесу; цілісності і циклічності системи параметрів, які визначають його модель; технологізація інформаційної моделі навчального процесу). Третя група аксіом стосується нормалізації навчального про­цесу (технологізація професійної діяльності вчителя; нормування проекту навчального процесу; формування робочого середовища, у якому має функціонувати педагогічна технологія).

Одну з основних властивостей сучасних технологій ряд дослід­ників пов'язують з технологічністю навчального процесу. Так, на думку Г.К.Селевка, до основних її критеріїв слід віднести такі:

- системність (комплексність, цілісність),

- науковість (концептуальність, розвивальний характер),

- структурованість (ієрархічність, логічність, алгоритмічність, процесуальність, наступність, варіативність),

- керованість (діагностичність, прогнозованість, ефективність, оптимальність, відтворюваність).

У дослідженні Н.В. Борисової детально сформульовані основні ознаки технологічності освітнього процесу:

- систематичне застосування психолого-педагогічних і технічних засобів подання, сприйняття, переробки навчальної і соціокультурної інформації;

- системне використання зворотнього зв'язку з метою коре­гування й оцінки ефективності освітнього процесу;

- гарантованість результатів;

- відтворення процесу незалежно від майстерності педагога;

- оптимальність ресурсів і зусиль, які витрачаються.
П.І. Сікорський, аналізуючи різні дефініції поняття технологічності у дидактиці, виділяє такі його основні ознаки:

- постановка конкретних цілей, планування та організація їх виконання;

- використання системи раціональних способів у досягненні поставлених цілей навчання;

- система науково обґрунтованих дій активних учасників про­цесу навчання;

- взаємодія і цілісність трьох компонентів: організаційної форми, дидактичного процесу і кваліфікації вчителя;

- проектування навчального процесу і гарантований кінцевий результат;

- педагогічна система, яка підвищує ефективність навчання через використання відповідних засобів;

- системний метод організації процесу навчання і засвоєння знань через взаємодію технічних і людських ресурсів;

- алгоритмізація спільної діяльності вчителя та учнів.

Слід відзначити, що нам не вдалося знайти наукові досліджен­ня, які безпосередньо описують властивості навчальних технологій. Однак ми намагалися так відібрати матеріал, щоб ті характерні риси, які розглядаються під час аналізу категорії «педагогічна тех­нологія», можна було б віднести і до навчальних технологій.

Таким чином, будь-яка навчальна технологія спирається на певну наукову концепцію, що включає психолого-педагогічне й дидактико-методичне обґрунтування досягнення освітніх цілей. Концептуальна частина розглядається з позиції інноваційності, альтернативності, гуманізму, демократизму, сучасності.

Змістова частина в рамках навчальної технології забезпечує реалізацію ідей особистісно-орієнтованої освіти та вимог Держав­ного стандарту початкової школи.

В єдності і взаємозв'язку із змістовою частиною перебувають процесуальні компоненти процесу навчання. У процесуальній ха­рактеристиці визначається доцільність окремих елементів, ком­плексність усіх методичних засобів, адекватність змісту освіти і кон­тингенту класу. Передбачається можливість використання (відтво­рення, повторення) навчальної технології в умовах варіативної організації навчально-виховного процесу в початковій школі різни­ми вчителями.

Програмно-методичне забезпечення має задовольняти вимоги науковості, технологічності, достатньої повноти і реальності здійс­нення.

Хочеться звернути увагу ще на одну особливість структури на­вчальної технології. Усі її частини - концептуальна, змістова, про­цесуальна - не є механічною сукупністю окремих елементів. Вони утворюють цілісність, систему, у якій кожна частина підпорядко­вується іншій і в той же час визначає її зміст (мета навчання ви­значає його зміст, а зміст передбачає вибір засобів організації на­вчання). Тому можна говорити про структурні частини технології як її системоутворюючі компоненти.

Як правило, автор і виконавець вносить у навчально-виховний процес щось індивідуальне, у зв'язку з чим можна стверджувати про авторський характер кожної конкретної технології. Однак існує науковий підхід, який спирається на класифікацію і дозволяє упо­рядкувати розмаїття існуючих технологій за їх загальними і специфіч­ними, теоретичними і практичними та іншими властивостями.

Найбільш повне узагальнення існуючих педагогічних техно­логій, на нашу думку, відображено в дослідженні К.О. Баханова [1, 244], де виокремлено три різні підходи до класифікації педагогіч­них технологій. Перший підхід, на думку науковця, розкривається в тих дослідженнях, де визначальним є ідея щодо підвищення ефек­тивності навчального процесу (Ю.К. Бабанський, В.І. Євдокимов, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська, К.Ф. Нор, О.Є. Олексюк, О.М. Пєхота, Л.І. Піроженко, О.І. Пометун, І.Ф. Прокопенко, О.Я. Савченко, А.Л. Ситниченко, Л.В. Тарасова, Т.В. Тихонова, та інші).

Другий підхід відображено у працях тих дослідників, які розріз­няють технології за домінуючими методами й формами навчання (О.Г. Козлова, В.П. Корнєєв, Д.В. Чернілевський, О.К. Філатов та ін).

Третій підхід до класифікації педагогічних технологій за допо­могою різнобічного системного аналізу репрезентує Г.К. Селевко, який розробив 12 критеріїв їхнього виділення.

Однак К.О. Баханов зазначає, що, незважаючи на значний об­сяг наукової літератури, аспект класифікації педагогічних техно­логій, групування їх за певними ознаками є маловивченим, оскіль­ки неоднозначно висвітлюються питання основних характеристик педагогічних технологій. На думку дослідника, класифікаційні оз­наки випливають з самого поняття «педагогічна технологія» як мо­делі навчання, зорієнтованої на досягнення гарантованого кінце­вого результату. Тому вчений підкреслює, що першим класифікацій­ним параметром має бути загальна цільова спрямованість, а дру­гим - основний шлях, яким ця мета досягається. На наш погляд, такий підхід на сучасному етапі є найбільш досконалим. Створюючи власну класифікацію, пріоритетною для нас є цільова спрямованість, а саме створення умов для реалізації ідеї особистіс­но-орієнтованої освіти та вимог Державного стандарту початкової школи. Основними шляхами, якими вказана мета досягається, на нашу думку, є впровадження компетентнісного підходу, що перед­бачає посилення практичної та індивідуальної спрямованості на­вчання, розвиток творчих здібностей учнів.

Зауважимо, що побудувати самодостатню класифікаційну ха­рактеристику, яка б однаково розв'язувала всі завдання школи, в принципі, неможливо. До того ж їх число, зміст і характер будуть постійно змінюватись залежно від соціально-історичних вимог.

Вибір технологій будемо здійснювати суб'єктивно, на основі власного досвіду, педагогічних досягнень учителів та аналізі науко­во-педагогічної літератури.

В даному курс звернемо увагу на такі навчальні технології:

1. Інтерактивні технології

2. Технологія диференційованого навчання

3. Технологія навчальної проектної діяльності

4. Ігрова навчальна технологія

5. Інноваційна технологія ЧПКМ (читання та письмо для розвитку критичного мислення)

6. Технологія розвивального навчання

7. Технологія саморозвитку М.Монтессорі.

Впровадження цієї технології забезпечить, на нашу думку, продуктивну організацію навчання молодших школярів з метою досягнення цілей Держав­ного стандарту початкової школи освітньої галузі «Мова і література».

Отже, цілісне і систематичне впровадження сучасних навчаль­них технологій доцільно розглядати як ознаку інноватики в діяль­ності початкової школи, що дозволяє максимально спростити організацію навчального процесу. Разом з тим, проблема сьогодні полягає в тому, щоб надати вчителю методологію вибору та ме­ханізм реалізації відібраного вченими змісту освіти в реальному навчальному процесі як з урахуванням інтересів та здібностей учнів, так і його особистої творчої індивідуальності. Окремі форми і ме­тоди навчання повинні поступитися цілісним навчальним техно­логіям загалом і технології навчання зокрема.

 

Як висновок, наведемо слова академіка В.І. Бондаря про те, що творчі задуми, нові технології навчання можуть розробляти лише добре професійно підготовлені педагоги, які володіють програмо­вим матеріалом, закономірностями освітньо-виховних процесів, методикою, психологією педагогічної взаємодії та здатні діагнос­тувати й коригувати впливи навчання на особистість учня.

Сучасні вчителі-майстри мають наближатися до здійснення педагогічної діяльності як технологічного процесу. Технологічность, яка стає сьогодні домінуючою характеристикою діяльності вчите­ля, означає перехід на якісно новий рівень ефективності, оптимальності, наукомісткості, що забезпечує зручність і безпеку навчаль­ного процесу.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.012 сек.)