У РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧІЙ СФЕРІ

Початок усталеного розвитку сучасної української законотворчої документації припадає на часи утворення першої української держави – Київської Русі. Зародження розпочалося значно раніше. Відлік ведеться від появи перших релігійно-моральних настанов, що стали нормами звичаєвого права, тобто підґрунтям для виникнення офіційних законодавчих положень. Створення нормативно-правових актів у світі, починаючи від найдавніших, офіційність яких обґрунтовувалася релігійною належністю, до перших світських, вихідною позицією визнання яких були морально-етичні настанови, мало сильний вплив на становлення давньоукраїнської законотворчості.

Історичний потенціал не був використаний повністю, бо тривале перебування у складі інших держав стало причиною викорінення культурних традицій, зокрема варварське нищення архівів, зашкодило практиці укладання правових документів.

Актуальність роботи зумовлена необхідністю аналізу сучасного стану та редакційно-видавничої підготовки офіційного видання – від укладення та редагування нормативно-правового акта до його оприлюднення як офіційного видання. Розбудова демократичної правової держави неможлива без створення прозорого законодавства, оприлюднення та поширення офіційної документації, що потребує розроблення глибокого наукового інструментарію.

Сьогодні редагування нормативно-правових актів ще не має розвинутої теорії як системи узагальнених знань, оскільки саме доведене та підтверджене на практиці положення стає теорією – емпіричною системою ідей, понять, законів, принципів. Завданням системи є пояснення фактів, прогнозування виникнення нових явищ.

Теорія редагування офіційних документів лише розвивається. Ця галузь якісно відрізняється від інших, методологічне ядро яких неможливо пристосувати до її особливостей, і тому потребує створення власної теорії.

Сьогодні рівень застосування норм українського правопису в законодавчих та підзаконних актах викликає занепокоєння. Неправильне використання мовних засобів через незнання державної мови призводить до її перекручення, порушення правил слововживання. Редагування як "вид професійної діяльності, пов'язаної з підготовкою до друку різних видів видавничої продукції" [1, с. 236], покликане усувати мовно-стильові недоліки й помилки. Метою функціонування редагування є "оптимізація циркулювання повідомлень у системі автор – реципієнт" [2, с. 22]. Редактор, який готує до друку нормативно-правові акти, може користуватися незначною кількістю наукових інструментів від загального обсягу наукової бази. Деякі є науковими лише умовно. Існує лише розрізнена, несистематизована інформація, але немає цілісної концепції (теоретичне підґрунтя, історія розвитку й передумови формування, шляхи розв’язання проблем і перспектив для розвитку).

Створення відповідної емпіричної конструкції перш за все актуальне на фоні загальномовної, літературної та філософської тенденцій щодо переосмислення ролі та функції слова, що є не засобом, а суттю розмірковування. Слово – це думка, інформативна основа світу, без нього неможлива розумово-творча діяльність. "Політичні рішення, прийняті на офіційному державному рівні, – це не лише наслідок державної діяльності, а ще й засіб політизації населення, прогнозування його реакцій на суспільні події, це також фактична доля мільйонів людей" [3, с. 7]. Політична діяльність як основа суспільного життя втілюється в політичних рішеннях. Редактор повинен усвідомлювати, розуміти всю складність та відповідальність процесу прийняття нормативно-правового акта та підготовки його до оприлюднення.

Основна мета розвідки полягає у розгляді комплексного вивчення процесу редакційно-видавничої підготовки офіційних видань.

Об’єктом дослідження є офіційні видання та нормативно-правові акти, які опрацьовуються у Парламентському видавництві та відділі редакційної роботи Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Предметом дослідження став процес редакційно-видавничої підготовки офіційних видань. А також особливості законодавчого, редакційного та видавничого аспектів редагування нормативно-правових актів.

Матеріалом дослідження стали проекти нормативно-правових актів державних органів вищого рівня.

Наукова новизна роботи полягає в проведенні аналізу найпоширеніших помилок та характеру редакторського втручання в текст проектів нормативно-правових актів для їхнього усунення.

Перетворення документа на видання – це процес наповнення інформаційного каналу між передавачем офіційної інформації, у ролі якого виступає державний орган, громадська організація тощо, та одержувачем, кінцевим споживачем інформації. Результатом такого перетворення є офіційне видання – "зафіксований на папері документ, що цілком відтворює нормативно-правовий акт, укладений органами державної влади, установами, організаціями та посадовими особами, який охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства й сприяє реалізації конституційного права громадян" [3, с. 5].

З організаційного погляду редакційна підготовка офіційного видання виключає такі етапи, як написання редакційного висновку та робота з автором. Сукупність операцій у видавничому аспекті, які виконуються для приведення тексту та форми видання у відповідність з видавничо-поліграфічними вимогами і включають розроблення художньої концепції видання (серії) та створення оригінал-макета. Редакторське втручання в текст офіційного документа є обмеженим і передбачає насамперед узгодження зауважень з розробником і юристом, на відміну від інших видів видань, де воно пов’язане з творчим удосконаленням тексту, збереженням авторського стилю, зміною (у разі необхідності) структури твору. Коректура, технічне та художнє редагування, верстання, читання верстки – також належать до операцій, що становлять редакційний етап підготовки до друку офіційного видання. Редакційний відділ бере безпосередню участь у розробленні нормативно-правових актів, під час якого вони проходять усі етапи редакторського та коректорського опрацювання. Редактор застосовує такі види правок, як скорочення й перероблення, усуває логічні, лексичні та стилістичні недоречності, проводить уніфікацію. Коректор перевіряє правильність оформлення документа, написання числової інформації, посад, географічних найменувань і скорочень.

Редагування нормативно-правових актів можна охарактеризувати як "комплекс взаємозв’язаних операцій, основу якого становить аналіз тексту та способу його оформлення з метою виявлення помилок, класифікація виявлених недоліків, вибір найбільш доцільного способу їх усунення, застосування відповідного виду правки, а також перевірка одержаного результату" [3, с. 8]. Офіційному тексту притаманна стандартизованість, яка виражається у використанні мовних формул, свідомому обмеженні кількості мовних засобів, спрямованому на забезпечення єдності принципів викладу, спрощення укладання та опрацювання документа, а також зручності користування для споживача цього виду інформації, що досягається завдяки структурній чіткості. Таку думку відстоювали А. П. Загнітко, І. Г. Данилюк, С. В. Глущик, О. В. Дияк, С. В. Шевчук [4, 5]. Якщо обсяг документа значний, текст повинен бути поділений на розділи, підрозділи, пункти та підпункти. Вживання довільних скорочень та умовних позначень – неприпустиме. Невміння правильно оцінити документ у цілому свідчить про низький фаховий рівень редактора. Особливості редагування нормативно-правового акта можна дослідити на прикладі діяльності відділу редакційної роботи Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів, у якому опрацьовуються проекти законів України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, додатки до них – концепції, плани, програми, а також офіційні листи. Така інформація призначена для поширення, тобто передачі на відстань. При цьому способи зберігання й передачі повинні бути надійними й зручними для використання та подальшого опрацювання. Сучасні електронні бази даних, такі як "Ліга", "Право", "Законодавство", дають змогу отримувати тексти офіційних документів з останніми змінами та доповненнями. Перевагами автоматизації є можливість створення архіву, швидкий доступ, зручний пошук та створення тематичних добірок.

Правила оформлення та складання різних видів нормативно-правових актів розроблені на основі державних і міжнародних стандартів. Кожному виду відповідає певний формуляр-зразок – умовна форма, що у процесі підготовки документа заповнюється відповідним змістом. Кожний офіційний документ розміщується на бланку. Бланк документа – це "стандартний аркуш паперу з відтвореною на ньому постійною інформацією документа й місцем, залишеним для змінної" [3, с. 12].

Сучасна редакційно-видавнича підготовка нормативно-правових актів є суворо регламентованою та характеризується насамперед тим, що документи не підлягають опрацюванню за такими методами редагування, як інтерпретація, адаптація, політизація (деполітизація) та естетизація. Редакційна підготовка нормативно-правових актів ґрунтується на методі мовностилістичного опрацювання текстів, що включає виявлення та усунення помилок. При цьому з метою стилістичного вдосконалення виконуються такі операції:

– приведення тексту у відповідність з літературною нормою, зокрема з особливостями офіційно-ділового стилю;

– усунення індивідуально-авторських рис та емоційно-експресивних елементів;

– додержання вимог стандартизації мовних засобів і зворотів;

– широке використання мовних формул та кліше;

– уніфікація елементів оформлення документа.

На лексичному рівні редакторське втручання передбачає:

– виявлення та уніфікацію термінів, перевірку правильності та вмотивованості їх використання;

– запобігання використанню синонімів, багатозначних слів;

– виявлення діалектизмів, професіоналізмів і розмовних елементів та їх заміну словами, що відповідають нормам літературного слововживання;

– критичну оцінку запозичень та за можливості їх заміну власномовними лексемами [1, 2].

Правники висувають такі вимоги до мови нормативно-правових актів: конкретність, стандартизованість, логічність, точність, об’єктивність, формалізованість.

Для приведення нормативно-правових актів у відповідність з вимогами синтаксису редактор, зокрема, спрощує складні синтаксичні конструкції, надаючи перевагу прямому порядку слів, за рахунок чого досягається стрункість викладу, чіткість і логічність змісту. Непрямий порядок слів допускається лише тоді, коли логічний наголос припадає на присудок. Наприклад: "Передбачити у Державному бюджеті України на 2009 рік видатки для розвитку сільськогосподарської галузі" (підкреслюється обов’язковість рішення).

У документах переважно використовуються пасивні конструкції, наприклад: "Відчуження військового майна здійснюється; перевірка проводиться; заходи здійснюються (проводяться)". Проте необхідно уникати зміни змісту. Так, замість "результати перевірки оформляються актом" слід писати "за результатами перевірки складається акт". Інфінітивні конструкції насамперед вживаються в розпорядчих документах (наприклад: "зобов’язати", "затвердити").

Дієприкметникові та дієприслівникові звороти дають можливість чітко виявити логічне підпорядкування частин думки, висловити її економно. Вони беруть на себе функції підрядного речення. При цьому слід звертати увагу на невідокремлювані звороти, наприклад: (внести зміни до закону) виходячи з необхідності уточнення положення. Потребують уваги дієприслівники із значенням прислівника, які розміщені біля присудка. Наприклад, "передбачено погашення кредиторської заборгованості протягом п’яти років рівними частинами починаючи з 2008 року".

Збігається ставлення редакторів та правників і до такої вимоги, як відсутність емоційно-експресивного забарвлення, хоча її обґрунтування відрізняється та зводиться до звуженого тлумачення, зокрема, що найбільш неприйнятні факти юрист повинен уміти описати в нейтральному тоні, без емоційного тиску.

Важливим моментом є дотримання внутрішніх норм. Так, невикористання сполучника "й" попри вимоги милозвучності, пояснюється тим, що велика кількість документів зазнає внесення змін, які оформляються у такий спосіб: зазначаються слова (абзаци, пункти, підпункти), які слід замінити, і наводиться заміна. Якщо у тексті є два варіанти поєднання слів (установи й організації / установи та організації), то для дотримання юридичної точності слід зазначати, що заміні підлягають обидва варіанти, незважаючи на те, що вони відрізняються лише сполучником. Те саме можна сказати і про паралельні форми слів, наприклад, "впровадження" й "упровадження": у тексті документа використовується лише одна з них, навіть попри вимоги милозвучності.

Сьогодні відбувається відродження власне українських варіантів. Згадуючи в офіційних документах високих посадових осіб, ми пишемо: подати на підпис Президентові України, дати вичерпну відповідь народному депутатові України, надати повноваження першому заступникові Міністра. На думку вчених, оригінальні елементи української лексики повільно повертаються в ділову мову через відносну замкненість офіційно-ділового стилю (який чи не найсильніше з усіх мовних стилів зазнав впливу російської мови, оскільки документи приймалися російською, а вже потім перекладалися), а також консервативність методів опрацювання [4, 5].

Отже, редагування проектів нормативно-правових актів – це "літературний процес, який передбачає критичний аналіз (експертизу) з метою правильної оцінки рівня підготовки документів і надання допомоги розробникові в удосконаленні їх змісту й форми викладу" [3, с. 17]. Незважаючи на розбіжності в розумінні ролі та значення мовного опрацювання тексту офіційного документа, загальні вимоги, які висуваються до нього, залишаються незмінними, що свідчить про єдність завдань, які стоять перед юристом і редактором.

Поиск по сайту: