АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Зміст захисної промови адвоката

Читайте также:
  1. V. Зміст теми заняття.
  2. Актов присутствие адвоката. К важнейшим личным правам Кон-
  3. Бухгалтерський баланс,його побудова, зміст і оцінка статей.
  4. В) становлять зміст соціального захисту безробітних.
  5. Взаємозв'язок етапів аналізу з метою і змістом робіт
  6. Визначити зміст «соціології молоді» – 15 б.
  7. Визначте зміст соціального конфлікту – 15 б.
  8. Визначте зміст соціології молоді – 15 б.
  9. Вимоги до змісту загальної середньої освіти
  10. Вимоги до змісту та розташування реквізитів
  11. Вимоги щодо змісту та оформлення документів
  12. Відносні статистичні величини, їх види за аналітичною функцією, економічний зміст, методика обчислення та одиниці вимірювання

Виконуючи покладену законом функцію захисту, ад­вокат, як і прокурор, повинен домагатися того, щоб у результаті дослідження доказів у суді була встановлена істи­на. Стаття 266 КПК України передбачає, що беручи участь у судо­вому розгляді кримінальної справи, захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті законних інтересів.

Захисник висловлює свою думку про значення перевірених до­казів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсуд­ного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої мірку­вання з приводу застосування кримінального закону та міри пока­рання. На відміну від прокурора, відмова захисника в судовому засі­данні від захисту підсудного не допускається. Захисник не заміняє підсудного, а діє поряд з ним. Водночас він є самостійним учасни­ком кримінального процесу, і як правило, не залежить від підсуд­ного у визначенні тактики захисту, своєї позиції у справі. Навіть якщо підзахисний визнає себе винним, захисник вправі за наяв­ності для цього підстав відстоювати перед судом його невинність або меншу винність.

Коли ж підсудний заперечує свою вину, а захисник переко­наний у його винності, то розбіжність позицій підзахисного і за­хисника в даному питанні недопустима. У цьому випадку захисник не має права діяти за своїм внутрішнім переконанням, бо він фак­тично стає своєрідним обвинувачем і суддею, який вирішує пи­тання про винність свого підзахисного. Така позиція захисника, якщо вона призведе до погіршення становища підзахисного, не може бути встановлена. Заповідь лікарів «не зашкодь» повністю діє і тут. За­хисник повинен побудувати захист, визначити його засоби, ґрунтуючись на показаннях підзахисного, в яких він заперечує свою вину, і на оцінці інших доказів у справі.

Таким чином, захисну промову можна охарактеризувати так. За­хисна промова — це промова в судових дебатах, в якій з точки зору захисту підсудного дається аналіз доказів, викладаються міркування по суті обвинувачення, кваліфікації злочину, пропозиції про міру по­карання, інші питання, які мають значення для правильного вирішен­ня справи.

Зміст захисної промови визначається темою виступу, матеріа­лами кримінальної справи, позицією, яку зайняв захисник у конк­ретній справі. Як правило, зміст складається із двох основних еле­ментів — фактів і оціночних міркувань.

Оскільки адвокат проголошує свою промову після прокурора, він повинен внести щось нове у висвітленні фактів, по-новому дос­лідити докази, розкрити характеристику підсудного. Але захисник не повинен забувати про об'єктивність, не видавати чорне за біле, не перекручувати факти.

Яким повинен бути захист, досить влучно сказано в судовій промові М. Казарінова:

«Будь-який захист припустимий. Чи буду я захищати людину, яка випадково відхилилася від прямого і чесного шляху, чи люди­ну, яка все життя, як шаховий кінь, ходить кривими шляхами, — захист мій у принципі є справою благородною і високою. Але засо­би і прийоми можуть бути непорядними і недопустимими. І якщо, захищаючи шахового коня, я буду доказувати, що кінь ходить пря­мо, а дошка крива, і що кінь не чорний, а білий, і щоб створити ілюзію білизни, стану завзято чорнити все навколишнє, то захист мій, побудований на засадах фальші і облуди, буде гідний тільки осуду; він мало прислужить обвинуваченому, а для моєї доброї сла­ви прислужить ще менше» [77].

У цьому контексті — характерний приклад. В одному із судів слухалася кримінальна справа. Захисник так проникливе говорив про бідних діток і вірну дружиноньку підсудного, що присяжні засіда­телі і присутні в залі судового засідання плакали. А суддя в цей час посміхався. Журналіста, який висвітлював процес, так вразила поведінка головуючого, що він не міг не запитати про це після закін­чення процесу суддю. Справа в тому, відповів суддя, що підсудний— холостяк. Не мав і не має ні дітей, ні дружини.

Деякі адвокати не зупиняються і перед виправданням самого злочину. А. Коні писав з цього приводу: «Неможливо було без спра­ведливої тривоги бачити, як в окремих випадках захист злочинця перетворюється у виправдання злочину...» [78]

На жаль, зустрічається подібне явище і в наших судах. Якось у Дарницькому районному суді м. Києва звучав виступ захисника при­близно такого змісту:

«Мій підзахисний виніс кілограм ковбаси. Хіба це злочин? Там всі несуть і навіть везуть. Тільки вони не попадаються, а мій — попався».

Судді, учасники процесу, присутні в залі судового засідання, відчувають фальш і не вірять такому адвокату. Потрібні внутрішня переконаність, впевненість і порядність, інакше захист перетворю­ється у лицедійство. Крім того, необхідна професійна майстерність, належна кваліфікація адвокатів, а її багатьом не вистачає.

Побудова захисної промови подібна до промови прокурора. Обо­в'язковий її план, логічна послідовність і зв'язок частин. Схематич­но промова теж поділяється на частини: вступна; аналіз фактич­них обставин справи; обґрунтування кваліфікації злочину; характе­ристика особи підсудного; міркування про цивільний позов, міру пока­рання.

Захищати підсудного важче, ніж обвинувачувати. Після обґрунтованого виступу, з яким погодилася аудиторія, встає адвокат і про­понує глянути на справу з іншого боку, часом протилежного. Інко­ли це зробити дуже важко, але треба. Треба примусити, щоб тебе слухали і не лише з допомогою головуючого, який зобов'язаний навести порядок у залі суду.

Виходячи із конкретних обставин справи, захисник може:

• заперечувати обвинувачення в цілому, доказуючи невинність підсудного за відсутністю в його діях складу злочину, за відсутні­стю самої події злочину або недоведеності участі підсудного у вчи­ненні злочину;

• заперечувати обвинувачення щодо окремих його частин;

• заперечувати правильність кваліфікації, доказуючи не­обхідність зміни пред'явленого обвинувачення на статтю КК Украї­ни, яка передбачає легше покарання;

• обґрунтувати менший ступінь вини і відповідальності підсуд­ного;

• доказувати неосудність підсудного.

5.2. Вступна частина захисної промови

Як правило, з перших фраз адвоката можна більш-менш точно визначити, який з нього захисник, який судовий оратор. Вступна частина, як увертюра до опери, на­лаштовує публіку, учасників судового розгляду, готує до сприй­няття промови.

Варто на хвильку уявити, що ви не в залі судового засідання, а в Національній опері України. Виконується опера Миколи Лисенка «Тарас Бульба». Завіса ще закрита, а симфонічний оркестр по­чинає увертюру. Основна тема — мелодія української народної пісні «Засвистали козаченьки в похід з полуночі» відразу ж захоплює, в душі проходить якась тепла хвиля. Починаєш уважно стежити за поді­ями на сцені, забуваючи про все довколишнє.

А тепер перенесемося уявно до залу суду. І там захисник підсуд­ного починає такими словами:

«Шановні судді! Мій підзахисний Іванець звинувачується в тому, що 1 квітня о двадцятій годині на вулиці Паризької комуни із хулі­ганських спонукань...»

Чи може захопити такий виступ? Думається, зовсім ні. Адже, то був уже четвертий повтор зацитованого речення. На початку су­дового слідства суддя зачитував обвинувальний висновок: « І квітня о двадцятій годині на вулиці Паризької комуни...» Що відбувалося на цій вулиці, детально розповідали потім підсудний, потерпілий, свідки. Свою обвинувальну промову прокурор починав: «І квітня на вулиці Паризької комуни...» і нарешті встає адвокат і знову по­чинає з... вулиці Паризької комуни.

Можна навести цілий ряд непродуманих і примітивних початків виступів адвокатів, які не раз доводилося чути в залі судових засі­дань: «Товариші судді? Я не затримаю довго вашої уваги...» «Това­риші судді! Я не буду багатослівним...» Товариші судді! Я захищаю підсудного Іванця...» «Товариші судді! Справа, яку ми сьогодні розгля­даємо, не являє собою великої складності» (або навпаки).

Ще гірше сприймаються суддями спеціально розроблені вступні частини. Одна підготовлена для справ про вбивство, інша — для справ про крадіжку, третя — для справ про хуліганство. З року в рік, із справи в справу переносять ці адвокати свої стандартні вступні частини, демонструючи своє небажання або невміння думати.

Звичайно, бувають і чудові промови київських адвокатів, зок­рема М. Городиського, С. Любітова та ін.[79] Цікаво і нестандартно виступають Т. Варфоломеєва (Київ), О. Коваль (Хмельницький), Й. Бронз (Одеса), С. Сафулько (Луцьк).

Чим менше шаблону, там краще сприймається судова промо­ва. Словесна полова недопустима взагалі в захисній промові, надто ж у вступній частині. Засоби і прийоми вступної частини можуть бути різними. Її можна розпочати:

• з оцінки суспільно-політичного значення справи,яка розг­лядається;

• вказівкою на специфічні особливості кримінальної справи;

• з викладу програми промови;

• відсилкою до окремих положень промови прокурора;

• характеристикою особи підсудного тощо.

Наведемо для зразка вступну частину захисної промови адво­ката Я. Кисельова у справі Ковальова:

«Товариші судді! В одній середньовічній легенді розповідається про дзвін, який мав чарівну властивість: в його звуках кожен чув той наспів, який йому хотілося почути.

Як часто дебати сторін нагадують цей дзвін із легенди: одні і ті ж факти, одні і ті ж обличчя, але як по-різному, як неоднаково вони бачаться обвинувачем і захисником?

Правий був товариш прокурор, провіщаючи у своїй промові, що ми будемо з ним по-різному, кожен по-своєму пояснювати ту велику і гірку біду, яка прийшла в сім'ю Ковальових. Але в одному з найго­ловніших питань, питанні про те, що ж спонукало Ніну Федорівну Ковальову, молоду жінку, матір двох дітей, 4 серпня о п'ятій годині після полудня відчинити вікно своєї квартири на п'ятому поверсі, ста­ти на карниз, постояти там кілька секунд, повернутися обличчям до кімнати, щось вигукнути і враз метнутися вниз, щоб розбитися, — ось у цьому питанні: чому шукала смерті Ніна Федорівна, і в обвину­вачення, і в захисту немає розходжень. Дзвін загубив свою чарівність, і ми з товаришем прокурором відповідаємо однаково: глибока сімейна драма, нестерпні відносини між чоловіком і дружиною — Миколою і Ніною Ковальовими. Але так відповісти — значить зробити тільки перший і найлегший крок на довгому шляху, кінець якого приводить до вирішення справи.

Так, розлад був, він ставав усе глибшим і загрожував сімї зруй­нуванням. Все це мучило Ніну Федорівну. Але чи означає це, що в роз­валі сім'ї! трагічній кінцівці винен Микола Ковальов?

У товариша прокурора немає ніяких сумнівів, все йому гранично, зрозуміло: винен Ковальов, тільки він, і ніхто інший!..

Я уважно слухав обвинувальну промову і ловив себе на думці: яка велика могутність слова! Як примхливо, вільно і несподівано воно міняє зміст і значення фактів.

До промови товариша прокурора мені здавався беззаперечним той факт, що в справі Ковальова в тісно сплетений вузол зібралися ви­сокі і ниці почуття: кохання і зненависть, помста і прощення, заздрість і великодушність. Мені здавалося беззаперечним: суду до­ведеться розібратися у великотрудній сімейній драмі, такій складній, що і самим учасникам її далеко не все зрозуміле.

Але ось прокурор проголосив промову. І що ж? Виявляється, нія­ких складнощів у справі немає й близько. Виявляється, істина крізь неї так і проглядається. І секрет перетворення справи, в якій на кожно­му кроці виникають психологічні загадки, в справу найпростішу, як таблицю множення, розкритий надзвичайно відверто: для цього необхід­но було не поскупитися на чорну фарбу, малюючи образ Ковальова...

Як бачите, фарби, якими користувався товариш прокурор, не дуже різноманітні, хоча згущення і соковитості в них надмірно. Але вже давно відомо, що однією фарбою, навіть найгустішою, дуже тяж­ко надати портрету життєвої достовірності. А правильно і точно розібратися в моральному обличчі Ковальова необхідно, без цього не можна вирішити справу.

Мені не здається достовірною та характеристика, яка дана Ко­вальову в промові прокурора. Між обвинуваченням і захистом тут неминуча суперечка, суперечка велика і серйозна» [80].


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)