Переломи кісток

Перелом (fractura) – це часткове або повне порушення цілісності кістки під впливом швидкодіючої сили. Переломи бувають природженими (виникають під час внутрішньоутробного розвитку) та набутими (виникають внаслідок дії механічних факторів). Переломи, що виникають в процесі пологів відносять до набутих (акушерські). Існують ще патологічні переломи, які спостерігаються при захворюваннях кісток (остеомієліт, пухлини, кіста).

За частотою виникнення переломи верхніх кінцівок зустрічаються в 50 % випадків, нижніх кінцівок – в 31 %, тазу та хребта – в 12 %, черепа – в 6 %, решта – в 1 %.

За механізмом виникнення переломи поділяють:

- переломи від стиснення (компресійні);

- переломи від згинання;

- переломи від скручування (торсійні, гвинтоподібні, спіральні);

- відривні – відривається фрагмент кістки в місці прикріплення сухожилку, м’язу.

З врахуванням ступеня пошкодження переломи поділяють на повні та неповні. До останніх відносять тріщину – окісний перелом за типом «зеленої гілки», які в основному трапляються у дітей.

За відношенням площини перелому до осі кістки розрізняють:

- поперечні – лінія перелому перпендикулярна до осі кістки;

- поздовжні – лінія перелому паралельна осі кістки;

- косі – лінія перелому направлена косо до осі;

- гвинтоподібні або спіральні;

- скалкові.

Розрізняють поодинокі і множинні переломи. При пошкодженні скалками су

сідніх органів переломи ділять на неускладнені та ускладнені.

При збереженні цілості шкіри переломи називають закритими, при пошкодженні її – відкритими.

В більшості випадків переломи супроводжуються первинним зміщенням відламків: бічне; за довжиною; під кутом; ротаційне (рис. 34).

Крім цього, може наступити вторинне зміщення відламків при транспортуванні, перекладанні травмованого за рахунок розтягування м’язів або опори на пошкоджену кінцівку. За локалізацією розрізняють діафізарні переломи, коли пошкоджується середня частина трубчастої кістки (діафіз) та епіфізарні (внутрішньосуг­ло­бові), коли пошкоджується епіфіз, який має губчасту будову.

При огляді потерпілого необхідно звернути увагу на положення його. При травмах, як правило, положення вимушене, оскільки він здоровою кінцівкою намагається зменшити навантаження на пошкоджену, або обирає положення, яке розслабить м’язи тулуба при переломах хребта і тазу.

Рис. 34. Різні види переломів в залежності від первинного зміщення уламків.

Рис. 35. Рентгенологічні ознаки перелому

Розрізняють абсолютні (характерні тільки для переломів) і відносні (можуть спостерігатись і при інших травмах) ознаки переломів.

Абсолютні ознаки:

- деформація кінцівки в зоні перелому;

- крепітація кісткових відламків при терті один з одним;

- абсолютне вкорочення кінцівки;

- патологічна рухливість в зоні перелому.

Наявність тільки однієї з цих ознак підтверджує діагноз перелому. Відносні ознаки: біль в зоні перелому, яка посилюється при осьовому навантаженні на кістку; наявність гематоми; набряк і припухлість тканин в зоні перелому; порушення функції кінцівки. Переломи кісток можуть ускладнюватись кровотечею, травматичним шоком, жировою емболією. При відкритих переломах кровотеча зовнішня, а при закритих – кров утворює гематому в ділянці перелому та в навколишніх тканинах.

Для лікування переломів кісток нижніх кінцівок існує витяжіння за допомогою спеціальної шини Белера (рис. 36) і системи противаг (рис. 37).

Рис. 36. Шина Белера

Травматичний шок – загальна реакція організму на велике пошкодження, яка проявляється пригніченням життєво-важливих функцій, в зв’язку з глибокими змінами на рівні мікроциркуляції та виникненням гіпоксії, що проявляється серцево-судинною, дихальною, ендокринною недостатністю та глибокими розладами нервової системи. Жирова емболія виникає внаслідок попадання жиру, кісткового мозку в судинне русло великого або малого кола кровообігу. Для уточнення діагнозу і виявлення характеру зміщення кісткових відламків проводять рентгенографію в двох взаємно перпендикулярних проекціях.

Рис. 37. Скелетне витяжіння при переломі стегнової кістки.

Поиск по сайту: