Протікання ранового процесу

М.Кузіним в 1977 році виділено основні фази перебігу ранового процесу:

- фаза запалення, яка складається з періоду судинних змін і періоду очищення рани від змертвілих тканин;

- фаза регенерації;

- фаза утворення рубця.

На початку першої фази виникають зміни зі сторони судинного русла, які проявляються його спазмом з наступним розширенням судин. Під впливом ферментів, які вивільняються внаслідок рубцювання клітинних структур та продуктів життєдіяльності мікроорганізмів, які потрапляють в рану, проходить розпад білків з вивільненням великої кількості біологічно активних речовин: гістаміну, серотоніну тощо. Зростає концентрація іонів Н+, К⁺ та молочної кислоти, що призводить до розвитку ацидозу, який разом з біологічно активними речовинами сприяє розширенню судин, внаслідок чого через їхні стінки проникають клітини крові та її рідка частина, що призводить до набряку тканин. Простежуються всі ознаки запалення: припухлість (tumor), почервоніння (rubor), підвищення місцевої температури (calor), біль (dolor), порушення функції (functio laesa).

В другій фазі перебігу ранового процесу (через 2-3 доби) зменшується концентрація іонів Н⁺, К⁺, Мg²⁺ та проникливість стінок судинного русла. Проходить відновлення мікроциркуляції. З’являються тканинні клітини та проходить утворення нових судин. У цій фазі синтезується колаген та утворюються еластичні волокна, які заповнюють рановий дефект.

Третя фаза (через 2-4 тижні) характеризується епітелізацією. Спостерігається подальше збільшення колагенових та еластичних волокон та утворення епітелію шкіри.

Рани можуть заповнюватися первинним, вторинним натягом та під струпом. Загоєння первинним натягом відбувається впродовж 5-10 діб. Краї рани склеюються фібрином з наступним утворенням сполучної тканини і судин. Внаслідок регенерації сполучної тканини, ендотелію судин та покривного епітелію утворюється лінійний рубець. Легко та швидко загоюються рани в ділянках тіла, які добре кровопостачаються (голова, шия, обличчя).

Загоєння вторинним натягом проходить при великих ранах, наявності в рані некротичних тканин, сторонніх тіл чи гнійної інфекції. Такі рани загоюються через формування грануляційної тканини. Як правило здорові грануляції – рожеві, нездорові – бліді, пухкі, кровоточиві.

В грануляційній тканині виділяють основні шари: 1-й – поверхневий шар (лейкоцитарно-некротичний), який включає лейкоцити, залишки клітин, мікроорганізми тощо. Цей шар зберігається впродовж протікання ранового процесу. Другий шар – судинних петель. В ньому є велика кількість лейкоцитів, лімфоцитів та макрофагів. Третій шар – вертикальних судин. В ньому, крім вертикально розташованих судин знаходиться аморфна речовина, фібробласти. Четвертий – дозріваючий шар. В цьому шарі фібробласти довкола судин набувають косого та горизонтального положення, переплітаючись з аргірофільними та колагеновими волокнами. П’ятий шар – горизонтальних фібробластів, між якими у великій кількості знаходяться колагенові волокна і шостий – фіброзний шар, який є організованою рубцевою тканиною.

Грануляційна тканина з’являється через 48 годин. Вона відіграє важливу роль в попередження проникнення мікроорганізмів, всмоктуванні токсинів та продуктів некролізу.

В результаті загоєння вторинним натягом можуть утворюватися великі рубці, які нерідко деформують тканини.

Загоєння під струпом відбувається при незначних ранах шкіри, опіках, відмороженнях. Струп, який утворюється з лімфи, міжклітинної рідини та підсохлої крові виконує захисну функцію і під ним поступово проходить процес епітелізації.

Поиск по сайту: