Література до теми. 1. Коберник Г.І. Індивідуалізація й диференціація навчання в початкових класах: Теорія та методика: Монографія

1. Коберник Г.І. Індивідуалізація й диференціація навчання в початкових класах: Теорія та методика: Монографія. – К.: Наук. світ, 2002 - 231с.

2. Логачевська С.П. Дійти до кожного учня: Методичний посібник / За заг. ред. О.Я.Савченко. – К.: Рад.. школа, 1990. – 157с.

3. Диференціація у звичайному класі. Посібник для вчителів, методистів, студентів /За заг. ред.. О.Я.Савченко. – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998. – 288с.

Ключові поняття:

Диференційоване навчання – форма організації навчальної діяльності, яка враховує здібності, нахили, інтереси учнів. Диференціація виявляється через зміни змісту, форм, тривалість та джерела виконання завдань відповідно до їхньої готовності до навчання.

Діагностика – процес визначення якості засвоєних учнями знань, сформованих мовних і мовленнєвих умінь з метою планування подальшої навчальної роботи, внесення певних корективів у навчанні мови.

Рівні навчальних досягнень учнів – визначаються під час аналізу навчальних досягнень за такими критеріями: якість знань, ступінь сформованості загальнонавчальних та предметних умінь і навичок; рівень оволодіння розумовими операціями; досвід творчої діяльності; самостійність оцінних суджень. Ці орієнтири покладено в основу чотирьох рівнів навчальних досягнень учнів: початкового, середнього, достатнього, високого.

Питання 1. Психолого-педагогічні особливості організації диференційованого навчання в початковій школі

Ефективність навчання визначається не тим, що вчитель намагався дати учням, а тим, як вони засвоїли знання і яке в них виробилось ставлення до навчання.

Особистісно-розвивальна спрямованість освіти, реалізація якої є головним завданням сучасної школи, неможлива без диференційованого навчання. Головне завдання вчителів початкової ланки – «не забути» жодної дитини, дати можливість розкрити все краще, закладене природою, сім’єю, школою. Для цього вчитель повинен знати, чим живиться дитяча думка, щиро цікавитись кожним учнем як особистістю. Дуже важливо орієнтуватись не на клас взагалі. А бачити в дітях типове і особливе, прагнути не від випадку до випадку, а постійно-діючій системі використовувати індивідуальне навчання.

Учитель має пам’ятати, що до кожної дитини в класі треба виявляти чуйність, щирість, не виділяти надмірною увагою обдарованих і не принижувати моралізаторством слабших. Правильно організована робота допоможе кожному учневі відчути себе здібним. Потрібним, цікавим для вчителя і своїх товаришів. Саме це – надійний стимул для подальшої навчальної роботи учнів із захопленням, з відчуттям власної гідності.

Думку про необхідність диференційованого підходу до навчальної діяльності школярів не раз висловлював у своїх працях В.О.Сухомлинський: «До кожного учня треба підійти, побачити його труднощі, кожному дати тільки для нього призначене завдання».

Технологія різнорівневого навчання є однією з педагогічних технологій, яку ще часто називають технологією диференційованого навчання.

Диференціація навчання - форма організації навчальної діяльності школярів, при якій враховуються їхні схильності, інтереси і здібності, що проявилися.

Що ж служить підставою для диференціації? Головною підставою служить різниця в розвитку дітей, що впливає на успішність навчання в школі. Можна виділити дві сфери людини, найбільш влияющие на навчання: мотиваційна сфера (розвиток пізнавальних потреб) і інтелектуальна сфера (рівень розумового розвитку людини).

Пізнавальні потреби формуються в учнів під дією соціального середовища, батьків, однолітків, школи, засобів масової інформації і т.д. Ю.К. Бабанский, узагальнюючи роботи деяких авторів (Т.А. Ільїній, Г.И. Щукиной, И.Унт і ін.), виділив наступні групи мотивів:

· пізнавальні мотиви:

· широкі пізнавальні мотиви, що складаються в орієнтації учнів на оволодіння новими знаннями і характеризующиеся глибиною інтересу до знань;

· учбово-пізнавальні мотиви, що складаються в орієнтації учнів на засвоєння способів добування знань;

· мотиви самоосвіти.

· соціальні мотиви:

· широкі соціальні мотиви - почуття боргу і відповідальності в навчанні;

· вузькі соціальні мотиви - завоювання авторитету в навколишніх;

· мотиви соціального співробітництва - прагнення до взаємодії в навчанні.

Розглядаючи пізнавальні мотиви, можна говорити про рівень готовності до засвоєння, про бажання і можливість пізнання. Стимулюючи пізнавальні потреби що учиться, можна істотно впливати на його навчання.

Розвиток інтелектуальної сфери - центральна ланка психічного розвитку дитини. Чим вище рівень сформованості розумової діяльності що учиться, тим глибше, содержательнее засвоєння знань. Інтелектуальна сфера містить у собі такі важливі елементи як мислення, увага і пам'ять людини. Без їхнього розвитку неможливо засвоювати знання. Розвиткові цих елементів сприяє природа, що заклала здатність людини до розвитку. Але повною мірою вони розвиваються під дією соціальних факторів. Увага багато в чому залежить від мотивації навчання, тому так важливо підтримувати увага учнів під час навчання. Пам'ять бере участь безпосередньо в процесі пізнання, накопичуючи знання. Важливо розвивати різні види пам'яті, щоб вони доповнювали один одного. Мислення допомагає обробляти отриману інформацію, аналізуючи, синтезуючи, зіставляючи, систематизуючи неї. У кожної людини по-різному розвиті всі ці елементи інтелектуальної і мотиваційної сфер. Всі елементи взаємодіють, зв'язані між собою. Рівень цієї взаємодії і дозволяє розділяти учнів на групи. Різні автори виділяють різну кількість критеріїв розумового розвитку школярів. Можна зупинитися на критеріях, виділених И.М. Чередовим – навченість і навчальна працездатність.

Навченість - фонд попередніх знань, здатності в області аналізу, синтезу, виділення істотного, рівні прояву самостійності мислення, володіння й оперування навичками розумової діяльності і навчальної праці.

Навчальна працездатність - фізіологічна здатність, відношення до навчання, свідомість, наполегливість.

Виходячи з рівня розвитку цих критеріїв, можна розділити учнів на чотири групи:

І найвищий рівень – навченість висока, працездатність висока.

ІІ високий рівень – навченість висока,працездатність середня; навченість середня, працездатність висока.

ІІІ середній рівень – навченість висока, працездатність низька; навченість низька, працездатність висока; навченість середня, працездатність середня;

ІV низький рівень – навченість середня, працездатність низька;навченість низька, працездатність середня;навченість низька, працездатність низька.

Таким чином, згрупувавши учнів по рівнях розвитку, можна домогтися більшої ефективності в процесі навчання. Спиратися при організації діяльності потрібно на вже сформовані елементи, розвивати при цьому ті, котрі недостатньо сформовані.

Поиск по сайту: