Промова прокурора при відмові від обвинувачення в кримінальній справі В.І. Чечка

Шановний суд!

Згідно з вимогами ст. 36 Закону України «Про прокуратуру», ст. 264 Кримінально-процесуального кодексу Украї­ни прокурор підтримує обвинувачення в судових дебатах, коли винність підсудного у вчиненні злочину доведена судовим слідством, і відмовляється від обвинувачення, коли дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення.

Всебічне, повне, об'єктивне дослідження кримінальної спра­ви щодо обвинувачення Чечка за ч. З ст. 140 Кримінального кодексу України свідчить, що дані судового слідства не підтверджують ви­сунутого органом попереднього слідства обвинувачення. У зв'язку з цим вважаю, що сьогодні обов'язок прокурора в інтересах держа­ви, суспільства, особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, сприяти встановленню законності і справедливості, за­побігти засудженню невинного і допомогти суду прийняти правильне рішення по справі.

Органи попереднього слідства обвинувачують Чечка Віктора Іва­новича у крадіжці індивідуального майна гр-ки Лучини Степаниди Іванівни з квартири 12 будинку № 4 по вул. Шевченка, яку підсуд­ний скоїв 20 травня 1997 року близько 14 години, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. З ст. 140 Кримінального кодексу, — вик­радення індивідуального майна громадян, що завдало значної шко­ди потерпілому, із проникненням у житло.

Підсудний у судовому засіданні, як і на попередньому слідстві, своєї вини не визнав, заперечував докази, зібрані по справі, і вик­лав версію про свою непричетність до крадіжки.

Органи попереднього слідства вважали, що винність Чечка у крадіжці доведена зібраними по справі доказами:

• речовим доказом — золотою каблучкою, яка належала по­терпілій, була викрадена разом з іншим майном і речами 20 травня 1997 р., а вилучена у Чечка при затриманні 20 липня;

• явкою з повинною Чечка, в якій він виклав обставини вчи­нення крадіжки майна з квартири Лучини;

• протоколом впізнання особи. Свідок Мовчан серед чоловіків, пред'явлених для впізнання, вказала на Чечка, як на чоловіка, якого вона бачила біля квартири Лучини 20 травня 1997 року після обіду з валізою.

У ході судового слідства Чечко стверджував, що він не вчи­няв злочину. Гр-ку Лучину раніше не знав і не має уявлення, де вона проживає. Явку з повинною написав за вказівкою робітни­ка міліції, який затримав його і обіцяв відпустити, якщо він на­пише явку про крадіжку. Він написав про обставини крадіжки, як запропонував працівник міліції. Але його з міліції не відпус­тили і затримали. Він на попередньому слідстві заперечував свою причетність до крадіжки майна з квартири Лучини. Золоту каб­лучку він придбав десь 3 місяці тому, тобто у квітні, на базарі у незнайомого чоловіка за 300 грн.

Потерпіла Лучина суду пояснила, що вона 20 травня 1997 року після 18 години повернулась з роботи додому, двері в квартиру були відчинені. Вона побачила, що в квартирі відсутні речі: відеомагнітофон, музичний центр, золота каблучка та інші речі, всього на суму близько 3000 грн. 25 липня її викликав слідчий і показав каб­лучку, яка дуже схожа з тією, яку викрали у неї 20 травня 1997 р. Слідчий сказав, що чоловік на прізвище Чечко вчинив у її квар­тирі крадіжку. Вона Чечка не знала і ніколи не бачила біля свого будинку.

Свідок Мовчан Василина суду пояснила, що 20 травня 1997 року близько 14 години вона піднімалася східцями на свій поверх, біля Дверей квартири 12, в якій мешкає Лучина, побачила незнайомого чоловіка років 30, чорнявого, одягненого у спортивний костюм. У нього була валіза. Наступного дня сусіди розповіли, що квартиру Лучини пограбували. 21 липня 1997 року її запросив слідчий і показав через вікно чергової частини на чоловіка, який вчинив крадіжку речей у Лучини. Чоловік був чорнявий, років 30, але вона не дуже була впевнена, що це той, якого вона бачила 20 травня з валізою Слідчий сказав, що це він, у нього навіть вилучили золоту каб­лучку, яка була викрадена разом з іншими речами з квартири Лучини. Потім слідчий запропонував Мовчан впізнати цього чоловіка серед інших, що вона і зробила. Його прізвище Чечко. У судовому засі­данні свідок Мовчан не стверджувала, що Чечко і чоловік, якого вона бачила 20 травня з валізою в руці біля дверей квартири Лучи­ни, є одна і та ж особа.

Таким чином, судовим слідством встановлено, що при прове­денні впізнання слідчий порушив вимоги Кримінально-процесуаль­ного кодексу України і до провадження даної процесуальної дії по­казав свідку особу, тобто Чечка, яку необхідно було впізнати серед інших чоловіків, який вчинив крадіжку речей з квартири Лучини і якого свідок бачила з валізою біля дверей потерпілої 20 травня 1997р.

При проведенні перехресного допиту у судовому засіданні підсудного Чечка і свідка Мовчан підсудний стверджував, що його не могла бачити Мовчан біля квартири Лучини, тому що він краді­жку не скоював. Свідок Мовчан не заперечила показанням підсуд­ного в суді, не може впевнено стверджувати, що Чечко і чоловік, якого вона бачила 20 травня біля дверей квартири Лучини з валі­зою в руці, одна й та сама особа. Протокол очної ставки писав слідчий, вона була без окулярів і не читала протокол вголос, а тільки його підписала. Мовчан підтвердила показання Чечка на поперед­ньому слідстві, зокрема при проведенні очної ставки Чечко запере­чував вчинення крадіжки з квартири Лучини.

Шановний суд!

Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналі­зуючи докази, які були зібрані на попередньому слідстві і ретельно досліджені в суді, вважаю, що висунуте Чечку обвинувачення не підтверджується даними судового слідства. В основу обвинувачення не можуть бути покладені недостовірні та сумнівні докази. Усі сум­ніви щодо доведеності вини підсудного тлумачаться на його користь. Викладене дозволяє зробити висновок, що судовим слідством не доведена участь підсудного Чечка у вчиненні крадіжки індивідуаль­ного майна з квартири гр-ки Лучини, оскільки не зібрано достатніх доказів його вини у скоєні злочину.

Шановний суд!

Вважаю, що дані судового слідства дають підстави для вине­сення виправдувального вироку за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину.

У зв'язку з цим прошу виправдати Чечка Віктора Івановича, обвинуваченого за ч. З ст. 140 КК України, на підставі ст. 213 п. 2 КПК України за недоведеністю його вини у скоєні цього злочину.

• Завдання •

1. Прочитайте захисну промову С. Андрієвського у справі Андреєва і розкажіть, як він добивається ясності й точності викладу.

2. Порівняйте вступні частини заключних промов головних обвинувачів від СРСР і США на Нюрнберзькому процесі і дайте їм характеристику.

3. Визначте обсяг окремих частин і порядок й розташування в обвинувальних промовах Р. Руденка і О. Коляди.

4. Проаналізуйте процес доказування дванадцяти побічних доказів у захисній промові С. Любітова у справі Назаренка.

5. Визначте обсяг окремих частин і порядок їх розташування в захисних про­мовах С. Андрієвського, С. Любітова,С. Ткаченка.

6. Зробіть критичний аналіз надрукованих судових промов.

7. Проаналізуйте порушення норм КПК України, допущених слідчими в наве­дених промовах прокурорів при відмові від обвинувачення.

Глава 2. Мислителі стародавнього і сучасного світу про ораторське мистецтво *

2.1. Про якості оратора [110]

Якщо хто вирішив оволодіти красномовством по-справжньому, він повинен бути людиною справедливою і тямущою у справах справедливості.

Платон

3 3 3

Обов'язок оратора — говорити правду.

Платон

3 3 3

Оратор користується народною прихильністю лише тоді, коли завчасно продумує, що буде говорити: лише цим доводить він свою відданість народу, а той, хто не турбується, як буде сприйнята його промова, діє... як людина, яка більше спирається на силу, ніж на переконання.

Демосфен

3 3 3

Ну а хто ж є обманник держави? Хіба це не той, хто говорить одне, а думає інше?.. А чи можна назвати ще інший злочин з боку оратора, який би заслуговував більш тяжкого звинувачення, ніж те, коли він для себе думає не те, що говорить на словах?

Демосфен

3 3 3

Ні, нічим не можна принести більшої шкоди, ніж повідомля­ючи брехню. Саме так, якщо ті люди, в яких державна діяльність полягає у промовах, не казатимуть правду, тоді хіба можна надійно керувати державою?

Демосфен

3 3 3

Оратор повинен стояти, як озброєний воїн у лаві, розв'язува­ти справи великої важливості і завжди прагнути перемоги.

Квінтіліан

3 3 3

Оратор є красномовним тільки тоді, коли здається всім, що він говорить правду.

Квінтіліан

3 3 3

Я щиро скажу, що там немає прямого красномовства, де не видно жодної ознаки, за якою можна було б пізнати людину муж­ню й доброчинну.

Квінтіліан

3 3 3

Оратором є лише той, хто в змозі говорити з кожного питан­ня гарно, вишукано і переконливо, відповідно до важливості пред­метів, на користь часові і для задоволення слухачів.

Таціт

3 3 3

Не може бути оратором і ніколи ним не був той, хто, наче воїн, який вступає у всеозброєнні в битву, не з'являвся на форум, озброєний усіма знаннями.

Таціт

3 3 3

Найбільша цінність оратора — не тільки сказати те, що по­трібно, але і не сказати того, чого не треба.

Цицерон

3 3 3

Найкращий оратор є той, хто своїм словом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження.

Вчити — обов'язок оратора, давати насолоду — честь, яка на­дається слухачу, справляти ж сильне враження — необхідність.

Цицерон

3 3 3

Балакучих людей знав я декількох, а красномовної людини — досі жодної. Балакучою тут я називаю таку людину, яка може до­сить розумно й ясно говорити перед пересічними людьми, керую­чись загальновживаними поняттями, а красномовною — тільки ту, яка будь-який обраний нею предмет може розкрити й прикрасити так, щоб він став більш вражаючим і пишним, і яка засвоїла і за­пам'ятала всі ті знання, що можуть служити джерелом красномов­ства.

Цицерон

3 3 3

Що стосується вправ для розвитку голосу, дихання, рухів тіла й, нарешті, язика, то для них потрібні не стільки правила науки, скільки праця. Тут необхідно з великою суворістю відбирати собі взірці для наслідування; причому приглядатися ми повинні не лише до ораторів, а й до акторів, щоб наша невправність не вилилася в якусь огидну й шкідливу звичку.

Цицерон

3 3 3

... Він (Цезар) сказав: «Вчений це був муж, дитино, вчений, До того ж любив батьківщину».

Оратор, достойний уваги, є той, хто користується словами для думки, а думкою для істини й доброчесності.

Ф. Фенелон

3 3 3

Оратор говорить не з тим єдино, щоб його розуміли. Головний його намір, щоб переконати й схвилювати, у чому він не зможе перемогти, якщо не відшукає насолоди. Він хоче увійти у розум і серце, а це він не інакше зможе зробиш як проходячи через уяву...

Ш. Роллен

3 3 3

Говорити багато й добре є дар гострого розуму, говорити мало й добре є властивістю мудрого, говорити багато й погано ознака дурня, говорити мало й погано є ознакою божевільного.

Ф. Ларошфуко

3 3 3

Гонористість — найбільша перешкода істинному красномовству.

К. Гільті

3 3 3

Нічого немає легшого, як відрізнити людину, яка добре відчу­ває, але погано говорить, від тієї, яка добре говорить і нічого не відчуває.

Д.Дідро

3 3 3

Оратор, проповідник також з'являються перед публікою влас­ною персоною, подібно до актора... Але тут велика різниця. Оратор з'являється для того, щоб говорити, а не для того, щоб виставляти себе напоказ: він виступає у своєму власному вигляді, грає не ко­гось іншого, а тільки самого себе, говорить від власного імені, вис­ловлює чи повинен висловлювати тільки власні думки; оскільки людина і дійова особа тут єдині, він на своєму місці... Але актор на сцені, розігруючи чужі почуття, проголошуючи лише те, що йому вказано, зображуючи часто якусь фантастичну істоту, розчиняється і начебто щезає у своєму герої.

Жан-Жак Руссо

3 3 3

Без природних обдаровань оратором бути неможливо, але тео­рія покаже початківцю, як слід користуватися такими фізичними засобами, які дала йому природа, як слід впливати на розум і сер­це його слухачів.

А. Левенстім

3 3 3

Той хто бажає гарно говорити або писати, повинен обов'язково добре мислити й хороший мати смак.

Зульцер

3 3 3

Красномовний софіст, який, проте, не любить логіки, порівня­но з оратором-філософом — це те саме, що спритний фокусник порівняно з математиком.

С. Шанфор

3 3 3

Платон, поєднуючи мудрість із красномовством, майстерно схи­ляв до себе серця і дух своїх слухачів не блюзнірством і хитрощами, але більше силою істини.

К. Віланд

3 3 3

Говори з переконанням — слова й вплив на слухачів прийдуть самі собою.

Гете

3 3 3

Джерело красномовства — у серці.

Дж. Мілль

3 3 3

Добре говорити — значить просто добре думати вголос.

Е. Ренан

3 3 3

Тільки забуваючи про самих себе, можемо ми захопитися яко­юсь справою і зробити її апостолом. Політичний діяч захоплює маси, коли бореться за дорогу для нього справу; оратор, коли виступає з промовою і турбується тільки про успіх тієї ідеї, яку він хоче вик­ласти перед своїми слухачами; чим глибше у ній переконаний, чим більше захоплений нею, тим менше він буде думати про власну осо­бу, про те, як він увійде, як поклониться аудиторії, чи про ефект­не заключення, яке він приготував для закінчення своєї промови.

П. Дюбуа

3 3 3

Не можна бути красномовним оратором без пристрасного праг­нення добра й свободи.

Е. Ренан

ПЛУТАРХ

Про Демосфена і Цицерона·

І

Божество з самого початку, як мені вбачається, створило Де­мосфена і Цицерона за однією подобою, бо не лише характером одного й другого надало сугубо схожих рис: і честолюбство, і вільно­любство — це воно визначило їхню поведінку як державних діячів, і малодушність віч-на-віч з небезпеками та війнами, але додало ще й чимало випадкових збігів. Навряд чи можна знайти двох інших ораторів, які, будучи людьми незнатними і скромними, здобули б славу й могутність, вступили в бій з царями й тиранами, втратили дочок, були вигнаними з батьківщини, повернулися з пошаною, знову втікали і, спіймані ворогами, загинули саме тоді, коли вмер­ла свобода їхніх співвітчизників. Ї якби отак характер і випадок, не­мов художники, не влаштували між собою змагання, то важко було б вирішити питання, в чому полягає схожість цих двох мужів: чи в особистостях їхньої вдачі, чи в життєвих перипетіях.

...Демосфен обладнав собі в підземеллі приміщення для вправ, яке, до речі, збереглося й понині, і, заходячи туди щоденно, вчився прийомів акторського мистецтва та зміцнював свій голос. Часто про­водив він там по два, а то й три місяці підряд, поголивши собі половину голови, аби було соромно показатися людям на очі, навіть якби дуже захотілося.

Але цим він не обмежився: будь-які зустрічі, бесіди, ділові пе­реговори він використовував як привід і предмет для наполегливої роботи. Залишаючись наодинці, він чим скоріше спускався в свою кімнату для вправ і там відтворював увесь хід розмов, а також до­кази, висловлені в них.

Запам'ятовуючи промови, які йому довелося почути, він на­магався відновити в пам'яті послідовність міркувань і мовні періо­ди. Крім того, придумував усілякі виправлення і способи іншого висловлення того, що сказав він сам або хтось інший. Звідси і взя­лася думка, начебто він був мало здібний від природи, і вся сила його вислову та майстерність здобуті тяжкою працею.., а Пітей од­ного разу пожартував, що докази Демосфена тхнуть гнотом. «Тільки ж твоя й моя лампи знають не одне й те саме», — ущипливо заува­жив йому Демосфен.

...Він доводив, що той, хто готується до виступу, — справжній друг народу, бо така підготовка свідчить про повагу до народу, а цілковито не дбати про те, як люди сприймають промову, — влас­тивість прихильника олігархії, який більше розраховує на насиль­ство, аніж на словесне переконання.

Свої тілесні вади Демосфен намагався усунути різними впра­вами, про що повідомляє Деметрій Фалерський, посилаючись на слово самого оратора, вже тоді літньої людини. Нечітку, ше­пеляву вимову він виправляв у той спосіб, що в рот вкладав камінці і так виголошував уривки з творів поетів. Голос свій він зміцнював тим, що розмовляв на бігу чи підіймаючись на гору, або тим, що виголошував вірші чи якісь речення, не переводячи подиху. Вдома у нього було велике дзеркало, стоячи перед яким, він виконував свої вправи.

Демосфен обрав собі чудове поле діяльності державної — за­хист греків від посягань Філіпа на свободу Греції. Він з честю бо­ровся проти Філіпа і скоро здобув гучну славу та привернув до себе увагу красномовством і відвагою, що ним захоплювалася вся Гре­ція, цінував його сам великий цар, а при дворі Філіпа набагато більше було мови про нього, ніж про інших народних вожаків. Навіть його противники визнавали, що мають справу з видатною люди­ною. Так відзивалися про Демосфена його обвинувачі Есхін і Гіперід.

...Відомо, що він у політичній діяльності від самого початку обстоював ті самі погляди, і не тільки в житті не змінював своїх переконань, а навіть не пошкодував свого життя, щоб не зради­ти їх.

...Вся його державна діяльність була, якщо можна так висло­витись, настроєна на один, незмінний лад, зберігаючи завжди той самий тон. За твердженням філософа Панетія, промови Демосфена переважно написані з тією думкою, що слід вибирати лише мо­рально прекрасне і віддавати йому перевагу заради нього самого. Сюди належать такі промови, як «Про вінок», «Проти Аристокра­та», «Про звільнення від провинностей», «Філіппіки».

Демосфен загинув. Помер він так.

Дізнавшись, що Демосфен шукає захисту біля вівтаря хра­му Посейдона на острові Калаврії, Архій переправився туди з фракійськими списоносцями на невеликих суднах і почав намов­ляти Демосфена вийти з храму й разом поїхати до Антіпатра, запевняючи, що йому не зроблять нічого поганого. Демосфен як­раз напередодні вночі бачив дивний сон. Йому снилося, що він як трагічний актор змагався у грі з Архієм, і, хоч грав чудово і глядачі не шкодували йому оплесків, через слабку й бідну по­становку його не нагородили.

Отож, у відповідь на улесливу мову Архія Демосфен, не підво­дячись із землі, поглянув на нього і сказав: «Архію, як на мене не справляла враження твоя гра, так тепер не переконують твої обі­цянки». Тоді розлючений Архій пустив у хід погрози. На це Демос­фен зауважив: «Ось вони справжні віщування з македонського три­ніжка.., а раніше ти просто грав роль. Підожди-но трохи, я хочу написати рідним пару слів». З цими словами він відійшов у глибину храму, взяв аркуш, немов бажаючи писати, підніс до рота очере­тяне перо і прикусив кінчик, як робив звичайно, коли над чимось умислювався перед тим, як написати.

Деякий час він так сидів, потім закутався в плащ і похилив голову. Списоносці, які стояли за дверима, глузували з нього, гада­ючи, що він дрижить від страху, обзивали його боягузом і нікчемою. Архій знову підійшов і переконував його встати, повторюючи попередні запевнення і обіцяючи помирити його з Антіпатром.

Демосфен, відчувши, що отрута вже почала діяти, відслонив обличчя, сміливо поглянув на Архія і сказав: «Ось тепер ти можеш зіграти роль Креонта з трагедії і кинути моє тіло без поховання. Я, добрий Посейдоне, виходжу з твого храму ще живим, але Антіпатр і македоняни не побоялися осквернити навіть твоє святилище».

Вимовивши ці слова, він попросив підтримати його, бо вже хитався і дрижав усім тілом. Ледве він устиг ступити кілька кроків і пройти вівтар, як упав і зі стогоном сконав.

...По якомусь часі афінський народ належно вшанував його па­м'ять: він поставив бронзову статую Демосфена і відповідною по­становою надав право найстарішому з його роду харчуватися в пританеї. На п'єдесталі був викарбуваний усім відомий напис:

«Мав би ти силу таку, Демосфене, як розум, могутню, то маке­донський Арей влади в Елладі б не взяв».

II

...Маючи, як цього вимагає Платон, натуру жадібну до знань і схильну до філософствування, спроможний сприймати будь-яку на­уку й не гребувати ніяким видом знання чи освітнім предметом, Цицерон з особливою пристрастю тягнувся до поезії.

Збереглася донині його невеличка поема «Главк Понтійський», яку він написав ще в дитячі роки тетрасетрами. З часом удосконаливши свій поетичний талант і спробувавши своїх сил у різноманітних видах поезії, Цицерон уславився не лише як найвидатніший оратор, а й як визначний поет. Щоправда, слава ора­торського обдаровання Цицерона не поблякла понині, хоч у крас­номовстві з того часу відбулися чималі зміни, а поетична його творчість у зв'язку з появою багатьох талантів цілком утратила славу й пішла в забуття.

Голос він мав сильний і приємний, але різкий і не відшліфо­ваний. У промовах, які вимагали сили й пристрасті, голос його по­стійно підвищувався настільки, що здавалося, ось-ось зірветься.

... Тіло його, загартоване вправами, стало здоровим, як у справ­жнього юнака, а голос, тепер уже вироблений, набрав приємного звучання й сили і відповідав фізичному станові.

Лише Аполоній слухав його без виразного задоволення, а після закінчення промови довго сидів у задумі. Нарешті, помітивши, що Цицерон зніяковів, сказав: «Я хвалю тебе, Цицероне, і дивуюсь твоє­му обдарованню, але мені жаль нещасної Греції, коли я бачу, як те єдине з прекрасного, що нам залишилося, — освіченість і красно­мовство — завдяки тобі переходять до римлян».

... Та коли Цицерон, честолюбний від природи і надто заохо­чуваний батьком і друзями, почав виступати в суді як захисник, він вийшов на перше місце не поступово, а відразу прославився, випередивши далеко всіх ораторів, що суперничали між собою на форумі. Кажуть, що в нього, як і в Демосфена, слабким місцем була акторська виразність, через те він наполегливо вчився в комічного актора Росція і трагічного — Езопа.

Особливою заслугою Цицерона є те, що він зумів показати римлянам, скільки привабливого й прекрасного таїть в собі крас­номовство. Він довів їм, що справедлива справа непереможна, якщо й належно висловити, і що розумний державний діяч повинен зав­жди у своїх вчинках мати на оці істину, а не вдаватися до лестощів, уміти красномовством принести користь, не завдаючи болю.

... Йому вчинили небачені досі почесті і присвоїли звання «бать­ка Вітчизни». На мою думку, Цицерону першому з-поміж римлян був присвоєний такий титул.

... Багато римлян недолюблювали його не через якийсь ганеб­ний вчинок, а тому, що він відвертав від себе людей постійним самовихвалянням і самозвеличанням.

... Цицерон дошкульно глузував з людей просто заради сміху, за що його недолюблювали.

Цицерон повернувся на шістнадцятому місяці вигнання. Міста зустрічали його з такою бурхливою радістю, що навіть слова само­го Цицерона, котрий згодом описав ці дні, виявляються не досить виразними. А сказав він, що вся Італія несла його на плечах і так внеслав Рим.

... Тим часом наспіли вбивці — центуріон Геренній і військо­вий трибун Попілій, якого Цицерон колись захищав, звинувачено­го в батьковбивстві, а також їхні підручні. Знайшовши двері зачи­неними, вони вдерлися в дім. Цицерона там не знайшли, а всі, хто був усередині, казали, що не знають, де він перебуває, лише якийсь молодик на ім'я Філолог, котрий одержав у Цицерона гарну освіту й виховання, вільновідпущених його брата Квінта, сказав трибуну, що Цицерона понесли на ношах глухими тісними стежками до моря.

Захопивши з собою кількох чоловік, трибун помчав до виходу з гаю кружною дорогою, а Геренній бігом гнав стежкою. Почувши тупіт, Цицерон наказав рабам зупинитися й покласти ноші на зем­лю. Підперши, за звичкою, лівою рукою підборіддя, він безстраш­но чекав на своїх катів, брудний, давно не голений, із змарнілим від журби обличчям.

Більшість присутніх заплющила очі, коли Геренній убивав його. Цицерон сам підставив шию під меч і Геренній перерізав йому гор­ло. Так загинув Цицерон на шістдесят четвертому році життя. Відповідно до наказу Антонія, Геренній відрубав йому голову й руки, якими він написав «Філіппіки». Цицерон сам назвав промови про­ти Антонія «Філіппіками», так вони називаються по сьогодні.

2.2. Сила й краса красномовства [111]

Красномовство є мистецтво управляти умами.

Платон

3 3 3

Красномовство належить до тих мистецтв, які усе здійснюють і усього досягають словом... Адже воно зібрало й тримає у своїх ру­ках, можна сказати, сили усіх мистецтв!

Платон

3 3 3

Заговори, щоб я тебе побачив.

Сократ

3 3 3

Красномовству властиво захоплювати серця й хвилювати їх уся­кими способами. Воно то вривається в думки, то закрадається в них, сіє нове переконання, визволяє вкорінене.

Цицерон

3 3 3

Кінцева мета красномовства — переконувати людей.

Ф. Честерфілд

3 3 3

Красномовство необхідне таке, яке відкидало б усяку нещирість й манірність, але яке, однак, мало б здоровий блиск і переймало красу від сил своїх. Бо у промові повинно бути те саме, що буває у тілі людському, яке бере свої істинні прикраси від доброї своєї бу­дови.

Ш. Роллен

3 3 3

Красномовство — це мистецтво говорити так, щоб ті, до кого ми звертаємося, слухали не лише без труднощів, але із задоволен­ням, і щоб захоплені метою й підбурені самолюбством, вони захо­тіли глибше у неї проникнути.

Б. Паскаль

3 3 3

Істинне красномовство — це вміння сказати все, що треба, і не більш, ніж треба.

Ф.Ларошфуко

3 3 3

Істинне красномовствовиникає самим природним способом із того, що говорять, про те, що думають і чим щоденно живуть, - з думок і уявлень, для нас цілком буденних.

К. Гільт

3 3 3

Красномовство - це дар, який дозволяє нам оволодіти розу­мом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіяти йому все, що нам потрібно.

Ж. Лайбрюйєр

3 3 3

Завдяки красномовству нас може полонити людина, на якуми звичайно не звертаємо уваги. Розум не лише одухотворяє тіло, але певною мірою оновлює його; почуття й думки, які змінюють одне одного, оживляють обличчя й надають йому то одного, то іншого виразу; розумна промова надовго приковує увагу до однієї й тієї самої людини.

Жан-Жак Руссо

3 3 3

Красномовство давніх часів, тобто, красномовство високе й при­страсне більше відповідає правильному смаку, ніж красномовство сучасне; воно є розумнішим і досконалішим, якщо ним правильно користуватися, воно завжди матиме великий вплив на людство... Якщо я не помиляюсь, наше сучасна красномовство належить до такого роду красномовства, яке критики, давніх часів іменували крас­номовством античним, тобто помірнім, вишуканим і тонким, яке більш повчало розум, ніж торкалося почуттів, і при якому промо­ва йшла у тоні простої розмови й розвитку аргументації.

Д.Юм

3 3 3

Красномовство — це не що інше для уміння надати красу логіч­ним побудовам.

Д. Дідро

3 3 3

Красномовство є вірний вираз істинного почуття.

Ж. Лагарп

3 3 3

Немає красномовства без думок... Але для красномовства не­достатньо ще того, що заготовлений у вас достатній запас думок:

вони надають тільки силу й служать, основою. Відчуття становлять його чарівність. Вони лише надають творінню того цілющого теплотвору, який зігріває душу, полонить її й рухає нею... Стрімкість, яка є достоїнством красномовства, може бути плодом тільки душі полум'яної, чутливої й абсолютно прив'язаної до свого предмета.

А. Тома

3 3 3

Зброя красномовства вимагає мудрості й чесності. Красномов­ство має однаково як свої небезпеки, так і користь: все залежить від використання; воно може бути й щитом невинності, й мечем мужності, й кинджалом зломовності.

Л. Сегюр

3 3 3

Ораторське мистецтво користується всіма вигодами поезії й усіма її правами...

І.Гете

3 3 3

Я не знаю, чому красномовство відносять до розряду мистецтв. Воно за своєю метою і значенням повинно стояти значно вище.

Ф. Вейсс

3 3 3

Справжнє красномовство полягає у сутності, але зовсім не у словах.

Ш. Сент-Бев

3 3 3

Одне слово, сказане від щирого серця, діє на наш розум силь­ніше усіляких найважливіших доказів і переконливіше усіляких роз­мірковувань, а особливо, коли воно сказане саме тоді, коли тре­ба...

А. Амієль

3 3 3

Слова — теж вчинки.

А. Франс

3 3 3

Красномовство — це теж вид мистецтва, і та обставина, що воно не розвивається саме як вид мистецтва, здавалося б, супере­чить духові нашої епохи, епохи словесних битв... Можливо, слід пе­редусім розширити коло людей, які виступають публічно, щоб крас­номовство знову змогло воскреснути як вид мистецтва. Тоді ми по­бачимо, що ораторське мистецтво може виявитися у різноманітних формах і, скажімо, поряд з промовою на зборах, надмогильним сло­вом тощо і доповідь, і лекція можуть стати творами мистецтва.

І.Бехер

А.ЧЕХОВ

Добра новина *

(фрагмент)

Ми, російські люди, любимо поговорити і послухати, але ора­торське мистецтво у нас у повному занепаді. У земських і дворянсь­ких зібраннях, учених засіданнях, на парадних обідах та вечеряхмисоромливо мовчимо, або ж говоримо мляво, беззвучно, «понурив­ши бороди», не знаючи, що не вміємо говорити коротко й незнайомі з тією грацією мовлення, коли при найменшій витраті сил дося­гається відомий ефект — небагато (за кількістю), але про багато що (за змістом). Лат.: non multum sed multa.

У нас багато присяжних повірених, прокурорів, професорів, проповідників, у яких за сутністю їхніх професій слід було б перед­бачити ораторську жилку, у нас багато закладів, які називаються «говорильними», тому що в них за обов'язками служби багато й довго говорять, але в нас зовсім немає людей, які вміють вислов­лювати свої думки ясно, коротко і просто. В обох столицях нарахо­вується всього-на-всього справжніх ораторів п'ять-шість, а про про­вінційних златоустів щось не чувати.

На кафедрах у нас сидять заїки й шептуни, яких можна слуха­ти й розуміти, лише пристосувавшись до них, на літературних ве­чорах дозволяється читати навіть дуже погано, тому що публіка давно вже звикла до цього, і коли читає свої вірші який-небудь поет, то вона не слухає, а лише дивиться.

Ходить анекдот про якогось капітана, який начебто, коли його товариша опускали до могили, збирався прочитати довгу промову, але вимовив: «Бувай здоровий!», крякнув і більше нічого не сказав. Щось подібне розповідають про поважногоВ.В. Стасова, який кілька років тому у клубі художників, бажаючи прочитати лекцію, хвилин п'ять зображував із себе мовчазну, зніяковілу статую, постояв на естраді, пом'явся та з тим і пішов, не сказавши жодного слова.

А скільки анекдотів можна було б розповісти про адвокатів, які викликали своєю недорікуватістю сміх навіть у підсудного, про «жерців» науки, які мучили своїх слухачів і врешті збуджували до науки повну відразу. Ми люди байдужі, нудні, у наших жилах давно уже запеклася кров від нудьги. Ми не ганяємося за насолодою й не шукаємо її, і нас тому ніскільки не тривожить, що ми, байдужі до ораторського мистецтва, позбавляємо себе однієї з вищих і найблагородніших насолод, приступних людині. Але не хочеться насолод­жуватися, то в усякому разі не завадило б згадати, що в усі часи багатство мови й ораторське мистецтво йшли поруч.

У суспільстві, де зневажається істинне красномовство, панує риторика, святенництво слова або банальна балаканина. 1 у давні часи, і в новіші часи ораторство було одним із найсильніших ва­желів культури. Немислимо, щоб проповідник нової релігії не був водночас і захоплюючим оратором.

Усі кращі державні люди в епоху процвітання держав, кращі філософи, поети, реформатори були водночас і кращими оратора­ми. «Квітами» красномовства був устелений шлях до всякої кар'є­ри, і мистецтво говорити вважалося обов'язковим.

Можливо, і ми колись дочекаємося, що наші юристи, профе­сори й взагалі посадові особи, зобов'язані по службі говорити не тільки вчено, але й зрозуміло і гарно, не будуть виправдовуватися тим, що вони «не вміють» говорити. Адже в принципі для інтелігент­ної людини погано говорити повинно б вважатися такою ж неприс­тойністю, як не вміти читати й писати, і у справі освіти й вихован­ня навчання красномовства слід було б вважати неминучим.

2.3. Про ораторське слово. Гармонія думки й слова[112]

Перш за все слід пізнати істину стосовно будь-якої речі, про яку говориш чи пишеш.

Платон

3 3 3

Промови достойної людини завжди спрямовані до вищого бла­га, вона ніколи не буде говорити навмання.

Платон

3 3 3

Тільки в промовах навчальних, які проголошуються заради на­вчання, у промовах про справедливість, красу й благо є ясність, досконалість, які варті старань.

Платон

3 3 3

Не слова й не звук голосу становлять славу оратора, але спря­мування його політики.

Демосфен

3 3 3

Не те добре, коли кричать великим голосом, але те є велике, коли говорять добре.

Демосфен

3 3 3

Усяке слово, якщо за ним не буде справ, уявляється чимось даремним і пустим.

Демосфен

3 3 3

Ні красномовне слово не може приховати поганства діяння, ні хороше діяння не може бути заплямоване огудним словом.

Демокріт

3 3 3

Все, про що маєш намір ти сказати, розглянь перше в умі своє­му, бо у багатьох язик випереджає й саму думку.

Сократ

3 3 3

Достоїнство стилю полягає в ясності: доказом цього служить те, що якщо промова не є ясною, вона не досягає своєї мети. Стиль не повинен бути ні занадто низьким, ні занадто високим, але по­винен відповідати предметові мовлення.

Арістотель

3 3 3

Загальний той промови слід обирати такий, який найбільшою мірою утримує увагу слухачів і який не тільки їх усолоджує, а й насолоджує без пересичення... Хто в змозі довго пити чи їсти тільки солодке? А помірного смаку їжа й пиття легко позбавляють нас від перенасичення. Так у всіх випадках надмірна насолода межує з оги­дою.

Цицерон

3 3 3

Ми часто говоримо, що одне доречне, а друге недоречне — адже ми часто висловлюємось так про будь-які слова і вчинки, малі й великі, і кожного разу буває видно, наскільки важливе це по­няття. Адже «доречно» і «потрібно» — два різних поняття, і засади їхні різні. «Потрібно» означає обов'язковість безвідносну, якій слід наслідувати завжди і у всьому; «доречно» означає начебто відпові­дальність і згідність із обставинами та особами. Це стосується як вчинків, так і власне слів, а також виразу обличчя, рухів, ходи; усе протилежне буде недоречним.

Цицерон

3 3 3

Промова, яка турбується про істину, повинна бути простою і немудрованою.

Сенека

3 3 3

Промова буває трьох родів: деякі відрізнялись якимось окре­мим родом, але дуже мало хто у всіх трьох однаково. Були оратори, так би мовити, балакучі, які мали однаково величну поважність ду­мок і пишність слів, сильні, різноманітні, пишні, поважні, здатні й готові хвилювати й полонити душі, причому одні досягали цього промовою різкою, суворою, грубою, незавершеною й незаокругленою, а другі — гладкою, стрункою й завершеною.

Були, навпаки, оратори сухі, вишукані, здатні все подати ясно і без подробиць, промовою влучною, відточеною й стислою; про­мова цього роду у деяких була майстерною, але не обробленою і спеціально уподібнювалася ними до промови грубої і невмілої, а в інших при тій самій бідності досягала благозвучності й вишуканості і бувала навіть квітчастою і помірно пишною.

Але також розташований між ними середній і начебто помірний рід промови, який не має ні вишуканості інших, ні буремності пер­ших, суміжний з обома, який входить до складу такого роду, як кажуть, тече єдиним потоком, нічим не виявляючись, крім легкості й рівномірності: хіба що щось вплете, як вінок, декілька бутонів, прикрашаючи промову скромним убором слів і думок.

Цицерон

3 3 3

Не повинно бути у промові оратора жодного слова, заражено­го начебто іржею, жодного смислу, зробленого важко й не плавно за прикладом наших літописців; нехай уникає оратор бридких і низь­ких жартів, нехай вводить у твір свій різноманітність.

Таціт

3 3 3

Якщо правда, що невинність і красномовство одне й те саме, то на цій підставі я прямо й відкрито заявлю, що нікому у красно­мовстві не поступлюся. Хто ж, справді, виявиться у цьому випадку красномовнішим за мене, коли я ніколи не роздумував ні про що таке, чого б не наважився сказати голосно?

Апулей

3 3 3

Багато говорити і багато сказати не є те саме.

Софокл

3 3 3

Монети, які найбільше цінуються, — ті, які мають найбільшу вартість при найменшому обсязі; так і сила промови полягає в умінні висловити багато чого кількома словами.

Плутарх

3 3 3

Або якомога коротше, або якомога приємніше.

Плутарх

3 3 3

Відчуйте передусім у собі ті пристрасті, які ви сподіваєтесь вик­ликати в інших.

Горацій

3 3 3

Прекрасна справа — уміти в усіх випадках добре володіти сло­вом, але найпрекраснішим уявляється мені таке уміння, коли того вимагає необхідність.

Дж. Боккаччо

3 3 3

Немає нічого красномовнішого, ніж глибокі роздуми.

Н. Трюбле

3 3 3

Красномовство повинно бути стрімким. Якщо воно таким не буде, тоді не стільки справить враження, та й не справить його вза­галі, якщо надто довго буде зупинятися на довгих відчуттях і одних думках.

Н. Трюбле

3 3 3

Справжній оратор прикрашає свою промову тільки світлими істинами, найблагороднішими почуттями, виразами сильними й відповідними тому, що бажає він навіяти; він мислить, відчуває, і слова йдуть.

Людина, обдарована великою душею, з деяким природним хи­стом говорити... ніколи не повинна боятися браку виразів. Її найнезначніші промови матимуть взірцеві риси,яких високомовні про­мовці не в змозі навіть наслідувати.

Ф. Фенелон

3 3 3

Істотне повинне поєднуватися з приємним, але приємне слід черпати тільки в істинному.

Б. Паскаль

3 3 3

Більша частина людей, які хочуть зробити гарні речі, шукає всюди без розбору пишні вирази; вона гадає, що все зробила, якщо назбирала купу чудових і пустих думок: вона прагне тільки обтяжи­ти свої промови прикрасами, подібно до поганих кухарів, які не вміють нічого приправити як належить, і, думаючи, як надати кра­щого смаку стравам, кладуть у них багато солі й перцю.

Ф. Фенелон

3 3 3

Є стиль засліплюючий, який приваблює пустим блиском ви­разів чи який ганяється за маловживаними й дитячими думками, або який забрідає у загальні місця, позбавлені усякого смислу, або який сяє не знаю якими квіточками, які опадають, як тільки їх потрусять, або який, нарешті, підноситься до хмар, щоб ухопити високе. Усе це не є істинне красномовство, але смішні й пусті убори.

Ш.Роллен

3 3 3

Ми повинні зберегти пам’ять не про одні тільки діяння людей, а й про їхні слова…

Справді, не можна не погодитися, що промови людей, переповнених досвідом про важливі й складні справи й обставини, настільки ж слугують до примноження знань, наскільки дають поживу красномовству.

3 3 3

Не такою вже малою є влада в галузі переконання, яке здійснюється силою красномовства. Адже якщо майстерна промова здатна голубити, запалювати, полонити у будь-який бік розум людей, то все це відбувається завдяки активній діяльності уяви.

Ф.Бекон

3 3 3

Там, де переконання було головним засобом спрямування суспільства, де людей перше переконували, а потім закликали до дії, - там значно зросло красномовство.

А.Шефстбері

3 3 3

Ніщо не є таким красномовним, як пристрасті наші, особливо коли йдеться про захист прав їхніх. Вони продовжують дотепність, прикрашену красномовністю… Легко розрізнити можна людину, яка захищає істину, і людину, яка захищає предмет пристрасті своєї. Перша говорить коротко, ясно, спокійно. Остання ж говорить широко й довго, хитросплетено, з таким жаром і полум’яністю, що не важко побачити джерело красномовності його. Присутність духу першого походу від упевненості, а надмірний жар останнього - від невпевненості, яка всередині його живе.

Є.Юнг

3 3 3

Мовлення, яке я люблю, це безхитрісно, просте мовлення, таке саме, як на папері, так і на вустах; мовлення соковите й гостре, стисле й щільне, не стільки тонке й приглаженне, скільки могутнє й суворе; швидше складне, ніж нудне; вільне від усякої набундюченості, невимушене, сміливе; кожна частина його повинна виконувати свою справу.

М.Монтель

3 3 3

Але хіба не правда, що дзвінка цитата спокушає нас більше, ніж правдиве мовлення?

М.Монтель

3 3 3

Є галузі, в яких посередність нестерпна: поезія, музика, ораторське мистецтво.

Які тортури слухати, як оратор пихато виголошує нудну промову або поганий поет з пафосом читає посередні вірші!

Ж.Лабрюйєр

3 3 3

Є такі люди, які говорять раніше, ніж подумають, є й такі, котрі, навпаки, втомливо уважні до того, що вони говорять… Страждаєш від тяжкої роботи їхнього розуму. Вони начебто навантажені фразами й різними зворотами. У них все продумане, навіть жести й постава; вони не ризикують ні найменшим слівцем, хоча б воно могло справити найкращий ефект, в них не вирветься нічого не сподіваного, мовлення їхнє не тече вільним потоком: вони говорять правильно й нудно.

Д.Дідро

3 3 3

Великі інтереси – великі пристрасті. Ось джерело великих слів, повновагомих слів.

Д.Дідро

3 3 3

Хвилююче питання несподівано пробуджує красномовство у людині.

Д.Дідро

3 3 3

Хоч би якою високою була майстерність, без ідеалу немає істинної краси. Краса ідеалу вражає всіх людей без винятку, краса майстерності приваблює лише знавця… Істинне красномовство буде непомітним. Якщо я помічаю вашу красномовність, значить, ви не достатньо красномовні. Різниця між достоїнством майстерності й достоїнством ідеалу в тому, що одне полонить зір, а друге полонить душу.

Д.Дідрро

3 3 3

Уміння ненароком зробити фразу – одним із найважливіших секретів красномовства.

С.Шамфор

3 3 3

Філософія розпізнає доброчинності, корисні з точки зору мо­ральної й громадянської, красномовство створює їм славу.

С. Шамфор

3 3 3

Промова, так само як і наші вчинки, створює сприятливе вра­ження тільки тоді, коли вона сповнена невимушеності, простоти й щирості.

Ф. Вейсс

3 3 3

Дбай більше про істину слів, ніж про красу мовлення.

К. Еккартсгаузен

3 3 3

Сказати щось ґрунтовне і водночас дуже гарне — справа не­легка; у крайньому випадку у той момент, коли відчуваєш красу, не завжди вловлюєш ґрунтовність.

Г. Ліхтенберг

3 3 3

Справжнє красномовство полягає у сутності, але зовсім не у словах.

Ш. Сент-Бев

3 3 3

Доки кожне слово вимовляється правдиво, доти і мистецтво слова удосконалюється.

Дж. Рескін

3 3 3

Тільки щиро висловлюючись, ви можете навчитися думати.

Дж. Рескін

3 3 3

Як часто неправильно вжите слово породжує помилкові суд­ження!

Г. Спенсер

3 3 3

Що може бути кращим за красномовство вченого? Воно спи­рається на істинний стиль — рішучий, цілком відповідний до того, що треба висловити; швидше навіть він спирається на логіку — єдине і вічне підґрунтя доброго стилю. Це красномовство цілком тотожне до красномовства оратора, якому слово служить тільки для вира­ження думки, а думка — для вираження істини.

Е. Ренан

3 3 3

Слово... є певною мірою стимулом розуму. Але коли словом за­надто захоплюються і відривають його від реальності, воно вже втра­чає зв'язок з дійсністю і стає сильним засобом сп'яніння розуму.

Перший симптом — це незмірно велика кількість слів для ви­раження пустого й короткого змісту. Скоро постає другий симптом:

базікання, яке не виражає ніякого змісту. У цьому випадку набір голосних і приголосних вражає уяву письменника, оратора, слова ллються потоком, розум збуджує безперервною вібрацією слухових перетинок. За цим настає явне ослаблення розуму... Вживаються слова заради задоволення, яке дається їхнім звучанням, без усякої пова­ги до тої частини людської природи, яка називається інтелектом.

Г. Майореску

3 3 3

Якою великою є перевага живого слова перед написаним! Люди зачаровуються жестом, голосом, усією навколишньою обстановкою... Якщо вони хоч трохи прихильні до мовця, вони спочатку захоплю­ються, а потім уже прагнуть зрозуміти, що він говорить... У пись­менника немає таких палких прихильників: його твір читають у вільний час у селі чи в тиші кабінету; люди не збираються разом, щоб йому аплодувати... хоч би якою гарною була його книга, її чи­тають із упередженою думкою, що вона є посередньою... це не зву­ки, які тануть у повітрі й забуваються: що написане, того не зітреш.

Ж. Лабрюйер

3 3 3

Мабуть, в усне мовлення можна вкласти ще тонший смисл, ніж у писемне.

Ж. Лабрюйєр

3 3 3

Животворне слово людини справляє на нас таку дію, яку не справляють ні книги, ні роздуми; воно сильніше вражає душу, глиб­ше вкорінює в неї враження.

С. Пелліко

3 3 3

Писемне слово... все ж більше абстрактне й обмежене, менш вільне ніж усне, якому всю його вагомість може надати безпосе­редньо присутня особа.

Л. Фейєрбах

3 3 3

Написане слово — це бідняк, який пробиває собі шлях у світ власними зусиллями, у той час як усне, живе слово досягає вищих посад завдяки рекомендаціям її світлості княгині фантазії та її камердинерів — очей та вух.

Л. Фейєрбах

3 3 3

Чимало скарбниць у світі відкривається, як Сезам казкового Алі-Баби, словесним ключем.

Ван-Дайк

3 3 3

Усне мовлення — одне з найсильніших знарядь людини... Між книгою прочитаною і книгою переказаною немає ніякої різниці в ідеях; але ці ідеї, які виходять із вуст натхненної ними людини, до­ходять до мозку натовпу за допомогою вуха, яке є широкою доро­гою до чуття... Слово вимовлене має значення переважно апостоличне: його бачать, його відчувають, воно є животрепетним і схоплюється цілком, просякнуте враженнями й поступом людського духу.

П. Мантегацца

3 3 3

Слово — єдине, що буде жити вічно.

Гезлітт

3 3 3

Немає нічого сильнішого за слово.

Менандр

3 3 3

Ти постарайся знайти більше, ніж сказане в словах.

Овідій

3 3 3

Бесіда — мистецтво, в якому суперником людини виступає усе людство.

Емерсон

3 3 3

Гнучкий язик людини: промов у ньому — край непочатий. Цар­ство словесне невичерпне в усіх напрямках.

Гомер

2.4. Про побудову промови. Композиція виступу[113]

3 3 3

У чому полягає мистецтво промов: вони не повинні бути ні довгими, ні короткими, але в міру.

Платон

3 3 3

Тільки розробка предмета робить промову захоплюючою: адже пізнати самі предмети зовсім не складно. Що ж є, отже, надбанням мистецтва? Створити вступ до промови, причому повернути слуха­ча, збудити його увагу й підготувати його до своїх повчань, викла­сти справу коротко та ясно, щоб усе в ній було зрозумілим; обґрунтувати свою точку зору та спростувати протилежну і зробити це не хаотично, а за допомогою такої побудови окремих доказів, щоб загальні наслідки випливали із часткових доказів; нарешті, зам­кнути все це запальником або заспокійливим висновком.

Цицерон

3 3 3

Бо у промові повинне бути те саме, що буває у тілі людсь­кому, яке має свої істинні забарвлення від гарної своєї будови.

Ш. Роллен

3 3 3

Бійся одразу переходити до справи, якщо слухачі щось мають проти неї: щоб ліквідувати упередження, потрібні деякі непрямі шля­хи, як потрібні зм'якшувальні припарки перед втиранням мазі.

Ф. Бекон

3 3 3

Форма, в яку одягнені думки оратора, збуджує увагу й захоп­лення натовпу.

Ф. Честерфілд

3 3 3

Як правило, людина здатна сприймати таку промову, тривалість якої в середньому становить три чверті години, після цього сприй­няття падає. Починаючи з цього моменту, плюс, якого домігся ора­тор, нестримно перетворюється у мінус, і оратор повинен радіти, якщо при перевищенні середньої тривалості промови плюс і мінус ще знаходяться у стані рівноваги.

Бехер

3 3 3

Вступ до ораторської промови є те саме, що для тіла людсько­го голова. Вступ є найпомітнішою і найвідчутнішою частиною: його слухають з більшою уважністю, він привертає або відволікає увагу слухачів.

Часто, якщо вступ красномовний, слухачі у таке приходять зас­ліплення, що огріхи в інших частинах промови ніким не бувають помічені; якщо ж він поганий, то хоч би якою решта твору була прекрасною, оратор приймається усіма без задоволення; настільки сильними є перші враження.

Вступ взагалі повинен бути скромним і простим; оратор, по­чинаючи говорити шанобливо, може помалу закрадатися в розум своїх слухачів і після того зробитися абсолютним їхнім володарем.

Г. Гайар

3 3 3

...Звичайно приділяють більше уваги початку й вступній частині своїх промов, ніж їхньому висновку.

Потрібно не лише завчасно обдумувати заключення промо­ви, яке стосується безпосередньо самої справи, але й подбати про ті слова, якими було б вишукано й дотепно завершити свою промову.

Ф. Бекон

3 3 3

Заключення, або завершення промови, справедливо можна на­звати ораторським пробним каменем; ось тут він повинен зовсім подолати впертість недовірливих і упередженням переповнених слу­хачів.

Г. Гайар

3 3 3

Звичайно бояться вступу до промови, але я думаю, що ті, які вміло роблять відступи, подібні до довгоруких, — вони більше мо­жуть захопити.

Ш. Монтеск'є

3 3 3

Лекція, переобтяжена фактами, нагадує вогнище, настільки завалене дровами, що воно починає загасати.

Д. Менделєєв

3 3 3

Коли стала ясною головна, основна думка, ідея усієї промо­ви, тоді чи не стає вона принципом і джерелом решти? Частко­вості, не пов'язані ні між собою, ні з головною думкою промови, хоч би як багато їх було, не становлять іще багатства думки: без внутрішнього зв'язку промова не може бути складена з них, і жи­вий організм промови не сформується.

Якщо знайдено ідею, сутність, то, хоча вона й проста, однак не тільки не виключає, але, навпаки, об'єднує й зв'язує усі част­ковості разом; тоді-то вони й цілком визначаються, вкладаючись і виступаючи у певному порядку.

Оле-Ляпрюн

3 3 3

Оратори, які ніяк не можуть зупинитися, — справжні мучи­телі слухачів; оплески, які лунають у довгоочікуваному кінці, сприй­маються як зітхання, як подяка за те, що нарешті прийшов кінець.

Є оратори, майстри публічних виступів, які завчасно точно намічають кінець, щоб потім не шукати його і не знищити цими пошуками ефекту всієї промови.

І. Бехер

3 3 3

Розвиваючи думку в промові, слід спочатку схему її вкласти в розум слухача, потім у наочному порівнянні показати її уяві і, на­решті, на м'якій ліричній підкладці обережно покласти її на слуха­юче серце, і тоді слухач — Ваш військовополонений і сам не втече від Вас, навіть коли Ви відпустите його на волю, залишиться слух­няним Вашим слухачем.

В. Ключевський

3 3 3

Кінець — розв'язання всієї промови. Кінець повинен бути та­ким, щоб слухачі відчули (не тільки у тоні лектора, це обов'язко­во), що далі говорити нема чого.

А. Коні

2.5. Оратор і аудиторія. Контакт оратора з аудиторією*

Усякому, хто творить промову, годиться прилаштовуватися до слухачів, хто не хоче слів на вітер кидати.

Сократ

3 3 3

Є три причини, які збуджують довір'я до мовця, тому що є рівно стільки речей, в яких ми віримо без доказів, — це розум, доброчесність і благоприхильність... Крім цих (трьох причин) немає ніяких інших. Якщо таким чином слухачам здається, що оратор має усі ці якості, вони неодмінно проймаються до нього довір'ям.

Арістотель

3 3 3

Слухач завжди співчуває оратору, який говоритьіз почуттям якщо навіть він не говорить нічого ґрунтовного; ось таким способом багато ораторів за допомогою тільки шуму справляють сильне враження на слухачів.

Арістотель

3 3 3

Збуджувати сміх оратор має не тільки тому, що сама веселість, викликана оратором серед слухачів, робить їх доброзичливими до нього, не тільки тому, що всі дивуються дотепності, яка часто криється в одному слові, особливо коли вона сказана при супе­речці чи нападі. Але це необхідно й тому, що, збуджуючи сміх, ора­тор або розбиває, або заплутує, або принижує, або страхає, або втихомирює супротивника.

Цицерон

3 3 3

Змагання вимагає великих зусиль від оратора. Тут корисніша поміркованість, а іноді й терплячість.

Квінтіліан

3 3 3

Занадто вільні оратори не знають, що ненависть творить більше дії, ніж лайка; бо збуджена нами ненависть робить ненависними на­шого супротивника, а наша лайка робить ненависними нас самих.

Квінтіліан

3 3 3

Красномовство полягає в умінні встановлювати зв'язок між умами й серцями наших слухачів і нашими власними думками і сло­вами, а це означає, що передусім ми повинні добре вивчити людське серце, знати всі його пружини, лише тоді наша промова дійде до нього і його переконає.

Станемо самі на місце тих, хто нас слухає, і перевіримо на самих себе, чи є вірною обрана нами форма, чи гармонує вона з темою, чи справляє на тих, хто зібрався, таке враження, що вони не в змозі їй протистояти.

Слід по можливості зберегти простоту й природність, не перебільшувати дрібниць, не применшувати значного. Форма повинна бути вишуканою, але цього замало, вона повинна відповідати змістові й мати в собі усе необхідне, але тільки необхідне.

Б. Паскаль

3 3 3

Якби ми так само досконало говорили, як ми відчуваємо, тоді б оратори зустріли мало незговірних слухачів.

Г. Ліхтенберг

3 3 3

Відомо, що, проголошуючи промову, я повинен передусім по­турбуватися про те, щоб переконати своїх слухачів... Найсильніше ж переконання — обіцянка сказати нові й дуже важливі речі, щоб привернути увагу аудиторії.

А. Данте

3 3 3

Одна справа земля на початку весни, готова до прийому в себе насіння трав і квітів, інша — взимку; різні пори року по-різному схильні до прийому насіння... Тому й слова, які начебто насіння дій, мають досить обережно вживатися, щоб добре були сприйняті й дали плоди. Тому час має бути передбачений як мовцем, так і тим, хто має слухати: справді, якщо перший висловлюється, буду­чи далеко не прихильним до цього, тоді слова його найбільше при­носять шкоди, а якщо слухачі зовсім не прихильні до сприйняття, тоді слова сприймаються погано, хоч би якими хорошими вони не були.

А. Данте

3 3 3

Є люди, які говорять гарно, але пишуть далеко не так. Це бу­ває тому, що місце, слухачі, тощо схвильовують їх і видобувають з їхнього розуму більше, ніж вони могли б дати без цього тепла.

Б. Паскаль

3 3 3

Якщо хочеш переконати, прагни насамперед сподобатися, праг­ни, щоб голос твій звучав гармонійно, щоб кожен склад твій був ясно відбитий, щоб головні пункти у твоїй промові та її висновках звучали сильно й голосно. Все повинно захоплювати. Якщо ти гово­риш не так, тоді краще не говорити зовсім.

Ф. Честерфілд

3 3 3

Краса стилю й заокругленість періодів справляють на слухачів надзвичайно сильне враження. Надай їй у своїй промові хоча б два заокруглених благозвучних періоди, які вони могли б запам'ятати і повторити, і вони підуть додому настільки ж задоволені, як і ті які, повертаючись із опери, всю дорогу наспівують одну чи дві мелодії, що вразили їхній слух і втримались у пам'яті.

Ф. Честерфілд

3 3 3

Щоб стати переконливим оратором, головне правило, здаєть­ся, полягає у тому, що людина повинна бути завжди впевнена у тому, в чому вона інших переконати наміряється.

X. Блер

3 3 3

Оратор, який виступає на громадських зборах і який бажає привернути увагу слухачів, повинен говорити з чистим серцем і відкритою душею; він повинен бути завжди однаково налаштова­ним відносно своєї аудиторії. Він повинен показати, що усі, маючи хоч будь-які розбіжності в окремих питаннях, насправді пересліду­ють одну мету — істину.

Е. Фукс

3 3 3

Якщо хочемо ми когось навчити чи розчулити, необхідно спо­чатку сподобатися: у цьому-то й криється найголовніша пружина, за допомогою якої приводиться в дію уся машина розуму й серця людського.

Г. Гайар

3 3 3

Це великий ораторський прийом — вміти іноді тільки вгово­рити людей, коли їх можна було б переконати. Потім вони часто думають, що їх переконали, однак як їх просто вмовили.

Г. Ліхтенберг

3 3 3

Оскільки оратор прагне до живого практичного впливу промо­ви, він передусім повинен враховувати місце, де виголошується його промова, ступінь освіченості, рівень розуміння., характер слухачів, щоб не втратити бажаного практичного результату, помилившись у виборі тону, який підходить саме для цієї хвилини, людей і місця.

Г. Гегель

3 3 3

Учися подобатися... вдалим вибором слів і точною зміною го­лосу. Той, хто вміє приємно говорити, прихиляє до себе слухачів, і тому, коли прийде час спонукати їх до чогось доброго чи застері­гати від будь-чого злого, він матиме на них більший вплив.

С. Пелліко

3 3 3

Якщо людина говорить дійсно те, що думає, то знайдуться слу­хачі, хоч би якими були перешкоди.

Т. Карлейль

3 3 3

Враження, які зберігаються в уяві слухачів після справжньої ораторської промови, являють собою ряд образів. Люди не стільки слухають велику промову, скільки бачать і відчувають її. Внаслідок цього слова, які не викликають образів, утомлюють їх. Дитина, яка гортає книгу без малюнків, — це абсолютно те саме, що слухач перед людиною, яка здатна тільки на слововиверження.

Р. Гарріс

3 3 3

Публіка — це той інструмент, на якому грає оратор, але це живий інструмент, який виявляє, зі свого боку, свою активність. Між тими, хто говорить, і тими, хто слухає, відбувається безпе­рервний обмін почуттями й настроями; хто не відчуває цього, не створений бути оратором для натовпу.

Е. Лабуле

3 3 3

Кожне слово має тільки те значення, в якому його може сприй­няти слухач.

Дж. Рескін

3 3 3

Хто береться пояснити щось дуже складне людині, розум якої не досить розвинений, той помічає, що людина ця хоч і розуміє кожну окрему частину пояснення, їй не вдається проте зв'язати ці частини в струнке ціле, тому що перша з них вислизає з розуму раніше, ніж засвоюється остання. Це стосується не лише слухачів, але й багатьох читачів.

Г. Спенсер

3 3 3

Кращою похвалою ораторові буде, якщо кожний, хто чув його промову, скаже собі: «Але я сам так думав, він лише висловив те, що я відчув».

Віоле де Дюк

3 3 3

Неприйняття до уваги характеру слухачів зробить безплідними зусилля навіть великого таланту.

О. Бен

3 3 3

Будьте сміливими! Горе тому, в кого немає сміливості повторить, зустрічатися віч-на-віч з аудиторією, яка часто тим грізніша, коли вона спокійна й мовчазна.

Ф. Честерфілд

3 3 3

Оратор має бути ознайомлений з предметом промови до найменших дрібниць, тоді він зможе скористатися yciмa сторонами для досягнення ycnixy.

У наявності двох умов — знання предмета і знання слухачів — ycпix оратора залежить від сили і обсягу тих розумових здібностей, якими він володіє. Недостатньо навести лише декілька очевидних точок зіткнення предмета з поглядами слухачів; оратор повинен розкрити yci факти, які сюди належать, близько і віддалені, в усьому їх обсязі.

Для переконливості слід уміти урізноманітнювати вирази. Факт, який не залишив враження в одній формі може мати ycпix при її зміні.

О. Бен

3 3 3

Поведінка самого оратора може відбитися на його yспixoвi.

Під пoвeдiнкoю оратора розуміється взагалі його тон i манери, а зокрема, вибір того чи іншого духу промови — примирливого чи суворого, смиренного чи зверхнього.

Поступливість необхідна при наявності сильної опозиції, але дія цієї м'якої манери посилюється, якщо відомо, що оратор має здібність нападати.

О. Бен

3 3 3

Якби yci люди були однаковими i перебували завжди у тому самому настрої, ораторові досить було б знати самого себе, щоб уміти впливати на інших. Але при наявності великого розуміння людських xapaктepiв потрібен важкий труд для вивчення значної кількості людей...

Безумовно, кожен оратор має безліч спільних точок зору зi своїми слухачами, але вважати, що вci люди у всьому схильні вчиняти так, як ми самі, це хоча и природно, але невірно...

Є ще важлива умова — інтелектуальне обличчя слухачів, тобто характер i розміри наявних у них знань, її практичний cnoci6 дій.

3 розумовим запасом людини i з її здатністю сприйняття необхідно рахуватися, хоч би за чим ми зверталися до неї — навчити її чого-небудь, переконати у чомусь або дата їй насолоду. В ораторському мистецтві це знання дає точку опори доказам оратора i становить необхідну умову для доступності промови.

О. Бен

3 3 3

Елемент поезії може бути введений в ораторську промову для посилення її дії, якщо оратор має художню вдачу. Поетичний оре­ол яким оточений предмет промови, схиляє слухачів на користь думок оратора.

Закони, які керують дією на почуття у художньому творі, застосовують i до ораторської промови, коли треба посилити почуття або збудити інтерес.

О. Бен

3 3 3

Що стосується вияву почуттів самим оратором, то краще, якщо він буде стримувати себе доти, доки аудиторія не почне надихатися; тоді вона буде чекати натхнення i з його боку.

Виявлення своїх почуттів оратором є могутній засіб захоплювати інших, але часто споглядання того, як оратор стримує свого почуття, швидше захоплює аудиторію...

Зрозуміло, що при всякому способі переконання повинен, хоча б тільки зовні, лежати в основі якийсь аргумент, на якому i базується звернення до пристрастей переконуваного.

О. Бен

2.6. Про голос, жести, міміку, рухи тіла оратора*

3 3 3

... Його вирази, його очі, голос, рухи тіла, сама пристрасть є істинною. Оратор вражає почуття, а через це вражає душу, тривожить її й торжествує...

А. Тома

3 3 3

Як у голосі людини відображаються різні ступені її віку, так людина виявляє тембром голосу свої внутрішні здібності і стан духу. Ясний i глухий, високий i низький, густий i рідкий, дзвінкий i приглушеним тембр, швидкість i млявість, монотонність i різка зміна інтонацій, високий i дзвінкий дискант i низький гучний бас, од­ним словом, — уся гама звуків від першого, ледь чутного, до гучних гуркотань грому має певне значення, i ще з'явиться колись людина, яка буде здатна по голосу визначити людський характер...

К. Шубарт

3 3 3

Тон голосу, очі i вираз обличчя мовця є не менше красномовними, н1ж слова.

Ж. Лабрюйер

3 3 3

Модуляція голосу — найпрекрасніша з ycix чарівностей красномовства. Це музика мовлення.

Поиск по сайту: