Види і класифікація дитячих ігор

У психолого-педагогічній літературі існує чимало різ­них підходів до класифікації дитячих ігор (Ю.А.Аркін, Л.В.Артемова, К.Гарвей, К.Грос, Д.Б.Ельконін, О.М.Леонтьєв, П.Ф.Лесгафт, Н.І.Луцан, С.Л.Новосьолова, Ж.Піаже, О.І.Сорокіна, Ф.Фребель, В.ІПтерн та ін.). Так, О.М.Леонтьєв класифікує ігри за критерієм їх походження. Серед них: функціональні, конструктивні, ситуативні, традиційні та кордонні [56].

Класифікація, що була запропонована Ю.А.Аркіним, ілюструє етапи розвитку гри. Автор розглядає ігри від мало чисельних до багато чисельних; від нестійких угру­повань до стійких; від безсюжетних до сюжетних; від відо­браження подій особистого життя до відображення подій суспільного життя [2].

Розроблена Д.Б.Ельконіним класифікація подає тільки сюжетно-рольові ігри, виокремлюючи ігри з правилами. Це ігри на сюжетні та побутові теми; ігри з виробничим сюжетом; ігри з суспільно-політичним сюжетом. У свою чергу, ігри з правилами поділяються на: наслідувально-процесуальні; ігри-драматизації; сюжетні ігри з несклад­ними правилами; ігри з правилами без сюжету; спортивні ігри [92].

Характеристику видів ігор за їх педагогічним зна­ченням ми знаходимо в німецького психолога К.Гроса: рухливі, розумові, сенсорні, інтелектуальні ігри. Вправи волі віднесені К.Гросом до "ігор звичайних функцій". Другу групу ігор, за його класифікацією, складають "ігри спеціальних функцій". Означені ігри - це, по суті, вправи з метою вдосконалення інстинктів, необхідних для засто­сування у різних сферах життя (суспільного, сімейного) [37].

Німецький психолог В.Штерн поділяє ігри на два види: індивідуальні і соціальні. Він вважає, що зовнішній фактор соціального оточення дає лише матеріал для гри, вибір якого визначається інстинктивно. Швейцарський психолог Ж.Піаже пропонує таку класифікацію:

- ігри-вправи, що виникають у перші місяці життя дитини;

- символічні ігри - найпоширеніші у віці з двох до чоти­рьох років;

- ігри з правилами, що спостерігаються найчастіше у дітей від семи до дванадцяти років [92: 152].

Сучасний американський дослідник К.Гарвей виокрем­лює такі види ігор:

- ігри з рухами і взаємодією, що найбільш яскраво відображають надлишок енергії та емоційний настрій дітей;

- ігри з предметами, що починаються з маніпуляції, далі - практика і тренування до повного вдосконалення;

- мовленнєві ігри - створення дітьми римованих творів, які не мають точного смислового змісту (пісні, лічилки, приказки, жарти тощо);

- ігри із соціальним матеріалом ("драматичні" або "те­матичні");

- ігри з правилами;

- ритуальні ігри, засновані на рухах, ігрових предме­тах, мовні ігри [94].

Найбільш відомою класифікацією дитячих ігор у зарубіжній дошкільній педагогіці є класифікація Ф.Фребеля, в основу якої покладено вплив ігор на психічний роз­виток дітей (розумовий, сенсорний, фізичний). Автор виокремлює розумові, сенсорні, рухливі ігри [91]. Ф.Фребелем було розроблено для розумових і сенсорних ігор унікальний дидактичний матеріал "Дари Фребеля", який і сьогодні використовується у дошкільних закладах багатьох країн світу.

У вітчизняній дошкільній педагогіці склалася кла­сифікація дитячих ігор, що базується на самостійності і творчості дітей у грі. Першим до класифікації дитячих ігор за таким принципом підійшов П.Ф.Лесгафт. Він уважав, що дошкільний вік - це період імітації нових вражень і їх осмислення шляхом розумової подачі. Прагнення дитини в перші 6-7 років життя до відображення і осмислення вражень від довколишнього життя задовольняється в іг­рах, які за змістом імітаційні (наслідувальні), а за організацією

- самостійні, без зайвої регламентації з боку дорослих. У шкільні роки діти охоче грають у спеціально створені ігри, у яких діяльність регламентується за змістом і нормою [57]. Отже, П.Ф.Лесгафт поділив дитячі ігри на дві групи: імітаційні (наслідувальні) і рухливі (ігри з правилами).

На сучасному етапі класифікація дитячих ігор була розроблена С.Л.Новосьоловою. У її основі лежить уявлення проте, за чиєю ініціативою виникають ігри (дитини чи дорослого). Автор виокремлює три групи ігор.

- Ігри, що виникають за ініціативою дітей - самостійні ігри: гра-експеримент; самостійні сюжетні ігри: сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові, режисерські, театралі­зовані.

- Ігри, що виникають за ініціативою дорослих: навчальні ігри: ігри-забави, ігри-розваги, інтелектуальні, святково-карнавальні, театрально-постановчі.

- Ігри, витоки яких ідуть від історично складених традицій етносу (народні), що можуть виникнути за іні­ціативою як дорослих, так і старших дітей: традиційні або народні (історично вони лежать в основі багатьох ігор, що належать до навчальних та ігор на дозвіллі) [45: 272-273].

Аналіз сучасних педагогічних досліджень з ігрової діяльності дітей (Л.В.Артемова, А.К.Бондаренко, Г.І.Григоренко, Р.Й.Жуковська, С.Л.Новосьолова, Ю.М.Косенко, Т.О.Маркова, Д.В.Менджерицька, Н.Я.Михайленко, Г.С.Швайко, Л.І.Шейко та ін.) дають можливість згрупувати їх таким чином.

За метою і формою: навчальні, розважальні, рухливі, ігри-забави, ігри-небувальщини, ігри-заняття, музично-дидактичні, хороводні, народні, етнографічні, ігри з правилами.

За змістом - сюжетно-рольові, ігри-драматизації, ігри за літературними сюжетами, режисерські, мовленнєві, театралізовані, спортивні, дидактичні.

За використанням дидактичного матеріалу: ігри на наочній основі (ігри з предметами, іграшками, картинками, музичними інструментами, лото, доміно, настільно-друко­вані ігри тощо), словесні і вербальні ігри.

За способом організації: колективні, групові, індиві­дуальні, парні, ініціативні, самостійні, стимульовані, твор­чі (див. схему 2).

У середині кожного виду вчені виокремлюють ще різні підвиди і групи ігор, розглядають їх структуру, прийоми організації. Так, народні ігри ми поділяємо ще на шість груп. Кожна група ігор виконує певні функції ознаки, має свої специфічні виховні, дидактичні та розвивальні завдання. Водночас усі народні ігри супроводжуються образною народною мовою, усім їм притаманний певний текст [60] (див. схему 3).

Першу групу становлять сюжетні народні ігри з елементами драматизації. Усі вони мають казкові сюжети, супроводжуються яскравим, образним, виразним мовлен­ням. Це такі ігри, як "Ходить гарбуз по городу", "Коза", "Редька", "А подай, бабусю, бичка" тощо.

Другу групу об'єднують різноманітні народні рухливі ігри з текстом. У середині цієї групи виокремлено декілька підгруп. Першу підгрупу складають ігри з поетичним або імпровізованим текстом ("Ірву, ірву горішечки", "Квочка", "Бочечка", "Зайчик і Бурчик" тощо). Їх мета - розвиток виразного мовлення, рухової та моторної активності дітей. Ігри зі словесним текстом розкривають дітям красу, образність і багатство рідної мови. Значення цих ігор полягає у розвитку активного, виразного мовлення дітей, слухової уваги, швидкої реакції на слово, сміливості та творчих здібностей дітей. Водночас вони розвивають дітей фізично, виховують самостійність, спритність, відважність тощо.

Поиск по сайту: