Ігрові мовленнєві вправи

Зауважимо, що в загальній лінгводидактиці відсутній термін "ігрова мовленнєва (чи словесна) вправа". Відсутній він і в науковому обігу загальної педагогіки. Натомість психолого-педагогічна і лінгводидактична література ши­роко використовує такий термін, як вправа. Вправа визна­чається тлумачним словником як "розвиток певних якос­тей, навичок постій-ною, систематичною роботою; спеціальне завдання, що використовується для набуття певних нави­чок або закріплення певних знань" [68: 383].

Під мовленнєвими вправами вчені розуміють "вправи у природній комуні-кації у різних видах мовленнєвої діяль­ності" [66: 193]. Важливою особливістю мовленнєвих вправ є їх спрямованість на наближення навчальної діяльності до реального спілкування. У дошкільній педагогічній літе­ратурі словесна вправа розглядається як багаторазове ви­конання дітьми певних мовленнєвих дій для вироблення та вдосконалення мовленнєвих умінь і навичок.

Типи вправ визначають як: інформаційні, операційні та мотиваційні. Інформаційні вправи забезпечують осмислен­ня та засвоєння мовного матеріалу; операційні розвивають автоматизм, перетворюючи їх у навички; мотиваційні ви­робляють мовленнєві вміння та вдосконалюють їх у кому­нікації [21].

За системно-мовним підходом вправа - це насамперед інструмент засвоєння фонетичного, лексичного і граматич­ного матеріалу. У руслі умовно-комунікативного підходу – це засіб формування навичок і вмінь. За комунікативним підходом – це комунікативні форми роботи (система кому­нікативних завдань). Отже, по суті, йдеться про три різні системи вправ, кожна з яких застосовується при певному підході [24].

Учені Н.К.Скляренко і С.Л.Захарова пропонують такі критерії класифікації вправ: спрямування навчальної дії на отримання або передавання інформації; спрямування нав­чальної дії на засвоєння мови, що є основним засобом спіл­кування, або на оволодіння мовленням (мовленнєвою діяльністю) як процесом спілкування.

За першим критерієм розрізняють: рецептивні, репро­дуктивні і продуктивні вправи. За другим критерієм: мовні, умовно-мовленнєві і мовленнєві вправи. У рецептивних вправах вербальна інформація сприймається через слухо­вий і зоровий канали. У репродуктивних - ця інформація відтворюється повністю або зі змінами. У продуктивних вправах дитина самостійно породжує висловлювання різ­них рівнів. Мовні вправи виконуються з чисто мовним ма­теріалом поза мовленнєвою ситуацією, зосереджується увага на формі. Умовно-мовленнєві вправи передбачають виконання мовленнєвих дій у ситуативних умовах. Наяв­ність мовленнєвої задачі і ситуативність - основні ознаки означеного типу вправ.

Зауважимо, що мовні та умовно-мовленнєві вправи час­то об'єднують в одну групу під загальною назвою "підготов­чі". Однак слід пам'ятати, що між ними існує принципове розмежування, оскільки перші - неадекватні меті форму­вання мовленнєвих навичок і вмінь. Натомість мовленнєві вправи розглядаються як спеціально організована форма спілкування, коли діти здійснюють акт мовленнєвої діяльності. Основні характерні риси мовленнєвих вправ – наявність мовленнєво-мисленнєвих завдань та нової мов­леннєвої ситуації.

Отже, під системою вправ розуміють організацію взаємо­пов'язаних навчальних дій, розміщених у порядку зростання мовленнєвих або операційних труднощів з урахуванням послідовності становлення мовленнєвих умінь, навичок і характеру наявних актів мовлення [34: 31].

Усі усні вправи В.Л.Скалкін класифікує за двома прин­ципами: залежно від обмеженого методичного завдання, яке вони розв'язують під час усього процесу формування комунікативного мовлення; залежно від виду комуніка­тивної діяльності, задля якого вони використовуються. Відтак, відповідно до першого принципу класифікації розрізняють два типи вправ. Вправи першого типу (трену­вальні, аналітичні, не комунікативні, первинні тощо) ви­користо-вують для цілеспрямованої активізації лексико-граматичного матеріалу, результатом якої повинна бути навичка оперування певними мовленнєвими елементами [78: 13].

Вправи другого типу (мовні, власне-мовні, комуніка­тивні, ситуативні, творчі, синтаксичні, актуалізовані, вправи з мовленням тощо) - використовують для нерегульованої, здебільшого вільної і конкретно не спрямованої активізації мовленнєвого матеріалу за умови практики з мовлення при розв'язанні комунікативних і змістових завдань [76: 19-25], Результатом такої активізації є вторин­не мовленнєве вміння, операційна готовність включення у реальну усну комунікацію. Компоненти системи вправ мають певну автономію, конкретні форми роботи доби­раються і упорядковуються на підставі різних, властивих лише цим підсистемам принципах. Найбільш вдалими є такі терміни: тренувальні (формально-тренувальні) - для вправ першого типу і комунікативні (комунікативно-змістові) - для вправ другого типу [78].

Дещо іншу класифікацію усних вправ запропонував Б.А.Лапідус. Він висловив ідею так званих комбінованих вправ, у процесі виконання яких діти не тільки залу­чаються до роботи з активізації конкретного мовленнєвого матеріалу, а й "здійснюють акт зв'язного мовлення". Такі форми роботи ніби стирають грані між тренувальними вправами і вправами комунікативно-мовленнєвої діяльності. Учений помістив між власне тренувальними і власне комбінованими вправами так звані елементарні комбіно­вані вправи. Розроблена ним система вправ заслуговує на увагу, оскільки групує вправи за принципом можливості застосування дітьми конкретних елементів мови. Тому запропоновані ним терміни "цілеспрямована" і "нерегульована" активізація мовного матеріалу (як характеристика виділених типів вправ) була прийнята в методиці навчання іноземних мов.

Розглянемо тепер класифікацію вправ за другим прин­ципом. Загально-відомо, що тільки рецептивні види комуні­кативної діяльності мають незначну автономність. Про­дуктивні види ґрунтуються на рецептивних і не можуть бути засвоєні самостійно. Продукуванню мовлення завжди буде передувати сприймання його компонентів на слух, під час мовлення або раніше. Відтак, якщо ми говоримо про чисто рецептивні форми роботи, то продуктивні вправи буде доцільнішим називати продуктивно-рецептивними. Однак В.Л.Скалкін іменує ці вправи продуктивними. Оскільки лінія рецептивно-продуктивності пронизує обидва типи вправ, кожний з них зумовлює дві форми робити. Отже, у тренувальній підсистемі вправ виділяють: тренувально-рецептивні (аудіювання) і тренувально-про­дуктивні (говоріння) вправи. Підсистему комунікативних вправ поділяють на 4 класи: вправи умовно-мотивовані рецептивні (1) і продуктивні (2); реально-мотивовані ре­цептивні (3) і продуктивні (4) [78: 21].

Інші вчені класифікують вправи за вмінням свідомо використовувати набуті навички в живому акті спілку­вання [84: 118]: оволодінням структурно-граматичним і лексичним матеріалом; моделюванням типових діалогіч­них єдностей [8: 26-31]; навчанням підготовленого та непідготовле-ного мовлення [66: 260-263]. Розглядаючи ці класифікації вправ, на перший погляд видається, що вони зовсім різні. Проте, детально аналізуючи і зіставляючи їх, можна помітити, що всі вправи чітко розмежовуються на три групи залежно від завдань щодо формування мовлен­нєвих навичок і вмінь.

Перша група об'єднує тренувальні вправи не комунікативного спрямування, які слугують для того, щоб засвоїти матеріал мови і підготуватися до використання його в мовленні. Це вправи "формувальні, сприяють оволодінню механізмом породження і розпізнавання висловлювань" [67: 52].

Вправи другої групи дістали назву мовленнєво-підго­товчі. Б.А.Лапідус характеризує їх як вправи з "подвійним завданням" або вправи на контрольовану активізацію мовного матеріалу. Е.І.Пассов називає другу групу вправ умовно-мовленнєвими, оскільки вони використовуються на етапі мовленнєвого тренування, тобто на етапі формування мовленнєвих навичок [70].

Третю групу складають мовленнєві вправи, які вчать виражати свої думки і розуміти думки інших людей, за­безпечують практику в конкретному вигляді і формі кому­нікації [67: 52]. Основним для цієї групи вправ є створення умов, які стимулювали б вдосконалення автоматизму, сформованого попередніми вправами.

При цьому кожна група вправ відрізняється характе­ром дій та особливим місцем у формуванні чітко визначе­них етапів мовленнєвих навичок та вмінь. Так, вправи першої групи спрямовані забезпечити формування мовлен­нєвої дії, друга група вправ забезпечує формування мовлен­нєвих навичок в усьому об'ємі в умовах навчально-мовлен­нєвих ситуацій. Вправи третьої групи слугують формуванню мовленнєвих умінь в умовах близьких або адекватних при­родним умовам спілкування.

Аналіз методичної літератури засвідчив наявність і такої класифікації вправ: тренувальні - підстановочні і трансформаційні; комунікативні - питально-відповідні і реплікові; описові - репродуктивні, ситуативні, композиційні.

Підстановочні вправи вперше розробив і застосував на практиці відомий англійський методист Гольд Пальмер. З часів Пальмера структура цих вправ зазнала значних змін, а їх призначення і методика неодноразово переосми-слюва­лась, уточнювалась. Мета цих вправ - засвоєння визначеного мовленнєвого матеріалу. Вправи цієї групи передбачають готові зразки діалогічних єдностей (мовленнєві моделі) або заміну одного з елементів (слова або словосполучення). Прийоми навчання: повторення, імітація.

У методичній літературі розроблена класифікація вправ, в основі якої виокремлено форму і зміст мовного матеріалу: формальні вправи, при виконанні яких уся увага дітей зосереджена на формі (вправи позбавлені предметно-ло­гічного змісту); формально-змістові вправи, де основна увага зосереджена на формі, що однаково співвідноситься з певним змістом контексту; формально-змістові, при виконанні яких основна увага дітей зосереджена на змісті, при цьому усвідомлюється навчальний характер мовлен­нєвих дій, здійснюються окремі акти усвідомленого конструювання, досить чітко проявляється контроль свідомості і, на остаток, змістові вправи, при виконанні яких діти не усвідомлюють їх навчальний характер, оскіль­ки вся увага звернена на зміст. Дві останні групи вправ разом називають комунікативними. Оскільки кожна мов­леннєва вправа виконується на чисто словесному, мовному матеріалі, тобто відбувається оперування знаковим (мов­ним матеріалом), їх цілком можна назвати вербальними.

Аналіз літературних джерел засвідчив, що в жодній класифікації мовленнєвих вправ відсутній такий різновид, як ігрові мовленнєві вправи. Натомість будь-яка мовлен­нєва вправа, що використовується у роботі з дітьми дош­кільного віку, обов'язково передбачає ігрову дію, ігрове розігрування на основі використання мовного матеріалу. Це дає підставу розглядати їх як різновид вербальних ігор.

У дошкільній педагогічній і лінгводидактичній літе­ратурі описані ігрові мовленнєві вправи, спрямовані на розвиток мовлення. А саме:

- звукової культури: тренувальні, імітаційні, артику­ляційні. Наприклад: "Знайди місце звука у слові", "Хто, як кричить?", "Гойдалки", "Гарячий чай", "Котику, спи";

- граматично правильного мовлення: (композиційні, трансформаційні), вправи на складання речень з важким словом, ігрові вправи з лялькою, словесні вправи на слово-утворення. Наприклад: "Знайди пару", "Відгадай за опи­сом", "Чиї діти?", "Мавпочки", "Який, яка, яке?";

- збагачення словника: (підстановочні), словниково-логічні, словесні. Наприклад: "Хто, що робить?", "Коли це буває?", "Назви одним словом", "Скажи навпаки";

- діалогічного мовлення: реплікові вправи, питально-відповідні, умовна бесіда. Наприклад: "Як можна дізнати­ся?", "Розпитай у товариша";

- монологічного мовлення: описові, репродуктивні (пе­реказові), ситуативні, дискутивні (коментувальні), ком­позиційні (розповідь). Наприклад: "Склади речення", "Від­гадай, де це було", "Що буває взимку?", "Коли ми даруємо квіти?";

- комунікативної спрямованості: комунікативні. Наприк­лад: "А якщо б...", "Відгадай, що я роблю?", "Хто краще скаже про весну?", "Є, було, чи буде", "Як ти розумієш це слово?"

Зауважимо, що ігрові мовленнєві вправи на заняттях з розвитку мовлення у дошкільному закладі є складовою частиною кожного заняття, вони стимулюють мовленнєву активність дітей, сприяють удосконаленню дитячого мов­лення (Див. схему 9).

Тренувальні вправи забезпечують максимальну частотну повторюваність мовленнєвих зразків. Серед тренувальних вправ ефективними є підстановочні та трансформаційні. Підстановочні вправи використовуються для засвоєння готового мовленнєвого матеріалу, а трансформаційні - для трансформування висловлювань як форми мовленнєвої реакції. За допомогою цих вправ вирішуються такі зав­дання: сприймання на слух різних конструкцій висловлю­вань; трансформування речень; відтворювання трансфор­маційних речень.

Поиск по сайту: