Вступна частина промови

Публічний виступ повинен мати певний початок. Уміла побудова початку відіграє особливо важливу роль у масових аудиторіях, якими є зали судових засідань. Це добре розуміли ритори всіх часів. Вдалий початок судової промови допомагає установити необхідний психо­логічний контакт зі слухачами, створює сприятливу атмосферу без­посередності.

Вступ повинен зацікавити слухачів, привернути їхню увагу і підготувати до правильного сприйняття і розуміння сказаного. Чим менше шаблонності, тим більше уваги до такої промови. Закласти основу добрих стосунків із учасниками процесу, публікою в залі су­дового засідання — таке завдання має поставити перед собою су­довий ритор уже зі вступної частини промови.

Спостереження показують, що перші слова ритора, як прави­ло, не досягають мети. Коли вони проголошувалися, слухачі лише «готували» свою увагу. Емоційне збудження, викликане різними под­разниками до початку промови, ще не вляглося. Це необхідно вра­ховувати при виступах у масових аудиторіях. Лише до деякої міри це стосується судової аудиторії. Обстановка в суді перед виступом про­курора особлива і своєрідна. Коли слово надається державному об­винувачу, в залі настає тиша. Загальна увага звернена до прокуро­ра, всі чекають, що він скаже. І тут головне для прокурора — закрі­пити увагу слухачів. Пов'язати виступ із структурою судової промо­ви. Не допускати загальних виразів і думок, навіть красиво і пра­вильно викладених.

За сім років участі автора цих рядків у судових засіданнях військових і загальних судів частенько доводилося чути такий поча­ток промови: "Вельмишановні судді! Я не затримаю довго вашої ува­ги». Або: «Шановний головуючий! Шановні судді і учасники процесу! Я не буду багатослівним'.» Така декларація зовсім недоречна. Якщо про­мова дійсно буде короткою, то таке попередження лише продов­жить її. А, якщо ж—це буває часто — вона буде довгою, то ритор виявиться просто самонадіяним, а може, навіть смішним у очах слухачів.

Засоби і прийоми побудови вступної частини обвинувальної промови бувають різноманітними. Вони залежать від характеру спра­ви яка розглядається, навичок обвинувача, складу судової ауди­торії, інших обставин. Найбільш вживані прийоми:

• оцінка суспільно-політичного значення справи, яка розглядається;

• вказівка на характерні особливості кримінальної справи;

• виклад програми виступу та ін.[55]

Оцінка суспільно-політичного значення фактів, які є предме­том судового розгляду, — важливий засіб побудови вступної части­ни обвинувальної промови. Злочини за своєю природою є суспіль­не небезпечними діяннями, мають суспільно-політичне значення і не байдужі суспільству. Тому від прокурора вимагається в кожному випадку виявити і наочно показати цю суть, звернути на неї увагу учасників судового розгляду, публіки.

Ось для прикладу вступна частина головного обвинувача від США Джексона на Нюрнберзькому процесі. [56]^.

«Панове судді! Честь відкривати перший в історії процес із злочинів проти загального миру накладає важку відповідальність. Злочини, які ми намагаємося засудити і покарати, настільки зло­вмисні, злісні і мають настільки руйнівні наслідки, що цивілізація не може потерпіти, щоб їх ігнорували, бо вона загине, якщо вони повторяться.

Той факт, що чотири великі держави, які захоплені перемогою і які страждають від нанесеної їм шкоди, утримали руку розплати і передали своїх полонених ворогів на Суд справедливості, є одним із найвидатніших прикладів тієї данини, яку влада платить розуму.

Цей Трибунал, хоча він і є нововведенням і експериментом, не є результатом абстрактних міркувань і не був створений задля того, щоб виправдати правові теорії. Цей судовий розгляд віддзеркалює прак­тичне намагання чотирьох великих держав використати міжнародне право для того, аби протидіяти найбільшій загрозі нашого часу — агресивній війні. Здоровий глузд людства вимагає, щоб закон не обмежувався покаранням рядових людей за здійснені ними незначні злочини. Закон також повинен карати людей, які набувають вели­чезну владу і використовують її навмисно і водночас для того, щоб привести до дії зло, яке не дає порятунку жодному вогнищу в світі.

Такого роду грандіозних масштабів справа і передана нам на роз­гляд, панове судді.

На лаві підсудних сидить 20 морально зламаних людей. Відчува­ючи докори тих, ким вони керували, майже до такої ж міри, як і горем тих, на кого вони напали, ці люди назавжди тепер позбавлені можливості особисто творити зло.

Зараз важко угледіти в цих жалюгідних полонених ознаки тієї влади, за допомогою якої вони як нацистські лідери колись панували над значною частиною земної кулі і наганяли жах на більшість її на­селення, їх особиста доля не має великого значення для людства.

Цей судовий розгляд набуває такої важливості тому, що ці в'язні представляють у своїй особі зловісні сили, які будуть таїтися в світі ще довго після того, як тіла цих людей перетворяться на попіл. Ці люди— живі символи расової ненависті, терору й насилля, пиха­тості і жорстокості, народжених владою. Це символи жорстокого націоналізму і мілітаризму, інтриг і провокацій, які протягом одного покоління неодноразово втягували Європу в безодню війни, знищуючи її чоловіче населення, руйнуючи її будинки, сіючи злидні. Вони до та­кої міри приєднали себе до створеної ними філософії і до керованих ними сил, що прояв до них милосердя буде означати перемогу і заохо­чення того зла, яке пов'язане з їхніми іменами.

Цивілізація не може дозволити собі будь-який компроміс із соці­альними силами, які здобувають нову могутність, якщо ми поведемо­ся двозначна або нерішуче з людьми, в особі яких ці сили продовжу­ють своє існування» [57].

Дуже правильні й мудрі слова, які не втратили своєї свіжості й актуальності в наші дні.

Деякі прокурори схильні перебільшувати суспільно-політичну оцінку обставин справи. Штучно нагнітають атмосферу. Дрібне хулі­ганство вони перетворюють у тяжкий злочин, а підсудних — у особ­ливо небезпечних злочинців. Найменша неточність і необ'єктивність відразу ж негайно відгукується в аудиторії. В. Вересаєв описав одну таку «гучну» промову прокурора, текст якої подається у цій книзі далі.

Одним із можливих прийомів побудови вступної частини про­мови, наголошує Є. Матвієнко, є вказівка на різні особливості спра­ви: фактичного, юридичного, суспільно-політичного, морально-етичного чи іншого характеру. Такий прийом дозволяє акцентувати увагу на певних обставинах, виділити їх, підкреслити їхнє значен­ня, допомогти слухачам правильно оцінити ці обставини.

Відштовхуючись від особливостей справи, враховуючи їх, про­курор належним чином розподіляє матеріал, знаходить необхідні пропорції для його висловлення, надає промові необхідну то­нальність і забарвлення [58].

Приклад із практики українських прокурорів. Учениці однієї із середніх шкіл міста Львова Світлана Б. і ЛарисаБ., потрапивши під вплив грабіжників-рецидивістів Цівіна і Опришка, разом з остан­німи здійснили ряд квартирних крадіжок і розбійних нападів на гро­мадян міста. У вступній частині обвинувальної промови у цій справі прокурор сказав:

«Вельмишановні судді! Справа, яка Вами розглядається протя­гом кількох днів, має велике громадське значення. Суть її не лише в тому, що група грабіжників, серед яких є злодії-рецидивісти, здійснила протягом короткого часу ряд зухвалих нападів на громадян, але і в тому, що серед учасників цих розбійних нападів опинилися дівчат­ка — учениці 8-го класу середньої школи, діти батьків, які займа­ються педагогічною, виховною роботою.

Наш суд, покликаний вести боротьбу зі всякими кримінальними елементами, що порушують правопорядок, не може розглядати дану справу лише в межах чисто юридичного аналізу, не дослідивши тих причин, які привели на лаву підсудних поряд із грабіжниками-рециди­вістами шістнадцятирічних дівчаток — учениць середньої школи» [59].

Виклад програми виступу. Прокурор починає свою обвинуваль­ну промову зі вказівки, на яких питаннях він має намір зупинити­ся, які тези обґрунтувати, які обставини доказати, які твердження підсудного спростувати. Такий виступ надає промові цілеспрямова­ності і конкретності, допомагає слухачам краще зрозуміти й оці­нити доводи судового ритора. Ось витяг:

«Завданням обвинувачення є доказування того, що 15 лютого цього року Петров із ревнощів убив свою коханку, громадянку Красильникову. Ми докажемо також, що вбивство це було здійснено навмисно, за наперед обдуманим планом; що знаряддя злочину були завчасно прине­сені убивцею на місце злочину і що, здійснивши убивство, Петров вжив потім ряд заходів до приховання слідів злочину, діючи і тут обачливо й обмірковано.

Приступаючи до виконання цієї частини, я повинен коротко відновити в пам’яті суду обставини цієї справи» [60].

У виступах наших прокурорів трапляються і такі вступні час­тини промови:

«Товариші судді! Справа, яку ми з вами детально досліджуємо в судовому засіданні, за своїм змістом і матеріальною шкодою є не­значною, одначе вона має суспільно-політичне значення тому, що на лаві підсудних знаходиться Віктор Птіцин» [61].

Що може викликати такий вступ у слухачів, крім нерозуміння і подиву? Навіщо він прокурору? Повна професійна безпорадність.

Серйозною вадою багатьох обвинувальних промов є трафа­ретність вступної частини. За зразок прокурор бере одну із «шапок», опублікованих у збірнику судових промов і починає кожну промо­ву приблизно такими словами:

«В той час, коли трудящі нашої країни самовіддано віддають свою працю на благо і процвітання батьківщини, група злочинців...»

У суддів, інших постійних учасників судового розгляду (секре­тарів судових засідань, адвокатів, охоронців підсудного...) на вус­тах посмішка, як тільки вони почули про «працю заради батьків­щини». Подібне відразу ж гасить увагу слухачів.

Наш мудрий філософ Григорій Сковорода писав: «Краще нічого не сказати, ніж сказати нічого».

Поиск по сайту: