Свобода слова й культура ( кримінологічний аспект)

Сьогодні в Україні має місце цікавий парадокс: ЗМІ позиціюються як "четверта влада", але за всі соціальні проблеми в нашому суспільстві вина покладається лише на традиційно вказувані перші три влади - законодавчу, виконавчу й судову. Хто-небудь розкривав роль "четвертої влади" в утворенні політичної кризи й кризи юстиції, росту корупції, ескалації загальної злочинності, криміналізації влади, поширенні наркоманії й іншої «криміналізованої» захворюваності й смертності в Україні й т.п.? Якщо так звана "четверта влада" тут, у цьому випадку не при чому, то по якому праву вона називається "четвертою владою" в інших випадках? Чи це "священна корова", що має тільки права й не несе нізащо відповідальності? Хто сказав, що ЗМІ здатні лише сприяти прогресу суспільства й не здатні сприяти його регресу, що проявляється, зокрема, у виді злочинності й порушенні прав і свобод людини?

Багато подібних питань чекають відповіді. Не розроблені поки що критерії, придатні для того, щоб розрізняти журналістику як різновид наркобізнесу й журналістику як різновид просвітництва. Сьогодні ті ЗМІ, які готові писати, говорити й показувати що завгодно заради комерційного рейтингу виправдуються тим, що вони змушені підкорятися законам ринку. Це чистої води лукавство (у кращому разі!). Закони ринку насправді нікого не змушують до експлуатації в корисливих цілях людських страстей (інстинктів) шляхом пропозиції людям отруєної продукції, що приводить їх до регресу (деградації). Навпаки, ці закони спонукають до того, щоб як можна повніше своєю продукцією сприяти прогресу людей. І отут варто вказати на ту разючу подібність між ЗМІ, що наживаються на експлуатації людських страстей, і наркобізнесом. Останній теж лукаво виправдується тим, що наживається винятково за законами ринку: є попит на наркотики - значить повинна бути й пропозиція. Як це й має бути у подібних випадках, зло виряджається під маску добра. Із цією метою в Україні сьогодні експлуатується ілюзія "свободи слова".

Розвінчати цю ілюзію можна, на нашу думку, за допомогою принципу соціального натуралізму, сутність якого полягає у визнанні того факту, що суспільство - це теж природа: воно існує за природними законами, властивими для соціального життя людей. Принцип соціального натуралізму дозволяє розрізняти два види свободи: свободу природну, котра є проявом доброї волі людей і свободу протиприродну, котра є проявом злої волі людей. Таким чином, існує дві свободи - 1) свобода волі, узгодженої із законами соціальної природи, і 2) свобода волі, не узгодженої із законами соціальної природи, тобто свобода сваволі. Наприклад, злочинець, вчиняючи злочин, проявляє свободу своєї волі так само, як і герой - обоє вільні у своїх учинках. Але це дві різні свободи: свобода злої волі, тобто свобода сваволі, і свобода доброї волі, тобто несваволі. У світлі цієї "двоїчної" теорії свободи й варто розглядати феномен "свободи слова" у сьогоднішній Україні. Розглядаючи в такий спосіб зазначений феномен, потрібно, зокрема, визначити що таке "свобода слова" в Україні сьогодні - це свобода, яка: свобода словесної сваволі чи ні? На жаль, факти дають підстави для наступного діагнозу: свобода слова сьогодні в нашій країні - це переважно свобода словесної сваволі, тобто свобода словоблудства, що помилково прирівнюється до свого антипода - істинної свободи слова, що існує, наприклад, у Фінляндії, Японії або США. У зв'язку з тим, що відповідно до принципу соціального натуралізму узгодженість волі людини із законами соціальної природи утворює те, що називається соціальною культурою людини, можна зробити наступний висновок: свобода слова існує у вигляді свободи словесної сваволі (тобто словоблудства) тоді, коли ця свобода не ґрунтується на соціальній культурі. Це можна виразити наступною формулою: "Свобода слова без культури - це свобода словоблудства, інакше кажучи, свобода зловживання словом".

Таким чином, в Україні свобода слова сьогодні існує у вигляді свавілля журналістів. Саме цей феномен і панує сьогодні в Україні, створюючи ілюзію свободи слова. Установити наявність сьогодні в Україні феномена "свободи слова без культури" можна за допомогою заснованої на принципі соціального натуралізму культурологічної експертизи продукту ЗМІ. Ця експертиза ґрунтується на використанні критерію культурності при оцінці медіапродукту. А культурність продукту як витвору волі й свідомості людини відповідно до принципу соціального натуралізму - це міра відповідності зробленого людиною продукту природним законам соціального життя.

Культурологічна експертиза дозволяє побачити, що український медіапродукт сьогодні, на жаль, - це, за деяким виключенням, переважно продукт соціального безкультур'я, що проявляється, зокрема, у культивуванні ЗМІ політичних, економічних, правових, моральних й інших ілюзій, тобто уявлень, не погоджених із природними законами соціального життя і тому таких, що мають, зокрема, криміногенний потенціал. Цей діагноз жодним чином не означає, що в Україні потрібно відмовлятися від свободи слова, через те, що вона має патологічний вигляд свободи зловживання словом. Навпаки - єдино правильним методом усунення цієї патології є з'єднання свободи із соціальною культурою, що має властивість приводити волю людей у стан погодженості із законами соціальної природи.

Іншими словами, сьогоднішня "безкультурна" свобода слова підлягає заміні на протилежний вид свободи - на "культурну" свободу слова. Разом з тим, підлягає реформуванню також законодавство, що забезпечує свободу слова. Сьогодні воно засновано на однобічному розумінні свободи, а не на так званій "двоїчній" теорії свободи, що випливає із принципу соціального натуралізму. "Двоїчна" теорія свободи зобов'язує будувати законодавство таким чином, щоб воно сприяло свободі, заснованій на культурі, і протидіяло свободі, не заснованій на культурі, тобто свободі сваволі. На жаль, сьогодні наше законодавство сприяє тому, що в Україні свобода слова існує переважно у вигляді свавілля журналістів, тобто воно не пристосовано протидіяти зловживанню словом. Ніхто на світі не може мати привілею на сваволю, у тому числі й виправдуючись свободою слова. Тому законодавство повинне розрізняти: 1) "культурну" свободу слова й 2) "безкультурну" свободу словесної сваволі, сприяючи першій й протидіючи другій. Ніхто не може звільнятися від відповідальності за зловживання словом, у тому числі й посилаючись при цьому на свободу слова.

Що слідує зі сказаного? Якщо журналіст зстверджує, що він "видає" низькопробний продукт, тому що читач, слухач, глядач сам цього хоче, то це критерій безкультурності цього журналіста. Справжній, тобто культурний журналіст той, котрий здатний заробляти собі на хліб, створюючи продукт, що облагороджує читача, слухача, глядача, а не експлуатуючи його інстинкти. Якщо людина не здатна до цього, то буде чесним піти з журналістики, а не притягати "за вуха" закони ринку у виправдання своєї безкультурності і неспроможності. На жаль, далеко не всі українські журналісти сповідують ці принципи. А причина цього в тім, що не сформувалася поки що в них професійна журналістська культура.

З цієї же причини безкультурності наші ЗМІ страждають ще однією хворобою: не розрізняють справжню еліту від псевдоеліти. Справжня еліта, тобто справжні носії культури, при такому положенні речей не можуть мати свободи слова, а тим, хто штучно зараховується до еліти за ознакою наявності у нихдепутатського мандата або посади ЗМІ надають трибуну. Чому так відбувається? А тому, зокрема, що безкультур'я не дозволяє ЗМІ відрізняти зерна від плевел. Цей порок і закладається в медіапродукт, що пропонується публіці. Нездатність відрізняти хороших людей від поганих - це один з основних проявів безкультур'я. А ще філософ Антисфен попереджав, що "держави гинуть тоді, коли втрачають здатність розрізняти людей хороших і поганих". Ті журналісти, які мають розвинену культуру, розуміють хто є хто, а також розуміють, що просвітництво, яке надходить від справжньої еліти, - вище політики, а просвітителі - вище політиків.

Із принципу соціального натуралізму випливає й "двоїчна" теорія інформації, відповідно до якої інформація може бути двох родів: 1) інформація, яка культуризує та 2) інформація, яка декультуризує, або іншими словами 1) інформація, яка несе культуру, що є, зокрема, радикальним антикримінальним засобом; і 2) інформація, яка несе безкультур'я, що є, зокрема, радикальним криміногенним фактором. Культурологічна експертиза інформації, що продукується ЗМІ, дозволяє досить точно виявляти це. Виходячи з "двоїчної" теорії інформації, афоризм Ф.М.Достоєвського "світ врятує краса" можна перефразувати так: "світ врятує інформація, що несе в собі культуру", тому що "краса" - це і є "інформація, що несе в собі культуру". Лише ті ЗМІ, які поширюють таку інформацію, виконують свою природну місію, що має зокрема антикримінальний ефект. За цією ознакою їх і потрібно розрізняти й оцінювати, у тому числі й з кримінологічного погляду.

Поиск по сайту: