КРОВОТЕЧА І КРОВОВТРАТА

Кровотеча (haemoerhagia) – витікання крові з кровоносних судин при порушенні цілості їх стінок. За походженням розрізняють травматичні кровотечі, які викликані механічним пошкодженням судинної стінки (при колотих, різаних, рубаних та інших ранах, переломах та ін.) та нетравматичні, які пов’язані з патологічними змінами судинної стінки (пухлини, запальні процеси тощо).

За часом виникнення є первинні кровотечі (виникають при пораненнях з порушенням цілості стінок судин) і вторинні (виникають через деякий час після травми чи зупинки кровотечі).

За місцем витікання крові розрізняють зовнішні (кров витікає на поверхню тіла через пошкоджену шкіру) і внутрішні (кров витікає в тканини, порожнину чи в просвіт порожнистого органу).

Накопичення крові в міжтканинних просторах називають гематомою, просочування тканин кров’ю – крововиливом. Деякі види кровотечі мають окремі назви: haematemesis (гематемезіс) – блювання кров’ю; haemoptoe (гемоптое) – кровохаркання; metrorrhahia (метрорагія) – маткова кровотеча; haematuria (гематурія) – виділення крові з сечею; haemothorax (гемоторакс) – накопичення крові в плевральній порожнині.

Крім того, кровотечі бувають артеріальні, венозні, капілярні та паренхіматозні.

Артеріальна кровотеча виникає при пошкодженнях артерій. Ця кровотеча є найбільш небезпечною через швидку втрату крові При поранені аорти та інших великих судин (підключичної, сонної, клубової артерій) смерть наступає швидко в результаті великої крововтрати. Кров при артеріальній кровотечі має яскраво-червоне забарвлення, витікає швидко і пульсовими поштовхами. Найбільш інтенсивна кровотеча спостерігається при бокових та наскрізних пораненнях артерій.

При венозній кровотечі спостерігається витікання крові темного кольору (через низький вміст оксигенованого гемоглобіну). Кров тече з периферійного кінця вени безперервним повільним струменем. Найбільш грізним ускладненням венозних кровотеч є розвиток повітряної емболії при ушкодженнях вен шиї та легеневих вен, що може призвести до смерті хворого.

Капілярна кровотеча є однією з найлегших. Така кровотеча виникає при пошкодженнях шкіри і слизових оболонок. Вся ранова поверхня кровоточить. Капілярна кровотеча може припинитися самостійно або після накладання простої пов’язки.

Паренхіматозні кровотечі виникають при пошкодженнях паренхіматозних органів – печінки, нирок, селезінки, легень. Такі кровотечі є небезпечними через значну втрату крові. Судини паренхіматозних органів не спазмують, що затруднює самостійну зупинку кровотечі.

Кровотеча клінічно проявляється по-різному і залежить від багатьох факторів: виду нанесеної травми, характеру пошкодження судин та їхнього калібру, втрати крові тощо.

Клінічна картина кровотечі включає в себе місцеві та загальні симптоми. До місцевих відносять швидкість витікання крові, характер рани, колір крові, місце ушкодження тощо.

Загальними симптомами кровотечі є блідість шкірних покривів, поява холодного поту, запаморочення, загальна слабкість, сухість в роті, відчуття спраги. У дорослої людини загальне самопочуття не порушується при крововтраті 200-400 мл, тоді як така крововтрата у дітей є смертельною. Небезпечною для життя потерпілого є крововтрата в об’ємі 800-1200 мл. Розрізняють легкий, середній та тяжкий ступені крововтрати.

Легкий ступінь крововтрати характеризується втратою 10-15 % циркулюючого об’єму крові. Артеріальний тиск утримується на нижній межі норми і становить 100/70-100/60 мм. рт. ст., кількість еритроцитів – 3,5×10¹²/л, гемоглобін – не менше 100 г/л. Загальний стан пацієнта при цьому ступені крововтрати особливо не погіршується, клінічні симптоми не виражені. Крововтрата поповнюється за рахунок викиду плазми і форменних елементів крові з депо.

Середній ступінь крововтрати характеризується зменшенням об’єму циркулюючої крові на 15-20 %. Артеріальний тиск знижується до 90/60 мм.рт.ст., гемоглобін – до 80 г/л, кількість еритроцитів – до 2,5×10¹²/л. Загальний стан хворого погіршується. Виявляються загальні симптоми кровотечі. В організмі виникають пристосувальні реакції, спрямовані на підтримання артеріального тиску та газообміну. Відбувається централізація кровообігу – перерозподіл крові з селезінки, печінки, кишківника до життєво-важливих органів (мозок, легені, серце). Посилюється легенева вентиляція, яка проявляється задишкою та підвищується активність червоного кісткового мозку, що запобігає порушенню окисних процесів в організмі.

Зниження об’єму циркулюючої крові на 20-30 % супроводжується тяжким ступенем крововтрати. Артеріальний тиск знижується до 80-70 мм.рт.ст., кількість еритроцитів – нижче 2,5×10¹²/л, гемоглобін – до 60 г/л, пульс частий, ниткоподібний, інколи тяжко визначається на периферії. Загальний стан хворих тяжкий. При гострій крововтраті більше 30 % (до 2000 мл і більше) об’єму циркулюючої крові у хворих розвивається геморагічний шок. Хворі бліді, обличчя синювате, вкрите холодним липким потом. Пацієнт скаржиться на шум в голові, дзвін у вухах та задишку. Частота дихальних рухів зростає до 50 за хвилину, серцевих скорочень – до 120 і більше ударів за хвилину, артеріальний тиск знижується нижче 70 мм.рт.ст., або не визначається, порушується сечовиділення. Зростає шоковий індекс Альговера (відношення пульсу до систолічного артеріального тиску, що в нормі становить 0,5). Гостра крововтрата супроводжується судомами та порушенням дихання. При відсутності медичної допомоги хворий вмирає від паралічу дихального центру та припинення серцевої діяльності на ґрунті тяжкої серцево-легеневої недостатності.

Поиск по сайту: