АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Про поняття змови

Читайте также:
  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. Акти застосування права: поняття, ознаки, види, структура
  3. АЛГОРИТМ РОЗМОВИ ПРОВІЗОРА З ВІДВІДУВАЧЕМ АПТЕКИ
  4. АЛГОРИТМ РОЗМОВИ ПРОВІЗОРА З ВІДВІДУВАЧЕМ АПТЕКИ
  5. АЛГОРИТМ РОЗМОВИ ПРОВІЗОРА З ВІДВІДУВАЧЕМ АПТЕКИ
  6. АЛГОРИТМ РОЗМОВИ ПРОВІЗОРА З ВІДВІДУВАЧЕМ АПТЕКИ
  7. АЛГОРИТМ РОЗМОВИ ПРОВІЗОРА З ВІДВІДУВАЧЕМ АПТЕКИ
  8. АЛГОРИТМ РОЗМОВИ ПРОВІЗОРА З ВІДВІДУВАЧЕМ АПТЕКИ
  9. АЛГОРИТМ РОЗМОВИ ПРОВІЗОРА З ВІДВІДУВАЧЕМ АПТЕКИ
  10. АЛГОРИТМ РОЗМОВИ ПРОВІЗОРА З ВІДВІДУВАЧЕМ АПТЕКИ
  11. АЛГОРИТМ РОЗМОВИ ПРОВІЗОРА З ВІДВІДУВАЧЕМ АПТЕКИ
  12. АЛГОРИТМ РОЗМОВИ ПРОВІЗОРА З ВІДВІДУВАЧЕМ АПТЕКИ

Захист одностайно і в різних формах та варіантах намагається заперечити звинувачення підсудних у злочинній змові. Витягуючи із різних джерел однобокі й тенденційно підібрані дефініції змови, захисники намагаються довести, що Герінг, Гесс, Ріббентроп та інші не можуть розглядатися як учасники змови.

Я хотів би навести кілька аргументів на доказ необґрунтова­ності позиції захисту.

Змова передбачає наявність злочинної зграї, створеної і дію­чої для досягнення спільних злочинних цілей. Така зграя, безумов­но, була. Певна річ, у даному випадку, оскільки змовниками було захоплено управління державою. Зв'язки й важелі, які об'єднували членів змовницької злочинної зграї, вельми складні.

У будь-якій злочинній зграї, і особливо в розгалуженій і чис­ленній, окремі учасники виконують такі злочинні акти, які охоплю­ються загальним планом змови, але конкретно можуть залишатися невідомими ряду членів зграї, проте, оскільки ці злочини виплива­ють із єдиного злочинного плану, загального для всієї зграї, за них несуть відповідальність і ті учасники, які особисто не здійснювали цих окремих злочинів і конкретно про них не були інформовані.

У даній справі наявність змови не виключається тією обстави­ною, що, наприклад, Шірах міг не знати про окремі заходи работоргівця Заукеля або погромника Штрейхера.

Наявність змови не виключається і суперечками з окремих пи­тань, які існували між окремими учасниками змови (інтриги Герінга проти Бормана і т. п.). Такі зіткнення можуть мати місце в будь-якій зграї розбійників і злодюг, але від цього ватага чи банда не пере­стають бути такими.

Майже в кожній зграї існує певна ієрархія серед її учасників. Доволі часто отамани злочинної ватаги привласнюють собі необме­жену владу над іншими членами зграї, аж до права життя і смерті.

Одначе жодному юристові в світі, здається, не приходило в голову заперечувати наявність злочинної зграї на тій лише підставі, що учасники її не були рівними, а один мав владу над іншими.

Щонайменше дивно заперечувати наявність змови в даному випадку на підставі беззаперечного факту, що в руках провідника— Гітлера була зосереджена величезна особиста влада. Наявність змо­ви не виключає, а передбачає певний розподіл ролей між учасни­ками злочинної групи в досягненні загальної спільної мети (один координує всю злочинну діяльність, інший відає питаннями ідео­логічної підготовки, третій готує армію, четвертий організовує ро­боту воєнної промисловості, п'ятий веде дипломатичну підготовку і т. д.). Тому фашистська змова не перестає бути змовою, але і є змовою особливо небезпечною, оскільки в руках змовників знахо­дився державний апарат і величезні людські та матеріальні ресурси.

У руках міжнародних злочинців, у руках Герінга, Кейтеля та інших підсудних величезні армії людей стають знаряддям найтяж­чих злочинів. Ось чому ті специфічні риси, які відрізняють змов­ників фашистської Німеччини від будь-якої іншої банди, не зміню­ючи правової природи змови, лише надають їй особливо небезпеч­ного характеру.

На цьому я закінчую короткий аналіз юридичних аргументів захисту, на яких детально зупинялися мої шановні колеги.

Як ви бачите, панове судді, аргументи захисту виявилися необґрунтованими і неспроможними похитнути обвинувачення.

Переходжу до розгляду питання про винуватість окремих підсуд­них.

 

ГЕРІНГ

Підсудний Герінг був у гітлерівській Німеччині другою після фюрера особою, його першим наступником. Він узяв на себе величезні повноваження і захопив найвідповідальніші пости. Він — го­лова ради міністрів з оборони Німецької імперії, диктатор з керів­ництва німецької економіки, генеральний уповноважений з чотирьохрічного плану і головнокомандуючий військово-повітряними силами. Головне — цю неосяжну сферу діяльності він використову­вав і усі сили присвятив організації та здійсненню тих злочинів, які вказані в Обвинувальному висновку.

Як ми вже знаємо, суть цієї змови полягала в тому, щоб поне­волити Європу, а потім добитися світового панування гітлерівської Німеччини, не зупиняючись ні перед якими засобами, якими б вони не були злочинними і нелюдськими. Щоб досягти цієї мети, слід було розчистити шлях, як говорив Гітлер ще в лютому 1933 року на нараді з відомими німецькими промисловцями, знищити парламент­ську систему.

Цим і зайнявся Герінг. Він енергійно взявся за знищення полі­тичних супротивників фашизму, для чого проводив масові арешти членів небажаних нацизму політичних партій. Він організував кон­центраційні табори, куди без суду направляв людей, не згодних з фашизмом. Він створив гестапо, в якому від його початку устано­вився кривавий терористичний режим. Він вимагав від усіх посадо­вих осіб таборів і гестапо не зупинятися ні перед чим — дикі розп­рави над людьми, понівечення їх і убивства стали основним мето­дом його роботи.

Йому, Герінгу, належать слова: «Кожна куля, яка вилетіла із дула пістолета поліцейського, є моя куля; якщо дехто називає це вбивством, значить це я вбив» (із книги Герінга «Відновлення нації», написаної ним у 1943 році).

Так він розчистив дорогу фашизму, так він прокладав шлях до того, щоб фашистська змова могла безперешкодно розвиватися і реалізовуватися.

Герінг був невтомним у викоріненні всього і всіх, що заважа­ло укріпленню цієї змови. І Гітлер повсякчас розхвалював його за це. Так, він заявив в рейхстазі 13 липня 1934 року, що Герінг «своїм залізним кулаком розтрощив атаку на націонал-соціалістську дер­жаву раніше, ніж вона могла розвиватися».

Уся ця терористична діяльність Герінга була розрахована на те, щоб розчистити шлях для здійснення основної мети фашистської змови — скорити Європу, а потім добитися світового панування гітлерівської Німеччини.

Судове слідство підтвердило вину Герінга в плануванні і підго­товці всіх агресивних воєн гітлерівської Німеччини. Суду були на­дані численні документи, які свідчать про активну роль Герінга в розгортанні агресивних воєн. Нагадаю заяву Герінга в 1935 році на зборах офіцерів військово-повітряних сил. Там він заявив, що «має намір створити військово-повітряні сили, які будуть кинуті на во­рога як удар відплати. Ще до початку поразки ворог повинен відчу­ти, що він пропав». І цей намір, як ми знаємо, він здійснював, готуючись до війни щоднини.

На нараді керівників німецької авіаційної промисловості 6 лип­ня 1938 року Герінг дав зрозуміти, що війна не за горами і що, коли Німеччина виграє цю війну, вона буде найвизначнішою дер­жавою у світі, пануючою на світовому ринку, і що вона стане бага­тою країною. «Потрібен ризик, щоб досягнути цієї мети», — гасло яке кинув тоді Герінг.

14 жовтня 1938 року, незадовго до пред'явлення вимог Польщі, Герінг заявив, що «приступив до проведення в життя гігантської програми, в порівнянні з якою тьмяніє все, що було досі».

«У найкоротший термін військово-повітряні сили мають бути збільшені у п'ять разів; військово-морський флот повинен швидки­ми темпами озброюватися, армія повинна отримати потужну зброю..., особливо важку артилерію і важкі танки. Водночас повин­но бути збільшено виробництво військових матеріалів і пального».

Безсумнівно установлено активну участь Герінга в підготовці агресії проти СРСР.

У звіті про нараду від 29 квітня 1941 року з питання про струк­туру економічного штабу «Ольденбург», у звіті про нараду у гене­рала Томаса від 28 лютого 1944 року, а також показаннях самого Герінга в судовому засіданні 21 березня 1946 року Трибунал знайде докази того, що Герінг уже з листопада 1940 року брав активну участь у розробці плану нападу на СРСР.

Це Герінг разом з Розенбергом, Кейтелем і Борманом на на­раді у Гітлера 16 липня 1941 року конкретизував план розчленуван­ня Радянського Союзу, поневолення народів і пограбування багатств СРСР. Це за його участі тоді планувалося «зрівняти Ленінград із зем­лею з тим, щоб потім віддати його фінам». Це він висунув ката Коха як рейхскомісара України, як особу з дуже великою ініціативою і доброю підготовкою». Так що без сумніву можна вважати доказа­ним, що Герінг винуватий у плануванні і підготовці агресивних воєн гітлерівської Німеччини, і за це він повинен нести відповідальність.

Мої колеги уже зупиняли увагу Суду на злочинному ставленні до військовополонених.

Я дозволю собі лише нагадати Трибуналу показання свідка Моріса Лампа у вечірньому засіданні 25 січня 1946 року про страти радянських, англійських, французьких та інших офіцерів у концтаборі Маутхаузен, про табори знищення Освенцім і Майданек, проед'явлені Суду ноти Народного комісара іноземних справ СРСР від 25 листопада 1941 року і 27 квітня 1942 року, про страхітливі "знущання німецьких військових властей щодо радянських військовополонених, про знущання, за які більша доля відповідальності лягає на Герінга. Я нагадую також про показання свідка Гальдера 31 жовтня 1945 року, в якому свідок повідомив про нараду у Гітлера з питання про незастосування положень Гаазької конвенції при поводженні з російськими військовополоненими і про директиву із ставки Гітлера від 12 травня 1941 року про поводження із захопле­ними в полон російськими командирами і політпрацівниками.

Всі ці безумовно установлені на Суді факти злодіянь не потре­бують додаткового розгляду, оскільки захист не навів у своїх про­мовах жодних заперечень чи спростувань щодо цих фактів.

У «Дванадцяти заповідях поведінки німців на Сході» від 1 чер­вня 1941 року (шоста заповідь) сказано: «Ви повинні усвідомити, що ви на ціле століття є представниками великої Німеччини і пра­пороносцями націонал-соціалістської революції в новій Німеччині. Тому ви повинні із свідомістю своєї гідності проводити найжорстокіші і найнещадніші заходи, які вимагає від вас держава».

З іменем Герінга пов'язаний початок організованого придушення і знищення єврейського населення. Саме він підписав людинонена­висницькі нюрнберзькі закони, декрети про позбавлення євреїв влас­ності, про накладання штрафу на євреїв в один мільярд та інші. Ця діяльність сповна відповідає канібальському світогляду Герінга.

На суді він заперечував, що є прибічником расової теорії, од­нак у 1935 році Герінг проголосив у рейхстазі промову на захист нюрнберзьких расових провокаторів. Тоді він голосно заявив: «Бог створив раси, він не хотів рівності, і тому ми енергійно відкидаємо намагання спотворити концепцію чистої раси...»

Численні документи, подані стороною обвинувачення Трибу­налу, викривають злочинні дії Герінга щодо інших націй.

Директива Герінга від 19 жовтня 1939 року яскраво показує ставлення підсудного до польського народу, до Польської держави.

У директиві про економічну політику на Сході від 23 травня 1941 року, виданій напередодні нападу на СРСР, Герінг так пише про ставлення до росіян: «Німеччина не зацікавлена в підтриманні продуктивності на цій території. Вона забезпечує продуктами хар­чування лише розташовані там війська... Населення цих районів, і особливо міське, приречене на голод. Необхідно буде вивозити це населення в Сибір».

Як уповноважений з чотирьохрічного плану Герінг відповідає за пограбування державної власності й особистої власності грома­дян, проведені фашистами на окупованій території СРСР, у Чехословаччині, Польщі, Югославії та інших країнах. Якраз Герінг очо­лив діяльність фашистських змовників з економічного пограбуван­ня окупованої території СРСР.

Ще до віроломного нападу на СРСР, 29 квітня 1941 року, відбу­лася нарада з розробки економічних заходів щодо плану «Барбаросса». У результаті цієї наради був створений економічний штаб особ­ливого призначення «Ольденбург», підпорядкований Герінгу. Було передбачено створення у великих містах СРСР спеціальних госпо­дарських інспекцій і команд, перед якими були поставлені широкі завдання з використання і пограбування радянської промисловості та сільського господарства. Повідомлення Надзвичайної Державної Комісії СРСР про злодіяння, здійснені гітлерівцями в Києві та інших містах, говорять про те, що ці злочинні плани підсудного Герінга і його поплічників були значною мірою реалізовані.

Для забезпечення німецької військової промисловості та сільського господарства робочою силою і водночас з метою фізич­ного винищення і економічного послаблення поневолених народів підсудний Герінг і його поплічники використовували рабську пра­цю іноземних робітників.

Використання примусової праці було заплановано фашистами ще на початку війни. На нараді 7 листопада 1941 року і в наказі від 10 січня 1942 року Герінг вимагав від усіх підвідомчих йому органів забезпечення будь-якими методами німецької промисловості робо­чою силою за рахунок населення окупованих радянських територій.

6 серпня 1942 року Герінг провів нараду з рейхскомісарами оку­пованих областей і представниками військового командування. Звер­таючись до учасників наради, він сказав: «Ви послані туди не для того, щоб працювати на добробут ввірених вам народів, а для того, щоб викачати все можливе...

Ви повинні бути, як люті собаки, там, де ще щось є. Я намага­юсь грабувати, і якраз ефективно».

Ці наміри були реалізовані. Грабував Герінг, грабували рейхсміністри і рейхскомісари окупованих областей, грабували представ­ники військового командування, починаючи від генерала і закін­чуючи рядовим солдатом.

Так діяв підсудний Герінг.

Немає жодного заходу фашистської партії, жодного кроку гітле­рівського уряду, в якому не брав би участь Герінг.

Він брав активну участь в усіх злочинах фашистської банди, і за всі свої дії повинен понести належне покарання.

ГЕСС

Підсудний Рудольф Гесс уже з моменту зародження партії посідав провідне місце серед нацистських змовників.

Це Гесс був керівником фашистської організації Мюнхенського університету, це він брав участь у мюнхенському путчі, це він разом з Гітлером працював над біблією фашизму — книгою «Майн кампф», виконуючи обов'язки особистого секретаря Гітлера, це він у 1932 році був головою центральної політичної комісії фашистсь­кої партії, а після захоплення влади, як заступник фюрера, втілю­вав у життя звірячу політику фашистських головорізів.

Якраз Гессу декретом Гітлера від 21 квітня 1933 року було на­дано «повне право приймати рішення від імені Гітлера з усіх пи­тань, які стосуються керівництва партії».

Слідом за цим Гесс продовжував прибирати до своїх рук все нові й нові пости в гітлерівській Німеччині. З 1 грудня 1933 року він — імперський міністр без портфеля для забезпечення близького співробітництва партії і штурмових загонів з цивільною владою; 4 лютого 1938 року він призначений членом таємної ради; ЗО серпня 1939 — членом ради міністрів з оборони імперії, а 1 вересня 1939 року Гітлер оголошує Гесса своїм наступником після Герінга. Гесс отри­мує також звання обергрупенфюрера СС і СА.

Декретом від 27 липня 1934 року Гітлер зобов'язав керівників усіх відомств і міністерств Німеччини подавати Гессу всі законо­проекти на попереднє затвердження.

Гесс займався і розстановкою керівних фашистських кадрів. Про це засвідчує указ Гітлера від 24 вересня 1935 року та інші докумен­ти, подані Трибуналу обвинуваченням.

Особливо слід відзначити активну роль Гесса в плануванні і проведенні агресивних воєн. Всі агресивні акції гітлерівської Німеч­чини накреслювалися і готувалися за найбезпосереднішої участі Гесса і підлеглого йому партійного апарату фашистів.

Ще 12 жовтня 1936 року, виступаючи в Баварії, Гесс закликав німців «споживати трохи менше жиру, трохи менше свинини, тро­хи менше яєць... Ми знаємо, — говорив Гесс, — що іноземна валю­та, яку ми тим самим зберігаємо, йде на озброєння. І на сьогодні дійсний лозунг «Гармати замість масла».

Про це ж говорив Гесс і напередодні свого вильоту до Англії— 1 травня 1941 року, виступаючи на заводі Мессершмідта із закли­ком до продовження агресивної війни.

Разом з Гітлером, Герінгом та іншими керівниками фашистсь­кої змови Гесс підписував укази про приєднання до Німеччини за­хоплених територій.

У людиноненависницьких нюрнберзьких законах, за появу яких несе відповідальність і підсудний, є спеціальний пункт, який упов­новажує Фріка і Гесса видавати необхідні декрети для проведення в життя цих законів. Гесс підписав закон «Про охорону крові і честі», указ від 14 вересня 1935 року про позбавлення євреїв права голосу і права роботи в громадських установах, а також указ від 20 травня 1938 року про поширення нюрнберзьких законів на Австрію.

На даному процесі уже достатньо висвітлено питання про роль Гесса в організації тенет шпіонажу і терористичних груп за кордо­ном і створенні СБ (служби безпеки) та комплектуванні частин СС.

Саме становище Гесса у фашистській партії і гітлерівському уряді говорить про активну керівну участь підсудного в підготовці і здійсненні загального злочинного плану фашистських змовників, а отже, про величезну долю його вини і відповідальності за злочини проти миру — і за воєнні злочини, і за злочини проти людства.

Гесс відмовився давати пояснення Трибуналу. Його захисник Зейдль з напускним пафосом заявив, що Гесс вважає даний трибу­нал некомпетентним для суду над німецькими воєнними злочин­цями..., і тут же, без паузи, почав висувати докази на захист Гесса.

Гесс навіть намагався оголосити себе божевільним, щоб уник­нути заслуженого покарання. Але коли Гесс переконався, що такий маневр йому не допоможе, він змушений був заявити в Суді, що він стимулював утрату пам'яті, бо це був тактичний хід з його боку. Він повинен був визнати, що несе повну відповідальність за все те, що скоїв і підписував разом з іншими.

Отже, на Суді повністю викрито незграбне намагання Гесса уникнути відповідальності, і Гесс повинен сповна понести пока­рання за участь у загальному плані здійснення світових злочинів — найтяжчих злочинів проти миру і людства.

БОРМАН

Ім'я підсудного Мартина Бормана нерозривно пов'язане із ство­ренням гітлерівського режиму. Він був одним із тих, хто здійснював дикунські злочини, спрямовані на знищення сотень тисяч невин­них людей.

Разом з підсудним Розенбергом Борман із жорстокою послідов­ністю проводив пропаганду расової теорії і переслідування євреїв.

Ним були видані численні директиви, спрямовані на дискри­мінацію євреїв у гітлерівській Німеччині, які відіграли пізніше ви­рішальну роль у винищенні мільйонів євреїв. Цією своєю діяльні­стю він заслужив велику довіру у Гітлера, йому було «надано право репрезентувати партію у сфері державного життя...», і він її пред­ставляв. Так, у ранзі начальника партійної канцелярії він брав без­посередню участь у знищенні євреїв, циган, росіян, українців, по­ляків, чехів і словаків.

Нацистська партія під його керівництвом перетворилась на полі­цейську організацію, яка перебувала у найтіснішій взаємодії з німець­кою таємною поліцією і СС.

Борман не лише знав про всі агресивні плани гітлерівського уряду, але й брав активну участь у їх здійсненні. Він залучив увесь нацистський партійний апарат до реалізації агресивних планів гітле­рівського уряду, а партійних гаулейтерів призначив уповноважени­ми з оборони імперії у тих областях, в яких вони діяли.

Апарат нацистської партії і особисто Борман брали активну участь у заходах німецьких військових і цивільних властей з бузувір­ського використання військовополонених. Про це засвідчують чис­ленні директиви і вказівки, видані Борманом.

Матеріалами звинувачення і судового слідства встановлено, до якої масової загибелі призвело звіряче поводження з військовопо­лоненими.

Партійний апарат і особисто Борман брали безпосередню участь у заходах гітлерівського уряду, пов'язаних з вигнанням у рабство населення окупованих територій. З благословення Бормана прово­дилася таємна доставка в Німеччину українських дівчат, призначе­них для насильницького онімечування.

Наказом Гітлера від 18 жовтня 1944 року на Бормана і Гіммлера було покладено керівництво фольксштурмом, який складався із здатних носити зброю чоловіків віком від шістнадцяти до шістдеся­ти років.

Напередодні краху гітлерівської Німеччини Борман очолював створену для диверсійної роботи в тилу союзних військ підпільну організацію «Вервольф». Борман безпосередньо брав участь у погра­буванні культурних, історичних та інших цінностей на окупованих територіях. Він вніс у 1943 році пропозицію про необхідність поси­лення економічного пограбування окупованих територій.

Такі злочини підсудного Бормана, найближчого сподвижника Гіітлера, який поділяє всю повноту відповідальності за численні зло­чини гітлерівського уряду і фашистської партії.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.009 сек.)