Синдром набутого імунного дефіциту

СНІД – це своєрідне вірусне захворювання і перший в історії медицини набутий імунний дефіцит, який пов’язаний з конкретним збудником і має характер пандемії.

Найперший випадок смерті від СНІДУ був науково задокументований в Бельгійському Конго в 1959 році. Однак, вивчення цієї хвороби розпочалося тільки в 1981 році, коли у гомосексуалістів Лос-Анжелеса і Нью-Йорка почали діагностувати рідкісну форму злоякісної пухлини – саркоми Капоші, яка до цього зустрічалася тільки в 1-2 випадках на 10 млн. населення. В 1983 році французькі вчені вперше висловили думку про інфекційну природу хвороби, а впродовж 1984-1986 років вона була підтверджена – з крові хворих був виділений новий вірус, який назвали ВІЛ (вірус імунодефіциту людини). В 1985 році було встановлено, що зараження відбувається від хворої людини до здорової через рідкі біологічні середовища: кров, сперму, секрет піхви, материнське молоко тощо.

Наприкінці 1999 року в світі офіційно нараховувалося близько 46 млн. хворих на СНІД і було зареєстровано близько 19 млн. смертей від цього захворювання. Однак, справжня кількість ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД є набагато вищою. Так, згідно епідеміологічних розрахункових даних, більш реальною є цифра в 500 млн. хворих. Наприкінці минулого століття в світі кожну хвилину інфікувалося 6 і помирало 5 чоловік. В багатьох країнах Африки (Ангола, Буркіна-Фасо, Гана, Гамбія, Гвінея, Гвінея-Біссау, Зімбабве, Камерун, Кот Д’Івуар, Малі, Мозамбік, Центральноафриканська Республіка, Сьєрра-Леоне та ін.) на даний час СНІД є основною причиною смерті людей.

Найбільш поширеними є наступні три шляхи передачі ВІЛ:

- при статевих зносинах, причому гомосексуальний статевий акт значно підвищує ймовірність зараження;

- через кров і препарати, які виготовляються з неї;

- від інфікованої матері до плоду чи новонародженої дитини.

Враховуючи це, найбільший ризик захворіти на СНІД мають гомосексуалісти, повії, наркомани (90 % інфікованих), люди з хворобами, які потребують частого повторного введення крові чи її препаратів (наприклад, гемофілія) та, так звані, соціально-професійні групи: бомжі, люди, які перебувають в місцях позбавлення волі, медпрацівники тощо.

В перебігу хвороби розрізняють чотири стадії: стадію інкубації, стадію первинних проявів, стадію вторинних проявів та термінальну стадію.

Стадія інкубації може тривати від кількох місяців до кількох років. В цій стадії немає клінічних проявів хвороби і діагноз можна поставити тільки на підставі анамнестичних даних: статевий контакт з ВІЛ-інфікованою людиною, довенне введення наркотиків, переливання зараженої крові та ін.

В стадії первинних проявів у людини виникає підвищення температури тіла, ознаки інтоксикації, немотивована втомлюваність, слабкість, висип на шкірі, виразки в ротовій порожнині. Деколи захворювання нагадує гостру респіраторну інфекцію з збільшеними лімфовузлами. Такий стан триває від кількох днів до 1-2 місяців. Поступово ці клінічні ознаки стихають і хвороба переходить в безсимптомну фазу, яка триває впродовж багатьох років і закінчується стадією вторинних проявів.

В стадії вторинних проявів виникають ознаки вираженої інтоксикації, підвищення температури тіла до 38°С, слабкість і швидка втомлюваність, постійні проноси, знижується маса тіла. Всі ці ознаки вказують на прогресування імунного дефіциту, що призводить до розвитку у хворого грибкових (кандидоз), бактеріальних (сальмонельоз, легіонельоз, мікоплазмоз та ін.), вірусних (оперізуючий герпес, простий герпес та ін.) чи пухлинних (саркома Капоші, злоякісні лімфоми) захворювань.

В залежності від переважної локалізації інфекційних чи пухлинних захворювань виділяють ряд клінічних форм СНІД: з ураженням легень; з ураженням шлунково-кишкового тракту; з ураженням центральної нервової системи і психоневрологічними проявами; з ураженням шкіри і слизових оболонок; септична (генералізована) форма; недиференційовані форми.

Захворювання закінчується термінальною стадією – у хворого розвивається різке зниження маси тіла, лихоманка, інтоксикація, розлади з боку центральної нервової системи. Хворий помирає.

Лабораторна діагностика СНІД проводиться за допомогою специфічних імунологічних методів.

Лікування СНІД на даний час немає. Існують препарати, які ефективно сповільнюють розвиток хвороби і дозволяють значно подовжити життя цих хворих (ретровір, відекс, хівід, зеріт), однак через високу ціну часто вони є недоступні для більшості пацієнтів в економічно слабких країнах. Тому важливим є дотримання заходів, які попереджують зараження СНІД: обмеження кількості статевих партнерів, розбірливість у статевих зв’язках, використання презервативу під час статевого акту, ретельний аналіз донорського матеріалу на станціях переливання крові та ін.

Поиск по сайту: