Розділ 4. Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека держави. людей, відсутність досвіду дій у складній або незнайомій об­становці, дефіцит часу для прийняття рішень

людей, відсутність досвіду дій у складній або незнайомій об­становці, дефіцит часу для прийняття рішень, несподіваність навіювання);

• деякі захворювання (або певного стану) об'єкта (розумова відсталість, фізичне виснаження, нервово-психічна астенія [підвищена втомлюваність, нестійкість настрою, порушення сну], наркоманія, алкоголізм, імпотенція).

Опірність навіюванню

Опірність навіюванню —це властивість об'єктапротистояти навіюючому впливу суб'єкта (контрсугестія). Здатність до опір­ності навіюванню залежить від особливостей інтелектуальної і емоційно-вольової сфери особистості.

Опірність навіюванню поділяють на навмисну й ненавмисну, індивідуальну й групову, загальну й спеціальну.

Навмисна опірність діє на усвідомлюваному рівні психіки: об'єкт впливу свідомо аналізує те, що йому намагаються навіяти, зіставляє навіювання зі своїми знаннями, поглядами, переконан­нями і т.ін.

Ненавмисна опірність —властива багатьом людям схильність в усьому сумніватися, недовірливість та інші прояви загальної критичності.

Індивідуальна опірність — це протидія навіюванню з боку однієї людини. Встановлено залежність цього різновиду опірності навіюванню від індивідуальних і вікових особливостей психіки (стійкості поглядів і переконань, багатства життєвого досвіду, за­гальної критичності, співвідношення між раціональними й емо­ційними сторонами психіки і т.ін.).

Групова опірність — це опірність навіюванню з боку групи як цілого. Цей різновид опірності навіюванню залежить від якісно­го складу групи: ступеня її згуртованості, єдності мети й мотивів діяльності та інших факторів. Чим менше розвинені міжгрупові зв'язки й відносини, тим слабкіша групова опірність. Установлено

Частина І. СУЧАСНІ ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

також, що загальна опірність групи завжди нижча опірності ок­ремих, найбільш стійких її членів.

Загальна опірність зумовлена критичним ставленням людей до спроб будь-що навіяти їм. У цілому вона є широкою за спек­тром дії, але слабкою за силою (хоча є суттєві відмінності між людьми за цими параметрами).

Спеціальна опірність має більш вузьку сферу дії, аж до став­лення до конкретної людини або до конкретної інформації. Нап­риклад, людина, вихована на певних принципах, не сприйматиме інформацію, що суперечить їм.

Опірність навіюванню є мінливою. Один і той же об'єкт ви­являє різну ступінь опірності навіюванню щодо різних суб'єктів і різного змісту інформації, яка навіюється.

Опірність навіюванню також характеризується динамізмом. Величина реальної опірності постійно коливається у бік як зни­ження, так і підвищення. При зростанні вона може привести до такої величини, коли будь-який навіюючий вплив буде даремним. Так, високу опірність навіюванню має солдат в атаці. В цей час будь-що йому навіювати не має ніякого сенсу.

Модель навіюючого впливу

Модель навіюючого впливу — це опис процесу навіювання у вигляді замкнутої системи «суб'єкт-об'єкт», яка включає три взаємопов'язані структурні компоненти:

• операціональний (вплив об'єкта);

• процесуальний (прийняття навіюючого змісту об'єктом);

• результативний (реакції об'єкта у відповідь).
Операціональний компонент навіюючого впливу описує

вплив об'єкта. У складному акті взаємодії суб'єкта й об'єкта виді­ляють два етапи: підготовчий і виконавчий. На підготовчому етапі суб'єкт впливу спочатку психологічно готує об'єкт до наступного сприйняття змісту навіювання, тобто знижує його опірність на­віюванню і підвищує навіюваність. Для цього він використовує прийоми релаксації (психофізичного розслаблення), а також спирається на дещо життєво значуще для об'єкта навіювання,

Розділ 4. Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека держави

що укоренилося в його психіці. Потім суб'єкт «уводить» у психі­ку об'єкта й закріплює в ній необхідні йому зразки мислення, психічних станів, поведінки.

Виділяють такі якості суб'єкта, які дають змогу знизити опір­ність об'єкта до навіювання:

• авторитет суб'єкта;

• демонстрація доброзичливості суб'єкта до об'єкта;

• демонстрація психологічної переваги суб'єкта над об'єктом;

• демонстрація віри суб'єкта у зміст навіювання;

• емоційне подання змісту навіювання.
Процесуальнийкомпонентнавіюючоговпливуописуєпро-

цес прийняття об'єктом змісту навіювання. У цілому цей про­цес скорочений порівняно з процесом переконування: в ньому функціонують тільки сприйняття й запам'ятовування, діяльність мислення «випадає» або ослабляються. Тобто процес навіювання включає ненавмисне сприйняття й запам'ятовування без попе­реднього осмислення змісту навіювання. Особливо некритично навіюючий вплив сприймається тоді, коли в його змісті є поси­лання на довірче джерело, важливий документ, авторитетну осо­бу і т.ін. У цьому разі об'єкт навіювання сприймає ту чи іншу ін­формацію без використання свого інтелектуального механізму «аналіз-синтез».

Результативний компонент навіюючого впливу описує ре­акцію у відповідь на навіюючий вплив. Суб'єкт навіюючого впли­ву завжди реагує на його зміст. Мета навіювання — вплинути на об'єкт таким чином, щоб його реакція відповідала меті психоло­гічної операції. Для цього необхідно збільшити ступінь автоматиз­му реакції суб'єкта впливу у відповідь, яка у свою чергу залежить:

• від змісту навіювання (його складності, конкретності, особис­
тої значущості і т.ін.);

• від психічного стану об'єкта навіювання (страх, депресія,
апатія й деякі інші ситуативні стани, особливо в умовах вій­
ни, сприяють некритичному й неусвідомлюваному сприйнят­
тю навіюючого впливу);

• від часового інтервалу між впливом і реакцією у відповідь (із
збільшенням часового інтервалу автоматизм реакцій у від-

Частина І. СУЧАСНІ ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

також, що загальна опірність групи завжди нижча опірності ок­ремих, найбільш стійких її членів.

Загальна опірність зумовлена критичним ставленням людей до спроб будь-що навіяти їм. У цілому вона є широкою за спек­тром дії, але слабкою за силою (хоча є суттєві відмінності між людьми за цими параметрами).

Спеціальна опірність має більш вузьку сферу дії, аж до став­лення до конкретної людини або до конкретної інформації. Нап­риклад, людина, вихована на певних принципах, не сприйматиме інформацію, що суперечить їм.

Опірність навіюванню є мінливою. Один і той же об'єкт ви­являє різну ступінь опірності навіюванню щодо різних суб'єктів і різного змісту інформації, яка навіюється.

Опірність навіюванню також характеризується динамізмом. Величина реальної опірності постійно коливається у бік як зни­ження, так і підвищення. При зростанні вона може привести до такої величини, коли будь-який навіюючий вплив буде даремним. Так, високу опірність навіюванню має солдат в атаці. В цей час будь-що йому навіювати не має ніякого сенсу.

Модель навіюючого впливу

Модель навіюючого впливу — це опис процесу навіювання у вигляді замкнутої системи «суб'єкт-об'єкт», яка включає три взаємопов'язані структурні компоненти:

• операціональний (вплив об'єкта);

• процесуальний (прийняття навіюючого змісту об'єктом);

• результативний (реакції об'єкта у відповідь).
Операціональний компонент навіюючого впливу описує

вплив об'єкта. У складному акті взаємодії суб'єкта й об'єкта виді­ляють два етапи: підготовчий і виконавчий. На підготовчому етапі суб'єкт впливу спочатку психологічно готує об'єкт до наступного сприйняття змісту навіювання, тобто знижує його опірність на­віюванню і підвищує навіюваність. Для цього він використовує прийоми релаксації (психофізичного розслаблення), а також спирається на дещо життєво значуще для об'єкта навіювання,

Поиск по сайту: