РІББЕНТРОП

Один із головних натхненників і керівників зовнішньої полі­тики гітлерівської Німеччини Іоахим фон Ріббентроп був одним із найактивніших учасників змови.

Офіційно вступив до нацистської партії у 1932 році. Однак ще до приходу фашистів до влади активно сприяв її захопленню і став у недалекому майбутньому офіційним радником партії як «співробіт­ник фюрера з питань зовнішньої політики».

Просування Ріббентропа службовими сходинками перебуває в нерозривному зв'язку з розвитком діяльності фашистських змов­ників, спрямованої проти інтересів миру.

У своїх показаннях Ріббентроп заявив: «Він (Гітлер) знав, що я вірний його співробітник». Саме тому Гітлер 4 квітня 1938 року як переконаного, відданого фашиста призначив Ріббентропа офіцій­ним керівником зовнішньої політики, яка була одним з важливих важелів реалізації усієї фашистської змови.

Однак Ріббентроп не обмежував свою діяльність сферою зовні­шньої політики. Як член гітлерівського уряду, імперської ради з обо­рони імперії, таємної ради він брав участь у вирішенні всього ком­плексу питань, пов'язаних з підготовкою агресивних воєн. Ось чому він, Ріббентроп, будучи міністром закордонних справ, брав участь у вирішенні і проведенні в життя таких далеких від зовнішньої полі­тики питань, як використання робочої сили під час війни, органі­зація таборів і т. п. У цьому зв'язку слід відзначити, що Ріббентропом була підписана спеціальна угода з Гіммлером про організацію спільної роботи щодо розвідки.

Імперським міністром закордонних справ Ріббентроп став як­раз на початку здійснення планів агресії, розрахованих на підко­рення Німеччиною Європи. Цей збіг не випадковий. Не без підстав Ріббентроп вважався найпридатнішою людиною для здійснення цієї злочинної змови. Йому віддали перевагу навіть перед таким спеціа­лістом міжнародних провокацій, як Розенберг, на що останній не без деяких підстав подав офіційну заяву. І Гітлер не помилився в Ріббентропі. Довіру Гітлера той сповна виправдав.

Уже 12 лютого 1938 року, через тиждень після свого призна­чення, Ріббентроп разом з Гітлером і підсудним Папеном, який очолював протягом тривалого часу підривну роботу нацистських агентів в Австрії, взяв активну участь у нараді в Оберзальцбурзі, де він від австрійського канцлера Шушніга і його міністра закордон­них справ Шмідта, під тиском погроз, ультимативно вимагав згоди на відмову від незалежності Австрії і домігся цього.

Як міністр Ріббентроп був присутній на нараді 28 травня 1938 року, де було прийнято рішення про запровадження «плану Грюн» — плану агресії проти Чехословаччини.

Відповідно до тактики фашистів послаблювати зсередини май­бутню жертву Ріббентроп постійно підтримував зв'язок і надавав матеріальну допомогу спочатку партії судетських німців, а потім і словацьким націоналістам з тим, щоб викликати внутрішній роз­кол і братовбивчу війну в Чехословаччині.

Захопивши Чехословаччину, фашистські змовники, в їх числі і підсудний Ріббентроп, перейшли до підготовки і здійснення на­ступного акту агресії, наперед наміченого ними в плані злочинів проти миру, — до нападу на Польщу.

Будучи змушений у зв'язку з недавнім захопленням Австрії і Чехословаччини тимчасово приховувати подальші наміри Німеччини, Ріббентроп особисто і через своїх дипломатів намагався приспати пильність європейських держав, облудно заявляючи, що нія­ких інших територіальних вимог Німеччина не має.

26 січня 1939 року у Варшаві міністр закордонних справ Німеч­чини Ріббентроп заявив, що «зміцнення дружніх зв'язків між Німеч­чиною і Польщею на основі діючих угод є важливим елементом зовнішньої політики Німеччини».

Пройшло небагато часу, і Польща перевірила ціну цих запев­нянь Ріббентропа.

Я не зупиняюсь на тій віроломній ролі, яку відіграв підсудний Ріббентроп у німецькій агресії проти Данії, Норвегії, Бельгії, Гол­ландії і Люксембургу, оскільки про це досить переконливо говори­ли мої колеги.

Підсудний Ріббентроп брав безпосередню активну участь у про­веденні агресії проти Югославії і Греції.

Вдаючись до улюбленого свого методу облудливих гарантій для приховування агресії, до якої вже розпочалася підготовка, підсуд­ний Ріббентроп 20 квітня 1938 року запевняв, що після аншлюзу німецькі кордони з Югославією розглядаються як «остаточні і не­порушні». Водночас за активної участі підсудного Ріббентропа ве­лася всебічна підготовка до агресії. 12 і 13 червня 1939 року на на­раді Гітлера і Ріббентропа з Чіано в Оберзальцбурзі було досягнуто угоди про «ліквідацію нейтралів одного за іншим».

За безпосередньої і прямої участі підсудного Ріббентропа фа­шистські змовники планували, готували і здійснювали також віро­ломний напад на Союз Радянських Соціалістичних Республік 22 чер­вня 1941 року.

Підсудний Ріббентроп сам визнав тут, у залі Суду, що з кінця серпня — початку вересня 1940 року, тобто коли вже проводилася розробка «плану Барбаросса» (як це вочевидь випливає із показань генерала Верлімонта, генерала Мюллера і фельдмаршала Паулюса), підсудний Кейтель вів з ним бесіду про напад на СРСР.

Діяльність підсудного і міністерства, яким він керував, відігра­вала першорядну роль в організації війни проти СРСР за участю Фінляндії, Угорщини, Румунії і Болгарії.

Уже після початку агресії Німеччини проти Радянського Со­юзу підсудний Ріббентроп продовжував докладати зусиль, щоб при­тягнути на бік Німеччини нових співучасників. Так, у телеграмі німецькому послу в Токіо від 10 липня 1941 року він писав: «Я прошу вас всіма засобами, які є у вашому розпорядженні, вплинути на Мацуока, щоб Японія якомога швидше вступила у війну з Росією. Чим швидше це відбудеться — тим краще. Кінцевою метою повин­но залишатися і в подальшому те, що Японія і ми перед наступом зими протягнемо один одному руку на Сибірській залізниці...».

Як установлено на Суді, Ріббентроп разом з іншими підсудни­ми готував ту політику знищення і пограбування, яку гітлерівці на­мітили, а потім і проводили на тимчасово окупованих територіях радянського Союзу. Підсудний Розенберг, який розробляв плани експлуатації окупованих територій Східної Європи, проводив нара­ди з цього питання у міністерствах економіки, внутрішніх справ, закордонних справ. У своїй «Доповіді про підготовчу роботу із східноєвропейського питання» він писав: «У результаті переговорів з МЗС, останнє призначило як свого представника до Розенберга генерального консула пана Брейтігама».

Таким чином, безсумнівно, що Ріббентропу не лише було відо­мо про підготовку нападу на СРСР, але він разом з іншими змов­никами заздалегідь намічав плани колонізації територій Радянсько­го Союзу, поневолення і винищення радянських громадян.

Підсудний був змушений визнати, що йому були відомі ноти Народного комісара закордонних справ СРСР про злодіяння гітлерівців на тимчасово окупованих територіях Радянського Союзу. Йому, як і іншим змовникам, були відомі й інші декларації союз­них держав про ту відповідальність, яка лягає на нацистський уряд за здійснені гітлерівцями страхітливі злодіяння в окупованих краї­нах.

Ріббентроп, як це підтвердив свідок захисту в його справі — колишній статс-секретар міністерства закордонних справ Штейнграхт, був одним із організаторів і намічався як почесний член міжна­родного антиєврейського конгресу, який німці планували скликати в липні 1944 року в Кракові.

Сам Ріббентроп визнав на Суді, що вів переговори з урядами європейських країн щодо масового вигнання євреїв.

Згідно з протоколом бесіди Ріббентропа з Хорті, «міністр за­кордонних справ заявив Хорті, що євреї мають бути знищені або направлені в концентраційний табір. Іншого рішення не може бути».

Цей факт достатньою мірою підтверджує, що Ріббентропу було відомо про існування концентраційних таборів, хоча він уперто на­магався доказати тут протилежне.

Ріббентроп надавав підтримку фашистським керівникам, і пе­редусім підсудному Заукелю, у вивезенні на німецьку каторгу жи­телів окупованих країн.

Крім того, підсудний Ріббентроп на виконання загального плану змовників, який включав знищення національної культури народів окупованих країн, найактивнішим чином брав участь у пограбуванні культурних цінностей, які є загальнонародним надбанням.

Для виконання його завдання за вказівкою Ріббентропа був створений «батальйон особливого призначення» при міністерстві закордонних справ, який протягом усієї війни, просуваючись за пе­редовими частинами, реквізував і вивозив до Німеччини, згідно із вказівками Ріббентропа, найрізноманітніші культурні цінності з оку­пованих територій на Сході.

Таким чином, підсудний Ріббентроп брав участь у захопленні фашистами влади, відіграв керівну роль у плануванні, підготовці і розв'язанні агресивних, грабіжницьких воєн, разом з іншими змов­никами брав участь, згідно з фашистськими планами, у керівництві по здійсненню найтяжчих злочинів проти народів, територія яких була тимчасово окупована гітлерівськими загарбниками.

Поиск по сайту: