Синдром тривалого стиснення

Синдром тривалого стиснення (краш-синдром, травматичний токсикоз, синдром позиційного стиснення) – це патологічний стан, зумовлений тривалим (4-8 годин) стисненням м’яких тканин кінцівок, в основі якого лежить ішемічний некроз м’язів, інтоксикація продуктами некрозу з розвитком печінково-ниркової недостатності. Чим довше відбувається стиснення ділянки тіла, тим тяжчий перебіг цього синдрому. В 81 % випадків ушкоджуються кінцівки, особливо нижні.

Класифікація синдрому тривалого стиснення:

I. За видом компресії: стиснення, позиційне та розчавлення.

II. За локалізацією: голови, грудей, живота, тазу, кінцівок.

III. За сполученням: внутрішніх органів, кісток і суглобів, магістральних судин і нервів.

IV. За ступенем тяжкості: легкого, середнього та тяжкого.

V. За періодами клінічного перебігу:

- період компресії;

- посткомпресійний період: ранній (перші три доби), проміжний (4-18 діб) та пізній (більше 18 діб).

VI. Комбіновані пошкодження:

- синдром тривалого стиснення + опік;

- синдром тривалого стиснення + відмороження;

- синдром тривалого стиснення + радіаційні пошкодження;

- синдром тривалого стиснення + отруєння та інші можливі їх поєднання.

VII. За розвинутим ускладненням:

- захворюванням органів і систем організму (інфаркт міокарду, пневмонія, перитоніт та ін.);

- гостра ішемія ушкодженої кінцівки;

- гнійно-септичні ускладнення.

В патогенезі синдрому тривалого стиснення найбільше значення мають три фактори:

- больове подразнення;

- травматична токсемія, внаслідок всмоктування продуктів розпаду тканин, перш за все міоглобіну, що блокує канальці нирок і призводить до гострої ниркової недостатності;

- плазмо- та крововтрата, які виникають внаслідок масивного набряку притиснутої ділянки тіла або кінцівки.

В клінічному перебігу розрізняють три періоди:

- період наростання набряку і судинної недостатності, який триває 1-3 дні;

- період гострої ниркової недостатності (з 3 дня і триває 9-12 діб);

- період одужання.

У першому періоді, відразу після вивільнення кінцівки хворі відмічають біль, обмеження рухів, слабість, нудоту. На протязі декількох годин наростає набряк кінцівки. У хворих зростає частота серцевих скорочень, знижується артеріальний тиск, підвищується температура тіла. При огляді кінцівки спочатку спостерігається блідість шкіри і крововиливи. Через 30-40 хвилин кінцівка набрякає, збільшується в об’ємі, шкіра стає нерівномірного багряно-синюватого кольору, з’являються міхурі з серозно-геморагічним вмістом. Тканини кінцівки при пальпації щільні, нагадують дерево. Рухи в суглобах неможливі. Пульсація периферійних артерій не визна­чаєть­ся, зникають всі види чутливості.

Поступово зменшується погодинна і добова кількість сечі (до 50-70 мл в добу), остання набуває лаково-червоного або темно-бурого забарвлення. В періоді гострої ниркової недостатності хворі почувають себе краще, однак олігурія наростає і пе­ре­ходить в анурію, що може призвести до смерті хворого. При розвитку гострої нир­­кової недостатності пацієнти підлягають проведенню гемодіалізу (штучної нирки).

Надання першої долікарської допомоги здійснюється ще до повного звільнення стиснутої кінцівки чи потерпілого. Проводять реанімаційні заходи за системою АВС, звільняють кінцівку і одразу ж проводять її туге бинтування еластичним чи марлевим бинтом. Вище місця стиснення накладають кровоспинний джгут. Проводять транспортну іммобілізацію, кінцівку обкладають міхурами з льодом, або холодною водою. Вводять серцеві середники, знеболювальні, дають випити 50-100 мл алкоголю. В швидкій допомозі проводять довенне введення протишокових рідин: рефортану, стабізолу, реополіглюкіну та ін.

Поиск по сайту: