Схема З Класифікація українських народних ігор

Другу підгрупу складають ігри на розвиток фонематич­ного слуху ("У волосянку", "Чув дзвін?", "У садочку на гор­бочку", "Що почув, скажи" тощо). Їх мета - розвивати фо­нематичний слух дітей, інтонаційну виразність мовлення, мовленнєве дихання, орієнтування в обмеженому просторі.

Третю підгрупу становлять ігри - смішинки і мовчанки ("Іди додому на зелену солому", "Сміх", "Зайчику, зайчику, де ти був?", "Зіпсований телефон" тощо). Їх мета - сприяти створенню позитивного, емоційного настрою у дітей, ви­ховувати такі якості, як витримку, самовладання. Вони сприяють розвитку мовленнєвої активності дітей, розви­вають образне мовлення, вправляють в умінні вести діалог, добирати необхідні слова для гри.

Наступна група - це ігри з іграшками (ігри з народни­ми саморобними, дерев'яними, солом'яними та глиняними іграшками). Їх мета - збагатити знання дітей елементами етнографії, познайомити з різноманітними предметами на­ціональної атрибутики. Ігри цієї групи сприяють форму­ванню пізнавальних інтересів до трудової діяльності наро­ду, побуту, взаємин українців, збагачують словник та стимулюють розмовне мовлення.

Музичні ігри, з такими підгрупами: а) сюжетні рухливі ігри з піснями ("Лис", "Горобейко", "Бобер" тощо). Їх мета - вчити дітей передавати за допомогою голосу характер музики (динаміку, темп). Різноманітні рухові дії тісно по­в'язані з емоційними проявами дітей. Означені ігри стиму­люють творчу самостійність, навчають відчувати мелодій­ність мовлення, сприяють розвитку мовлення; б) хороводні ігри "інсценівки" ("Грушка", "Подоляночка", "Літала сорока по зеленім гаю" тощо). Їх мета - навчити дітей цілісно сприймати в єдності музику і рухи. У хороводних іграх текст гри побудований на пісні. Мовлення, мелодія, міміка, танцювальні рухи й драматичні дії між собою тісно поєд­нуються. У них інсценується усе те, що співається. Ігри цього типу особливо привабливі для дітей, оскільки в них створюються можливості для прояву творчості, активності для кожного учасника.

Наступна група - ігри-розваги ("Варена риба", "Свинка", "У нещасного ополоника" тощо). Їх мета - сприяти піднесенню емоційного настрою дітей. Вони цінні тим, що сприяють розвитку емоційного відчуття, формуванню рис національного характеру, прищепленню таких споконвіч­них чеснот, як працелюбність, пісенність, м'який гумор, воля та інтелект.

Остання група - ігри-забави ("Птиці", "Кицька", "Два півники" тощо). Їх мета - стимулювати активність дітей при підготовці до гри та брати участь в іграх-забавах. Вони розвивають кмітливість, творчість, сприяють розвитку ви­разного мовлення дітей, зокрема інтонації [59: 38-42].

Найбільш повно досліджено і розроблено в дошкільній педагогіці дидактичні ігри (Л.В.Артемова, Л.А.Венгер, З.А.Михайлова, С.Н.Новосьолова, О.І.Сорокіна, О.П.Усова, О.П.Янківська та ін.). Дидактична гра - це навчальна гра, вона використовується у навчально-виховному процесі дошкільного закладу для закріплення і уточнення знань дітей про довкілля. Учені визначають дидактичну гру як єдину систему впливів, спрямовану на формування у дитини потреби у знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, а також на формування більш досконалих пізнавальних навичок і вмінь - сенсорних, інтелектуальних, м немічних тощо [75: 432].

Особливістю дидактичних ігор є те, що вони спеціально створюються і розробляються дорослими з різною педаго­гічною метою: сенсорного виховання, мовленнєвого розвитку, ознайомлення з довкіллям, з елементарними математичними уявленнями тощо. Дидактичні ігри можуть супроводжува­тись наочним матеріалом (іграшки, предмети, речі, кар­тинки тощо) або будуватися тільки на словесній основі. У практиці дошкільної освіти дидактична гра визначається як ігровий метод навчання.

Дидактична гра як ігровий метод навчання розгля­дається у двох видах: дидактична гра у власному розумінні слова та гра-заняття (гра-вправа). Перший вид ґрунтується на авто дидактизмі та самоорганізації дітей. У другому ви­падку провідна роль належить вихователю, який організо­вує ігри-заняття, використовуючи різноманітні ігрові при­йоми [75: 433].

У дидактичній грі як формі навчання закладено одно­часно два завдання: навчальне (пізнавальне) та ігрове (розважальне). Відповідно до цього вихователь водночас навчає дітей і грає разом з ними, а діти, граючись, нав­чаються. Пізнавальний зміст навчання виражається у певних дидактичних завданнях, що мають на меті, наприклад, сенсорне виховання і мовленнєвий розвиток дітей. Дидактич­ні завдання ставляться перед дітьми не безпосередньо, як на занятті, а тісно пов'язуються з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому зав­данні, стає непомітною для дитини, і засвоєння пізнаваль­ного змісту відбувається ненавмисно, у процесі цікавих для дитини ігрових дій (ховання і пошуку, загадування і від­гадування, елементів змагання у досягненні ігрового ре­зультату тощо). Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання стає не пряма вказівка вихователя і бажання дітей навчитись, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає дітей до розумової активності, як того вимагають умови і правила гри (краще сприймати довкілля, уважніше вслухо­вуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, добирати і групувати предмети тощо) [9].

Високо оцінювала дидактичну гру як метод навчання О.П.Усова. Вона відзначала, що дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми дають можливість вихователю піднести рівень сприймання дітьми навчального матеріалу, урізно­манітнюють навчальну діяльність, вносять до неї елемент цікавості [87: 170]. Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність відбувається лише за умови доступності ди­дактичних завдань, наявності інтересу дітей до гри, засвоєння правил та ігрових дій, а це, у свою чергу, залежить від рівня ігрового досвіду. У самостійних іграх діти мають можливість застосовувати свої знання про предмети і яви­ща довкілля у практичній діяльності.

Зазначимо, що значний внесок у розробку системи дидактичних ігор зробили такі вчені, як В.М.Аванесова, Ф.Н.Блехер, Л.А.Венгер, З.О.Михайлова, С.Л.Новосьолова, О.І.Сорокіна та ін. Так, Є.І.Тихеєва розробила систему дидактичних ігор з лялькою, описала, якою повинна бути дидактично обладнана лялька [82]. Автор описала і нас­тільно-друковані ігри для малят. Розробка системи ди­дактичних ігор для математичного розвитку дитини належить Ф.Н.Блехер [75]. Дослідження, проведені під керівництвом Л.А.Венгера, присвячені розробці дидактич­них ігор і вправ для сенсорного виховання дітей дошкіль­ного віку [22].

Дидактична гра має структуру, що вирізняє її від інших видів діяльності. Основними елементами дидактичної гри, що надають їй форму навчання і гри водночас, є: дидактичні та ігрові завдання, ігровий задум, правила, ігрові дії, результат. У кожній дидактичній грі є своє навчальне завдання, що відрізняє одну гру від іншої. Дидактичні завдання гри визначаються метою навчального і виховного впливу з боку вихователя. Це можуть бути такі завдання: розвиток мовленнєвого спілкування, розвиток мовленнєво­го апарату, зв'язного мовлення, закріплення звуковимови, уточнення і розширення словникового запасу тощо. Наяв­ність дидактичного завдання (або декількох завдань) під­креслює спрямованість навчального змісту гри на процеси пізнавальної діяльності дітей.

Ігрове завдання виконується дітьми у процесі ігрової діяльності, викликає їхній інтерес, активність, бажання і потребу розв'язати його. Ігрові завдання, як і дидактичні, можуть бути найрізноманітнішими: так, у грі в лото завдання полягає у тому, щоб першому закрити всі клітинки великої картки; у грі з пірамідкою - зібрати її так, щоб ребро становило рівну лінію, у грі "Чарівна торбинка" дитина повинна навпомацки визначити предмети і назвати їх. У дидактичних та ігрових завданнях відображається взаємо­зв'язок навчання і гри. Ігрові завдання пов'язані з ігровим задумом, який реалізується через уявлювану ситуацію. Кожна дидактична гра має правила, обумовлені її змістом та ігровим задумом. Вони визначають характер і спосіб дій дитини, організовують і спрямовують її стосунки з іншими дітьми, дають можливість навчитися керувати своєю поведінкою. Дотримання правил вимагає від дитини певних вольових зусиль, уміння поводитися з іншими дітьми, долати негативні емоції через невдалий результат тощо. Правила, що використовуються у дидактичній грі, висту­пають критерієм правильності ігрових дій, їх оцінки.

Основу дидактичної гри складають ігрові дії, без яких неможлива гра, ігрові дії є "канвою" сюжету гри. У процесі гри увага дитини спрямована на розгортання ігрової дії, а захопленість ігровою ситуацією дає змогу мимовільно розв'язати дидактичне завдання. Ігрові дії можуть бути найрізноманітніші: діти імітують голоси птахів і тварин, інтонаційно відтворюють мовленнєві висловлювання, зма­гаються, порівнюють, відшукують, загадують, відгадують, купують, лікують тощо. Дидактична гра має конкретний результат, наприклад, відгадування загадок, виконання ігрових дій і завдань, що сприймається дитиною як успіх, від якого дитина одержує задоволення. Для вихователя результат гри завжди є показником засвоєння знань, успі­хів дітей у мовленнєво-ігровій діяльності. Ігровий задум, ігрові дії та правила тісно пов'язані між собою: задум визначає характер ігрових дій, а наявність правил допома­гає їх здійснити і розв'язати ігрове завдання. Відсутність хоча б одного з цих компонентів робить гру неможливою.

Дидактичні ігри досить різноманітні. Їх класифікують за різними критеріями: за навчальним змістом (Л.В.Артемова, О.І.Сорокіна, О.П.Усова); за пізнавальною діяль­ністю (Л.А.Венгер, С.П.Новосьолова); за ігровим задумом, завданнями й ігровими діями (Д.Б.Ельконін, А.І.Матусик, О.П.Янківська та ін.); за взаємовідносинами дітей і вихова­теля (Р.Й.Жуковська, Д.В.Менджерицька та ін.). Крім того, дидактичні ігри ще класифікують за наявністю у їх змісті дидактичного матеріалу, наочного чи словесного (А.К.Бон­даренко, Л.А.Венгер, О.І.Сорокіна, Г.С.Швайко та ін.). Це велика група дидактичних ігор з предметами, природним матеріалом, іграшками, речами, картинками, музичними інструментами, настільно-друковані ігри. І друга група - ігри без наочного супроводу - словесні, мовленнєві ігри.

Велика група дидактичних ігор спрямована на розви­ток сенсорики дітей і збагачення їхнього словника, в яких задіяна сенсорно-дидактичний матеріал (геометричні фігу­ри, піраміди, башти, мозаїка тощо). В.М.Аванесова запро­понувала таку класифікацію дидактичних ігор за характе­ром ігрових дій:

- ігри-доручення, що побудовані на інтересі дітей до дій з іграшками і предметами: добирати, складати, роз'єднува­ти, з'єднувати, нанизувати тощо;

- ігри з відшукуванням предметів передбачають неспо­дівану появу і зникнення предметів, що викликає інтерес дітей;

- ігри з відгадуванням загадок приваблюють невідоміс­тю: "Впізнай", "Відгадай", "Що змінилось?";

- сюжетно-рольові дидактичні ігри, в яких ігрові дії по­лягають у зображенні різних життєвих ситуацій, у вико­нанні ролей (покупця, продавця, вовка, гусей тощо);

- ігри у фанти або в заборонений "штрафний" предмет (картинку), пов'язані з цікавими ігровими моментами - скинути картку, утриматися, не сказати забороненого слова тощо [1].

Дидактичні ігри з наочним супроводом широко вико­ристовуються у народній педагогіці. Вони мають яскраво виражений пізнавальний характер. Задля цього народ використовував два види іграшок: сюжетні (ляльки, предмети побуту, овочі тощо) і безсюжетні (кулі, циліндри, пірамідки тощо). Перші - мають яскраво виражений сю­жетний зміст, і їх використання наближається до сюжетно-рольових ігор. Безсюжетні використовуються для закріп­лення знань про властивості та якості предметів: розмір, кількість, колір, форму. В іграх з предметами розв'язу­ються завдання на ознайомлення з їх властивостями та ознаками, порівняння, класифікацію, встановлення послі­довності у вирішенні завдань. Діти визначають предмет за однією ознакою, об'єднують предмети за цією ознакою (кольором, формою, призначенням тощо), що сприяє роз витку логічного мислення; виконують завдання на усві­домлене запам'ятовування кількості та розташування пред­метів, знаходження відсутньої іграшки тощо. У дидактич­них іграх уточнюються знання про матеріал, з якого виготовляють іграшки, про предмети, необхідні людям у різних видах їхньої діяльності.

Ігри з природним матеріалом організовуються під час прогулянки. У процесі гри відбувається закріплення знань про природу, формуються мисленнєві процеси (аналіз, синтез, класифікація), виховується бережне ставлення до природи, збагачується словник.

У настільно-друкованих іграх діти діють не з пред­метами, а з їх зображеннями. Ігрові завдання, що вирі­шуються, різноманітні: добір картинок за схожістю (деякі види лото, парні картинки), карток-картинок при черговому ході (доміно), складання цілого з окремих частин (розрізні картинки, кубики) тощо. У цих іграх уточнюються уявлен­ня дітей про довкілля, систематизуються знання, розви­ваються розумові процеси та операції, просторові орієнта­ції, кмітливість, увага, формуються організаторські вміння, збагачується словник. Дидактичні ігри використо­вуються на заняттях з розвитку мовлення як один із методів закріплення набутих знань і на цій основі вирішення мовленнєвих завдань: виховання звукової культури мов­лення, формування граматичної правильності мовлення, збагачення лексичного запасу дітей, розвитку зв'язного мовлення. Дидактичні ігри входять до складу комплекс­них, тематичних, контрольних, інтегрованих мовленнєвих завдань. Вони також плануються в індивідуальній роботі з дітьми впродовж дня.

Поиск по сайту: