РЕДАКТОР ТА САМОРЕДАКТОР ПІД ЧАС ПРЯМОГО ЕФІРУ

Футбол – один із найпопулярніших видів спорту в Україні, тому від правильного та професійного коментатора залежить, як буде говорити молоде покоління, яким буде загальний рівень культури народу.

Футбольний коментатор – це не просто людина, яка добре знається на футболі та передає основні положення гри вболівальникам. Метою цієї людини також є: навчити дивитися футбол, розбиратися в усіх його тонкощах, пояснювати суддівські рішення. Коментатор – це своєрідне око глядача, але більш досвідчене та професійне. Панує думка, що в Україні існує два види футбольних коментаторів. Перші – добре знають футбол, другі – українську мову, але з’являється і третя група, представники якої не знають ані мови, ані футболу, анігравців.

Актуальність статті обумовлюється зростанням кількості непрофесійних коментаторів, котрі впливають на загальний рівень мовної та спортивної культури не тільки окремих глядачів, але й всієї нації. Неможливість редактора виправити помилки та передбачити хід гри призводить до необхідності саморедагування футбольного коментатора. Таким чином, перед людиною, яка коментує матч постає завдання не тільки влучно та правильно добирати приклади, але й вчасно робити аналіз власних помилок та виправляти їх. Процес саморедагування може відбуватися не тільки під час прямого ефіру, а й при перегляді матчу в записі. Саморедагування важливе для професійного вдосконалення, яке переноситься на загальний рівень обізнаності реципієнта.

Об’єкт розвідки – коментаторські помилки україномовних фахівців футбольних матчів у прямому ефірі.

Предмет статті – процеси редагування та саморедагування футбольного коментатора.

Мета дослідження – простежити та проаналізувати сучасний стан мистецтва коментування футбольних матчів, дати критичну оцінку та пояснити природу походження недоліків у роботі коментатора.

Відповідно до мети в статті порушено такі завдання:

– класифікувати мовні особливості саморедагування коментатора;

– розмежувати мовні помилки й авторський стиль;

– визначити шляхи поліпшення та вдосконалення роботи під час прямого ефіру.

Дослідженням проблем саморедагування займалися В. Галич, В. Здоровега, В. Карпенко, О. Куцевська, Г. Лазутіна, З. Партико, В. Різун. Кожен з науковців намагався не тільки узагальнити та окреслити основні проблеми мовлення в прямому ефірі, необхідності саморедагування як такого, але й донести до аудиторії важливість та значимість можливості почути або прочитати приклади правильної мови, бездоганної дикції, сміливе володіння фактичним матеріалом. Процес саморедагування для кожного з цих дослідників є невід’ємною та вагомою частиною журналістської та редакторської праці. Так, З. Партико зазначає, що “навчити авторів основ саморедагування, безсумнівно, доцільно і вкрай потрібно. Адже це може, з одного боку, поліпшити якість повідомлень, а, з іншого, – значно скоротити витрати самих ЗМІ на доведення авторських матеріалів до належного якісного рівня [4, с. 212]”.

Авторський текст, який виникає в думках футбольного коментатора неможливо відредагувати, але ймовірно попередити його основні помилки. Тут варто звернути увагу не тільки на економію редакції на роботі редактора, а й загальний образ та репутацію телеканала. Тому саморедагування – невід’ємна частина роботи футбольного коментатора. Футбольний матч має доволі швидкий і непередбачуваний темп, за яким повинні встигати зір на язик коментатора. Через високій рівень обізнаності вболівальників тонкощами гри, кожне неправильне, неточне слово помітне глядачам та слухачам. Щодо мови, то тут все набагато серйозніше, оскільки тут коментатор не на рівних із реципієнтом, він виступає в ролі вчителя, з якого калькують вирази та терміни.

Н. Зелінська виділяє такі причини авторських помилок: своєрідний синтаксис, що “використовується” у процесі мислення, скорочений, згорнутий, гранично предикативний (присудковий); зредукованість фонетичного боку мовлення; переважання “змісту” слова (індивідуального) над його значенням (загальновживаним). [1, с. 17]

Для того, щоб уникнути помилок, слід їх класифікувати, виявити особливості, причини виникнення. Спробуємо створити концепцію саморедагування під час прямого ефіру на основі розробленої класифікації коментаторських особливостей. До особливої уваги братимуться канали, на яких матчі коментує не запрошений, а штатний футбольний коментатор.

До параметрів поділу входять не тільки мовленнєві особливості, а й психологічні, оскільки на меті – з’ясування та вирішення проблем, пов’язаних із роботою в прямому ефірі під час коментування футбольних матчів. Фіксувалися найважливіші дані: команди, канал, коментатор. Команди – відображають фактичне знання інформації, канал – допоможе розібратися в редакційній політиці, коментатор – головний об’єкт дослідження. Ураховуючи ці чинники було виведено наступну класифікацію.

1. Помилки, котрі виникають через емоційність та неумілість коментатора перетворювати думки у зв’язні речення. У таких випадках коментатор може створювати каламбури, плутати слова та їх частини. “ Рубінський Казань атакує ”(Перший національний, Рубін – Динамо, Сергій Дерепа) [6]. Ця помилка ніби то не несе в собі хиби, як такої, але відволікає увагу від процесу гри, заважає сприймати майбутні коментарі. У психології футбольного вболівальника вже закладено спроби віднайти помилку в роботі коментатора, поглузувати з чудернацьких сполучень слів. “ Станковіч на полі займається тим самим, що він адресував київським вболівальникам в матчі проти Динамо... ” (Спорт – 1, Барселона – Інтер, Дмитро Джулай). Зрозуміти, що хотів сказати журналіст з першого разу майже неможливо. Через синтаксичну неправильність побудови речення втрачає його семантичне наповнення. Такий каламбур відбувається тоді, коли фахівець не піклується про глядача. Ключовим в таких моментах є те, що це аналітичний коментар, який можна висловити на декілька секунд пізніше і від цього нічого не зміниться. Тому є час побудувати речення, подумки зробити його зрозумілим і доступним. “ Ми дивимось великий футбол. У нього грають великі футболісти, але сьогодні їм напекло голову ” (Перший національний, Сашко Гливинський, Англія – Парагвай). Такі вирази є неінформативними, не дуже смішними та й взагалі показують низький рівень інтелекту коментатора. Якщо гра дійсно нудна, то це слід пояснювати з погляду спорту, аналізу складу команд, важливості матчу, а не виправдовувати сонцем, яке нагріло голови. Свої емоції слід перетворювати на професійні поясненния. “ Ось купив вчора зошити в школу сину з Андрієм Шевченко, то якщо Андрій сьогодні не заб'є, то сину буде неприємно в тих зошитах писати... ” (Перший національний, Динамо Київ – Шахтар, Сергій Дерепа). Чи потрібна така суб’єктивна інформація вболівальникам? Звісно, ні. До того ж коментатор повинен тримати нейтралітет, не виказувати власних уподобань. Такі зауваження автоматично налаштовують вболівальників проти суб’єктивного фахівця.

2. Помилки, пов’язані з незнанням самого футболу. Таких випадків дуже багато. Найчастіше це стосується людей, котрі розуміються на футболі на аматорському рівні, проте мають якісні філологічні навички. Це відноситься до відомого журналіста, аса прямих ефірів – Савіка Шустера, якого запросили коментувати Чемпіонат Світу з футболу, який відбувався протягом липня-серпня 2010 року. Зауваження названої нами людини, вражали своїм непрофесіоналізмом: помилки у наголосі, прізвищах гравців, плутання фактів. На його думку спадали гравці з команд, які взагалі не відносяться до коментованої гри. Але це була тільки перша спроби: помилки можна вибачити.

Дмитро Джулай, який зайняв свою нішу в коментаторській справі в Україні “відзначився” в самому кінці трансляції гри Мілан-Ейндховен: коли вона вже закінчилась і потрібно було її підсумувати, фахівець приписав другий гол не Томасону, а Креспо (Перший національний).

Часто помилок припускається й Сергій Дерепа. “ М’яч приймає Рональдіньйо...ой, вибачаюся, це був Андреа Пірло... ”. Хоча насправді, то був Неста. Тут типовий приклад спроби коментатора виправити самого себе, та, як ми бачимо, невдалий. Робимо єдиний висновок: Дерепа не знає гравців у обличчя і знає про це. Тому краще виправляти самого себе тоді, коли стовідсотково впевнений в правильності альтернативного коментаря.

Інший приклад: “ Не зрозуміло, за що арбітр призначив пенальті ” (на екрані показують як захисник італійців, охопивши шию нападаючого румуна, завалює його на газон). Це фантастична ілюстрація незнання правил. Навіть важко повірити, що коментатор справді не розумів, чому арбітр призначив пенальті. Таки хиби помітні не тільки досвідченим вболівальникам, але й всім, хто хоча б трохи знається на футболі.

“Для редактора немає неточностей великих і малих, помилок значних і незначних. Всі хиби треба вчасно зауважити й усунути, навіть у тому разі, коли помилка здається зовсім невинною, не загрожує змістові, читач завжди перевірить нас, і найменша недбалість дасть психологічний поштовх для сумніву в правдивості думок автора” [2, с. 122]. Так само і з телебаченням. У ролі читача виступає глядач, а редактор тут – коментатор. Навіть, якщо немає можливості виправитися одразу, слід після кожного ефіру аналізувати власні помилками, вдосконалювати знання, дивитися матчі, які коментують інші фахівці. Як правило коментатор не має спеціальної освіти редактора. Саме через це він змушений робити перші кроки у цій справі. Найчастіше процеси редагування під час прямого ефіру відбуваються на рівні інтуїтивного відчуття подій. Журналіст попереджає можливі помилки, застосовуючи метод антиципації. Тобто подумки він визначає, що може відбутися далі, як про це сказати. Коментатор-редактор виправляє себе перш за все працюючи на власний імідж. Процес редагування ускладнюється через погляд на футбол крізь спортивну, а не філологічну або логічну призму.

3. Іншим різновидом помилок, яких припускаються журналісти є логічні аберації. Вони виникають внаслідок того, що коментатор не встигає замислитися над тим, що він каже. Тут має значення миттєвість і вміння автора оперативно редагувати самого себе. При правильному ставленні до цього процесу, як до “проникнення у творчу лабораторію автора з метою зрозуміти, що хотів сказати письменник, який був його задум, з якою метою написав він текст” [5, с. 112] Тільки в нашому випадку письменник – це підсвідомість коментатора, а у ролі редактора виступає він сам. Фахівець повинен вдало дешифрувати сигнали мозку і перетворити їх у логічно правильні речення.

Наступні приклади, які передано зі збереженням авторського тексту, наявно ілюструють недосвідченість людей, фахове призначення котрих – професійний коментар, що здатен впливати на реципієнтів: “ Анрі своїм прикладом довів, що можна обігрувати трьох по черзі одразу ". (ICTV, Франція – Італія, Віктор Вацко); “ Вільяреал - в жовтих футболках, які напевне будуть зливатись з газоном стадіону Динамо ” (Сергій Панасюк, “Футбол”, Вільяреал – Мальорка); “ Глядачі поділилися. Половина стадіону свистить, МЕНША частина ОПЛЕСКУЄ ” (Перший національний, Німеччина – Італія, Деніс Босянок); “ Рахунок матчу 3-1. Глядачі вже побачили 3 голи в першому таймі і 2 в другому ” (Перший національний, Металург – Дніпро, Сергій Дерепа). Задля того, щоб уникнути логічних помилок треба символічно розкріпити текст на ізольовані елементи, виявити зв’язок між ними й претекстовою та позатекстовою реальністю. Ця ж операція не була проведена автором тексту. Причиною його логічних порушень стали: скорочений умовивід, погане володіння мовою, пропуск необхідної ланки у вервечці консеквентних розмірковувань.

4. Авторські неологізми. Це одне з найбільш суперечливих питань. З одного боку немає нічого поганого, у тому, що коментатор вигадує нові звороти, назви тих чи інших подій. Це позбавляє його мову від штампів, створює своєрідну візитну картку. Але іноді ці новотвори суперечать законам сучасної української літературної мови. У цьому випадку коментатор, який виступає водночас у ролі саморедактора повинен чітко усвідомлювати свою відповідальність перед аудиторією. Для багатьох вболівальників він може бути взірцем правильного мовлення, глядачі можуть перейняти такі неологізми і користуватися ними вже в повсякденному житті. До того ж такі порушення дискредитують фахівця в очах досвідчених та уважних вболівальників, які здатні аналізувати мову. Франц “ Бекенбауер на ваших екранах, але він не знає, що ми дивимося великий футбол і футболіємо за Київ ” (Перший національний, Франція – Італія, Віктор Вацко). Далі цей неологізм було використано в рекламі Київстару. Таке слово непогано відображає настрій вболівальників і не порушує норм української мови. До того ж можна навести приклад, який вже був віще зазначений. “ Глядачі поділилися. Половина стадіону свистить, МЕНША частина ОПЛЕСКУЄ ”. Таким чином Деніс Босянок припускається одразу двох помилок, але щодо оплесків, то сам коментатор не вважає це помилкою. В інтерв’ю, яке було опубліковано в газеті “Україна молода” від 1 червня 2001 р., він зазначає: “Так мене вчив в університеті Олександр Данилович Пономарів, доктор філологічних наук. Тому “аплодувати” я не кажу принципово. До речі, цю тему можна розвивати довго. Я волію говорити “европейський”, “еспанський”, бо вважаю, що “правильні” варіанти – то невиправдані кальки з російської мови. І свого часу керівники деяких каналів навіть в ультимативній формі наказували мені говорити “Європа”, а не “Европа” (посміхається) ” [3, с. 7].

Мовленнєві помилки неможливо віднести до попередніх пунктів класифікації, оскільки це більш широка тема. Хиби в мові чисельні й мають іншу систематизацію. Тут коментаторам вистачає місця для того, щоб утілити свій непрофесіоналізм.

Саморедагування футбольним коментатором власної мови у прямих ефірах – завдання важке, але реальне. Головним чином редагування власних телетекстів залежить від сумлінної праці та підготовки за межами коментаторської кабінки. Володіння мовою, логічними навичками й власний досвід дозволять вчасно виправляти помилки в ефірі, а, можливо, не робити їх зовсім.

Сказати, що саморедагування – це виправлення автором власних помилок – означає порушити основний закон загального редагування, адже таким чином ми нівелюємо письменницький потенціал і прагматику його творів, забуваючи, що редагування це більш творчий процес. Теж саме і з коментатором, який не просто виправляє власні помилки, а намагається зробити все, щоб їх було якомога менше. Професійний футбольний коментатор не просто аналізує хиби, а створю світ свого контакту із глядачем, розробляє тактику спілкування, виробляє концепцію передачі емоцій з поля до екранів телевізорів. Подумки слід розрізняти причини виникнення неточностей. Логічні, фактологічні, емоційні засади впливають на оратора по-різному. Необхідно знайти своє слабке місце і перетворити його на довершене володіння професією. Впливовість та значимість футболу не може не закликати коментатора до самовдосконалення, якого можна досягти через саморедагування.

Поиск по сайту: