|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Зміст захисної промови адвокатаВиконуючи покладену законом функцію захисту, адвокат, як і прокурор, повинен домагатися того, щоб у результаті дослідження доказів у суді була встановлена істина. Стаття 266 КПК України передбачає, що беручи участь у судовому розгляді кримінальної справи, захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті законних інтересів. Захисник висловлює свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсудного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання. На відміну від прокурора, відмова захисника в судовому засіданні від захисту підсудного не допускається. Захисник не заміняє підсудного, а діє поряд з ним. Водночас він є самостійним учасником кримінального процесу, і як правило, не залежить від підсудного у визначенні тактики захисту, своєї позиції у справі. Навіть якщо підзахисний визнає себе винним, захисник вправі за наявності для цього підстав відстоювати перед судом його невинність або меншу винність. Коли ж підсудний заперечує свою вину, а захисник переконаний у його винності, то розбіжність позицій підзахисного і захисника в даному питанні недопустима. У цьому випадку захисник не має права діяти за своїм внутрішнім переконанням, бо він фактично стає своєрідним обвинувачем і суддею, який вирішує питання про винність свого підзахисного. Така позиція захисника, якщо вона призведе до погіршення становища підзахисного, не може бути встановлена. Заповідь лікарів «не зашкодь» повністю діє і тут. Захисник повинен побудувати захист, визначити його засоби, ґрунтуючись на показаннях підзахисного, в яких він заперечує свою вину, і на оцінці інших доказів у справі. Таким чином, захисну промову можна охарактеризувати так. Захисна промова — це промова в судових дебатах, в якій з точки зору захисту підсудного дається аналіз доказів, викладаються міркування по суті обвинувачення, кваліфікації злочину, пропозиції про міру покарання, інші питання, які мають значення для правильного вирішення справи. Зміст захисної промови визначається темою виступу, матеріалами кримінальної справи, позицією, яку зайняв захисник у конкретній справі. Як правило, зміст складається із двох основних елементів — фактів і оціночних міркувань. Оскільки адвокат проголошує свою промову після прокурора, він повинен внести щось нове у висвітленні фактів, по-новому дослідити докази, розкрити характеристику підсудного. Але захисник не повинен забувати про об'єктивність, не видавати чорне за біле, не перекручувати факти. Яким повинен бути захист, досить влучно сказано в судовій промові М. Казарінова: «Будь-який захист припустимий. Чи буду я захищати людину, яка випадково відхилилася від прямого і чесного шляху, чи людину, яка все життя, як шаховий кінь, ходить кривими шляхами, — захист мій у принципі є справою благородною і високою. Але засоби і прийоми можуть бути непорядними і недопустимими. І якщо, захищаючи шахового коня, я буду доказувати, що кінь ходить прямо, а дошка крива, і що кінь не чорний, а білий, і щоб створити ілюзію білизни, стану завзято чорнити все навколишнє, то захист мій, побудований на засадах фальші і облуди, буде гідний тільки осуду; він мало прислужить обвинуваченому, а для моєї доброї слави прислужить ще менше» [77]. У цьому контексті — характерний приклад. В одному із судів слухалася кримінальна справа. Захисник так проникливе говорив про бідних діток і вірну дружиноньку підсудного, що присяжні засідателі і присутні в залі судового засідання плакали. А суддя в цей час посміхався. Журналіста, який висвітлював процес, так вразила поведінка головуючого, що він не міг не запитати про це після закінчення процесу суддю. Справа в тому, відповів суддя, що підсудний— холостяк. Не мав і не має ні дітей, ні дружини. Деякі адвокати не зупиняються і перед виправданням самого злочину. А. Коні писав з цього приводу: «Неможливо було без справедливої тривоги бачити, як в окремих випадках захист злочинця перетворюється у виправдання злочину...» [78] На жаль, зустрічається подібне явище і в наших судах. Якось у Дарницькому районному суді м. Києва звучав виступ захисника приблизно такого змісту: «Мій підзахисний виніс кілограм ковбаси. Хіба це злочин? Там всі несуть і навіть везуть. Тільки вони не попадаються, а мій — попався». Судді, учасники процесу, присутні в залі судового засідання, відчувають фальш і не вірять такому адвокату. Потрібні внутрішня переконаність, впевненість і порядність, інакше захист перетворюється у лицедійство. Крім того, необхідна професійна майстерність, належна кваліфікація адвокатів, а її багатьом не вистачає. Побудова захисної промови подібна до промови прокурора. Обов'язковий її план, логічна послідовність і зв'язок частин. Схематично промова теж поділяється на частини: вступна; аналіз фактичних обставин справи; обґрунтування кваліфікації злочину; характеристика особи підсудного; міркування про цивільний позов, міру покарання. Захищати підсудного важче, ніж обвинувачувати. Після обґрунтованого виступу, з яким погодилася аудиторія, встає адвокат і пропонує глянути на справу з іншого боку, часом протилежного. Інколи це зробити дуже важко, але треба. Треба примусити, щоб тебе слухали і не лише з допомогою головуючого, який зобов'язаний навести порядок у залі суду. Виходячи із конкретних обставин справи, захисник може: • заперечувати обвинувачення в цілому, доказуючи невинність підсудного за відсутністю в його діях складу злочину, за відсутністю самої події злочину або недоведеності участі підсудного у вчиненні злочину; • заперечувати обвинувачення щодо окремих його частин; • заперечувати правильність кваліфікації, доказуючи необхідність зміни пред'явленого обвинувачення на статтю КК України, яка передбачає легше покарання; • обґрунтувати менший ступінь вини і відповідальності підсудного; • доказувати неосудність підсудного. 5.2. Вступна частина захисної промови Як правило, з перших фраз адвоката можна більш-менш точно визначити, який з нього захисник, який судовий оратор. Вступна частина, як увертюра до опери, налаштовує публіку, учасників судового розгляду, готує до сприйняття промови. Варто на хвильку уявити, що ви не в залі судового засідання, а в Національній опері України. Виконується опера Миколи Лисенка «Тарас Бульба». Завіса ще закрита, а симфонічний оркестр починає увертюру. Основна тема — мелодія української народної пісні «Засвистали козаченьки в похід з полуночі» відразу ж захоплює, в душі проходить якась тепла хвиля. Починаєш уважно стежити за подіями на сцені, забуваючи про все довколишнє. А тепер перенесемося уявно до залу суду. І там захисник підсудного починає такими словами: «Шановні судді! Мій підзахисний Іванець звинувачується в тому, що 1 квітня о двадцятій годині на вулиці Паризької комуни із хуліганських спонукань...» Чи може захопити такий виступ? Думається, зовсім ні. Адже, то був уже четвертий повтор зацитованого речення. На початку судового слідства суддя зачитував обвинувальний висновок: « І квітня о двадцятій годині на вулиці Паризької комуни...» Що відбувалося на цій вулиці, детально розповідали потім підсудний, потерпілий, свідки. Свою обвинувальну промову прокурор починав: «І квітня на вулиці Паризької комуни...» і нарешті встає адвокат і знову починає з... вулиці Паризької комуни. Можна навести цілий ряд непродуманих і примітивних початків виступів адвокатів, які не раз доводилося чути в залі судових засідань: «Товариші судді? Я не затримаю довго вашої уваги...» «Товариші судді! Я не буду багатослівним...» Товариші судді! Я захищаю підсудного Іванця...» «Товариші судді! Справа, яку ми сьогодні розглядаємо, не являє собою великої складності» (або навпаки). Ще гірше сприймаються суддями спеціально розроблені вступні частини. Одна підготовлена для справ про вбивство, інша — для справ про крадіжку, третя — для справ про хуліганство. З року в рік, із справи в справу переносять ці адвокати свої стандартні вступні частини, демонструючи своє небажання або невміння думати. Звичайно, бувають і чудові промови київських адвокатів, зокрема М. Городиського, С. Любітова та ін.[79] Цікаво і нестандартно виступають Т. Варфоломеєва (Київ), О. Коваль (Хмельницький), Й. Бронз (Одеса), С. Сафулько (Луцьк). Чим менше шаблону, там краще сприймається судова промова. Словесна полова недопустима взагалі в захисній промові, надто ж у вступній частині. Засоби і прийоми вступної частини можуть бути різними. Її можна розпочати: • з оцінки суспільно-політичного значення справи,яка розглядається; • вказівкою на специфічні особливості кримінальної справи; • з викладу програми промови; • відсилкою до окремих положень промови прокурора; • характеристикою особи підсудного тощо. Наведемо для зразка вступну частину захисної промови адвоката Я. Кисельова у справі Ковальова: «Товариші судді! В одній середньовічній легенді розповідається про дзвін, який мав чарівну властивість: в його звуках кожен чув той наспів, який йому хотілося почути. Як часто дебати сторін нагадують цей дзвін із легенди: одні і ті ж факти, одні і ті ж обличчя, але як по-різному, як неоднаково вони бачаться обвинувачем і захисником? Правий був товариш прокурор, провіщаючи у своїй промові, що ми будемо з ним по-різному, кожен по-своєму пояснювати ту велику і гірку біду, яка прийшла в сім'ю Ковальових. Але в одному з найголовніших питань, питанні про те, що ж спонукало Ніну Федорівну Ковальову, молоду жінку, матір двох дітей, 4 серпня о п'ятій годині після полудня відчинити вікно своєї квартири на п'ятому поверсі, стати на карниз, постояти там кілька секунд, повернутися обличчям до кімнати, щось вигукнути і враз метнутися вниз, щоб розбитися, — ось у цьому питанні: чому шукала смерті Ніна Федорівна, і в обвинувачення, і в захисту немає розходжень. Дзвін загубив свою чарівність, і ми з товаришем прокурором відповідаємо однаково: глибока сімейна драма, нестерпні відносини між чоловіком і дружиною — Миколою і Ніною Ковальовими. Але так відповісти — значить зробити тільки перший і найлегший крок на довгому шляху, кінець якого приводить до вирішення справи. Так, розлад був, він ставав усе глибшим і загрожував сім ’ ї зруйнуванням. Все це мучило Ніну Федорівну. Але чи означає це, що в розвалі сім'ї! трагічній кінцівці винен Микола Ковальов? У товариша прокурора немає ніяких сумнівів, все йому гранично, зрозуміло: винен Ковальов, тільки він, і ніхто інший!.. Я уважно слухав обвинувальну промову і ловив себе на думці: яка велика могутність слова! Як примхливо, вільно і несподівано воно міняє зміст і значення фактів. До промови товариша прокурора мені здавався беззаперечним той факт, що в справі Ковальова в тісно сплетений вузол зібралися високі і ниці почуття: кохання і зненависть, помста і прощення, заздрість і великодушність. Мені здавалося беззаперечним: суду доведеться розібратися у великотрудній сімейній драмі, такій складній, що і самим учасникам її далеко не все зрозуміле. Але ось прокурор проголосив промову. І що ж? Виявляється, ніяких складнощів у справі немає й близько. Виявляється, істина крізь неї так і проглядається. І секрет перетворення справи, в якій на кожному кроці виникають психологічні загадки, в справу найпростішу, як таблицю множення, розкритий надзвичайно відверто: для цього необхідно було не поскупитися на чорну фарбу, малюючи образ Ковальова... Як бачите, фарби, якими користувався товариш прокурор, не дуже різноманітні, хоча згущення і соковитості в них надмірно. Але вже давно відомо, що однією фарбою, навіть найгустішою, дуже тяжко надати портрету життєвої достовірності. А правильно і точно розібратися в моральному обличчі Ковальова необхідно, без цього не можна вирішити справу. Мені не здається достовірною та характеристика, яка дана Ковальову в промові прокурора. Між обвинуваченням і захистом тут неминуча суперечка, суперечка велика і серйозна» [80]. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.) |