Відкрита травма грудної клітки

Розрізняють проникаючі і непроникаючі поранення грудної клітки. За характером ранового каналу вони поділяються на наскрізні і сліпі. При цьому може виникнути пнемо-, гемо- і гемопневмоторакс.

Пневмоторакс – це патологічний стан, при якому повітря скопичується між внутрішнім та зовнішнім листками плеври. Чим більше повітря, тим більше спадається (колабується) легеня. За поширеністю процесу розрізняють однобічний та двобічний пневмоторакс. За ступенем колапсу легені розрізняють:

- частковий (колапс легені до ¹/₃ об'єму);

- субтотальний (колапс легені на ²/₃ об'єму);

- тотальний (колапс більше ²/₃ об'єму).

За механізмом виникнення: травматичний та спонтанний, самовільний при захворюваннях легень: емфізема, туберкульоз та ін. За патофізіологічним механізмом є закритий, відкритий і клапанний пневмоторакс.

Закритий пневмоторакс найчастіше спостерігається як ускладнення перелому ребер, або при пораненні грудної клітки чи легені. При цьому в плевральну порожнину попадає повітря, а рановий канал в грудній стінці або легені самостійно закривається. Кількість повітря при цьому невелика, легеня колабується частково.

Відкритий пневмоторакс виникає в тому випадку, коли плевральна порожнина сполучається з зовнішнім середовищем, і повітря вільно заходить та виходить з порожнини через рановий канал грудної стінки. При цьому легеня спадається і виключається з акту дихання, виникає маятникоподібне зміщення середостіння з боку в бік – “флотування середостіння”, при якому серце, великі судини і нерви коливаються. Цьому сприяє те, що під час вдиху легеня спадається, частина повітря з неї переходить в здорову легеню, а під час видоху – з здорової легені в колабовану. Таким чином виникають “флотуючі рухи середостіння” – маятникоподібне дихання (рис. 56), яке призводить до виникнення кардіопульмонального шоку.

Рис. 56. Маятникоподібне дихання при пневмотораксі

Клапанний (напружений) пневмоторакс характеризується прогресивним накопиченням повітря в плевральній порожнині, внаслідок утворення клапану в рановому каналі грудної стінки, зокрема – в місці пошкодження бронха чи легені. З кожним вдихом кількість і тиск повітря в плевральній порожнині зростає, стискуючи легеню із значним зміщенням середостіння в здорову сторону, призводячи інколи до перегину великих судин (рис. 57). Клапанний пневмоторакс може також виникати при захворюваннях легень (абсцес, туберкульоз, емфізема легень та ін.). В цьому випадку він носить назву спонтанного клапанного пневмотораксу.

Рис. 57. Механізм зміщення легені і органів середостіння в здорову сторону при клапанному пневмотораксі.

Загальний стан хворого при всіх формах пневмотораксу є тяжким, дихання затруднене, поверхневе і часте. Обличчя бліде з ціанотичним відтінком, пульс частий, артеріальний тиск знижений, а венозний – підвищений, набрякають вени шиї. При закритому пневмотораксі клінічні ознаки є менш вираженими.

При відкритому пневмотораксі при огляді рани спостерігається характерне присмоктування повітря. Навколо рани формується помірна підшкірна емфізема. Під час видиху, з рани, разом з повітрям, може виділятись піниста кров. Для закритого і клапанного пневмотораксу характерним є швидке наростання підшкірної емфіземи (рис.): спочатку на шиї, потім – на животі, калитці, стегнах. Особливо швидко наростає емфізема при закритому пневмотораксі спричиненому множинними переломами ребер та флуктуацією їхніх уламків, з виникненням „реберного клапана” та постійною травматизацією легеневої тканини. Для клапанного пневмотораксу характерним є погіршення стану та показників серцево-легеневої діяльності з кожним вдихом, різкий зсув середостіння призводить до затрудненого відтоку венозної крові від обличчя та шиї, хворі синюваті, дихання поверхневе.

Перша долікарська допомога при закритому пневмотораксі полягає в якнайшвидшому звільненні грудної клітки від травмувального агента, введенні знеболювальних середників (анальгіну, промедолу, морфіну), серцевих (кордіаміну, кофеїну) та вазотоніків (мезатону). Відкритий пневмоторакс переводять у закритий, шляхом накладання оклюзійної герметичної тимчасової пов’язки на рану (липкий пластир, індивідуальний пакет, прокладка з клейонки) та вводять знеболювальні середники.

При наявності напруженого або клапанного пневмотораксу його переводять у відкритий. Для цього проводять пункцію плевральної порожнини голкою Дюфо або (в умовах стаціонару) накладають дренаж за Бюлау чи дренаж з постійним відсмоктуванням повітря (електричний або водоструминний відсмоктувач). При транспортуванні потерпілий повинен сидіти.

Гемоторакс – це скопичення крові в плевральній порожнині, внаслідок пошкодження міжреберних артерій при переломі ребер, пошкодженні великих судин, серця або легені (рис. 58). Кількість крові в плевральній порожнині може сягати 1,5-3 літрів. Розрізняють малий гемоторакс – скопичення крові в межах реберно-діафрагмального синусу, середній – рівень крові до V-VI ребра та великий – до II-III ребер. До крові поступово надходить серозний ексудат, спричиняючи гемосероторакс. Тривале перебування крові в плевральній порожнині призводить до відкладання фібрину і формування масивних зрощень.

Рис. 58. Гемоторакс

Клінічні ознаки залежать від інтенсивності кровотечі і кількості накопиченої крові. Невелика кількість крові викликає тільки біль в грудній клітці та кашель. Якщо ж кров поступово прибуває, то виникає стиснення легені, зміщення середостіння, що проявляється задишкою, ціанозом, вимушеним положенням потерпілого. Приєднуються симптоми крововтрати: тахікардія, зниження артеріального тиску, головокружіння, шум у вухах, миготіння перед очима та ін. Поєднання гемо- і пневмотораксу називають гемопневмотораксом.

Перша долікарська допомога така ж, як і при пневмотораксі. В умовах стаціонару проводять пункцію та дренування плевральної порожнини за Бюлау або дренажем з постійним відсмоктуванням. Дренаж за Бюлау полягає в наступному: на дренажну трубку, яка введена в плевральну порожнину насаджують відрізаний палець хірургічної гумової рукавички. Його на верхівці надрізають і занурюють в банку з антисептиком (фурациліном). При видиху повітря і кров виходять в банку, при вдиху – розріз в пальці спадається і рідина з банки в дренаж не проникає. Завдання персоналу, який наглядає за хворим – слідкувати, щоб палець рукавички був постійно занурений в рідину. При розривах і пошкодження легень чи судин виконують торакотомію, зашивають рани, або виконують резекцію легені, дренуючи плевральну порожнину за Бюлау.

Поиск по сайту: