ПРЯМИЙ ЕФІР ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ТЕЛЕВІЗІЙНОГО МОВЛЕННЯ

У науковій та спеціальній літературіпрямий ефір на телебаченні трактується як завчасно сплановане і реалізоване розповсюдження (показ, трансляція) для зведення аудиторії соціально-значимої інформації у вигляді зображення, а також звукового супроводу (оригінального або комбінованого - звуки, музика, синхронне або закадрове мовленнєве озвучування), здійснене одночасно (безпосередньо) з подією або дією, яка реально відбувається та включає спеціально організовану структуру (передача, програма) та комунікативну діяльність ведучого. У рамках телевізійних проектів різних жанрів під час прямого ефіру можуть транслюватися зображення і звуковий супровід не одного, а кількох подій, що відбуваються одночасно на різних майданчиках, які є елементами єдиної сценарної структури (в тому числі і за участю ведучих або гостей), а також заздалегідь зняті і змонтовані матеріали (хроніка, відеосюжети тощо), так чи інакше пов'язані з подією (предметом, темою ефіру). У зв'язку з цим характер змісту прямого ефіру можна визначати не тільки як репортажний (ретрансляція), та й документально, публіцистично або художньо постановчий (багатокомпонентний і тематично організований).

Цією проблематикою займалися такі науковці: А. Я. Юровський, С. О. Муратов, Г. В. Кузнецов, Є. В. Поберезніков, С. Б. Брацило, У. Л. Цвік, А. Вартанов та інші.

А. Я. Юровський дає таке визначення прямого ефіру “Одночасність дії, події і їх відображення на екрані – унікальна якість телебачення. Воно виявляється тільки в процесі прямої (“живої“) передачі, коли зображення йде в ефір безпосередньо з телевізійних камер, без опосередковування попередньою фіксацією, тобто в теперішньому часі” [6].

Є. Багіров подає досить незвичне трактування прямого ефіру: “Мовна програма в сукупності всіх своїх елементів розгортається не в умовному, а в безумовному сьогоденні: її час збігається з глядацьким. Час програми і час глядача є паралельні і гранично зближені ряди. Це зближення історичного сьогодення, який втілюється програмою, і “особистого” справжнього людини біля екрану: їх сполучення й зумовлює специфіку телевізійної репрезентації теперішнього” [1, c. 42].

З огляду на вищесказане можна дати таке визначення прямого ефіру – це пряма телевізійна трансляція, яка відбувається в реальному часі та носить імпровізований, спонтанний характер мовлення.

Прямий ефір можна розглядати у трьох аспектах:

1. Засіб підвищення оперативності в доставці аудиторії актуальної телевізійної інформації;

2. Технологічна складова телевізійних проектів, розрахованих на інтерактивність;

3. Специфічні особливості роботи журналіста в різних жанрах телевізійної журналістики.

Робота в прямому ефірі, що дозволяє використовувати всі можливості телебачення, повинна передбачати рівність між ведучим і аудиторією. Успіх передачі визначається не лише розміром і оперативністю інформації, її оцінкою глядачами, визнанням правоти журналіста або, принаймні, спробою зрозуміти його точку зору, прислухатися до неї, але й умінням ведучого знайти форму щирої розмови і бажанням вислухати опонента. Цей настрій на спілкування - вирішальна якість, яку виробляє в собі ведучий прямого ефіру.

Інтерактивність прямого ефіру полягає в активному залученні діалогічних форм. Діалогічна природа телебачення — це психологічний контакт між ведучим програми та її адресатом. Т. М. Шальман зазначає, що телевізійний діалог будується на семи жанрах, як музика на семи нотах: дискусія, інтерв’ю, бесіда, репортаж, інтерактив, гра, шоу. Інтерв’ю і бесіда – близькі за формою. У бесіді, на відміну від інтерв’ю, журналіст не просто ставить запитання, ще й висловлює свою точку зору, своє бачення проблеми, вказуючи на суперечність у судженнях опонента, якщо такі є [7].

Сучасні масово-комунікаційні відносини передбачають взаємодію двох суб’єктів – журналіста комунікатора та аудиторії, до всього ж кожний учасник цього процесу, здійснюючи свою специфічну діяльність, сподівається також на активність свого партнера. Лише за таких умов аудиторія включена в усю систему суспільних відносин. А журналістові, щоб склалися діалогові відносини чи відбулася реалізація його діяльності, необхідно враховувати потреби, інтереси, мотиви, настанови та відповідні їм характеристики аудиторії, включаючи і низку специфічних, які формуються безпосередньо за участю ЗМІ [7].

Один з найважливіших жанрів прямого ефіру – інтерв’ю. Інтерв’ю – це найбільш вивчений жанр у журналістиці. У працях багатьох науковців можна зустріти різні класифікації та особливості. Непередбачуваний характер інтерв’ю під час прямого ефіру принципово важливий з точки зору глядацьких вражень. Особливість прямого ефіру в неповторності: діалог можна багато разів програти, прорепетирувати, а живі емоції, звороти, міміку, жести імпровізаційного інтерв’ю, складно. Важливим компонентом грамотного й ефективного проведення інтерв’ю в прямому ефірі є розуміння журналістом реально існуючих і необхідних двох етапів роботи над телевізійним інтерв'ю для прямого ефіру. Умовно їх можна було б назвати підготовчий і ефірний. Вони дуже тісно пов'язані між собою: від того, наскільки успішним буде підготовчий етап, цілком залежить результат роботи під час ефірного.

Необхідно також сказати і про згадувані вже особливості психологічної атмосфери, яка складається під час інтерв'ю в прямому ефірі. Дуже важливо, щоб співрозмовник відчув у журналіста зацікавлену в інформації людину, професіонала, людину, яка не тільки добре володіє темою майбутньої розмови, але і знайома з ситуацією роботи в прямому ефірі, здатна правильно ставити запитання, відчувати хронометраж, підтримати у важку хвилину, допомогти. Дуже гарно сказав про це С. Муратов: “Щоб бути хорошим інтерв'юером, треба мати талант любити людей”... і трохи бути актором [5, c.141].

Тележурналіст повинен володіти мистецтвом слухати й чути про що йдеться, повернути, у разі необхідності, розмову в потрібне русло. А це, відповідно, визначається вмінням ставити запитання. Запитання в телевізійному інтерв’ю, що відбувається під час прямого ефіру – один із ключових елементів, яке б запитання не поставив журналіст – відкрите чи закрите, головне чи контрольне, нейтральне чи запитання-підказку, – воно має бути вмотивованим, логічним, тактовним. Необхідно не збурювати співрозмовника, а спонукати його до продуктивної, щирої бесіди в прямому ефірі [8].

Стійкість ознак того чи іншого жанру визначається характером суспільних завдань, які в кожному з випадків стоять перед журналістом, дає змогу вільно моделювати підходи до відображення, користуючись тією чи іншою системою виражальних засобів, майже безпомилково визначаючи їх доцільність і виразність, відповідно, ефективно впливаючи на свідомість глядача.

Щодо технологічного процесу створення телепрограм діалогічних форм у прямому ефірі, тут важливими є канали зворотного зв’язку. Найпоширеніший канал зворотного зв'язку – телефон у студії під час прямого ефіру. Велике значення має лаконізм та вміння редакторів біля телефону швидко зрозуміти, наскільки цікаве те чи інше звернення. Вони повинні мати перед собою верстку програми з основними ключовими питаннями та темами, щоб зрозуміти, що найбільш цінне в поставленому запитанні для ведучого, і відповідним чином готувати глядача до виходу в ефір. Ця підготовка в жодному разі не передбачає підказки формулювання запитання, більше того, складання думки. Редактор повинен допомогти глядачу коротко сформулювати власне його думку і підказати, що в ньому особливо цікаве та що найбільш точно відповідає темі програми [4].

У контактних телепередачах участь аудиторії представлено в трьох видах: безпосереднє (глядачі та гості в студії), опосередковане (учасники телемосту, прямі включення) і глядацьке (телеглядачі біля домашніх приймачів). Ця обставина вимагає від ведучого вміння, з одного боку, поєднувати тематичну насиченість ефіру та імпровізаційність, з іншого – психологічно об'єднувати безпосередніх і опосередкованих учасників з глядачами, з третього – правильно здійснювати все це у відповідності з вимогами прямого ефіру [2, c. 60].

Дуже важливим для телевізійного прямого ефіру є поняття комунікативної культури ведучого. Ще в перші десятиліття розвитку телебачення високої значущості набувала постать ведучого передачі, який здебільшого працює у прямому ефірі. Український дослідник Г. Почепцов розглядає імідж ведучого не як цілеспрямований сформований образ, а як частину комунікативного процесу. Володіючи сучасними технологіями у сфері суспільної комунікації, він виступає уособленням ефективної державної політики на ниві засобів масової інформації та комунікації. Кращими репрезентантами зазначеної професії в колишньому Радянському Союзі правомірно вважають, Ю. Левітана, Ю. Фокіна, І. Кириллова, В. Леонтьєву, а на теренах України – О. Сафонова, В. Бирзула, В. Ілащука, Л. Глібовицького, Т. Стратієнко та ін. [3]. За загальноприйнятими правилами, людина на телеекрані має виглядати коректно і висловлюватися чітко і зрозуміло. У професійному ж плані для ведучого телепрограми, крім глибокого знання теми і проблеми, важливо володіти комунікативними даними – тобто викликати у глядача позитивні емоції, вміти заволодіти увагою аудиторії. Ця телевізійна професія продемонструвала як зразки справді талановиті, так і бездарні.

Ведучий – це комунікатор, який забезпечує не тільки відвертість і повноту інформації. Це є свого роду і видовищна композиція, режисура якої сягає корінням традиції стародавнього театру, зокрема, античного та середньовічного. Тут виявляються художньо-творчі здібності: фантазія, імпровізація; винахідливість, емоційність, почуття гумору; властивість до художньої провокації; володіння словом; образність мислення, динамічна уява. Семантика образу ведучого як спеціально створюваного продукту індустрії іміджмейкерства в кадрі корелює з сценарієм, художнім задумом, жанром, стилістикою телетвору, фінансовими та ідеологічними вимогами, очікуваннями глядачів.

Тож, з огляду на вищесказане, треба зазначити, що важливим компонентом є особливе розуміння журналістом реально існуючих і необхідних етапів роботи над діалогом під час прямого ефіру. Це відбувається на двох етапах - підготовчому та ефірному. Вони дуже тісно пов'язані між собою: від того, наскільки успішним буде підготовчий етап, цілком залежить результат роботи під час ефірного. Успіх спілкування в значній мірі залежить від професійності журналіста: як він зуміє формувати особистісний, психологічний контакт. Невміння журналіста формувати контакти вкрай негативно впливає на якість кінцевого результату – журналістський твір.

Поиск по сайту: