Оцінка стану основних параметрів життєдіяльності організму

Оцінка стану пульсу. В нормі пульс є ритмічним, його частота становить в середньому 60-80 за хвилину. Під час сну частота пульсу зменшується (брадикардія), під час фізичного навантаження, емоційному збудженні – зростає (тахікардія). Під час підрахунку частоти пульсу слід звернути увагу на його наповнення, напруженість і ритмічність.

Найчастіше пульс визначають на променевій артерії. Для цього необхідно обхопити пальцями правої руки ліве передпліччя хворого, а пальцями лівої руки – праве передпліччя хворого в ділянці променево-зап’ястних суглобів. Великий палець слід розмістити на тильній поверхні передпліччя, вказівний, середній і безіменний – послідовно від великого пальця хворого по внутрішній поверхні передпліччя (в проекції променевої артерії). Вказівним, середнім і безіменним пальцями притиснути променеву артерію до променевої кісти і відчути її пульсацію. Визначити симетричність пульсу. Якщо пульс симетричний на обох руках, то подальше дослідження можна проводити на одній руці. Якщо пульс не симетричний, то дослідження слід проводити по черзі окремо на правій і лівій руках пацієнта.

Є й інші судини, на яких можна визначити пульс: вискова артерія, сонна артерія, стегнова артерія, підколінна артерія, артерія тилу стопи, задня великогомілкова артерія.

Оцінка стану артеріального тиску. Для визначення артеріального тиску враховують його два показники: систолічний (під час скорочення міокарду і викиду крові в аорту) та діастолічний (під час розслаблення серцевого м’язу). В нормі систолічний артеріальний тиск людини знаходиться в межах 90-149 мм.р.ст., діастолічний – 60-89 мм.рт.ст. Артеріальний тиск записують у вигляді дробу: чисельник – систолічний тиск, знаменник – діастолічний (наприклад, 120/70 мм.рт.ст.). Артеріальний тиск людини залежить від її віку – чим старша людина, тим вищими можуть бути показники артеріального тиску. Підвищення тиску понад встановлені вікові норми називається гіпертонією, зниження – гіпотонією. Для визначення артеріального тиску застосовують спеціальний апарат – тонометр та фонендоскоп. Дотримуються такої послідовності дій:

• попросити пацієнта зняти з себе верхній одяг таким чином, щоб оголити передпліччя і плече руки, на якій буде проводитися обстеження;
• покласти руку пацієнта в розігнутому вигляді долонею догори на тверду поверхню (стіл). Для кращого вислуховування артеріальних тонів попросити хворого підкласти під лікоть кулак другої руки;
• накласти манжетку тонометра таким чином, щоб її нижній край знаходився на 2-4 см вище ліктьової ямки. Манжетка повинна щільно прилягати до руки, під нею не повинно бути одягу;
• перевірити і відрегулювати положення стрілки манометра – вона повинна знаходитися на позначці “0”. Манометр і груша повинні бути з’єднані з манжеткою;
• пропальпувати пульс в ліктьовій ямці і вкласти на це місце фонендоскоп;
• закрити вентиль на груші і накачувати повітря в манжетку, слідкуючи за показниками стрілки манометра. Накачування повітря слід припинити коли стрілка вкаже тиск на 20-30 мм.рт.ст. вищий від моменту, коли перестала прослуховуватися пульсація;
• Відкрити вентиль і поволі випускати повітря з манжетки, вислуховуючи артеріальні тони;
• При появі перших чітких тонів над ліктьовою артерією відмітити показник систолічного артеріального тиску;
• При повному зникненні тонів відмітити показник діастолічного артеріального тиску;
• Зняти манжетку, відкласти фонендоскоп і допомогти пацієнту зручно сісти чи лягти.

Оцінка стану дихальних рухів. В нормі дихальні рухи є ритмічними, їхня частота становить в середньому 16-18 за хвилину. Під час сну частота дихальних рухів зменшується (брадипное), під час фізичного навантаження, хворобах дихальної системи, емоційному збудженні – зростає (тахіпное). У чоловіків дихання переважно є черевним, у жінок – грудним, у дітей – змішаним. Під час підрахунку частоти дихальних рухів слід звернути увагу на глибину, тривалість і ритмічність дихання. Для визначення частоти дихань не потрібно інформувати хворого про мету обстеження – пацієнт несвідомо може змінити частоту дихальних рухів. Слід попросити хворого лягти зручно на спину, взяти його за руку в проекції променевої артерії, для того, щоб хворий думав, що ви визначаєте частоту пульсу. Паралельно необхідно подивитися на грудну клітку пацієнта: буде видно як вона піднімається і опускається. Якщо рухів грудної клітки не видно, можна покласти свою руку на проекцію грудини.

Оцінка температури тіла. Температуру тіла зазвичай вимірюють за допомогою ртутного термометра під пахвою. Дещо рідше температуру вимірюють в паховій складці, ротовій порожнині, прямій кишці, піхві. Тривалість вимірювання, як правило, не перевищує 10 хвилин.

Нормальні показники температури тіла при вимірюванні під пахвою знаходяться в межах 36-37°С. Після тяжкого фізичного чи психічного перевантаження, при перебуванні в гарячому приміщенні температура тіла може підвищитися. У дітей температура в нормі вища на 0,3-0,4°С, ніж у дорослих.

Постійна температура тіла людини забезпечується механізмами терморегуляції, яка регулюється підтиманням співвідношення між теплоутворенням і тепловіддачею. За коливаннями температури можна характеризувати перебіг захворювання, погіршення чи покращення стану хворого.

Чимало захворювань перебігають з підвищенням температури тіла. Це є захисна реакція організму, яка називається лихоманкою. Розрізняють інфекційну і неінфекційну (при алергічних реакціях, злоякісних пухлинах, отруєннях та ін.) лихоманку.

Розрізняють:

• субфебрильну лихоманку (37-38°С);
• помірну лихоманку (38-39°С);
• високу лихоманку (39-41°С);
• надмірну (гіперпіретичну) лихоманку (більше 41°С).

Для певного захворювання є характерним певний тип лихоманки:

• постійна – температура тіла є стабільно високою (більше 39°С) впродовж кількох днів чи тижнів. Такий тип лихоманки характерний для гострих інфекційних захворювань;
• послаблююча – значні добові коливання температури тіла (від 1 до 2°С). Зустрічається при гнійних захворюваннях;
• переміжна – різкий підйом температури тіла до 39-40°С і вище з зниженням її за короткий час до нормальної чи зниженої. Такі підйоми і зниження виникають з чіткою циклічністю і характерні для малярії;
• виснажуюча – значні добові коливання температури тіла (від 3°С), часто з інтервалами в кілька годин. Така лихоманка спостерігається при сепсисі;
• поворотна – підвищення температури тіла одразу ж до 39-40°С і вище впродовж кількох днів. Потім температура знижується до нормальної, а через кілька днів лихоманка повертається. Такий тип характерний для поворотного тифу;
• хвилеподібна – постійне щоденне підвищення температури тіла, яке через кілька днів досягає максимуму, поступово знижується, і знову поступово підвищується. Характерна для бруцельозу;
• неправильна – не має певних закономірностей в добових коливаннях. Така лихоманка зустрічається при ревматизмі, грипі, пневмонії, онкологічній патології тощо;
• спотворена – ранкова температура тіла є вища за вечірню. Такий тип лихоманки зустрічається при туберкульозі, вірусних хворобах.

Лікування лихоманки повинне бути спямоване на усунення її причини. Субфебрильна і помірна лихоманка має захисну функцію і знижувати її не потрібно. При високій і надмірній лихоманці слід призначати жарознижувальні середники (аспірин, анальгін та ін.).

Поиск по сайту: